Американська трагедія - Сторінка 2

- Теодор Драйзер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вони вже наслухалися всього цього, і їх юний і палкий" розум чекав від життя більшого, аніж оці проповіді на вулицях і в місії.

Кінець кінцем, після другого псалма і після невеликої промови, яку м-с Гріфітс використала, щоб згадати про керовану ними місію, яка містилася на найближчій вулиці, і про їх служіння Христовим заповітам, публіка була вщасливлена третім псалмом і наділена брошурками про спасенну працю місії, а Ейса Гріфітс, глава сім'ї, зібрав деякі добровільні пожертвування. Органчик закрили, складаний стілець склали і дали Клайдові, біблію й книжечки псалмів зібрала м-с Гріфітс, і коли органчик був перекинутий на ремені через плече Гріфітса-старшого, сім'я рушила в напрямі до місії.

Весь цей час Клайд говорив собі, що більше він не хоче займатися цим, що він і його рідні смішні і не схожі на інших людей; "вуличні паяци", сказав би він, коли б міг повнотою висловити свою досаду на вимушену участь у цих виступах; він докладе всіх зусиль, щоб не брати більше участі в них. Нащо вони тягають його за собою? Таке життя не для нього. Іншим хлопчикам не доводиться займатися подібними речами. Більш рішуче, ніж будь-коли, він думав про бунт, який допоміг би йому позбутися всього цього.

Нехай старша' сестра ходить по вулицях з органом, — їй це подобається. Молодша сестричка й братік надто малі, їм однаково. Але він…

— Здається, сьогодні ввечері публіка була уважніша, ніж завжди, — зауважив Гріфітс, ідучи поряд з дружиною. Чарівність літнього вечора вплинула на нього заспокоююче і примусила витлумачити в хороший бік звичайну байдужість людей.

— Справді, в четвер тільки вісімнадцять чоловік узяли брошури, а сьогодні двадцять сім.

— Любов Христа зробить свою справу, — сказав батько, в такій же мірі намагаючись підбадьорити себе, як і дружину. — Мирські турботи і втіхи володіють силою-силенною людей, та коли скорбота навідає їх, декотрі з посіяних нині зерен проростуть.

— Я певна цього. Думка ця завжди підтримує мене. Скорбота й тягар гріха кінець кінцем примусять декого зрозуміти, що їхній шлях хибний.

Вони завернули у вузьку бічну вулицю, з якої вийшли раніше, і, поминувши кілька будинків, увійшли в одноповерховий дерев'яний дім, широкі вхідні двері якого були пофарбовані в світлосірий колір. Поперек обох вікон і фільонок подвійних дверей було написано: "Врата уповання. Місія дисидентів. Молитовні зібрання по середах і суботах від 8 до 10 години вечора. По неділях — об 11, 3 і 8 годині. Двері відкриті для всіх". Під цим написом на кожному вікні були начертані слова: "Бог є любов", а ще нижче дрібнішими літерами: "Скільки часу ти не писав матері?"

Маленька група ввійшла в жовті непоказні двері і зникла.

РОЗДІЛ II

Цілком можна припустити, що в сім'ї, яка так побіжно рекомендована читачеві, повинна бути своя, відмінна від інших, історія; так насправді й було. Родина ця являла собою одну з психічних і соціальних аномалій, — в її прагненнях і вчинках міг би знайти логіку тільки найвправніший психолог, та й то тільки з допомогою хіміка й фізіолога.

Почнемо з Ейси Гріфітса — глави сім'ї. Це був не занадто обдарований і нсврівноважений чоловік — типовий продукт свого середовища і релігійних ідей, нездатний мислити самостійно, але сприйнятливий, а тому й дуже вразливий, до того ж позбавлений будь-якої проникливості й практичного чуття. По суті, важко було зрозуміти, які його бажання і що, власне, приваблює його в житті. З другого боку, як уже було сказано, його дружина мала твердішу вдачу і була енергійніша, та навряд чи властиві їй були правильніші й практичніші уявлення про життя.

Історія цього подружжя цікава для нас лише тією мірою, якою вона стосується їх сина, дванадцятирічного Клайда Гріфітса. Окрім деякої вразливості й романтичності, успадкованих швидше від батька, ніж від матері, цей підліток мав палку уяву і прагнув розібратися в житті і постійно мріяв про те, як би він вийшов у люди, коли б йому пощастило, про те, куди б він поїхав, що побачив би і як по-іншому міг би жити, коли б було не так, а отак. До п'ятнадцяти років Клайдові було особливо боляче (і йому ще довго потім було боляче згадувати про це), що покликання чи професія його батьків була на думку інших людей чимось мізерним і жалюгідним. Батьки проповідували на вулицях і керували дисидентською місією в різних містах — в Гренд-Репідсі, Детройті, Мілуокі, Чікаго, а останнім часом у Канзас-Сіті, і скрізь усі—принаймні хлопчики й дівчатка, яких він зустрічав, — з неприхованим презирством дивились на нього і на його брата й сестер — дітей таких батьків! Не раз, завдаючи прикрості батькам, які ніколи не схвалювали подібних проявів характеру, він починав битися з яким-небудь хлопчаком. Але завжди, переможеному чи переможцеві, йому давали зрозуміти, що інші не поважають працю його батьків, вважають її жалюгідною й нікчемною.

І він безперервно думав про те, що робитиме, коли дістане змогу жити самостійно.

