Антігона - Сторінка 5
- Софокл -
Гей ви, слуги, всі, хто є
Й кого немає, гострі топори беріть
1110] І он до того місця поспішайте всії
А я, своє веління сам касуючи,
Сам із в'язниці дівчину ту випущу.
Збагнув я — нам до смерті шанувати слід
Закони споконвіку установлені.
Стасим п'ятий
(Гіпорхема)
ХОР
Строфа 1
1115] Громовладного бога сину многойменний,
Діви кадмейської гордість,
Італії страже славетний,
Що обнімаєш владно
Елевсінські луки гостинні
1120] В краю Деметри, [158]
О Вакху,
що в Фівах живеш, материнськім
Місті буйних вакханок,
Біля джерел Ісмени,
1125] Де засів дракона сходить!
Антистрофа 1
Де з двоверхої скелі димом полум'я грає, —
Де корікійські німфи
Вакхічні ведуть хороводи
При джерелі кастальськім,-
1130] Ти зі схилів Ніси приходиш,
Плющем повитих,
Із зелені й пурпуру лоз виноградних.
Щоб під крики священні
Глянути па фіванські
1135] Укриті народом площі г
Сам ти й мати твоя,
Що Зевсів
грім її вбив,
Нашим Фівам вищу всіх
1140] Шану й честь віддали,
а тепер,
Коли хворість над містом тяжить,
Зійди цілющим кроком
з парнаських висот
1145] На тихий шумливого моря берег.
Антистрофа 2
Зір палаючих вождь,
Владар нічних голосів,
Зевсів паростку, прийди,
О державче, із сонмом фіад,
1150] Що буянням вакхічних пісень
В нестримнім танців шалі вславляють тебе,
Блаженства подателю, о Вакху! [159]
Ексод
ВІСНИК
Оселі Кадма й Амфіопа жителі!
1155] Нема життя людського, що весь час його
Могли б чи вихваляти ми,
чи ганити.
Підносить щастя, щастя ж і знедолює
Щасливого так само, як нещасного.
1160] A як — того провісник не відкрив нам.
Здавалось, можна заздрити Креонтові —
Вій землю Кадма врятував від ворога,
І владарем єдиним став над нею він,
І квітнув щастям у вінку дітей своїх.
1165] І от — усе загинуло. Хто радості
В житті позбувся, не живий для мене той,
Лише бродячим трупом я б назвав його.
Збирай, як хоч, багатства у дому своїм,
Живи як цар, а як не маєш щастя ти,
1170] То не віддам за все це й тіні диму я,
До справжніх людських порівнявши радощі".
ПРОВІДНИК ХОРУ
Яку ж біду цареві ти звістить прийшов?
ВІСНИК
Це — вість про смерть. Але живий, хто винен в ній
ПРОВІДНИК ХОРУ
Хто ж винен? І загинув хто? Кажи мерщій.
ВІСНИК
1175] Гемон загинув — від своєї вмер руки.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Це ж як — від батькової, чи від власної?
ВІСНИК
Вбив сам себе, на батька злий за дівчину.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О старче віщий! Провістив правдиво ти!
ВІСНИК
Як так, то й про майбутнє слід подумати. [160]
ПРОВІДНИК ХОРУ
1180] Нещасна он із дому Еврідіка йде,
Креонтова дружина,— випадково це
Чи вже вона про сина щось довідалась?
ЕВРІДІКА
О громадяни, вашу я, виходячи,
Розмову чула,— йшла у храм Паллади я
1185] Молитву скласти перед вівтарем її.
Лиш засув хтіла в дверях я відсунути,
Як наче громом вух моїх торкнулася
Скорботна вість,— я з жаху знепритомніла
Й до рук служницям навзнак похилилася.
1190] Але прошу, всю правду розкажіть мені,-
Не вперше-бо лихі я вісті слухаю.
ВІСНИК
Я все, владарко люба, розповім тобі
Як очевидець,— не втаю нічого я.
Навіщо б я втішав тебе неправдою?
1195] Щоб брехуном назвала? Краще правди путь.
Провів твойого мужа я на пагорок,
Де псами безпощадними розтерзане
В ганьбі валялось тіло Полінікове.
Богині придорожній і Плутонові
1200] Ми помолились, щоб зм'якшили гнів вони.
Та обмиванням очисним омивши труп,
Ми все спалили на гіллі оливному.
Тоді із рідної землі насипали
Могилу і до кам'яних покоїв ми
1205] Пішли Аїдової нареченої.
Та от ридання хтось почув іздалеку,
Що долинало із печери темної,
І враз побіг доповісти Креонтові.
