Заборонений Санта - Сторінка 2

А потім підтягнув свій екіпаж ближче до будинку й заскочив у нього сам, не забувши зачинити за собою вікно.

— До ялинок, Роланде! — наказав Санта, і олень, задоволено фиркнувши, потягнув санки вгору над будинками по якомусь лише йому відомому небесному шляху.

Славко одразу зрозумів, що його хвилювання через мороз на вулиці були марними. У санях лежав великий плед, у який він швиденько загорнувся, лише очі визирали. Та ще й притулився до боку великого й теплого Санти.

"Класно!" — думав хлопець, дивлячись на панораму нічного міста. Він ніколи не бачив його з такої висоти й дивувався з того, як красиво, симетрично розташовані квартали на його великих і пологих пагорбах. А ліворуч від них тече велика ріка, яка ділить місто на дві частини. Незважаючи на пізній час, у багатьох помешканнях горіли вікна, що робило їх схожими на великі підсвічники у формі будиночків, світло з яких виходить через отвори-віконця. Йому захотілося простягнути руку й торкнутися одного із цих будиночків-підсвічників, щоб відчути його тепло. Славкові завжди подобалися такі підсвічники, вони здавалися йому казковими.

Але сьогодні до казки потрапив він сам. І при цьому відчував, що все, що з ним відбувається, абсолютно реальне. Ось він пригорнувся до великого й теплого боку Санти, який мугикає собі під носа якусь пісеньку. Ось чує неголосне подзенькування Роландового дзвіночка і бачить, як яскраво горить маленький ліхтарик на носі санчат. Славко знову задивився на освітлені вікна. Йому хотілося вірити, що люди в цих будинках теж святкують Різдво, що казка прийшла в ціле місто.

Тим часом Роланд почав плавно знижуватися.

— Ми не зачепимо дроти? — раптом перелякався Славко.

— Ми ж не хочемо нашкодити дротам. Роланд знає свою справу, — спокійно відповів Санта. Олень, почувши його, задоволено фиркнув і кілька разів з ентузіазмом змахнув хвостом, ніби кажучи своїм пасажирам: "Усе під контролем, хлопці". Пролетівши ще один квартал, сани почали робити коло над великим засніженим парком.

— Красиво… — вихопилося у Славка.

— Так, справжня зимова казка, — підтримав його Санта.

І тут Славко збагнув, що він знає місце, куди вони прилетіли.

— Це ж Будинок Уряду! Ми були тут з класом на екскурсії, — пояснив він Санті.

— Ото саме сюди нам і потрібно, — сказав Санта. — Коли ми з Роландом пролітали над містом, я помітив тут компанію пречудових ялинок. Ось їх уже й видно, — і Санта показав на величезні ялинки, які вишикувались, як почесна зелена варта, біля Будинку Уряду. — Сідаємо, Роланде.

Олень слухняно й дуже обережно опустив санчата на асфальт. Почувся скрегіт. Роланд незадоволено фиркнув і озирнувся на пасажирів. Мовляв, вибачайте, друзі, снігу тут немає. І справді, вся площа перед будинком була ідеально вичищена від снігу. Біліли тільки гілки на ялинках. Санта задумливо хмикнув і, вискочивши із санчат, рушив до дерев. Славко намагався не відставати від свого гостя.

— Ми їх зрубаємо? — спитав він з острахом.

— А хай тобі грець, Славку! — випалив Санта, а тоді додав уже спокійно: — Ми запросимо ялинки у гості, давні подруги мені не відмовлять.

Із цими словами він підійшов до дерев і почав ласкаво гладити їхні гілки, струшуючи сніг. На якусь мить Славкові здалось, що ялинки також тягнуться до Санти, намагаючись його обійняти. Славко не знав, як це пояснити, але він був певен, що дерева зраділи. Вони розмовляли із Сантою, і, судячи з усього, їм було про що йому розповісти.

— Скаржаться, — пояснив Санта, обернувшись до Славка, — Тяжко їм тут без лісу, та й дітей останнім часом до них не пускають. І жалять їм ноги сіллю, яку кидають у сніг, щоб той танув. Що за часи настали? — розвів руками Санта. — Кому заважає сніг узимку?

І він з осудом зиркнув у бік Будинку Уряду.

— Ходімо, любі мої, — звернувся Санта до ялинок.

Дерева не змусили просити себе двічі. Вони почали витягувати з ґрунту свої довгі лапи-корені. Обтрусивши їх від вогкої чорної землі, вони перевальцем рушили за Сантою і Славком, який вирішив більше нічому цієї ночі не дивуватися.

Однак не встигли так пройти і двадцяти метрів, як за їхніми спинами почулися крики, свисти й тупотіння багатьох важких підошов.

— Ялинки, лягайте! — швидко скомандував Санта, і дерева з тихим шелестом усі як одна повалилися на асфальт.

— Ага, попалися! Ось де вони, хлопці, — закричав дебелий охоронець, який першим наздогнав Санту і Славка. Від швидкого бігу на морозі обличчя його стало одного кольору з кожухом Санти, а великий обвітрений рот викидав в атмосферу цілі хмари пари.

Та щойно Червономордий (так одразу охрестив його Славко) роздивився своїх бранців, азартний захват щез з його обличчя, поступившись місцем украй спантеличеному виразу. Мабуть, цілу хвилину він переводив погляд із Санти на Славка, потім зі Славка на ялинки, потім з ялинок знову на Санту — і не знав, що сказати. Точнісінько так само витріщилися на них і інші охоронці, що підбігли слідом. Вони голосно сопіли й поплескували по своїх круглих боках великими чорними рукавицями. Славко помітив, що зірочок на погонах у Червономордого було більше, ніж в інших охоронців, і зрозумів, що він серед них головний. Про це, схоже, згадав і сам Червономордий. Опанувавши свою розгубленість, він вирішив перейти до затримання особливо небезпечних злочинців, якими, безумовно, були в його очах Санта і Славко.

