1Q84, книга 2 - Сторінка 8

Вона зупинилася на віадуку над бульваром Ґайен-Нісідорі й, обіпершись на поруччя, довго дивилася на Місяці. Крім неї, ніхто цього й не думав робити. Перехожі тільки здивовано поглядали, як вона, зупинившись, підвела очі догори. Здавалося, зовсім не цікавлячись Місяцями на небі, вони спішили до станції метро. Споглядаючи Місяці, Аомаме почала відчувати таку саму, як учора, млявість. "Пора припинити таке споглядання, — подумала вона. — Добра воно мені не принесе". Та хоч старалась на них не дивитися, шкірою відчувала на собі їхній погляд. "Я не дивлюся, а вони не спускають з мене своїх очей. Знають, що я збираюся найближчим часом робити?".

Стара пані й Аомаме пили густу гарячу каву із старовинних орнаментованих чашок — господиня без цукру, доливаючи трошки молока й зовсім його не розмішуючи, а Аомаме, як завжди, чорну. Тамару, як обіцяв, приніс сандвічі, порізані дрібними шматками, які можна було з'їсти за одним разом. Аомаме взяла кілька шматків чорного хліба з огірком і сиром посередині, надзвичайно смачного. Тамару вмів майстерно готувати навіть найменшу страву. Вправно володів кухонним ножем і нарізував харчові продукти кусниками відповідного розміру й товщини. Знав, в якому порядку слід це робити. І лише завдяки цьому його страви вирізнялися дивовижним смаком.

— Особисті речі приготували? — спитала господиня.

— Зайвий одяг і книжки пожертвувала людям. А все потрібне для нового життя спакувала у валізу, щоб забрати із собою. У квартирі залишилося поки що найнеобхідніше — електричні прилади й кухонне знаряддя, ліжко й ковдра, а також посуд.

— Залишеними речами ми самі належним чином розпорядимося. Про різні дрібні формальності — такі як договір про оренду квартири — вам не треба думати. Можете забрати із собою потрібні особисті речі й вирушати.

— А чи не варто попередити на роботі? Бо можуть щось запідозрити, якщо одного дня раптом зникну.

Господиня спокійно поставила чашку на стіл.

— Вам не треба нічим перейматися.

Аомаме мовчки кивнула. Взяла ще один сандвіч і ковтнула кави.

— До речі, маєте в банку депозити? — запитала стара пані.

— Маю звичайний депозит на шістсот тисяч єн і строковий — на два мільйони єн.

Господиня подумки їх оцінила.

— Звичайний депозит раджу зменшити до чотирьохсот тисяч єн. А строковий не чіпати. Забирати з банку гроші раптом зараз небажано. Можливо, вони перевірятимуть обставини вашого особистого життя. Обережність — понад усе. Пізніше я все це прикрию. Іншого майна не маєте?

— Отримані від вас цінності зберігаю в абонементному сейфі банку.

— Готівку заберіть з нього. Але не залишайте її в квартирі. Самі придумайте, де її краще покласти.

— Зрозуміло.

— Наразі я більше нічого від вас не вимагаю. Будете діяти, як завжди. Не змінюйте способу життя і поводьтеся так, щоб не привертати до себе уваги. І, крім того, нічого важливого по телефону не говоріть.

Після такого напучування господиня відкинулася на спинку крісла — так, ніби витратила увесь запас енергії.

— Дату зустрічі визначено? — спитала Аомаме.

— На жаль, ще ні, — відповіла стара пані. — Ми чекаємо на повідомлення від нашого спільника.

— Загалом умови зустрічі визначено, але протилежна сторона зволікає до останнього моменту із своїми планами. Може, зважиться через тиждень або навіть місяць. Місце зустрічі невідоме. Мабуть, ви нервуєте, але вам доведеться лише чекати.

— Я не маю нічого проти цього, — сказала Аомаме. — Та ви не могли б хоч приблизно описати, як відбуватиметься зустріч?

— Ви піддасте стретчинґу м'язи того чоловіка, — відповіла господиня. — Так, як звичайно робите. Він має з організмом якусь проблему. Кажуть, не загрозливу для життя, але таку, що супроводжується значними стражданнями. Щоб позбутися їх, він досі вдавався до різноманітних методів лікування. Крім офіційної медицини, й до "сіацу", голкотерапії та масажу. Але дотепер це начебто не дало помітних результатів. Саме ця фізична проблема — єдине слабке місце лідера секти, яке дозволило нам до нього доступитися.

Позаду господині на вікні висіла штора. Місяців не було видно. Але Аомаме відчувала на собі шкірою їхні холодні погляди. Здавалось, їхня мовчанка проникала в кімнату.

— Тепер у секті ми маємо свого підглядача. Через нього я спустила інформацію про вас як здібного експерта із стретчинґу м'язів. Це виявилося неважко зробити, бо ви справді такою є. Протилежна сторона страшенно вами зацікавилася. Спочатку збиралася вас запросити на територію секти в префектурі Яманасі. Але ви через роботу ніяк не можете виїхати з Токіо. Тож ми домовилися, що той чоловік при бажанні раз на місяць сам приїжджатиме сюди. І, щоб не потрапити нікому на очі, зупиниться у столичному готелі. І в його номері отримає від вас фізичну процедуру для оздоровлення м'язів. Тож ви зможете виконати те, що завжди робите.

Аомаме подумки уявила собі цю картину. Готельний номер. На килимку для виконання вправ з йоги лежить чоловік, а вона розминає й розтягує йому м'язи. Його обличчя не видно. Лежачи долілиць, він виставляє їй свою безборонну потилицю. Вона простягає руку і витягує із сумки знайому мініатюрну плішню.