Став чути, підійшовши, й він ті жалоби
1210] Непевні й, застогнавши тяжко, скрикнув вігі
В журбі: "О безталанний, чи не сам біду
Накликав я? З усіх доріг життя мого
Чи не ступив на путь я найнещаснішу?
Я чую сина голос. Побіжіть мерщій,
1215] Погляньте, слуги, через кам'яний пролом
У глиб підземної печери — справді я
Відтіль Гемона голос чую рідного [161]
Чи то мене богове лиш обманюють".
Як владар, ледь живий од страху, мовив нам,
1220] Так ми зробили — в підземеллі темному
Побачили ми діву, що повісилась,
Петлю зв'язавши з покривала верхнього.
А поряд він, труп милий обнімаючи,
Оплакував загибель нареченої,
1225] Нещасний шлюб свій і жорстокість батькову.
Креонт, його побачивши, із стогоном
У склеп до нього кинувся, волаючи:
"Нещасний, що ти робиш? Що замислив ти?
Яке безумство помутило розум твій?
1230] Йди звідси, сину, я прошу, молю тебе!"
Але юнак, ні слова не промовивши,
Лиш дико глянувши, із піхов вихопив
Свій меч двосічний. Ледве врятувавсь отець,
Вбік швидко відхилившись. І на себе шал
1235] Свій обернувши, груди простромив собі
Мечем; бездольний і напівпритомний вже,
Обняв він мертве тіло нареченої,
І краплі крові із останнім подихом
Пролив на лиця білі вмерлій дівчині.
1240] Труп біля трупа — так вони лежали там,-
Шлюб скорбний їх у тьмі з'єднав Аїдовій,-
Хай для людей це вічним буде прикладом;
Немає вад безумство лиха гіршого.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Що значить це? У дім вона вернулася,
1245] Ні злого не сказавши, ані доброго.
ВІСНИК
І я дивуюсь, але все ж надіюся,
Що сором їй при всіх над сином сльози лить
І хоче в домі разом із служницями
Вона без свідків досхочу наплакатись.
1250] Не схибить жінка, досить в неї розуму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не знаю, тільки тиша ця здається нам
Від голосіння марного страшнішою.
ВІСНИК
Ми зараз будем знати, чи, зайшовши в дім,
Вона не затаїла в серці змученім [162]
1255] Думок таємних. Справедливо кажеш ти:
В мовчанні, надто довгім, щось непевне є.
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і сам володар вже підходить до нас,
Переконливий доказ несе він в руках,
Якщо можна сказать, не чужої біди,
1260] д своєї провини тяжкої.
Комос
Строфа 1
КРЕОНТ
О гріх тяжкий,.
Похиб розуму нерозумного,
Смертоносної гріх упертості!
Подивіться-бо — вбиті з вбивцями
1265] Крові спільністю щільно з'єднані.
Жалюгідні ви, мої задуми!
Сина юного юна смерть взяла —
горе, горе нам —
Ти пішов од нас і загинув ти:
Та не винен ти — винен я у тім!
ХОР
1270] Ой леле!
Надто пізно бачиш правду ти.
КРЕОНТ
О горе!
її збагнув я, нещасливий! Бог якийсь
Мене безжально вразив прямо в голову,
1275] На шлях нещасть жорстоких раптом кинувши,-":
О горе, радість всю мені розтоптано,
О марна марносте жадань і прагнень всіх!
ВІСНИК ДРУГИЙ
О скільки горя в тебе, володарю мій!
Одне в руках несеш ти, друге — жде тебе
1280] В твоєму домі,— йди й побачиш сам усе.
КРЕОНТ
Знов горе? Що ще може бути гіршого? [163]
ВІСНИК ДРУГИЙ
Твоя дружина, справжня мати вмерлого,
Від свіжих ран, нещасна, теж загинула.
Антистрофа 1
КРЕОНТ
О глиб страшний,
о аїду глиб невблаганного,
1285] Заповзявся ти погубить мене!
І яку тепер вість приносиш ти,
Найстрашніших лих оповіснику?
Знов ти вб'єш мене, вже загиблого!
Що ж бо, сину мій, що б ти мовив ще —
1290] Горе, горе ііам —
Та невже услід смерті синовій
Ще й дружинонька вже загинула?
ХОР
Глянь сам на неї —
ось її вже винесли.
КРЕОНТ
1295] О горе!
Біду вже й другу, безталанний, бачу я.
Яке ж мені нещастя ще готується?
Ось синів труп я щойно на руках тримав,
І от, бездольний, я вже бачу труп новий!
1300] О бідна матінко!
О бідний сипу мій!
