"Витязь" і "Софі Сазерленд" - Сторінка 2

Джек Лондон виявився серед них… Та не лише мужність і витривалість, про які він згадує у "Снарку", були притаманні молодому матросу. В серці його поки що дрімала нечувана внутрішня сила, яка згодом хлюпне на сторінки численних творів, заколоситься буйно, захопить читачів безповоротно.

Він, недавній "устричний пірат" у себе в Каліфорнії, плив тепер до берегів загадкової Росії. А на столику в кубрику, поряд із творами улюблених авторів — Мелвілла й Флобера — лежав томик "Анни Кареніної" Льва Толстого.

Юний, сімнадцятилітній, з душею дитини, в якого, правда, через жорстокість життя не було, дитинства, він плив назустріч невідомому. Він, хто так ревно відстоюватиме справедливість, мабуть, ще не усвідомлював, що вони, американські звіробої, збираються чинити несправедливо. Принаймні щодо іншого народу.

Шхуна мчала далі й далі на північ. Про те, як проходило полювання на морських звірів, довідуємося з оповідання "Кріс Фарінгтон — справжній моряк":

"Якось надвечірньої пори, у другій половині травня, "Софі Сазерленд" ліниво гойдалася серед морського штилю. Котиків була сила-силенна, полювалося добре, і шлюпки повідходили на таку віддаль, що й не видно зі шхуни. А на шлюпках попливли й майже всі люди".

Потім барометр почав падати й невдовзі налетіла буря. Учасник тих подій, Джек Лондон, розповів, як люди кинули виклик стихії й перемогли.

Його завжди вабили сильні й мужні, а тут був простір для мужності, де кожен міг довести, на що він здатний.

В іншому оповіданні того ж циклу — "Зниклий браконьєр" — знову вславляється, щоправда американська, мужність, проникнення посланців Сполучених Штатів на чужі території і те, "як декілька їхніх громадян залигали п'ятьох підданців російського царя".

Так уже вони й "залигали"! Але про це — далі…

Отож американські звіробійні шхуни "Мері Томас" та "Софі Сазерленд" пробралися в російські води Берінгового моря, хоч і знали, що "ближче до материка в цьому морі вони мусили припинити промисел, а то й зовсім у ті води не заходити, бо там починалася заборонена зона — місця, де міг спокійно плодитися хутровий звір і де патрулювали російські сторожові кораблі".

Але таки зайшли! Ось тут їх і перейняло сторожове судно:

"Офіцер, лейтенант російського флоту, як видно було з уніформи, пішов із капітаном "Мері Томас" у каюту оглянути корабельні папери. За кілька хвилин лейтенант знову з'явився на палубі. Його матроси відсунули накривку люка, і він з ліхтарем спустився в трюм глянути на купи засолених шкур. Перед ним височів величезний ворох, півтори тисячі недавно оббілованих шкур, вилов цілого сезону. За таких обставин лейтенант міг зробити лише один висновок.

— Мені дуже шкода, — каліченою англійською мовою сказав російський офіцер капітанові шхуни, повернувшись на палубу, — але мій обов'язок ім'ям його величності затримати ваше судно як браконьєрське, спіймане зі свіжими шкурами в забороненій зоні. Кара за це, як вам, певно, відомо, — конфіскація і ув'язнення.

Капітан "Мері Томас" знизав плечима вдавано байдуже й відвернувся".

Як бачимо, просто-таки надлюдина, цей капітан "Мері Томаса".

…І "Софі Сазерленд", й інші американські шхуни від островів Бонін попрямували на північ.

Хроніка плавання російських військових кораблів — вахтові журнали, що зберігаються в Центральному державному архіві Військово-Морського флоту СРСР у Ленінграді, свідчить: охорона вітчизняних вод не припинялася ні на мить. В Берінговому морі, біля далеких Командорських островів, наші кораблі патрулювали постійно.

