1Q84, книга 2 - Сторінка 31

І я читав "Братів Карамазових". Звичайно, ви маєте рацію. Подібні хвастощі нічого не вирішують. Але треба було за короткий час вас переконати. От чому я насмілився це показати.

Аомаме мовчала.

— У цьому світі нема ні абсолютного добра, ні абсолютного зла, — сказав чоловік. — Добро й зло не стоять на місці, а постійно міняються ролями. Одне добро наступної миті може перетворитися на зло. І навпаки. Подібний світ описав Достоєвський у "Братах Карамазових". Головне — підтримувати рівновагу між добром і злом, що перебувають у безперервній круговерті. Якщо доходить до перекосу в один бік, то підтримати мораль стає важко. Отож рівновага — це добро. В цьому розумінні я повинен умерти, щоб підтримати її.

— Я не відчуваю зараз потреби вас убивати, — рішуче сказала Аомаме. — Ви, мабуть, знаєте, що я прийшла сюди з цим наміром. Не могла допустити існування такої, як ви, людини. Будь-що готувалася вас прибрати з цього світу. Однак зараз я вже не маю цього наміру. Ви страшно мучитеся, і я знаю про ваші страждання. У таких муках ви повинні знесиліти й умерти. А допомагати вам умерти легкою смертю я вже не маю охоти.

Усе ще лежачи долілиць, чоловік легенько кивнув.

— Якщо ви мене вб'єте, мої люди повсюди вас переслідуватимуть. Вони — фанатичні особи й дуже вперті. Якщо мене не стане, секта втратить доцентрову силу. Та якщо система утворилася, то починає підтримувати власне існування.

Аомаме слухала, що розповідає чоловік.

— Вони вчинили зло вашій подрузі, — сказав чоловік.

— Моїй подрузі?

— Жінці з наручниками. Як там її...

У душі Аомаме вмить настав спокій. Буря почуттів уже вляглася. Лише висіла важка тиша.

— Аюмі Накано, — сказала вона.

— Сталося нещастя.

— Ви це зробили? — холодним голосом спитала Аомаме. — Ви вбили Аюмі?

— Я її не вбивав.

— Але ви чомусь знаєте, що хтось Аюмі вбив.

— Експерт розвідав, — відповів чоловік. — Навіть невідомо, хто її вбив. Ми лише знаємо, що вашу подругу, жінку-поліцейського, хтось задушив у якомусь готелі.

Права рука Аомаме знову стиснулася.

— Але ж ви сказали: "Вони вчинили зло вашій подрузі".

— Я не міг цьому запобігти. Якщо навіть хтось її вбив, то, видно, цілився в найслабшу ланку. Як вовк, що накидається на найкволішу вівцю в отарі.

— Ви хочете сказати, що Аюмі була моєю найслабшою ланкою?

Чоловік мовчав.

— Але ж навіщо було її вбивати? Таку добру дівчину. Вона ж нікому не заподіяла жодної шкоди. Навіщо? Тому, що я до цього причетна? Якщо хотіли мене покарати, то хіба не могли мене саму знищити?

— Вони не могли вас знищити, — відповів чоловік.

— Чому? — спитала Аомаме. — Чому мене не могли знищити?

— Бо ви вже стали особливою людиною.

— Особливою людиною? — спитала вона. — В чому особливою?

— Про це ви дізнаєтеся пізніше.

— Пізніше?

— Коли настане відповідний час.

Аомаме знову скривилася.

— Не розумію, що ви кажете.

— Колись зрозумієте.

Аомаме хитнула головою.

— В усякому разі, поки що вони не можуть на мене напасти, тому й цілилися в найслабшу ланку в моєму житті. Щоб попередити мене, щоб я не позбавляла вас життя.

Чоловік мовчав. Його мовчанка підтверджувала її слова.

— Який жах! — сказала Аомаме. — Хоч її і вбили, ніщо в світі не змінилося.