ВІСНИК ДРУГИЙ
При вівтарі себе убила в розпачі
Й навік склепила очі,— Мегарееву
Загибель славну перед тим оплакавши
1305] І сина другого, отож біди вона
Тобі, дітоубивці, і накликала.
Строфа 2
КРЕОНТ
Горе, горе нам!
Аж тремчу я ввесь. Хто б двосічний меч
Прямо в груди ці устромив мені? [164]
1310] Горе, горенько нещасливому —
Я нещастями скрізь оточений.
ВІСНИК ДРУГИЙ
Тебе сама небіжка звинувачує —
В одній-бо і у другій смертні винен ти.
КРЕОНТ
Та як же, бідна, позбулась життя вона?
ВІСНИК ДРУГИЙ
1315] Мечем себе в самеє серце вразила,
Почувши про сумну загибель синову.
КРЕОНТ
О кому ж би я між усіх людей
Цих провин тягар міг накинути?
1320] Сам убив тебе,— безталанний, я —
Мовлю правду всю. Гей, прислужнику,
Відведіть мене, відведіть мерщій!
Більш нема мене — я ніщо тепер.
ХОР
Ти правду мовив,
якщо в горі правда є,
1325] з усіх нещасть найкраще — найкоротше з них.
Антистрофа 2
КРЕОНТ
Хай приходить він,
Щонайкращий день, мені суджений.
1330] Хай же з'явиться мій останній день!
Хай мерщій іде, хай приходить він,
Щоб дня іншого вже не бачити.
ХОР
Це все — майбутнє.
Треба про сучасне ще
1335] Подбати, а майбутнє — все в руках богів.
КРЕОНТ
Усі мої бажання — у молитві цій.
ХОР
Облиш молитву — від нещасть, нам посланих,
Ніколи смертним не урятуватися. [165]
КРЕОНТ
Відведіть мене, божевільного,-
1340] Я ж убив тебе, рідний сину мій,
І дружину вбив, і нема мені,
Безталанному, де подітися!
1345] Все, що мав — згубив, лиш нестерпної
Долі впав тягар
на чоло мені.
ХОР
Запорукою щастя лиш мудрість одна
Може стати, й нікому не вільно богів
1350] Зневажати. Зухвальців зухвалі слова
Доля їм повертає в ударах важких
І під старість лише
Запізнілої мудрості вчить їх.
Й кого немає, гострі топори беріть
1110] І он до того місця поспішайте всії
А я, своє веління сам касуючи,
Сам із в'язниці дівчину ту випущу.
Збагнув я — нам до смерті шанувати слід
Закони споконвіку установлені.
Стасим п'ятий
(Гіпорхема)
ХОР
Строфа 1
1115] Громовладного бога сину многойменний,
Діви кадмейської гордість,
Італії страже славетний,
Що обнімаєш владно
Елевсінські луки гостинні
1120] В краю Деметри, [158]
О Вакху,
що в Фівах живеш, материнськім
Місті буйних вакханок,
Біля джерел Ісмени,
1125] Де засів дракона сходить!
Антистрофа 1
Де з двоверхої скелі димом полум'я грає, —
Де корікійські німфи
Вакхічні ведуть хороводи
При джерелі кастальськім,-
1130] Ти зі схилів Ніси приходиш,
Плющем повитих,
Із зелені й пурпуру лоз виноградних.
Щоб під крики священні
Глянути па фіванські
1135] Укриті народом площі г
Сам ти й мати твоя,
Що Зевсів
грім її вбив,
Нашим Фівам вищу всіх
1140] Шану й честь віддали,
а тепер,
Коли хворість над містом тяжить,
Зійди цілющим кроком
з парнаських висот
1145] На тихий шумливого моря берег.
Антистрофа 2
Зір палаючих вождь,
Владар нічних голосів,
Зевсів паростку, прийди,
О державче, із сонмом фіад,
1150] Що буянням вакхічних пісень
В нестримнім танців шалі вславляють тебе,
Блаженства подателю, о Вакху! [159]
Ексод
ВІСНИК
Оселі Кадма й Амфіопа жителі!
1155] Нема життя людського, що весь час його
Могли б чи вихваляти ми,
чи ганити.
Підносить щастя, щастя ж і знедолює
Щасливого так само, як нещасного.
1160] A як — того провісник не відкрив нам.
Здавалось, можна заздрити Креонтові —
Вій землю Кадма врятував від ворога,
І владарем єдиним став над нею він,
І квітнув щастям у вінку дітей своїх.
1165] І от — усе загинуло. Хто радості
В житті позбувся, не живий для мене той,
Лише бродячим трупом я б назвав його.