Рапорт командира крейсера "Забияка", капітана 2-го рангу Доможирова від 15 серпня та 10 жовтня 1893 року висвітлює всі ті "романтичні" пригоди "Мері Томас" та інших американських шхун. Ось уривки з нього:

"Знялися з якоря Владивостоцького рейду о третій пополудні. Стараючись якомога швидше прибути в Петропавловськ, вирішив іти Сангарською протокою.

Подальше плавання до мису Лопатка супроводжувалося тихими вітрами; Курильську гряду пройшли в тумані… В Петропавловськ прибув о сьомій ранку.

Вийшов до Командорських островів.

Вітер від зюйд-весту подужчав настільки, що змусив цілу ніч протриматися біля острова Мідного під витрилами. Вранці ліг курсом на південь — від Мідного на те місце, де завжди знаходяться хижацькі шхуни.

Шхун там не було. Крейсерував біля лежбищ на Мідному й на Берінга.

Рано-вранці, за двадцять одну милю від південної окраїни острова Мідного було зупинено й оглянуто першу шхуну "Луїза Олсен" під американським прапором. Незважаючи на досить свіжий зюйд-вест і хвилювання, вельбот благополучно спустили. Після огляду паперів і вантажу вирішили шхуну відпустити і взяти підписку, що якщо вона перебуватиме знову в межах тридцяти миль, то при зустрічі з крейсером буде конфіскована.

… Барометр почав сильно падати, пішов зливовий дощ, який не припинявся на протязі всієї ночі.

Штормував під глухо зарифленою бізанню й малим ходом машини, ледь-ледь рухаючись уперед.

У перший погожий день робив проміри глибин і крейсерував.

Цього дня оглянуто й відібрано документи в англійської шхуни "Арктик", яку зупинили за двадцять вісім миль від південної окраїни острова Мідний.

Шхуна "Арктик" саме та, у якої коло острова Тюленячого було відібрано папери транспортом "Алеут", здається, в 1891 році. Їй наказано було йти у Владивосток, та вона обрала за краще Йокогаму, де і стала під захист крейсера "Леандер", що послав на неї свій караул для охорони.

Того ж дня оглянули американську шхуну "Розе-Спарк", шкіпер якої був узятий крейсером "Забияка" минулого року.

Розглядаючи на дозвіллі шканечний журнал шхуни "Арктик", я, між іншим, помітив, що всі промислові шхуни, які полюють біля островів, зв'язані між собою. В журналі часто згадується, що "Арктик" розмовляла з тією чи іншою шхуною, причому, очевидно, одержувала і всі повідомлення щодо зустрічі з нашими крейсерами. В журналі згадується також, що шкіпер розмовляв із пароплавом "Александр". Про діяльність цього пароплава нічого сказати не можу, але гадаю, що він служить для збору шкур із промислових шхун і, звичайно, для полювання, якщо трапиться нагода.

Міркування свої про суть діяльності пароплава "Александр" будую на тому, що ні на "Луїзі Олсен", ні на "Розе-Спарк" ми майже не знайшли шкурок. Очевидно, це відбувається не через те, що полювання погане, а саме через згаданий збір шкурок пароплавом "Александр".

Незважаючи на вкрай несприятливу погоду в перших двох крейсерствах, здоров'я команди і офіцерів прекрасне. Чудове камчатське повітря, напевно, сприяє збереженню бадьорості духу.

… Цього разу курс проклав не на селище Нікольське, а за сто миль на південь від острова Мідний. Мені хотілося побувати там для того, щоб переконатися: пішли шхуни додому чи залишилися на промислі і на якій саме відстані від південної окраїни острова Мідний.

Побачили першу шхуну. Наблизившись до неї, спустили вельбот і на ньому офіцера. Шхуна виявилась англійською — "Мері Еллен" з Вікторії (Британська Колумбія), мала тисячу дев'ятсот шістдесят одну шкурку. Біля островів промишляла майже два місяці.

