1Q84, книга 3 - Сторінка 3

- Харукі Муракамі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Старанна на роботі, здібна до навчання. Звісно, поліція відчайдушно шукала злочинця, але досі так і не знайшла. Може, недоречно питати, але ви часом нічого про це не знаєте?

Онда вирячився на Усікаву холодними очима, які нібито щойно пробилися з-під льодовика.

— Я не зовсім добре розумію ваші слова, — сказав він. — Усікава-сан, можливо, ви думаєте, що ми причетні до цього випадку. Мовляв, хтось з наших людей завів жінку-поліцейського до сумнівного готелю і, закувавши у наручники, задушив?

Міцно стуливши губи, Усікава захитав головою.

— Та ні, в жодному разі не думаю. Просто запитав, чи не маєте якихось здогадів щодо цього. От і все. Бо для мене важливий будь-який дрібний слід. Хоч скільки сушу собі голову, а ніяк не можу встановити зв'язку між вбивством жінки-поліцейського у готелі Сібуї і вашого лідера.

Якийсь час Онда ніби міряв якоюсь міркою Усікаву, а потім повільно видихнув повітря, що зібралося в легенях.

— Зрозуміло. Цю інформацію передамо начальству, — сказав він. І, добувши записник, занотував у ньому: — Аюмі Накано. 26 років. Відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Можливо, була пов'язана з Аомаме.

— Саме так.

— А ще?

— А ще я обов'язково хотів би запитати одну річ. Напевне, хтось з ваших уперше назвав прізвище Аомаме-сан. Мовляв, вона — надзвичайно здібний спортивний інструктор. Як ви мені раніше веліли, я розслідував біографію цієї жінки. Не хочу хвалитися, але я із щирою душею, ретельно попрацював. Однак нічого дивного, підозрілого не помітив. Вона виявилася абсолютно чистою. І ви запросили її у но-мер-люкс готелю "Окура". А що сталося потім, самі знаєте. Власне, хто її вам порекомендував?

— Не знаю.

— Не знаєте? — перепитав Усікава з виглядом дитини, яка чогось не розуміє. — Отже, ви не можете пригадати, хто з ваших запропонував Аомаме-сан, чи не так?

Не змінюючись на обличчі, Онда відповів:

— Саме так.

— Дивина, та й годі, — справді здивовано сказав Усікава.

Онда не пускав пари з уст.

— Щось неймовірне. Хтось колись назвав її прізвище, й справа сама собою розвивалася. Ви це хочете сказати?

— Насправді цю справу найзавзятіше просував уперед сам лідер, — уважно добираючи слова, сказав Онда. — Серед керівництва організації була й думка, що, може, небезпечно довіритися людині невідомого походження. Звісно, й ми, охоронці, також з нею погоджувалися. Однак лідер не брав собі її до уваги. Ба навпаки — сам твердо наполягав на здійсненні цього плану.

Усікава знову взяв у руки запальничку і, відкривши її кришку, ніби для проби запалив. А потім одразу погасив вогонь.

— А я вважав, що лідер надзвичайно обережний, — сказав він.

— Це правда. Був украй уважним та обережним.

Після того запала глибока мовчанка.

— Хотілося б запитати вас ще про одне, — сказав Усікава. — Про Тенґо Кавану. Він підтримував зв'язок з Кьоко Ясудою, старшою за нього заміжньою жінкою. Один раз на тиждень вона приходила до нього на квартиру, щоб провести з ним інтимні години. Ну, з молодими таке буває. Та от одного дня раптом подзвонив її чоловік і передав, що вона більше не зможе приходити. І на цьому їхній зв'язок обірвався.

Онда насупив брови.

— Я не зовсім розумію, куди повернула розмова. Хіба Тенґо Кавана має якийсь стосунок до вбивства?

