1Q84, книга 2 - Сторінка 51

Вилізла з постелі, взяла приготовлену свічку й нишком, навшпиньки, зайшла у погріб. Там не застала нікого. На підлозі лежала тільки повітряна личинка. Набагато більша за ту, яку дівчина бачила востаннє, — завдовжки з метр тридцять чотири сантиметри. З неї струменіло тьмяне світло. З красивим обрисом, вона мала посередині звуження. Перед тим вона не була такою. Очевидно, відтоді карлики завзято попрацювали. До того ж, личинка вже почала розколюватися — уздовж утворилася акуратна щілина. Нахилившись, дівчина заглянула крізь неї всередину.

Вона відкрила в личинці саму себе. Побачила, що там лежить її власна гола фігура. її подоба лежала горілиць із заплющеними очима. Була, здається, несвідомою. І не дихала. Геть-чисто немов лялька.

— Це — твоя доота, — сказав Хрипкоголосий і відкашлявся.

Дівчина оглянулася — біля неї півколом стояли карлики.

— Доота, — машинально повторила дівчина.

— А тебе називають мадзою, — сказав Низькоголосий.

— Мадза й доота — повторила дівчина.

— Доота є представником мадзи, — сказав Різкоголосий.

— Я розділилася надвоє? — спитала дівчина.

— Та ні, — відповів Тенор. — Ти не розділилася надвоє. Ти залишилася повністю собою. Не турбуйся. Доота — це лише тінь душі мадзи, що набула людської подоби.

— А коли вона прокинеться?

— Незабаром. Як тільки настане відповідний час, — сказав Баритон.

— Що робить ця доота як тінь моєї душі? — спитала дівчина.

— Виконує роль перцепієнтки, — відповів пошепки Тихоголосий.

— Перцепієнтки, — повторила дівчина.

— Тієї, що сприймає, — сказав Хрипкоголосий.

— Сприйняте передає реципієнтові, — мовив Різкоголосий.

— Тобто доота — канал зв'язку для нас, — сказав Тенор.

— Замість кози? — спитала дівчина.

— Мертва коза — це лише тимчасовий канал зв'язку, — сказав Низькоголосии. — А для зв'язку між нашим і твоїм світом потрібна жива доота. Як перцепієнтка.

— А що робить мадза? — спитала дівчина.

— Мадза перебуває біля дооти, — відповів Різкоголосий.

— Коли прокинеться доота? — спитала дівчина.

— Через два або три дні, — відповів Тенор.

— Одного з цих днів, — сказав Тихоголосий.

— Старанно доглядай дооту, — мовив Баритон. — Бо це твоя доота.

— Доота не може обійтися без догляду мадзи. Так їй важко довго прожити, — сказав Різкоголосий.

— Якщо мадза втратить дооту, то залишиться без тіні душі, — додав Тенор.

— А що станеться з мадзою, яка залишилася без тіні душі? — спитала дівчина.

Карлики перезирнулися. Ніхто на це запитання не відповів.

— Коли прокинеться доота, на небі буде два Місяці, — сказав Хрипкоголосий.

— Другий Місяць відображатиме тінь душі, — сказав Баритон.

— Місяців буде два, — машинально повторила дівчина.

— Це своєрідний знак. Раджу часто й пильно дивитися на небо, — пошепки сказав Тихоголосий. — Пильно дивитися на небо й рахувати Місяці, — наголосив він.

— Так-так! — вигукнув Клакер.

— Так-так! — хором підтримала решта карликів.

Дівчина втекла.

Вона розуміла, що в цьому є щось помилкове, неправильне, страшно викривлене. Вона не знала, чого хочуть від неї карлики. Але власна фігура в повітряній личинці викликала в неї страх. Жити поряд зі своїм другим "я" вона не могла. "Треба тікати, — подумала дівчина. — І то якнайшвидше. Поки доота не прокинулася. Поки на небі не засяяли два Місяці.

У громаді заборонялося мати особисті гроші. Однак батько передав їй потаємно одну банкноту вартістю десять тисяч єн і дрібні гроші, сказавши: "Заховай її так, щоб ніхто не бачив". Він також передав їй написані на папірці адресу, прізвище й телефонний номер і порадив: "Якщо доведеться тікати, то за ці гроші купи собі квиток, сядь на електричку і вирушай туди".

Мабуть, батька щораз більше непокоїла можливість того, що в громаді невдовзі заворушиться щось погане. Дівчина довго не вагалася. Діяла притьмом. Навіть не мала часу попрощатися з батьками.

Вона витягла з пляшки, закопаної під землею, банкноту на десять тисяч єн, дрібні гроші й папірець. Під час уроку в початковій школі відпросилася до лікарського кабінету, бо, мовляв, погано почувається, вийшла надвір. Сіла на маршрутний автобус і поїхала на залізничну станцію. Там просунула у віконечко десятитисячну банкноту, купила квиток до станції Такао. Отримала решту. Вона вперше в житті купила квиток, отримала решту й сіла в електричку. Як треба діяти, вона запам'ятала завдяки докладним батьковим порадам.

Згідно з вказівкою, написаною на папірці, вона доїхала лінією Тюосен до Такао, зійшла з електрички і з телефону-автомата подзвонила за вказаним номером. Вона телефонувала давньому батьковому приятелеві, художникові, старшому від батька на десять років, який жив разом з дочкою в горах поблизу Такао. Його дружина вже померла, а дочка Курумі була молодшою від дівчини на один рік. Коли батьків приятель поговорив з дівчиною, що втекла з громади, по телефону, то негайно приїхав на станцію і радо її зустрів.