— Нас у номері буде тільки двоє? — спитала Аомаме.

Стара пані кивнула.

— Лідер не хоче, щоб люди секти знали про його проблему. А тому, напевне, нікого стороннього там не буде. Тільки ви вдвох.

— Вони вже знають, як мене звати й де я працюю?

— Він дуже обережна людина. І, мабуть, заздалегідь старанно розслідував вашу біографію. Здається, ніщо його не насторожило. Учора прийшло повідомлення, що він хотів би з вами зустрітись у столичному готелі. В якому й коли — уточнить згодом.

— А нас з вами не запідозрять у чомусь на тій підставі, що я до вас навідуюсь?

— Я лише сказала, що належу до спортивного клубу, де ви працюєте, й виконую спортивні вправи під вашим керівництвом удома. Тож нема причин вважати, що між нами є ще якийсь інший зв'язок.

Аомаме кивнула.

— Коли лідер секти виїжджає за межі секти, його завжди супроводжують два охоронці. Обидва члени секти, мають розряд з карате. Невідомо, мають при собі зброю чи ні, але, здається, фізично спритні. Щодня тренуються. Однак, за словами Тамару, вони — звичайні аматори.

— Нерівня Тамару?

— Нерівня йому. Тамару служив у диверсійно-розвідувальному загоні Сил самооборони. Там його навчили вмить виконувати те, що потрібне для досягнення мети. Ні перед ким не завагається. А от аматор завагається. Особливо коли перед ним молода жінка.

Господиня відхилилася назад, на спинку крісла, й глибоко зітхнула.

— Поки ви обслуговуватимете лідера, обидва охоронці, очевидно, сторожитимуть у сусідній кімнаті. Тож ви перебуватимете з ним лише одну годину. Поки що ми домовилися про таке. Однак ніхто не знає, що насправді там відбуватиметься. Все надзвичайно плинне. Зазвичай лідер не відкриває подробиць свого плану.

— Скільки йому років?

— Кажуть, можливо, п'ятдесят п'ять. Великої статури. На жаль, більше нічого невідомо.

Тамару ждав Аомаме на виході. Вона передала йому копію ключа від квартири, права водія, паспорт і поліс про страхування на випадок захворювання. Він повернувся у будинок і поробив копії з переданих документів. Перевірив складені копії й оригінали віддав Аомаме. Після того він повів її у неоздоблену тісну прямокутну кімнатку поруч з виходом, з малюсіньким вікном, відчиненим у двір, з кондиціонером, що тихенько хурчав на стіні. Тамару посадив гостю на маленький дерев'яний стілець, а сам сів за стіл. На стіні висіли рядочком чотири екрани моніторів. При потребі відеокамери могли змінювати кут зору, а зображення в них записувалося на відеомагнітофони. На першому справа екрані було видно вхід до притулку, де мешкали жінки, нового сторожового пса, трохи більшого за попереднього, він відпочивав, лежачи на землі.

— Відеомагнітофон не зафіксував того, як загинула вівчарка, — ніби випереджаючи запитання Аомаме, сказав Тамару. — Тоді вона не була на припоні. Можливо, хтось відв'язав її, бо сама вона цього не зробила б.

— Хтось, на кого вона не гавкала?

— Виходить, що так.

— Дивно, еге ж?

Тамару кивнув. Але нічого не відповів. Досі він також невідступно думав про таку можливість. Але зараз не мав що сказати.

Потім він простягнув руку й, висунувши шухляду комода, витягнув чорну вінілову сумку, а з неї з-під бляклого сірого купального рушника — чорно-лискучий металевий виріб. Це був мініатюрний автоматичний пістолет. Нічого не кажучи, Тамару передав його Аомаме. Вона мовчки взяла його. І в руці оцінила його вагу. Він був набагато легший, ніж здавалося. І така легенька річ приносила людям смерть.

— Ви щойно допустили дві серйозні помилки. Знаєте, які? — сказав Тамару.

Аомаме згадала про свої дії, але не розуміла, в чому помилилася. Просто взяла переданий пістолет.

— Не знаю, — відповіла вона.

— По-перше, беручи пістолет, ви не перевірили, чи він заряджений, а якщо заряджений, то чи поставлений запобіжник. По-друге, взявши його в руки, ви на коротку мить повернули його дуло в мій бік. Обидві помилки абсолютно неприпустимі. Крім того, коли не збираєтесь стріляти, палець не варто просувати до гашетки.

— Зрозуміла. Надалі буду обережною.

— За винятком екстреного випадку, пістолет слід тримати, передавати або перевозити в незарядженому стані. Якщо ж його вперше бачите, то обов'язково ставтеся до нього як до зарядженого. Аж поки не пересвідчитеся в протилежному. Пістолет призначений для вбивства або поранення людини. Надмірна обережність ніколи не завадить. Дехто може поглузувати з неї, але нещасні випадки, смерть і поранення, завжди стаються з тими, хто насміхається з обережних людей.

Тамару добув з кишені піджака поліетиленовий пакет, що містив сім новеньких патронів. Він виклав їх на стіл.

— Як бачите, в пістолеті нема патронів. Магазин заряджається, але зараз він порожній. Патронник без патронів.

Аомаме кивнула.

— Це вам від мене особистий подарунок. Та якщо ним не скористаєтеся, то віддасте мені назад.

— Звичайно, — сухо відповіла Аомаме. — Але ж на його придбання ви, напевне, добряче витратилися?

— Про це вам не треба турбуватися, — відповів Тамару. — У вас багато інших турбот. Про це й поговоримо. Ви коли-небудь стріляли з пістолета?

Аомаме хитнула головою.

— Ні разу.

— Якщо говорити по суті, то револьвером легше користуватися, ніж автоматичним пістолетом.