— Ні, цього я не знаю. Тільки ця історія вже давно не виходить мені з голови. Що не кажіть, за будь-яких обставин жінка обов'язково телефонувала. Бо настільки глибокими були їхні стосунки. Однак несподівано, не сказавши ні слова, вона просто зникла. Безслідно. Я не люблю застрявати довго на одній справі, а тому для певності лише питаю: ви часом не маєте щодо цього якихось здогадів?

— Принаймні я особисто нічого не знаю про цю жінку, — спокійним голосом відповів Онда. — Кьоко Ясуда. Підтримувала зв'язок з Тенґо Каваною.

— Заміжня жінка, старша від нього на десять років.

Онда записав її прізвище в записник.

— І це передамо начальству.

— Гаразд, — сказав Усікава. — До речі, де перебуває Еріко Фукада?

Онда підвів голову й подивився на Усікаву, немов на скособочену раму картини.

— А навіщо нам знати, де перебуває Еріко Фукада?

— Вас не цікавить, куди вона ділася?

Онда хитнув головою.

— Куди вона поїхала й де перебуває, нас не обходить. Вона вільна робити, що їй хочеться.

— І Тенґо Кавана вас не цікавить?

— З цією людиною нас ніщо не пов'язує.

— А певний час ви начебто цікавилися ними обома, — сказав Усікава.

На хвильку Онда примружив очі. А тоді відповів:

— Наразі наше зацікавлення зосереджується на Аомаме.

— З кожним днем воно змінюється?

Онда ледь-ледь скривив губи. Відповіді не було.

— Онда-сан, ви читали "Повітряну личинку", яку написала Еріко Фукада?

— Ні, в нашій релігійній організації заборонено читати те, що не стосується віровчення. Навіть у руки брати не можна.

— А про карликів ви чули?

— Ні, — відразу відповів Онда.

— Гаразд, — сказав Усікава.

На цьому розмова скінчилася. Онда поволі підвівся зі стільця й поправив комір піджака. Відступив від стіни на крок і Кінський хвіст.

— Як я недавно казав, у цій справі час — надзвичайно важливий елемент, — поглядаючи зверху на Усікаву, який все ще сидів на стільці, сказав Онда. — Треба якнайскоріше встановити місце перебування Аомаме. Звісно, ми докладемо до цього всіх зусиль, але й вам зі свого боку доведеться попрацювати. Якщо Аомаме не знайдеться, нам усім лиха не минути. Бо, що не кажіть, ви — один з тих, хто знає важливу таємницю.

— Важливі знання ведуть за собою відповідальність.

— Саме так, — спокійним голосом сказав Онда. Потім обернувся й, не оглядаючись, вийшов. За Голомозим з кімнати вийшов Кінський хвіст і безшумно зачинив двері.

Коли вони залишили офіс, Усікава, відсунувши шухляду, вимкнув магнітофон. Відкривши його, вийняв касету й на етикетці кульковою ручкою, недоречно акуратними цифрами, написав дату й годину. Потім добув з шухляди пачку "Seven Stars" і, взявши в рот сигарету, закурив від запальнички. Глибоко вдихнувши дим, випустив його вгору. Повернувши обличчя до стелі, на якийсь час заплющив очі. Потім розплющив їх і зиркнув на настінний годинник. Його стрілки показували половину третьої. "От неприємні типи!" — знову подумав Усікава.

"Якщо Аомаме не знайдеться, нам усім лиха не минути", — сказав Голомозий.

Усікава двічі побував у штаб-квартирі "Сакіґаке" й тоді на власні очі бачив і величезний сміттєспалювач у глибині лісу за територією секти — високотемпературну піч, в якій і від людського трупа не лишилося б навіть кісток, якщо його туди кинути. Він знав, що трупи кількох людей там опинилися. Мабуть, і труп лідера був одним з них. Тож, природно, Усікава не хотів такої долі. Якщо ж таки доведеться померти, то бажав, по змозі, трохи спокійнішої смерті.