Збирай, як хоч, багатства у дому своїм,
Живи як цар, а як не маєш щастя ти,
1170] То не віддам за все це й тіні диму я,
До справжніх людських порівнявши радощі".
ПРОВІДНИК ХОРУ
Яку ж біду цареві ти звістить прийшов?
ВІСНИК
Це — вість про смерть. Але живий, хто винен в ній
ПРОВІДНИК ХОРУ
Хто ж винен? І загинув хто? Кажи мерщій.
ВІСНИК
1175] Гемон загинув — від своєї вмер руки.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Це ж як — від батькової, чи від власної?
ВІСНИК
Вбив сам себе, на батька злий за дівчину.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О старче віщий! Провістив правдиво ти!
ВІСНИК
Як так, то й про майбутнє слід подумати. [160]
ПРОВІДНИК ХОРУ
1180] Нещасна он із дому Еврідіка йде,
Креонтова дружина,— випадково це
Чи вже вона про сина щось довідалась?
ЕВРІДІКА
О громадяни, вашу я, виходячи,
Розмову чула,— йшла у храм Паллади я
1185] Молитву скласти перед вівтарем її.
Лиш засув хтіла в дверях я відсунути,
Як наче громом вух моїх торкнулася
Скорботна вість,— я з жаху знепритомніла
Й до рук служницям навзнак похилилася.
1190] Але прошу, всю правду розкажіть мені,-
Не вперше-бо лихі я вісті слухаю.
ВІСНИК
Я все, владарко люба, розповім тобі
Як очевидець,— не втаю нічого я.
Навіщо б я втішав тебе неправдою?
1195] Щоб брехуном назвала? Краще правди путь.
Провів твойого мужа я на пагорок,
Де псами безпощадними розтерзане
В ганьбі валялось тіло Полінікове.
Богині придорожній і Плутонові
1200] Ми помолились, щоб зм'якшили гнів вони.
Та обмиванням очисним омивши труп,
Ми все спалили на гіллі оливному.
Тоді із рідної землі насипали
Могилу і до кам'яних покоїв ми
1205] Пішли Аїдової нареченої.
Та от ридання хтось почув іздалеку,
Що долинало із печери темної,
І враз побіг доповісти Креонтові.
Став чути, підійшовши, й він ті жалоби
1210] Непевні й, застогнавши тяжко, скрикнув вігі
В журбі: "О безталанний, чи не сам біду
Накликав я? З усіх доріг життя мого
Чи не ступив на путь я найнещаснішу?
Я чую сина голос. Побіжіть мерщій,
1215] Погляньте, слуги, через кам'яний пролом
У глиб підземної печери — справді я
Відтіль Гемона голос чую рідного [161]
Чи то мене богове лиш обманюють".
Як владар, ледь живий од страху, мовив нам,
1220] Так ми зробили — в підземеллі темному
Побачили ми діву, що повісилась,
Петлю зв'язавши з покривала верхнього.
А поряд він, труп милий обнімаючи,
Оплакував загибель нареченої,
1225] Нещасний шлюб свій і жорстокість батькову.
Креонт, його побачивши, із стогоном
У склеп до нього кинувся, волаючи:
"Нещасний, що ти робиш? Що замислив ти?
Яке безумство помутило розум твій?
1230] Йди звідси, сину, я прошу, молю тебе!"
Але юнак, ні слова не промовивши,
Лиш дико глянувши, із піхов вихопив
Свій меч двосічний. Ледве врятувавсь отець,
Вбік швидко відхилившись. І на себе шал
1235] Свій обернувши, груди простромив собі
Мечем; бездольний і напівпритомний вже,
Обняв він мертве тіло нареченої,
І краплі крові із останнім подихом
Пролив на лиця білі вмерлій дівчині.
1240] Труп біля трупа — так вони лежали там,-
Шлюб скорбний їх у тьмі з'єднав Аїдовій,-
Хай для людей це вічним буде прикладом;
Немає вад безумство лиха гіршого.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Що значить це? У дім вона вернулася,
1245] Ні злого не сказавши, ані доброго.
ВІСНИК
І я дивуюсь, але все ж надіюся,
Що сором їй при всіх над сином сльози лить
І хоче в домі разом із служницями
Вона без свідків досхочу наплакатись.
1250] Не схибить жінка, досить в неї розуму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не знаю, тільки тиша ця здається нам
Від голосіння марного страшнішою.
ВІСНИК
Ми зараз будем знати, чи, зайшовши в дім,
Вона не затаїла в серці змученім [162]
1255] Думок таємних. Справедливо кажеш ти:
В мовчанні, надто довгім, щось непевне є.
