Алкеста
- Евріпід -
ДІЙОВІ ОСОБИ
АПОЛЛОН
ТАНАТОС — ДЕМОН СМЕРТІ
ХОР ФЕРЕЙСЬКИХ ГРОМАДЯН
СЛУЖНИЦЯ
АЛКЕСТА
АДМЕТ
ЕВМЕЛ
ГЕРАКЛ
ФЕРЕТ
СЛУГА
Дія відбувається в Фессалії, в місті Ферах.
ПРОЛОГ
АПОЛЛОН
Адметова оселе, де на хліб собі,
Мов наймит, заробляв я, богом будучи, —
Причиною сам Зевс тут: мого сина він,
Асклепія, у груди вдарив пломенем.
А я здолав кіклопів, що Всевладному
Вогні кували вбивчі — й кару визначив
Для мене батько: слугувати смертному.
В цей край прибувши, пас волів господаря
І до сьогодні дбав я про житло його.
10] Бо, сам із чесних, мужа стрінув чесного —
Феретового сина — й, піддуривши Мойр,
Я смерть йому відстрочив: ті запевнили —
Адмет уникне мли Аїду, тільки-но
За нього вмерти б інший хтось наважився.
По черзі друзів опитав, отця свого
І матір сиву, що йому життя дала, —
Ніхто, окрім дружини, не погодився
За нього вмерти, з сонцем розлучитися.
Тепер у домі, душу видихаючи,
20] Нещасна б'ється на руках: сьогодні їй
Прийшла пора загинуть, із життя піти.
А я, бо ж не хотів би заплямитися,
Лишаю дім цей — крівлю, дорогу мені…
Вже й Танатоса бачу — всіх покійників
Жерця: уже зібрався відвести її
В Аїдову домівку. Саме впору йде:
Їй треба вмерти — день настав рокований.
ТАНАТОС
Ага!.. То це ти вколо дому цього,
Проходжаєшся, Фебе? З підземних богів
30] Посміятись надумав?.. По їхнє прийшов?..
Чи не досить, що вирвав Адмета у нас,
Піддуривши богинь, що рішають самі,
Хто коли має вмерти? Ти й нині, свій лук [23]
Наготовивши, хочеш і ту врятувать,
Що із світу піти замість мужа свого
Дала згоду вже, — Пелія доньку?..
АПОЛЛОН
Не бійся. В мене право й чесні наміри.
ТАНАТОС
Якщо ти правий, то навіщо лук тобі?
АПОЛЛОН
Така вже звичка: з ним не розлучатися.
ТАНАТОС
40] А дім цей захищати — право теж твоє?
АПОЛЛОН
Нещастям свого друга я пригноблений.
ТАНАТОС
Мерця відняти в мене хочеш другого?
АПОЛЛОН
А першого й не брав я в тебе силою.
ТАНАТОС
Чому ж не під землею, а на ній ще він?
АПОЛЛОН
Його дружину замість нього матимеш.
ТАНАТОС
І поведу під землю, де померлих край.
АПОЛЛОН
Веди ж, бо сумніваюсь, чи схилю тебе…
ТАНАТОС
Убить, кого належить? Я ж займаюсь цим.
АПОЛЛОН
Та ні: того лиш брати, хто життя прожив.
ТАНАТОС
50] Куди ти хилиш — легко здогадатися.
АПОЛЛОН
А не змогла б Алкеста вмерти в старості?
ТАНАТОС
Ну, ні! Й мене, признаюсь, ваблять почесті. [24]
АПОЛЛОН
Чи так, чи сяк — ти візьмеш лиш одне життя.
ТАНАТОС
Для мене більша слава — молодих косить.
АПОЛЛОН
Помре старою — пишно хоронитимуть.
ТАНАТОС
Лиш багачеві, Фебе, той закон кладеш.
АПОЛЛОН
До мудрування, бачу, хист і в тебе є.
ТАНАТОС
Для себе смерть старечу він купити б міг.
АПОЛЛОН
То що? Таки направду не схилю тебе?
ТАНАТОС
60] Нізащо. В мене вдача — знаєш сам яка.
