В пошуках скарбів - Сторінка 102

— Он як! Тоді ласкаво прошу до мого дому. Ким же ти хочеш бути, до чого в тебе є нахили, чого прагне твоя душа?

— Ще й сам добре не знаю. Але дуже люблю історію, цікавлюся старовиною.

В робочому кабінеті, розмовляючи з хлопцем, Дмитро Іванович відчув, що з цього юнака може бути археолог, але треба його повчити, познайомити з цією справою. І він розповів хлопцеві про археологічні розкопки, про те, що багато років працює над українським словником, над збиранням пісень, казок, прислів’їв, музейних речей.

— Ось бачиш, Сашку, які стоси стоять, — показав він рукою на купи охайно складеного паперу.

— А що то?

— Скарби народні! Тут сорок тисяч карток: на кожне слово — картка. Отож і тебе, Сашку, прошу — почуєш де хороше слово, не обходь його — запиши: де почув, од кого почув, що те слово означає, а потім — у конверт і шли до мене, а я до словника запишу. Признаюся тобі по секрету: дуже шкодую, що мало працював на цій ниві, що не віддав себе всього на розшуки цих скарбів.

Серйозна розмова подобалася хлопцеві. Він узяв кілька карток, уважно прочитав їх і зрозумів, чого хоче від нього вчений.

З того часу О. В. Бодянський став кореспондентом Явор-ницького, часто листувався, радився з ним і поглиблював свої знання з археології. До душі вченому припав Сашко!

Через два роки Бодянський знову завітав до музею, познайомився з новими знахідками археологічної експедиції, а потім провідав Дмитра Івановича в його будинку. Молодого археолога цікавила література з археології, і подарував йому чимало Дмитро Іванович з своєї бібліотеки.

Якось поїхав О. В. Бодянський у Запоріжжя і там купив у букініста купу старих журналів «Всесвіт». В одному з них він побачив невеличку статтю й фото археологічне! експедиції, яка під керівництвом академіка Яворницького працювала на Дніпрогесі.

— Яз радощів поцілував це фото і всіх археологів на чолі з Дмитром Івановичем, бо любив і просто обожнював те діло, якому присвятили себе археологи, —згадував Бодянський. — Для мене було досить одного магічного слова такого знавця археології, як Дмитро Іванович, і я готовий був бігти за десятки кілометрів, щоб подивитися розкопки.

Замолоду, як це часто трапляється з багатьма, Бодянський пробував свої сили у віршуванні, хоч не покидав захоплюватись і археологією. Він звернувся листом до Дмитра Івановича, в якому просив указати йому дорогу до села Капулівки, де стоїть могила Сірка, а за одним заходом поклав у конверт свої вірші, щоб їх оцінив Дмитро Іванович. Невдовзі він одержав од Яворницького такого листа:

«Якщо хочете, дорогий синашу, дістатися до Капулівки, то їдьте до Нікополя, до станції Чортомлицької. Від Чортомлицької станції пішки до Капулівки, з Капулівки каюком по річці Підпільній чотири версти до села Покровського, а можна й пішки понад берегом Підпільної. Оце вам і все. Дуже жалію, що ви, будучи в Дніпропетровську, не передали костяного шила кому-небудь із тих, хто залишився в моєму будинку тоді, як мене не було дома.

Про вашу поезію скажу вам, що убитку не буде ніякого, копи ви не будете писати віршів. Працюйте більше по науці, то буде корисніш.

З щирою та правдивою до вас любов’ю

22/VIII 1938

ваш Д. Яворницький»

Лист Дмитра Івановича справив враження на юнака. Бодянський облишив віршування, а присвятив себе археології і став завзятим ентузіастом свого діла в Інституті археології АН УРСР.

Хоч Дмитро Іванович уже й відійшов од музею, але не поривав зв’язку з археологами, листувався з ними, давав цінні поради, хвилювався за їхню роботу й тішився з їхніх успіхів.

Одного разу він почув, що почали розробляти козацькі кар’єри, де чимало лишилося недосліджених місць. Він просить молодого археолога Бодянського заглянути туди, розпитати робітників, чи не знаходили там чого-небудь із старовинних речей.

Через два тижні прибув туди Бодянський, а звідти просто до Дмитра Івановича.

— Ось вам, Дмитре Івановичу, подарунок із Січі.

— Що там таке?

— Запорозька люлька!

Дмитро Іванович враз ожив, повеселішав і радісно прийняв цю дорогу для нього знахідку.

— Ти, Шурко, на п’ять років мені життя додав. Від усього серця дякую тобі, козаче! Бачу, що з тебе буде путящий археолог! За Старим Кодаком багато дечого можна знайти.

Дмитро Іванович не помилився в своїх здогадках. Про це свідчить цей його лист до Бодянського:

«Любий і дорогий мій співробітничку!

Я довго не відповідав на вашого останнього листа через те, що кілька днів прохворів і тільки оце трохи почув себе краще і пишу. Дуже, дуже жалкую, що всі археологічні знахідки, які бачили коло Старого Кодака, не попали до ваших власних рук, особливо запорозький пояс. А ще більше жалкую, що не можу вас пристроїти службовцем в музей. Вашого листа про дорогоцінні знахідки в Старому Кодаці робітниками я віддам кореспондентові газети «Звезда» і, якщо він буде надрукований, надішлю вам.