Клайдові батьки були зовсім нездатні потурбуватися про майбутнє своїх дітей. Вони не розуміли, що кожному з дітей конче потрібно дати якісь практичні чи професійні знання; навпаки, їм, захопленим єдиною ідеєю — нести людям світло євангельської істини, навіть не спало й на думку влаштувати дітей вчитися в якій-небудь одній школі. Вони переїздили з місця на місце, не раз посеред навчального року, шукаючи ширшого поля для своєї релігійної діяльності. Іноді ця діяльність зовсім не давала прибутку, а тому що Ейса не міг заробити багато, працюючи садівником чи агентом по продажу новинок, — єдине, на чому він трохи розумівся, — то в такий час сім'я жила надголодь, одягалася в дрантя, і діти не могли ходити до школи. Та що б не думали про таке становище діти, Ейса і його дружина й за цих обставин зберігали незмінний оптимізм; принаймні вони переконували себе, що зберігають його, і продовжували непохитно вірити в бога і його заступництво.

Сім'я Гріфітсів мешкала в тому ж домі, де містилася місія. І їх помешкання і місія були досить похмурі, щоб викликати нудьгу в будь-якої юної істоти. Вони займали ввесь нижній поверх старого й непоказного дерев'яного будинку в тій частині Канзас-Сіті, що лежить на північ від Бульвару Незалежності і на захід від Труст авеню; будинок стояв у короткому проїзді під назвою Бікел, що вів до Міссурі авеню — довшої вулиці, але не менш непоказної. І все поблизу зовсім трохи, але все-таки мало приємйо відгонило духом ділового комерційного життя, центр якого давно пересунувся на південний захід від цих місць. Місія Гріфітсів була кварталів за п'ять від того місця, де двічі на тиждень ці релігійні ентузіасти виступали під відкритим небом з своїми проповідями.

Другим боком будинок дивився на похмурі задні подвір'я таких самих похмурих будинків. З вулиці двері вели до просторого залу розміром сорок на двадцять п'ять футів: тут були розставлені рядами штук шістдесят складаних дерев‘яних стільців і перед ними кафедра; стіни прикрашала карта Святої землі — Палестіни і десятків зо два надрукованих на картоні висловів і текстів, як, наприклад:

"Вино — обманщик; пити — значить впасти в безумство: хто піддається обманові — той не мудрий".

"Якщо в тебе є віра завбільшки з зерно гірчичне, і ти промовиш до цієї гори: "Руш із місця", — вона зрушить, і ніщо не буде неможливе для тебе. Від Матфія 17, 20".

"Бо зле не має майбутнього. Притчі 24, 20".

"Не позирай на вино, як воно червоніє. Як змія, вкусить воно і вжалить, як аспід. Притчі 23–31, 32".

Ці всесильні заклинання були розвішані на брудних стінах, ніби срібні й золоті скрижалі.

Решта помешкання являла собою складну і хитромудру комбінацію кімнат і кімнаток; тут були три маленькі спальні, вітальня, вікнами на задній двір, і дерев'яні паркани таких самих дворів, потім кухня, вона ж і їдальня, розміром рівно на десять квадратних футів, і маленька комірка, де було складене майно місії: брошури, книжечки псалмів, скрині, ящики і всякі інші речі, які могли бути потрібні не щодня, але мали, на думку сім'ї, певну цінність. Ця кім-натка-комірчина межувала безпосередньо з залом, де відбувались молитовні зібрання, і сюди виходили м-р і м-с Гріфітс, щоб думати й молитися перед проповіддю чи після неї, або в тих випадках, коли їм треба було порадитись з приводу чогось.

Не раз Клайд, його сестри і молодший брат бачили, як мати або батько чи обоє разом напучували тут яку-небудь заблудну душу, що напівпокаялася й прийшла просити поради чи допомоги (частіш допомоги). Також тут під час найбільших фінансових труднощів батько і мати сиділи й міркували чи, як іноді безпорадно висловлювався Ейса Гріфітс, благали бога вказати їм вихід із становища. Як пізніше почав думати Клайд, це погано допомагало їм знайти вихід.

І все довкола було таке похмуре й смутне, що Клайдові стала ненависна сама думка про те, щоб жити тут і в майбутньому, а що більш ненависне — діяти для справи, служникам якої доводилось щоразу вдаватися до когось по допомогу, завжди молитися й випрохувати подачки.

М-с Ельвіра Гріфітс, перш ніж одружитися з Ейсою, була просто напівписьменна дівчина з ферми і дуже мало думала над питаннями релігії. Та, закохавшись у Ейсу, вона заразилася від нього отрутою євангелізму та прозелітизму і захоплено й радісно стала його послідовницею, розділяючи всі його рисковані вигадки та дивацтва. Її тішила думка, що вона може проповідувати, співати псалми, що вона здатна переконувати й підкоряти собі людей силою "слова божого". Це давало їй певне моральне задоволення і зміцнювало бажання працювати разом з чоловіком.

Коли-не-коли деякі слухачі йшли за проповідниками до їх місії або, почувши про її існування, приходили туди пізніше — дивні, морально неврівноважені й нестійкі люди, яких можна знайти скрізь. Усі роки, поки Клайд ще не міг розпоряджатися собою, він був зобов'язаний допомагати батькам під час цих зібрань. І завжди його більш дратували, ніж зворушували всі ці чоловіки й жінки, які приходили до місії; частіше це були чоловіки; робітники, що відбилися від роботи, бродяги, п'яниці, невдахи, безпорадні й потворні, які, здавалося, збиралися сюди тому, що їм нікуди було більше йти. І завжди вони проголошували про те, як бог, або Христос, або божественне милосердя врятували їх від того чи іншого лиха, і ніколи не говорили про те, що самі врятували хоч кого-небудь.