АПОЛЛОН
Ворожа смертним і богам ненависна.
ТАНАТОС
На що не маєш права, — не жадай того.
АПОЛЛОН
Хоч ти який жорстокий, а поступишся:
Такий-бо в дім Ферета завітає муж,
По кінну колісницю в сніжну Фракію
Велінням Еврістея владним посланий,
Що, тут, як гість Адмета, він із рук твоїх
Зажерливих цю жінку вирве силою.
Отож, не заслуживши в мене вдячності,
70] А лиш ненависть, мою волю сповниш ти.
(Відходить.)
ТАНАТОС
Багато мовиш — мало з того матимеш.
Ця жінка в млу Аїда зійде все-таки.
Іду ж до неї і мечем обряд почну:
А той, у кого я зітну волосся жмут,
Уже підземним божествам посвячений.
(Входить у дім.) [25]
ПАРОД
На оркестру вступає хор ферейських громадян.
ХОР
Що за тиша закралась в Адметовий дім?
Що за дивна мовчанка? Й нема тут кого
Запитати, чи то вже настала пора
Нам покійну оплакувать — дому цього
80] Володарку, чи, може, вона ще живе,
Бачить сонце — Алкеста, яку не лиш я —
Усі люди вважають вінцем доброти
І чесноти зразком:
Поступилась життям задля мужа.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа І
Почув хтось, може, стогін там,
В оселі тій, чи сплески рук,
Чи зойк — тяжкої втрати знак?
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Тихо в домі… Ніде ні душі.
В воротах — нікого із слуг.
90] Появись, о Пеане, хай грізна
Біди відрине хвиля!
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Якби вмерла — таки б не мовчали…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Бездиханна лежить…
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Таж її не виносили з дому…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Звідкіля така певність? Я гіршого жду.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Чи можливе таке, щоб володар Адмет
Благородну жону
Поховав, не оплакавши навіть?..
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Антистрофа І
Нема й води при вході в дім,
100] Щоб руки змить, за звичаєм, [26]
Перед порогом, де мрець лежить.
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Окрім того, не бачу я там
Жалоби — волосся пучка.
Ніжнорукі жінки раз по раз
Не б'ються тужно в груди.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Та настав-таки день вирішальний…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Ти про що? Поясни…
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Коли мусить під землю податись.
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Моє серце вразив ти, стривожив думки.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
110] Коли добра людина поникла в журбі, —
їй на поміч прийти
Має кожен, хто чесного роду.
ХОР
Строфа II
Хоч би в яку далечінь
Суден ми не слали —
В Лікії край чи аж ген,
Де на землях безводних
Древній Амона престол, —
Не вернуть нам сердешну
До сонця: доля безжальну сіть
120] Кинула вже. Кого з богів
Кров'ю вівці благати?
Антистрофа II
Тільки один, якби ще
Сонце й досі бачив,
Син Аполлона, з імли
Нині б міг її вирвать —
Вивести з темних воріт.
Оживляв-бо він мертвих,
Аж поки Зевс не вразив його
Жалом стріли вогненної.
130] Ну, а тепер — відкіля
Нам порятунку ждати? [27]
ЕПОД
Всі обряди печальні володар
До кінця вже довів:
Оросились жертовною кров'ю
Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло
Вгамувати, притишити болю.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
З палацу виходить служниця.
А втім, служницю бачу — з дому, плачучи,
Виходить онде… І яку ж то вість несе?..
Тужити, коли туга є в господарів, —
140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,
Чи ще жива владарка, чи померла вже.
СЛУЖНИЦЯ
Вважай живою водночас і — мертвою…
ПРОВІДНИК ХОРУ
А як то можна вмерти й… сонце бачити?
СЛУЖНИЦЯ
Вже никне, бідна, душу видихаючи.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Таку жону втрачає нині муж такий!..
СЛУЖНИ ЦЯ
Лише перестраждавши, зрозуміє це.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Й надія на рятунок не заблисне їй?
СЛУЖНИЦЯ
Та ні. Гнітить нещасну день рокований.
ПРОВІДНИК ХОРУ
І все вже, як годиться, приготовлено?