— Та ні, вони — не вбивці. Власними руками нікого не знищують. Вашу подругу, мабуть, убило щось, сховане в ній самій. Раніше чи пізніше подібна трагедія мала статися, її життя було сповнене ризиків. Вони лише підстьобували її в потрібному напрямку. Ніби змінювали установку таймера.

Установку таймера?

— Але ж вона не була електричною пічкою. А живою людиною. Сповнена ризиків чи без них, вона була для мене найдорожчою подругою. І ви її так просто забрали. Беззмістовно, жорстоко.

— Ваш гнів виправданий, — погодився чоловік. — Можете спрямувати його проти мене.

Аомаме хитнула головою.

— Навіть якби я зараз позбавила вас життя, Аюмі не повернеться.

— Але так ви зможете відплатити карликам їхньою монетою. Так би мовити, зможете помститися. Вони ще не бажають моєї смерті. Моя смерть залишить порожнє місце. Принаймні тимчасово, поки не з'явиться мій спадкоємець. Для них це буде болісний удар. Водночас і вам це буде вигідно.

— Хтось сказав: "Ніщо так дорого не обходиться і не приносить так мало користі, як помста".

— Вінстон Черчілль. Але, наскільки я пригадую, він так висловився, щоб виправдати дефіцит бюджету Британської імперії. В цьому вислові немає морального змісту.

— Мені байдуже до моралі. Вас і без мого втручання пожере невідома хвороба, і ви, пройшовши крізь муки, помрете. І тому я не маю підстав вам співчувати. Навіть якщо світ, втративши мораль, розвалиться, це станеться не з моєї вини.

Чоловік ще раз глибоко зітхнув.

— Так, я добре розумію ваші слова. А ви готові укласти ось таку своєрідну оборудку? Якщо ви заберете в мене життя, то взамін я постараюсь зберегти життя Тенґо-куна. Зробити це в мене ще залишилася сила.

— Тенго, — сказала Аомаме. Вона відчула, як раптом знесиліла. — Ви й про це знаєте?

— Про вас я знаю все.

— Але ви цього не могли дізнатися. Бо ім'я Тенґо-куна не виходило назовні з моєї душі.

— Аомаме-сан, — сказав чоловік і коротко зітхнув. — У цьому світі немає нічого, що не виходить назовні з душі. І тепер, можливо, суто випадково, Тенґо-кун має для нас особливе значення.

Аомаме втратила мову.

— Але, якщо бути точним, це не чиста випадковість. Доля звела вас обох тут не випадково. Ви прийшли в цей світ, як хотіли. А коли вже прийшли, то, незалежно від того, подобається він вам чи ні, вам доручили виконувати певні ролі.

— Прийшли в цей світ?

— Так, цього 1Q84 року.

— 1Q84 року? — перепитала Аомаме. її обличчя знову сильно скривилося. "Хіба не я створила це слово?" — подумала вона.

— Так, це ви створили це слово, — сказав чоловік, ніби прочитавши в душі Аомаме. — З вашого дозволу я тільки скористався ним.

"1Q84 рік", — подумки вимовила Аомаме.

— У цьому світі немає нічого, що не виходить назовні з душі, — тихо повторив лідер.

Розділ 12

(про Тенґо)

Чого не можна порахувати на пальцях

Тенґо встиг повернутися додому перед тим, як почався дощ. Зі станції спішив пішки. На надвечірньому небі не було видно жодної хмаринки. Ніщо не віщувало ні дощу, ні грому. Оглядаючись навколо, він не бачив нікого, хто йшов би з парасолькою в руці. Було приємне надвечір'я пізнього літа, коли, йдучи на бейсбольний майданчик, хочеться випити свіжого пива. Однак зовсім недавно він налаштувався сприймати всерйоз те, що сказала Фукаері. "Краще повірити, ніж не повірити", — подумав він, спираючись швидше на досвід, ніж на логіку.