Наступного дня з вікна художникового дому дівчина побачила на небі два Місяці. Поблизу одного, звичного, виднів менший, схожий на висушену квасолю. "Доота прокинулася, — подумала дівчина. — Другий Місяць відображає тінь душі". Дівчина затремтіла. Світ змінився. І от-от мало щось статися.

Зв'язку з батьками не було. Мабуть, ніхто в громаді не помітив, що дівчина втекла. Бо після неї залишилася доота — її друге "я". Звичайні люди не помітили відмінності між дівчиною та її доотою. Однак її батьки, звичайно, знали, що доота — це лише подоба їхньої дочки. Що дочка залишила її після себе, а сама втекла з громади. Знали, куди вона подалася. Однак ані разу нею не поцікавилися. Напевне, цим мовчанням давали знати, щоб вона не поверталася назад.

Іноді дівчина відвідувала школу. Новий зовнішній світ сильно відрізнявся від колишнього, у громаді, де вона виросла. Відрізнявся правилами, цілями і вживаними словами. Тому тут їй було важко знайти товаришів. До шкільного життя вона не могла звикнути.

Однак уже в середній школі вона подружилася з одним хлопцем. Його звали Тоору. Він був малий, худорлявий. З кількома, як у мавпи, глибокими зморшками на обличчі. Видно, в ранньому дитинстві він на щось хворів і не брав участі у жвавих спортивних змаганнях. Хребет мав трохи скривлений. Під час перерви він завжди відлучався від решти школярів і читав книжку. Друзів не мав. Був надто малий і дуже негарний. Під час перерви дівчина сідала поруч і заводила з ним розмову. Розпитувала про книжку, яку він читав. І тоді він уголос читав їй уривки з неї. Дівчині подобався його голос. Тихий, хриплуватий, але їй зрозумілий. Оповідання, яке він читав уголос, зачаровувало її. Тоору читав прозовий текст так гарно, наче декламував поезію. Дівчина постійно проводила з ним перерву. Уважно слухала, як він читає оповідання.

Однак невдовзі Тоору не стало. Карлики забрали його від неї.

Однієї ночі в кімнаті Тоору з'явилася повітряна личинка. Поки він спав, карлики день за днем робили її щораз більшою. І щоночі уві сні показували дівчині цю картину. Але дівчина не могла зупинити їхню роботу. Згодом личинка досягла відповідної величини й уздовж розкололася. Як у випадку з дівчиною. Та всередині цієї личинки були три великі гадюки. Вони так переплелися між собою, що ніхто — навіть вони самі — не міг би їх розділити. їхні слизькі голови, здавалося, сплелися навічно в один клубок. їх дратувало те, що вони не можуть стати вільними. Вони намагалися відірватися одна від одної, але що більше старалися, то їхнє становище дедалі погіршувалося. Карлики показували дівчині, що відбувається біля Тоору, який, нічого не відаючи, спокійно спав. Усе це бачила тільки вона.

Через кілька днів хлопець несподівано захворів і його відвезли в далеку оздоровницю. На що він захворів, не сказали. У всякому разі, Тоору вже не повернувся до школи. Його не стало.

Дівчина збагнула, що це — повідомлення від карликів. Очевидно, вони не могли нічого вдіяти їй, яка була мадзою. А натомість завдавали шкоди або й знищували близьких їй людей. Щоправда, не всіх. Про це свідчило те, що вони не спромоглися заподіяти зла її опікунові, художнику, та його дочці Курумі. Вони обирали собі найслабшу жертву. Вони витягли із свідомості хлопця три чорні гадюки й розбудили. Знищивши хлопця, вони попередили її, щоб повернулася до своєї дооти. "По суті, так сталося через тебе", — повідомляли вони.

Дівчина знову стала самотньою. До школи перестала ходити. Ні з ким не дружила, щоб не наражати нікого на небезпеку. От у чому полягало життя під двома Місяцями. Це вона знала.

Згодом дівчина нарешті почала плести власну повітряну личинку. Вона це могла робити. Карлики казали, що проходять сюди через канал зв'язку. Якщо це правда, то вона, мабуть, зможе піти в протилежному напрямі, до них. Якщо піде, то розгадає таємницю про те, що означає мадза й доота. А може, й урятує пропалого Тоору. Дівчина почала робити канал зв'язку. Можна виплести личинку, витягуючи нитки з повітря. Щоправда, на це доведеться витратити багато часу. Та байдуже. Вона впорається.

Однак раз по раз дівчина переставала розуміти, що з нею відбувається. її охопило сум'яття. "Невже я справді мадза? А може, я десь перетворилася на дооту?" — думала вона. І що довше думала, то більше втрачала впевненість. "Як можна довести, що я — мадза?" — запитувала себе.

Оповідання закінчувалося символічно — тим, що дівчина намагається відчинити двері до каналу зв'язку з карликами. Про те, що сталося за дверима, не було написано нічого. Можливо, так нічого й не сталося.

"Доота", — подумала Аомаме. Перед смертю лідер вимовив це слово. Він сказав, що дочка втекла, залишивши натомість власну дооту для того, щоб протидіяти карликам. Напевне, так сталося. І два Місяці бачила не тільки вона сама.

Однак Аомаме здавалося, що вона розуміє, чому люди так охоче сприймають і широко зачитуються цим оповіданням. Ясна річ, на це, мабуть, значно вплинуло те, що його авторка — вродлива сімнадцятирічна дівчина. Але цього не досить, щоб народився бестселер. Привабливість цього твору, безсумнівно, спирається на жвавість і точність опису. Очима дівчини читачі яскраво бачать світ, який її оточує. Оповідання передавало нереальний досвід перебування дівчини в особливому середовищі й знайшло природний відгук у людських душах.