СЛУЖНИЦЯ
150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок
Вона — найкраща в світі, найдостойніша.
СЛУЖНИЦЯ
Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]
Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:
Чи ж не найкраще це любові свідчення,
Коли заради мужа йде на смерть жона?
Все місто про це знає. Але дома як
Поводилась, послухай — подивуєшся.
Як лиш відчула, що останній день настав,
160] То біле тіло річковою хвилею
Омила. Потім одяг із кедрової
Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,
І так благала, ставши перед вогнищем:
"Богине-опікунко, я під землю йду,
Й молю тебе, припавши до колін твоїх, —
Над сиротами зглянься: дай же синові
Дружину милу; доньці — мужа доброго.
Хай долі не повторять материнської —
Не передчасно, а в глибокій старості
170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять".
Усі по черзі обійшла жертовники
В Адметовій оселі; поклонялась їм,
Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,
Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,
Від того її врода не пригаснула.
А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,
Тоді лиш заридала, примовляючи:
"Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій
Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,
180] За кого нині гину! Не клену тебе:
Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити
Обох вас, — умираю. Буде інша тут,
Од мене не вірніша, та щасливіша".
Припавши на коліна, обціловує
Те ложе і зливає сліз потоками.
Коли плачем, нарешті, наситилася,
Встає з постелі. Опустивши голову,
Із спальні йде. Та раптом повертається,
І падає на ложе, й так — не раз, не два…
190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,
Ридають. їх по черзі до грудей вона,
Готова вмерти, горне, приголублює.
Ридала й вся прислуга, співчуваючи
Своїй владарці. А вона до кожного
Правицю простягає. З найубогішим
Прощається й сердечний чує відгомін.
Таке-то горе у гнізді Адметовім…
Померши — прахом став би; врятувавшися —
Довіку з невитравним болем житиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
200] В біді й Адмет, напевно, побивається —
Таку дружину доведеться втратити… [29]
СЛУЖНИЦЯ
Авжеж. її з обіймів не пускаючи,
Лишитись молить і шукає виходу
З безвиході. Алкеста — никне, тане вся,
Вмліваючи — ледь чутний на руках тягар —
Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,
До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути
На небо — вже ж ніколи не всміхнеться їй
Промінням ясносяйним любий сонця круг.
210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.
Не всі ж настільки щирі до господарів,
Щоб ті в біді великій були раді їм.
А ти — прихильник давній владарів моїх.
(Відходить.)
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа
З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись
І хитрий вузол розв'язать?
Як їм долю обійти?..
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Вигляне хтось? Чи пора прийшла
В чорне вдягтись і волосся жмут
Зрізати в знак жалоби?
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
220] Друзі! Ясна річ. І все ж…
Богів благаймо, адже в них —
Незрівнянна сила.
ХОР
О Пеане, зласкавсь!
Адмета в горі порятуй, володарю,
Зарадь йому, зарадь же; як давніше
Був рятунком, так і нині,
Зцілителю наш, проти смерті стань
І приборкай убивцю — Аїда!
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Антистрофа
Гай-гай!..
Ферета сину, як тобі
230] Без жони такої жить?.. [30]
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Як до заліза не вдатись тут?
Як у петлі не повиснути
Після такої втрати?
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Не лишень жону — вірну подругу,
Душі найвищу радість, ти
Мертвою побачиш.
ХОР
Он ідуть! Он ідуть!..
Дружина й муж виходять із палат своїх.
Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,
240] Бо ж найгідніша
З жінок, занепавши, знесилівши,
В попідземний Аїд нині сходить.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті
Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть
Помилитись. Та й нині ось бачу печаль
Владаря: незрівнянну дружину свою
Коли втратить, то змушений буде в журбі
Коротати життя, а не жити.
АЛКЕСТА
Строфа І
Сонячне сяйво, окрасо дня,
250] Й ви, кругобіжні хмари,
Що в яснім ефірі!..
АДМЕТ
Обох нас бачить сонце, опечалених
Близькою смертю, хоч богам годили ми.
АЛКЕСТА
Антистрофа І
Земле і крівле житла мого,
Спальне моя дівоча
Отчого Іолка!..