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і сам володар вже підходить до нас,
Переконливий доказ несе він в руках,
Якщо можна сказать, не чужої біди,
1260] д своєї провини тяжкої.
Комос
Строфа 1
КРЕОНТ
О гріх тяжкий,.
Похиб розуму нерозумного,
Смертоносної гріх упертості!
Подивіться-бо — вбиті з вбивцями
1265] Крові спільністю щільно з'єднані.
Жалюгідні ви, мої задуми!
Сина юного юна смерть взяла —
горе, горе нам —
Ти пішов од нас і загинув ти:
Та не винен ти — винен я у тім!
ХОР
1270] Ой леле!
Надто пізно бачиш правду ти.
КРЕОНТ
О горе!
її збагнув я, нещасливий! Бог якийсь
Мене безжально вразив прямо в голову,
1275] На шлях нещасть жорстоких раптом кинувши,-":
О горе, радість всю мені розтоптано,
О марна марносте жадань і прагнень всіх!
ВІСНИК ДРУГИЙ
О скільки горя в тебе, володарю мій!
Одне в руках несеш ти, друге — жде тебе
1280] В твоєму домі,— йди й побачиш сам усе.
КРЕОНТ
Знов горе? Що ще може бути гіршого? [163]
ВІСНИК ДРУГИЙ
Твоя дружина, справжня мати вмерлого,
Від свіжих ран, нещасна, теж загинула.
Антистрофа 1
КРЕОНТ
О глиб страшний,
о аїду глиб невблаганного,
1285] Заповзявся ти погубить мене!
І яку тепер вість приносиш ти,
Найстрашніших лих оповіснику?
Знов ти вб'єш мене, вже загиблого!
Що ж бо, сину мій, що б ти мовив ще —
1290] Горе, горе ііам —
Та невже услід смерті синовій
Ще й дружинонька вже загинула?
ХОР
Глянь сам на неї —
ось її вже винесли.
КРЕОНТ
1295] О горе!
Біду вже й другу, безталанний, бачу я.
Яке ж мені нещастя ще готується?
Ось синів труп я щойно на руках тримав,
І от, бездольний, я вже бачу труп новий!
1300] О бідна матінко!
О бідний сипу мій!
ВІСНИК ДРУГИЙ
При вівтарі себе убила в розпачі
Й навік склепила очі,— Мегарееву
Загибель славну перед тим оплакавши
1305] І сина другого, отож біди вона
Тобі, дітоубивці, і накликала.
Строфа 2
КРЕОНТ
Горе, горе нам!
Аж тремчу я ввесь. Хто б двосічний меч
Прямо в груди ці устромив мені? [164]
1310] Горе, горенько нещасливому —
Я нещастями скрізь оточений.
ВІСНИК ДРУГИЙ
Тебе сама небіжка звинувачує —
В одній-бо і у другій смертні винен ти.
КРЕОНТ
Та як же, бідна, позбулась життя вона?
ВІСНИК ДРУГИЙ
1315] Мечем себе в самеє серце вразила,
Почувши про сумну загибель синову.
КРЕОНТ
О кому ж би я між усіх людей
Цих провин тягар міг накинути?
1320] Сам убив тебе,— безталанний, я —
Мовлю правду всю. Гей, прислужнику,
Відведіть мене, відведіть мерщій!
Більш нема мене — я ніщо тепер.
ХОР
Ти правду мовив,
якщо в горі правда є,
1325] з усіх нещасть найкраще — найкоротше з них.
Антистрофа 2
КРЕОНТ
Хай приходить він,
Щонайкращий день, мені суджений.
1330] Хай же з'явиться мій останній день!
Хай мерщій іде, хай приходить він,
Щоб дня іншого вже не бачити.
ХОР
Це все — майбутнє.
Треба про сучасне ще
1335] Подбати, а майбутнє — все в руках богів.
КРЕОНТ
Усі мої бажання — у молитві цій.
ХОР
Облиш молитву — від нещасть, нам посланих,
Ніколи смертним не урятуватися. [165]
КРЕОНТ
Відведіть мене, божевільного,-
1340] Я ж убив тебе, рідний сину мій,
І дружину вбив, і нема мені,
Безталанному, де подітися!
1345] Все, що мав — згубив, лиш нестерпної
Долі впав тягар
на чоло мені.
ХОР
Запорукою щастя лиш мудрість одна
Може стати, й нікому не вільно богів
1350] Зневажати. Зухвальців зухвалі слова
Доля їм повертає в ударах важких
І під старість лише
Запізнілої мудрості вчить їх.