Звісно, Усікава кілька фактів приховав від них. Не звик показувати всі свої карти, що мав у руках. Слабі карти міг на мить показати, а от козирні нікому не відкривав. У всьому обов'язково страхувався. Як, скажімо, магнітофонного запису таємної розмови. На таких іграх добре знався. На відміну від молодих охоронців лідера мав великий досвід.

Усікава дізнався прізвища людей, з якими Аомаме як інструктор клубу проводила індивідуальні заняття. Якщо, не шкодуючи сил і часу, озброїтися певним ноу-хау, то загалом можна роздобути інформацію. Він в основних рисах з'ясував біографічні дані дванадцяти клієнтів Аомаме — восьми жінок і чотирьох чоловіків з високим суспільним і фінансовим станом. І серед них не знайшов нікого, здатного прикласти руку до вбивства людини. Та його увагу привернула заможна жінка років сімдесяти з лишком, яка надавала притулок жінкам, що мусили покинути свій дім унаслідок домашнього насильства. У двоповерховому будинку поряд з її просторою садибою вона поселила цих нещасних жінок.

Сам по собі це чудовий вчинок. Нічого підозрілого в цьому не було. Однак щось тривожило край його свідомості. А коли щось тривожило її, то він мав звичку шукати, що це таке. Мав звіриний нюх, а найбільше довіряв своїй інтуїції. Завдяки цьому досі не один раз рятувався від неминучої загибелі. Можливо, й цього разу слово "насильство" стало для нього ключовим словом. Ця стара пані була чутливою до проблеми насильства, а тому з охотою взяла під свій захист його жертв.

Усікава вирішив подивитися на цей притулок, що стояв на пагорбі у престижному житловому районі Адзабу. Будинок виявився старим, але по-своєму привабливим. Крізь щілини у ґратчастих воротах перед парадними дверима з різьбленим склом видніла чудова клумба й просторий трав'янистий двір. На землю падала тінь великого дуба. Останнім часом такі будинки стали рідкістю.

Та на противагу мирному вигляду будинку засоби його охорони вражали надзвичайною суворістю. Кам'яна огорожа з колючим дротом зверху. Наглухо замкнені міцні залізні ворота, за ними — німецька вівчарка, що несамовито гавкала, коли хтось наближався. Кілька спостережних відео-камер. Вулицею повз будинок майже ніхто не проходив, а тому надовго зупинятись не годилося. У цьому спокійному житловому кварталі містилося кілька іноземних посольств. Якби така справді підозріла людина, як Усікава, тут вешталася, то на неї відразу хтось звернув би увагу.

"Однак охорона надмірна. Навряд чи вона повинна бути такою, навіть якщо йдеться про притулок для жертв насильства. Треба дізнатися якнайбільше про нього, — думав Усікава. — Хоч би якою була охорона, крізь неї треба пробитися. Тим паче якщо вона така сувора. Для цього доведеться придумати якийсь спосіб. Добре посушити голову".

Потім він згадав про карликів у розмові з Ондою.

— А про карликів ви чули?

— Ні.

Відповідь була трохи зашвидкою. Якби Онда раніше про них ні разу не чув, то принаймні на мить задумався б перед тим, як відповісти. "Карликів?" — подумки перевірив би звучання цього слова. А вже потім відповів би. Така реакція звичайної людини.

Виходить, цей чоловік уже чув слово "карлики". Чи розуміє його зміст і реальну суть — невідомо. У всякому разі, чує його не вперше.

Усікава загасив недокурок, трохи задумався і після того запалив ще одну сигарету. Вже давно почав турбуватися про загрозу раку легенів. Та щоб зосереджено думати, потребував допомоги нікотину. Як складеться доля у найближчі два-три дні — зовсім не дрібниця. Тож чи варто клопотатися про здоров'я в наступні п'ятнадцять років?

Поки Усікава курив третю сигарету, йому в голову прийшла одна ідея.