За який провід - Сторінка 5

Ось як виконали хмельничани об'єднання нації! А Киселів, Барабашів та реєстровиків, як сміття, геть викинули. Так постає всяка нова еліта народу, шляхом добору, гуртування "луччих" і гартування гірших; боротьбою з зовнішніми ворогами і з "рідними" шашелями в середині власної спільноти.

Об'єднання повинно і мусить бути. Але об'єднання людей одного духа, гарячої віри і випробуваного характеру! Людей ідеї! Добір кращих! А всю спільноту об'єднає тільки такий провід, тільки таке об'єднання, в яке маси вірять: в його чесність, мудрість і мужність, в його характерність. Об'єднають націю чи суспільство тільки люди, які викрешуть в неї запал, посвяту, порив; люди, які хочуть вести і знають точно куди і як. Не зроблять цього ніякі об'єднання, в яких тон надаватимуть вожді, з ментальністю покутного адвоката, або "спеца" від дрібних шахраїв; які не вміють бачити завтра, ані не розуміють сьогодні. Такі як Гедеонові тисячі, мали б вернутись додому, до своїх приватних справ, а не ставати у бій за народні справи.

Кого цікавить конкретне питання: де та група, товариство, чи орден (думаю, що вони вже є), які могли б повести народ, нехай відповість собі на питання: з яких людей та група складається? Якщо вони, мають ті прикмети провідного класу, про які, як про позитивні, згадано вище, то така група має шанси стати проводом і заслуговує на підтримку; якщо ж на чолі групи стоять оті "фіглярі" і "шпигони", – ніхто з нею не повинен об'єднуватися, бо таке об'єднання доведе або до катастрофи, або до хаосу. Невже направду гадає хтось, що провідники, які журяться тим, скільки, відсотків відкинути зі своєї програми, щоб досягнути компромісу з ворожою партією; або тим, який емігрантський уряд є більше легальний; або тим, який дохід принесе їм служба рідному краєві; яким так імпонує фотографування з кимсь з сильних світу цього, або які думають у передсінках чиїхось Україну .вижебрати, – невже хтось думає, що такі провідники ставитимуть успішно чоло антихристові та його воїнству? Чи не є вони смішними постатями для такого завдання?

Не створені наші дні для таких "вождів"! Часи, коли падають тисячолітні політичні будівлі; коли руйнуються підстави соціального укладу, до якого ми звикли за 2000 років; коли московський іслам підносить меч на релігію, сповідану довгим рядом поколінь наших предків; коли, як в часи Калки, Полтави чи Батурина, вирішуватись буде доля України на багато сотень літ, – такі часи не нагадують нічім епохи мирного будівництва з їх діячами мирної, "буденної праці", з чеснотами пересічної людини. Наша доба подібна до інших епох: до епохи розвалу Риму, переселення народів, столітньої війни, або татарщини, чи Хмельниччини. Такі епохи не дрібних прачів і комбінаторів вимагають, ні їх міжпартійних, міжконтинентальних чи міжпланетних .об'єднань. Вони потребують нових людей формату Еція, Карла Мартела, Жанни Д'Арк, Хмельницького, Вишенського, чи Дмитра Вишневецького; людей, які б горіли ентузіазмом для ідеї, щоб сліпучим світлом горіла вона, як віра Христова в душах апостолів; щоб не вгнутою робила нашу волю.

Ці нові люди ростуть на сплюндрованій і зганьбленій займанцем, але випробуваній й загартованій в пеклі останніх десятків літ Україні. Там тисячі засуджених бути Яремами "хамовими синами", обертаються в войовників Галайд; крила їм виростають, які мали за плечима предки їх в добу Корсуня, Конотопа, Полтави. В них втілився дух тих предків. З них, як за часів козаччини, можуть повстати ті, які виведуть націю "із тьми, із смраду, із неволі", коли знайдуться між ними Кричевські, Немиричі, Морозенки і інші вікопомні постаті Війська Запорозького. Епоха наша в Україні дуже подібна до тої, перед 1648 роком...

Це нове плем'я, яке родиться там, знає – так пише один з його поетів – що з їх мрій і чинів вже "глядить майбутня плоть", завтрашня дійсність. Вони знають, що світанок встане "народжений із мук" там, де кожне, найменше життя "зродилося й виросло з крови"; там, де тисячі ідуть на хрест, але їх "твердо ступає нога", як мучеників колізея. Це ті, що свідомі уже свого посланництва; які твердо знають, що їм "правда світить з віч", їм – "свідкам пекла на землі"; що цю правду мають вони принести байдужому і забріханому світові. Про себе кажуть вони – "по світі всім ідемо, мов пророки, втерявши все, неласі земних благ", "ми розумом і духом вищі", які прийшли, щоб "сліпим, незрячим путь в життя вказати", бо тими є вони, в кого "вогнем спалахує душа". Це мусять бути фанатики нової правди з широким розмахом думки, з грандіозними напрямними, люди великого формату, з тими "твердими руками", що формують нації й держави, з тим "орлім оком", яке в далекому майбутньому накреслює Богом проложені шляхи. Вони, такі лиш здолають зробити справжнє об'єднання, не фарисеї, які тільки Варрав та Юд притягають до себе, а замість Бога, чужому демонові кланяються.

"Достойними достойная созидатися і чесними чесная совершатися обиче, і через годних людей годниі речі бувають справовані" – ці слова повинні стати нагадуванням в наші жорстокі й відповідальні часи. Коли ні, то такою катастрофою скінчиться для нас нинішня доба, як доба започаткована 1917-м роком. В страшний час Божого гніву, який вже гряде, якого тінь вже впала на нас, проблема проводу, творення нової касти нового "лицарства Запорозького", відмітання куколю від пшениці – є першочерговою справою.

Від її вирішення, залежить наше національне життя чи смерть. Людина, що бачила власними очима початки гангрени, яка зжирає тепер нашу цивілізацію, Едмунд Борк, перестерігав під час революції у Франції: "як маса, ми не можемо бути полишені самі собі. Мусимо мати провідників! Коли ніхто не захоче повести нас правим шляхом, ми знайдемо поводирів, що запровадять нас до ганьби й руїни!"

Пересторога, яка ніколи не була такою потрібною, як нині!

Вінніпег, 1948р.