Великий Луг запорозький - Сторінка 8
- Кащенко Адріан Феофанович -За дві версти від Дніпра з балкою Капустянкою, або річкою Нижньою Хортицею, сполучилася дуже красива балка — Колюча; а над нею, з лівої руки, досі збереглися окопи на невелику кількість війська. До деяких часів належать ці споруди — не досліджено.
Нижче устя річки Нижньої Хортиці високі гори правого берега Дніпра відхиляються од нього, лишаючи найбільше по байраках низини до версти завширшки, і туди споконвіку перекинувся ліс із Великого Лугу. За першим таким лісом лежить село останнього гетьмана України графа Розумовського — Розумівка, яке він разом із 35 275 десятинами грунту дістав у подарунок від цариці Катерини після зруйнування Січі. Згодом це село придбав практичний Катеринославський губернатор Міклашевський, заплативши по 25 копійок за десятину. Проти Розумівки року 1916-го я застав перевіз через Дніпро на поронах, яких ще року 1883-го не було. Це засвідчує, наскільки вже тоді побільшало людей з обох боків Великого Лугу, що там виникла потреба переправлятись з одного боку Лугу на другий — з Нижньої Хортиці й Розумівки на село Балабине.
Нижче Розумівки ліс тягнеться понад Дніпром версти чотири, ховаючи за собою піски: це урочище Біляй, прозване так од козака Біляя. Оглядаючи 1916-го року цю місцевість, де колись росли надзвичайно гарні дерева, я застав, що всі дорогі тверді породи: дуб, граб, клен, берест і ясен — вирубано; покинуто з них лише те, що не придатне на будову й вироби, себто низьке та криве, але верби, осокори, явори й інші м’які дерева ще стояли в усій своїй красі.
За Біляєм, після невеликих пісків, біля устя Калинівського байраку та і в його ложі, шумить ще ліс, хоч і не густий, а за ним — знову піски. На пісках у Біляях і поблизу Крутого Яру помітні ознаки стародавнього житла або військового стану: печища, череп’я та маслаки, кутасті кінці стріл, кулі, креміння, а часом і гроші. До якої епохи належать усі ті речі, ще ніхто не дослідив; із того ж, що д. Новицький року 1887-го знайшов тут амфору штучного виробу, треба гадати, що в цих краях пробували люди й за часів Візантійського царства.
Не можна не пошкодувати про байдужість наших археологів до сього місця, бо всі знахідки тут хутко розтягують, а було їх і на початку XIX століття дуже багато. Як розповідав 1885 року дід Джерелівський, «…за Канівським, ближче до Розумівки, на пісках, багато печищ., а біля них знаходили здоровенні, червоні тикви; ці тикви не схожі на наші: вони заввишки аршин, або й більше, з двома вушками, а дно гостре. Бог його зна, як його люди й становили на землю…»
Як зміг я помітити, за сорок літ, що я не бачив Великого Лугу, берегом Дніпра, між устям Нижньої Хортиці та Лисою Горою все менше стає лісу, та дедалі більше пісків, і долю правого берега Великого Лугу не важко вгадати.
Найчарівнішим місцем між Хортицею та Лисою Горою вважають Крутий Яр. Глибокі, порослі дубовими лісами, тернами кручі сього яру неначе зберігають у собі таємницю минулого життя сих місць; криниці ж із джерелами холодної, як лід, і прозорої, мов кришталь, води надають йому вигляду привітного затишку. З оповідань дідів, після зруйнування Січі запорожці ще довго ховалися тут од кріпацтва, живучи в землянках, і позакопували в Канівському байраці та по всіх Хортицях великі скарби.
Давно колись — кажуть діди — в Крутому Яру щось тужило, сумно було; а тепер тужать і журяться за козаками пугачі!..
Ліс із Крутого Яру в давні часи виходив на гору і слався степом. До року ж 1916-го він зацілів лише в самому байраці; побіля нього ж, на горі, ростуть тільки поодинокі груші.
Нижче Крутого Яру йде берегом добрий ліс, а далі високий берег знову підсунувся до Дніпра й випнувся горою на 50 сажнів заввишки, прозваною Лисою через те, що на самісінькому її версі, над зеленим лісом, жовтіє сипучий пісок. Лисою звав її у своїх записках навіть посол німецького цісаря Еріх Лясота, що проплив повз неї Дніпром року 1594-го.
Лису Гору видно здалеку: з міста Олександрівська (18 верст), з острова Хортиці й навіть із гори, що на захід од Кічкасу (28 верст). Це — дуже цікаве з’явище.
На версі, який досить великий, гора має кілька глибоких розлогих ям, і в одній із них з-під кореня осокора, з піску, пробивається чимале джерело. Криниця там ніколи не висихає і взимку не замерзає. Народні перекази твердять, що сю криницю викопав апостол Андрій, коли, їдучи Дніпром із Царгорода хрестити Русь, деякий час пробував тут. Околишні люди ще й тепер мають цю воду за святу й цілющу.
По Лисій Горі, кажуть, чимало трапляється гостряків од стріл, стремен та іншої зброї. У давні часи, за переказами, од Дніпра до Лисої Гори було сажнів 50 берега з лісом; коли ж я приїздив сюди року 1916-го, то весь той ліс уже було змито Дніпром, і навіть підрізано водою й саму гору сажнів на десять. Можливо, що за кілька десятиріч і верх гори з криницею впаде в Дніпро. Од Хортиці до Лисої Гори скелі ще не покидають Дніпра і утворюють під його правим берегом кілька забор: Велику Розу-мівську, Терлівську та Домаху. З островів же на сій частині Дніпра чималих два: Старик — під лівим берегом, одразу ж, нижче Розумівки, та Крутоярський — посередині Дніпра, проти Крутого Яру. Про інші острови (коси) нема чого і згадувати, бо їх то намиває, то руйнує вода.