АПОЛЛОН
ТАНАТОС — ДЕМОН СМЕРТІ
ХОР ФЕРЕЙСЬКИХ ГРОМАДЯН
СЛУЖНИЦЯ
АЛКЕСТА
АДМЕТ
ЕВМЕЛ
ГЕРАКЛ
ФЕРЕТ
СЛУГА
Дія відбувається в Фессалії, в місті Ферах.
ПРОЛОГ
АПОЛЛОН
Адметова оселе, де на хліб собі,
Мов наймит, заробляв я, богом будучи, —
Причиною сам Зевс тут: мого сина він,
Асклепія, у груди вдарив пломенем.
А я здолав кіклопів, що Всевладному
Вогні кували вбивчі — й кару визначив
Для мене батько: слугувати смертному.
В цей край прибувши, пас волів господаря
І до сьогодні дбав я про житло його.
10] Бо, сам із чесних, мужа стрінув чесного —
Феретового сина — й, піддуривши Мойр,
Я смерть йому відстрочив: ті запевнили —
Адмет уникне мли Аїду, тільки-но
За нього вмерти б інший хтось наважився.
По черзі друзів опитав, отця свого
І матір сиву, що йому життя дала, —
Ніхто, окрім дружини, не погодився
За нього вмерти, з сонцем розлучитися.
Тепер у домі, душу видихаючи,
20] Нещасна б'ється на руках: сьогодні їй
Прийшла пора загинуть, із життя піти.
А я, бо ж не хотів би заплямитися,
Лишаю дім цей — крівлю, дорогу мені…
Вже й Танатоса бачу — всіх покійників
Жерця: уже зібрався відвести її
В Аїдову домівку. Саме впору йде:
Їй треба вмерти — день настав рокований.
ТАНАТОС
Ага!.. То це ти вколо дому цього,
Проходжаєшся, Фебе? З підземних богів
30] Посміятись надумав?.. По їхнє прийшов?..
Чи не досить, що вирвав Адмета у нас,
Піддуривши богинь, що рішають самі,
Хто коли має вмерти? Ти й нині, свій лук [23]
Наготовивши, хочеш і ту врятувать,
Що із світу піти замість мужа свого
Дала згоду вже, — Пелія доньку?..
АПОЛЛОН
Не бійся. В мене право й чесні наміри.
ТАНАТОС
Якщо ти правий, то навіщо лук тобі?
АПОЛЛОН
Така вже звичка: з ним не розлучатися.
ТАНАТОС
40] А дім цей захищати — право теж твоє?
АПОЛЛОН
Нещастям свого друга я пригноблений.
ТАНАТОС
Мерця відняти в мене хочеш другого?
АПОЛЛОН
А першого й не брав я в тебе силою.
ТАНАТОС
Чому ж не під землею, а на ній ще він?
АПОЛЛОН
Його дружину замість нього матимеш.
ТАНАТОС
І поведу під землю, де померлих край.
АПОЛЛОН
Веди ж, бо сумніваюсь, чи схилю тебе…
ТАНАТОС
Убить, кого належить? Я ж займаюсь цим.
АПОЛЛОН
Та ні: того лиш брати, хто життя прожив.
ТАНАТОС
50] Куди ти хилиш — легко здогадатися.
АПОЛЛОН
А не змогла б Алкеста вмерти в старості?
ТАНАТОС
Ну, ні! Й мене, признаюсь, ваблять почесті. [24]
АПОЛЛОН
Чи так, чи сяк — ти візьмеш лиш одне життя.
ТАНАТОС
Для мене більша слава — молодих косить.
АПОЛЛОН
Помре старою — пишно хоронитимуть.
ТАНАТОС
Лиш багачеві, Фебе, той закон кладеш.
АПОЛЛОН
До мудрування, бачу, хист і в тебе є.
ТАНАТОС
Для себе смерть старечу він купити б міг.
АПОЛЛОН
То що? Таки направду не схилю тебе?
ТАНАТОС
60] Нізащо. В мене вдача — знаєш сам яка.
АПОЛЛОН
Ворожа смертним і богам ненависна.