— Так, діду, і ти, малий, швидко кажіть, де ваші спільники? Куди вони побігли? — вигукнув головний охоронець. Він ще раз оглянув своїх бранців, і в його витріщених від подиву й злості очах промайнула недобра здогадка.

— А що це, діду, на тобі за костюм? Це ж уніформа цього, як його… — Червономордий потер лоба рукавицею, намагаючись пригадати ім'я, — СантаКарлсона!

Славко з тривогою глянув на Санту і переконався, що з витримкою у того все гаразд.

— А ти знаєш, що заборонено вдягати форму цього Карлсона? — продовжував охоронець. — Що на вулицях можуть працювати винятково діди Морози в кольорах Президентської партії?

— Не порівнюйте мене із цими торгашами і п'яницями, вони не мають нічого спільного з Різдвом! — неголосно, але твердо відповів Санта.

Почувши слово "Різдво", охоронець перелякано озирнувся і, здається, навіть змалів.

— Із яким Різдвом? — люто засичав він. — Та ти, діду, той ще кадр. Добре, розберемося ще з тобою. Повторюю питання: де ваші спільники?

— Яких спільників ви маєте на увазі? — спокійно відповів Санта.

— Ти мені дурником тут не прикидайся, діду! — оскаженів Червономордий. — Гадаєш, я повірю в те, що ви з оцим недомірком самотужки зрубали й тягнули всі ці здоровезні сосни?

— Це ялинки, — тихо сказав Санта.

— Та хай вони будуть хоч кипарисами. Ти зізнавайся, куди інші змоталися? — напирав Червономордий.

— Оце ви дарма! Вони не люблять, коли їх із соснами або кипарисами порівнюють, — сказав Санта і глянув на Славка. У його очах блиснув веселий вогник.

— Хто не любить? Що за… — затнувся на півслові Червономордий, оскільки помітив, що ялинки вже не лежали спокійно на асфальті, а почали стискати навколо них коло. Було помітно, що дерева справді добряче розлютилися. Вони голосно скрипіли здоровенними гілками, нависаючи над очманілими від страху охоронцями, що збилися в купу.

— Чого вони? Це ви як? — вичавив із себе колишній Червономордий, оскільки його обличчя за якусь мить від переляку геть побіліло.

— А ось так! — задоволено скрикнув Санта і плеснув у долоні.

У ту ж мить одна з ялинок схопила дебелого Червономордого своїми колючими лапами і, підкинувши його як пір'їнку над землею, дала головному охоронцеві добрячого копняка. Нещасний із несамовитим криком описав у повітрі дугу і приземлився… ні, не на асфальт, а в обіймах іншої ялинки. Дерева швидко розхапали інших охоронців, а ті, котрим не вистачило здобичі, нетерпляче стрибати навколо подруг, очікуючи на свою чергу. Усе це дуже нагадувало тренування височенної футбольної команди в зеленій формі, у якої за м'ячі правили вгодовані та кругленькі охоронці.

Ялинки підфутболювали їх руками й ногами, якщо ви розумієте про які руки й ноги ми говоримо. "Помітно, що ці охоронці добряче їм насолили", — подумав Славко.

— Саме насолили, — прочитав його думки Санта. — Адже це вони сипали їм сіль під ноги, щоб сніг танув і хтось із членів Уряду не набив собі ґулю на лобі, послизнувшись. Сіль жалила моїм подругам ніжки, а втекти вони не могли…

Ялинки між тим не на жарт розійшлися. Одна з них зображала голкіпера, який ловить м'яча-охоронця перед імпровізованими воротами. Інші поділилися на форвардів та захисників. А одна завзята ялинка вперто "набивала" жертву на своїй нозі-корені, мабуть, збираючись повторити цю вправу не менше сотні разів.

— Гаразд, дівчата, годі їм наразі! — вигукнув Санта і плеснув у долоні. Ялинки слухняно, хоча і з явною неохотою, закинули охоронців у дальній замет в кінці очищеної від снігу площі. І вся процесія рушила до того місця, де на них чекав Роланд, який уже трішки занудьгував. Побачивши Санту, він радо фиркнув, і той знову щось швидко дістав із кишені кожуха й поклав оленеві до рота. А Славкові Роланд знову тицьнувся вологою мордою в щоку, і хлопець погладив його. Роланд лише раз прокатав його на своїх санчатах, але вже був йому як рідний.

Однак, зиркнувши на сани, Славко раптом занепокоївся.

— Ми всі тут не помістимося, — розчаровано протягнув він.

— Вони полетять за нами, — заспокоїв його Санта.

— Полетять? — знову здивувався Славко.

— Та вже від мене не відстануть, — підморгнув йому Санта.

Наступного дня по всьому місту розлетілися чутки про загадковий "ялинковий бунт", який стався у різдвяну ніч. Усе з'ясувалося зранку, коли члени Уряду прийшли до свого будинку й застали біля його стін загін щедро прикрашених до Різдва гордих ялинок. На них були іграшки, гірлянди й ліхтарики різноманітних барв, а головне — на кожній гілці висіли маленькі червоні фігурки Санта Клаусів.

— Це диверсія! Куди дивиться охорона?! — питали один в одного міністри й чиновники. Але коли вони знайшли своїх охоронців у службовому приміщені, то виявилося, що користі від них було мало. Вони були п'яні як чіп і у відповідь на всі запитання начальства верзли якусь нісенітницю про страшного дідуся-чарівника, маленького хлопчика і ялинки, які бігали по площі і всіх їх побили.