Заглянувши в поштову скриньку, Тенґо знайшов у ній діловий конверт без зазначеного прізвища відправника. Відкрив конверт і зазирнув усередину. В ньому містилося повідомлення про переказ 1 627 534 єн на його простий депозитний рахунок від "Офіс ERI". Напевне, від фіктивної компанії, яку створив Комацу. А може, від Ебісуно-сенсея. Одного разу Комацу повідомив, що виплатить одну частину авторського гонорару, отриманого за "Повітряну личинку". Можливо, це і є та частина. А виплату, напевне, зроблено чи то за "співпрацю", чи то за "надання матеріалів". Тенґо ще раз перевірив, скільки грошей переказано, й, поклавши повідомлення про переказ у конверт, запхнув його в кишеню.

Переказані гроші були для нього досить великими (насправді він уперше мав таку круглу суму), але не принесли йому ні радості, ні здивування. Наразі Тенґо не відчував у них великої потреби. Маючи сталий дохід, він жив зовсім небідно. Тривоги перед майбутнім, принаймні тепер, не відчував. Проте всі хотіли дати йому круглу суму грошей. Дивний світ, та й годі!

Однак що стосується переписування "Повітряної личинки", то, враховуючи його клопіт, з цим. пов'язаний, винагорода в один мільйон шістсот тисяч єн здавалася йому трохи малуватою. Хоча якби його запитали: "Ну, а яка винагорода була б справедливою?" — Тенґо не знав би, що відповісти. Передусім не знав, як справедливо оцінити свою послугу. Адже в світі трапляються безоплатні послуги й такі, яким ціни не можна скласти. Позаяк "Повітряна личинка" все ще начебто продається, то, можливо, в майбутньому надійдуть нові грошові перекази, але якщо переказана на його рахунок сума зростатиме, то виникнуть нові проблеми. Бо якщо він отримає ще більшу винагороду, то ступінь його причетності до "Повітряної личинки" остаточно стане доконаним фактом.

Тенґо подумав, що завтра вранці треба насамперед відіслати назад Комацу той мільйон шістсот тисяч єн. Якщо він так зробить, то зможе уникнути певної відповідальності. І тоді, можливо, його настрій поліпшиться. У всякому разі, стане фактом те, що він відмовився від винагороди. Однак завдяки цьому моральна відповідальність з нього не зніметься. Його вчинок не має виправдання. Відмова від винагороди може прислужитися йому в ролі зм'якшувальної обставини. Або ж, навпаки, може кинути на його вчинок ще більшу тінь підозри. Мовляв, він повернув гроші тому, що відчував свою провину.

Від таких роздумів у Тенґо заболіла голова. Тому він перестав перейматися грошовим переказом. Вирішив, що краще згодом над цим спокійно подумати. Адже гроші — не жива істота й нікуди не втечуть. Можливо.

Піднімаючись сходами на третій поверх до своєї квартири, Тенґо думав над невідкладним питанням — як перебудувати власне життя. Відвідавши батька на південній частині півострова Босо, він загалом упевнився, що той — не його справжній батько. Зумів стати, так би мовити, на відправний пункт нового життя. Можливо, саме зараз наспіла для цього добра нагода. Зовсім непогано позбутися різних клопотів і почати нове життя. З новим місцем роботи, квартирою і новими людськими стосунками. Хоча він ще не був у цьому впевнений, але передчував, що зможе жити набагато логічніше, ніж досі.

Та перед тим мав залагодити деякі справи. Позбутися Фукаері, Комацу, Ебісуно-сенсея й раптом зникнути не годилося. Звісно, перед ними він не мав якихось зобов'язань. І так само моральної відповідальності. Як казав Усікава, своєю участю у написанні "Повітряної личинки" Тенґо нажив собі чимало неприємностей. Втягнений в цю справу майже силоміць і необізнаний з її прихованою інтригою, він, однак, не може заперечити своєї причетності до неї. Він може сказати своїм спільникам, що, мовляв, нічого більше не знаю, робіть самі, що хочете.