ТАНАТОС
На що не маєш права, — не жадай того.
АПОЛЛОН
Хоч ти який жорстокий, а поступишся:
Такий-бо в дім Ферета завітає муж,
По кінну колісницю в сніжну Фракію
Велінням Еврістея владним посланий,
Що, тут, як гість Адмета, він із рук твоїх
Зажерливих цю жінку вирве силою.
Отож, не заслуживши в мене вдячності,
70] А лиш ненависть, мою волю сповниш ти.
(Відходить.)
ТАНАТОС
Багато мовиш — мало з того матимеш.
Ця жінка в млу Аїда зійде все-таки.
Іду ж до неї і мечем обряд почну:
А той, у кого я зітну волосся жмут,
Уже підземним божествам посвячений.
(Входить у дім.) [25]
ПАРОД
На оркестру вступає хор ферейських громадян.
ХОР
Що за тиша закралась в Адметовий дім?
Що за дивна мовчанка? Й нема тут кого
Запитати, чи то вже настала пора
Нам покійну оплакувать — дому цього
80] Володарку, чи, може, вона ще живе,
Бачить сонце — Алкеста, яку не лиш я —
Усі люди вважають вінцем доброти
І чесноти зразком:
Поступилась життям задля мужа.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа І
Почув хтось, може, стогін там,
В оселі тій, чи сплески рук,
Чи зойк — тяжкої втрати знак?
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Тихо в домі… Ніде ні душі.
В воротах — нікого із слуг.
90] Появись, о Пеане, хай грізна
Біди відрине хвиля!
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Якби вмерла — таки б не мовчали…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Бездиханна лежить…
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Таж її не виносили з дому…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Звідкіля така певність? Я гіршого жду.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Чи можливе таке, щоб володар Адмет
Благородну жону
Поховав, не оплакавши навіть?..
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Антистрофа І
Нема й води при вході в дім,
100] Щоб руки змить, за звичаєм, [26]
Перед порогом, де мрець лежить.
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Окрім того, не бачу я там
Жалоби — волосся пучка.
Ніжнорукі жінки раз по раз
Не б'ються тужно в груди.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Та настав-таки день вирішальний…
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Ти про що? Поясни…
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Коли мусить під землю податись.
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Моє серце вразив ти, стривожив думки.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
110] Коли добра людина поникла в журбі, —
їй на поміч прийти
Має кожен, хто чесного роду.
ХОР
Строфа II
Хоч би в яку далечінь
Суден ми не слали —
В Лікії край чи аж ген,
Де на землях безводних
Древній Амона престол, —
Не вернуть нам сердешну
До сонця: доля безжальну сіть
120] Кинула вже. Кого з богів
Кров'ю вівці благати?
Антистрофа II
Тільки один, якби ще
Сонце й досі бачив,
Син Аполлона, з імли
Нині б міг її вирвать —
Вивести з темних воріт.
Оживляв-бо він мертвих,
Аж поки Зевс не вразив його
Жалом стріли вогненної.
130] Ну, а тепер — відкіля
Нам порятунку ждати? [27]
ЕПОД
Всі обряди печальні володар
До кінця вже довів:
Оросились жертовною кров'ю
Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло
Вгамувати, притишити болю.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
З палацу виходить служниця.
А втім, служницю бачу — з дому, плачучи,
Виходить онде… І яку ж то вість несе?..
Тужити, коли туга є в господарів, —
140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,
Чи ще жива владарка, чи померла вже.
СЛУЖНИЦЯ
Вважай живою водночас і — мертвою…
ПРОВІДНИК ХОРУ
А як то можна вмерти й… сонце бачити?
СЛУЖНИЦЯ
Вже никне, бідна, душу видихаючи.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Таку жону втрачає нині муж такий!..
СЛУЖНИ ЦЯ
Лише перестраждавши, зрозуміє це.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Й надія на рятунок не заблисне їй?
СЛУЖНИЦЯ
Та ні. Гнітить нещасну день рокований.
ПРОВІДНИК ХОРУ
І все вже, як годиться, приготовлено?
