А якщо... - Сторінка 3

- Айзек Азімов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

у матовому склі... щось пішло не так, як треба. Вже сутеніло. У вагоні засвітилися лампочки. Але, це неважливо. І, здається, болісне, щімке відчуття всередині помалу відпускає.

Норман потер пальцями очі.

— Що трапилося? — запитав він.

— Просто все скінчилося, — сказала Ліві. — Якось зненацька.

— Знаєш, ми вже під'їжджаємо до Нью-Хейвену, — розгублено вимовив Норман. Він подивився на годинник і похитав головою.

Ліві сказала з подивом:

— Ти вилив коктейль на мене.

— Що ж, так було і насправді.

— Насправді я твоя дружина. Цього разу ти мав би облити Жоржетту. Як дивно, правда?

Але вона все думала про те, як Норман пішов за нею і як його долоні лягли їй на плечі...

Вона здійняла на нього очі й сказала з жаркою гордістю:

— Я не вийшла заміж!

— Вірно, не вийшла. Але, ось, значить, з ким ти всюди розгулювала – з Диком Рейнхардтом?

— Так.

— Може ти за нього й заміж збиралася?

— А ти ревнуєш?

Норман неначе зніяковів.

— До чого ревную? До шматка скла? Ні, звісно!

— Не думаю, щоб я вийшла заміж за Дика.

— Знаєш, — сказав Норман, — шкода, що це так зненацька обірвалося. Мені здається, щось мало б трапитись... — Він затнувся, потім поволі доказав: — У мене було таке відчуття, нібито я вважав би за краще виплеснути коктейль на кого завгодно, але тільки не на тебе.

— Навіть на Жоржетту?

— Я про неї і не думав. Ти мені, зрозуміло, не віриш.

— А може й вірю. — Ліві здійняла на нього очі. — Я була дурна. Нормане. Давай... давай жити нашим справжнім життям. Не треба гратися тим, що могло б трапитися, але так і не трапилось.

Але він поривчасто узяв її руки в свої.

— Ні, Ліві. Ще тільки один раз, останній. Подивимося, що б ми робили от зараз, Ліві. В цю саму хвилину! Що було б з нами зараз, якби я одружився із Жоржеттою.

Ліві стало моторошно.

— Не треба, Нормане!

Їй згадалося, якими усмішливими очима й жадібним поглядом дивився він на неї, тримаючи в руці шейкер, а Жоржетту, яка стояла тут же, немовбито й не помічав. Ні, не хоче вона знати, ЩО буде далі. Хай буде все, як зараз, в їхньому справжньому, такому гарному житті.

Проїхали Нью-Хейвен. Норман знову сказав:

— Я хочу спробувати, Ліві.

— Ну, якщо тобі так хочеться...

А про себе вона з озлобленням думала: це неважливо! Це нічого не змінить, нічого не може змінитися. Обома руками вона вчепилася за його руку вище за ліктя. Вона міцно стискала його руку, а сама думала: що б нам там не привиділося, ніякі фокуси не віднімуть його в мене!

— Заводьте знову свою машинку, — сказав Норман чоловічку навпроти.

У жовтому світлі ламп усе відбувалось якось повільніше. Помалу прояснилося матове скло, нібито розсіялися хмари, гнані нечутним вітром.

— Щось не так, — сказав Норман. — Тут тільки ми двоє, в точності, як зараз.

Він був правий. У вагоні потягу, на передній лавці, сиділи дві крихітні фігурки. Зображення поширювалося, зростало... вони злилися з ним. Голос Нормана затихав десь вдалині.

— Це той самий потяг, — казав він. — І у вікні позаду така саме тріщина...

У Ліві голова паморочилась від щастя.

— Швидше б Нью-Йорк! — сказала вона.

— Залишилося менше години, кохано, — відповідав Норман. — І я буду тебе цілувати. — Він поривчасто нахилився до неї, неначе не збирався чекати ані хвилини.

— Не скаженій! Ну що ти, Нормане, люди дивляться!

Він відсунувся.

— Треба було взяти таксі, — сказав він.

— З Бостону до Нью-Йорка?

— Звісно. Зате ми були б тільки вдвох.

Ліві засміялася:

— Ти жахливо забавний, коли розігруєш палкого коханця.

— А я й не розігрую. — Голос його раптом став серйозним, глухим. — Розумієш, річ не лише в тому, щоб чекати ще цілу годину. В мене таке враження, ніби я чекаю вже п'ять років.

— І в мене.

— Чому ж ми з тобою не зустрілися раніше? Скільки часу пройшло даремно.

— Бідна Жоржетта, — зітхнула Ліві.

Норман нетерпляче відмахнувся.

— Не жалій її, Ліві. Ми з нею відразу зрозуміли, що помилилися. Вона була радою мене позбавитися.

— Знаю. Тому й говорю — бідна Жоржетта. Мені її шкода: вона тебе не оцінила.

— Ну, дивися, сама мене цінуй! — сказав Норман. — Цінуй мене високо-високо, безмірно, нескінченно високо, більше того: цінуй мене хоча б уполовину так, як я ціную тебе!

— А інакше ти зі мною теж розлучишся?

— Ну, вже це — лише через мій труп! — заявив Норман.

— Як дивно, — сказала Ліві. — Я от усе думаю, що, якби тоді під Новий Рік ти не вилив би на мене коктейль? Ти б не пішов за мною, і нічого б мені не сказав, я б нічого й не знала. І все склалося б по-іншому... Зовсім-зовсім інакше...

— Нісенітниця. Було б все теж саме. Не цього разу, так іншого.

— Хто знає... — тихо сказала Ліві.

Стукіт коліс того потягу перейшов в нинішній стукіт коліс. За вікном замигтіли вогні, стало шумно, строкато — це був Нью-Йорк. У вагоні знялася метушня, пасажири розбирали свої валізи.

В цьому сум'ятті лише одна Ліві немов застигла. Нарешті Норман узяв її за плече. Вона здійняла очі.

— Все ж таки головоломка складається лише таким чином.

— Так, — відповів Норман.

Вона торкнулася його руки.

— І все одне вийшло недобре. Марно я це затіяла. Я думала, якщо ми належимо один одному, значить і всі інші — ті, якими стали б ми, якщо б життя склалося інакше, — теж належали б один одному. А насправді неважливо, що могло б бути. Досить і того, що є. Розумієш?

Норман кивнув.

— Є ще тисячі різних "а якщо", — сказала Ліві. — І я не хочу знати, що б тоді було. Ніколи більше навіть слів таких не скажу: а якщо...

— Заспокойся, рідно, — сказав Норман. — Ось твоє пальто.

І потягнувся за валізами.

Ліві раптом сказала різко:

— А де ж містер Якщо?

Норман поволі обернувся, навпроти нікого не було. Обидва уважно обдивилися салон.

— Можливо він перейшов до іншого вагону? — сказав Норман.

— Але чому? І потім, він би тоді не залишив капелюха. – Ліві нахилилася й хотіла взяти його з лавки.

— Якого капелюха? — запитав Норман.

Ліві завмерла, рука її зависла над порожнечею.

— Він був тут... я ледь-ледь до нього не доторкнулася! – Ліві випросталась. — Нормане, а якщо...

Норман притиснув палець до її губ.

— Рідно моя...

— Пробач, — сказала вона. — Дай я допоможу тобі з валізами.

Потяг упірнув до тунелю під Парк-авеню й перестук коліс обернувся на грім.