Того ж дня, о другій тридцять, побачили іншу шхуну; підійшовши до неї й розпитавши, з'ясували, що це та американська шхуна "Розе-Спарк", яка була раніше мною зупинена й попереджена.

О п'ятій пополудні зустріли третю американську шхуну "Мері Томас", що промишляла спочатку понад берегами Японії, де здала в Хакодате тисячу сімдесят котів для відправки в С.-Франціско; біля Командорських островів усього забито нею двісті тридцять котів.

До журналу цих шхун було внесено про вчинений догляд і попередження не займатися котовим промислом ближче тридцяти миль від островів і десяти миль до берега Камчатки.

Шкіпер останньої шхуни запевняв мене, що через постійну заборону полювання на незначній відстані від берега і тут не менше стрічав котів, ніж інші шхуни, що вели промисел на більш близькій відстані від південної окраїни острова Мідний. (Зверніть увагу, так улесливо говорить, "запевняє" російського офіцера той капітан із "Мері Томас", про якого в Д. Лондона сказано, що він безстрашний, майже надлюдина. — Л. Т.).

— Прийшла англійська парова шхуна "Варлок".

Після огляду виявилося, що вона промислова, прихід її сюди не міг бути виправданий документами, які вона мала, — коносамент[109] у неї був не на крам, а на вісім рушниць, інструменти для полювання і вантаж солі. Очевидно, цей коносамент, узятий в Сант Понт на Алясці, повинен був служити лише приводом для заходу, мета якого темна для нас, але, звичайно, ясна для шкіпера А. Ріддербельке.

Цей шкіпер років одинадцять тому на шхуні "Немо" перезимував у Нижнє-Камчатську, причому там, здається, гендлював, заборгував, а потім зник весною наступного року. Через одинадцять років добродій Ріддербельке знову з'явився, сподіваючись одержати, як він говорив, дозвіл на полювання біля наших берегів.

При огляді шхуни на ній виявилися рушниці й сіті для лову бобрів".

Ось у такій "компанії" й промишляла біля російських берегів "Софі Сазерленд" із майбутнім письменником на борту. Після заходу в Йокогаму — перепочинку й пиятики американці попрямували додому. Втім, не всі: та ж таки шхуна "Мері Томас" зникла безслідно. Чи то її погубив шторм, чи, може, команда, перепившись, посадила судно десь на рифи. Принаймні звинувачувати наших земляків у її загибелі немає підстав.

Кажуть: доля обирає, нас сама. Та врешті-решт людина над нею бере гору. Приклад тому — Джек Лондон.

Він ріс у такому середовищі, в такій соціальній безодні, з якої піднятися, здавалося, неможливо. А він, схопивши долю за горло, піднявся до сонця!

Бо вогонь творення осявав невситиму душу, вогонь, що спопеляв усе дріб'язкове й нице.

"Я мав би теплий одяг на зиму, ходив би до театру, мав би тісненьке коло приятелів, був би членом якогось нуднючого товариства, — писав він у листі до своєї знайомої Мейбл Еплгарт, яка стала прототипом героїні роману "Мартін Іден". — Я говорив би так, як говорять у тому середовищі, й думав би, й робив те, що там думають і роблять, — одне слово, не знав би ні голоду, ні холоду, ні сумнівів, ні туги, ні високих поривань, не мав би ніякої мети — крім хіба купівлі меблів на виплат та одруження. Я прожив би все життя, як маріонетка, і був би ним задоволений".

Але — з того ж таки листа до Еплгарт: "Якщо я й загину, то в запеклій боротьбі до останку… Я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду".

Всепереможний дух творення владарював у його серці неподільно.

— А ти таки погрів кістки, земляче, під пекучим тропічним сонцем, — обіймаючи мене, сказав Василь Кучерявенко, коли після чергового рейсу "Витязь" повернувся до рідного берега.

І, пригадавши, що я на архівних документах збираюся написати книжку про "Витязь" і шхуну "Софі Сазерленд", додав:

— Під час війни я, хлопче, ходив на танкері "Донбас" до Америки.