СЛУЖНИЦЯ
150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок
Вона — найкраща в світі, найдостойніша.
СЛУЖНИЦЯ
Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]
Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:
Чи ж не найкраще це любові свідчення,
Коли заради мужа йде на смерть жона?
Все місто про це знає. Але дома як
Поводилась, послухай — подивуєшся.
Як лиш відчула, що останній день настав,
160] То біле тіло річковою хвилею
Омила. Потім одяг із кедрової
Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,
І так благала, ставши перед вогнищем:
"Богине-опікунко, я під землю йду,
Й молю тебе, припавши до колін твоїх, —
Над сиротами зглянься: дай же синові
Дружину милу; доньці — мужа доброго.
Хай долі не повторять материнської —
Не передчасно, а в глибокій старості
170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять".
Усі по черзі обійшла жертовники
В Адметовій оселі; поклонялась їм,
Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,
Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,
Від того її врода не пригаснула.
А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,
Тоді лиш заридала, примовляючи:
"Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій
Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,
180] За кого нині гину! Не клену тебе:
Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити
Обох вас, — умираю. Буде інша тут,
Од мене не вірніша, та щасливіша".
Припавши на коліна, обціловує
Те ложе і зливає сліз потоками.
Коли плачем, нарешті, наситилася,
Встає з постелі. Опустивши голову,
Із спальні йде. Та раптом повертається,
І падає на ложе, й так — не раз, не два…
190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,
Ридають. їх по черзі до грудей вона,
Готова вмерти, горне, приголублює.
Ридала й вся прислуга, співчуваючи
Своїй владарці. А вона до кожного
Правицю простягає. З найубогішим
Прощається й сердечний чує відгомін.
Таке-то горе у гнізді Адметовім…
Померши — прахом став би; врятувавшися —
Довіку з невитравним болем житиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
200] В біді й Адмет, напевно, побивається —
Таку дружину доведеться втратити… [29]
СЛУЖНИЦЯ
Авжеж. її з обіймів не пускаючи,
Лишитись молить і шукає виходу
З безвиході. Алкеста — никне, тане вся,
Вмліваючи — ледь чутний на руках тягар —
Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,
До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути
На небо — вже ж ніколи не всміхнеться їй
Промінням ясносяйним любий сонця круг.
210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.
Не всі ж настільки щирі до господарів,
Щоб ті в біді великій були раді їм.
А ти — прихильник давній владарів моїх.
(Відходить.)
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа
З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись
І хитрий вузол розв'язать?
Як їм долю обійти?..
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Вигляне хтось? Чи пора прийшла
В чорне вдягтись і волосся жмут
Зрізати в знак жалоби?
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
220] Друзі! Ясна річ. І все ж…
Богів благаймо, адже в них —
Незрівнянна сила.
ХОР
О Пеане, зласкавсь!
Адмета в горі порятуй, володарю,
Зарадь йому, зарадь же; як давніше
Був рятунком, так і нині,
Зцілителю наш, проти смерті стань
І приборкай убивцю — Аїда!
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Антистрофа
Гай-гай!..
Ферета сину, як тобі
230] Без жони такої жить?.. [30]
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Як до заліза не вдатись тут?
Як у петлі не повиснути
Після такої втрати?
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Не лишень жону — вірну подругу,
Душі найвищу радість, ти
Мертвою побачиш.
ХОР
Он ідуть! Он ідуть!..
Дружина й муж виходять із палат своїх.
Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,
240] Бо ж найгідніша
З жінок, занепавши, знесилівши,
В попідземний Аїд нині сходить.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті
Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть
Помилитись. Та й нині ось бачу печаль
Владаря: незрівнянну дружину свою
Коли втратить, то змушений буде в журбі
Коротати життя, а не жити.
АЛКЕСТА
Строфа І
Сонячне сяйво, окрасо дня,
250] Й ви, кругобіжні хмари,
Що в яснім ефірі!..
АДМЕТ
Обох нас бачить сонце, опечалених
Близькою смертю, хоч богам годили ми.
АЛКЕСТА
Антистрофа І
Земле і крівле житла мого,
Спальне моя дівоча
Отчого Іолка!..