Антоній і Клеопатра - Сторінка 6

Хай все військо бачить
Пакора тіло. Синовим життям
Сплатив за Красса ти, парфянський царю!
Сілій Ще поки меч твій не простиг від крові,
Жени парфян — із Мідії жени,
З Месопотамії,— з усіх криївок.
За це Антоній, вождь твій, нагородить
Тебе вінком із лавра золотого
І в'їздом тріумфальним до столиці.
Вентідій О Сілію, я й так досяг немало.
Хто птиця невелика, хай не рветься
Літати надто високо. Повір,-
Що краща бездіяльність, ніж учинок,
Який тебе прославить, а не тих,
Кому ти служиш. Бачиш,— і Антоній,
І Цезар перемоги здобували
Частіш руками інших, ніж своїми.
Тут, в Сірії, мій попередник, Соссій,
Домігся слави, та утратив ласку
В Антонія. Хто встигне на війні
Більш за вождя, стає над ним неначе.
Тож задля честолюбства мудрий воїн
Воліє сам себе заплямувати,
Ніж зверхника відкинути у тінь.
Я більше б для Антонія зробив,
Але боюсь образити його
І цим свої здобутки змарнувати.
Сілій Ти маєш те, без чого не було б
Різниці між солдатом і мечем.
Напишеш до Антонія?
Вентідій Аякже.
Звіщу, як у боях нас окриляла
його імення сила чудодійна,
Як щедро ним оплачені загони
Під прапором його перемогли
Парфян кінноту нездоланну.
Сілій Де він?
Вентідій В Афіни їде. Треба поспішати,
Наскільки змога з нашим вантажем,
Щоб бути там раніш за нього. В путь!
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Передпокій у домі Цезаря.
Агріппа й Енобарб входять назустріч один одному.
Агріппа Ну як, вже розпрощалися брати?
Енобарб Помпея вирядили, він поїхав.
Ці втрьох складають договір. Ллє сльози
Октавія, прощаючись із Римом.
Смутний і Цезар. А Лепід і досі,
Як Менас каже, на виду зелений,
Неначе панночка в любовній тузі.
Агріппа О доблесний Лепід!
Енобарб Достойний муж!
Як Цезаря він любить!
Агріппа І Антоній
йому незмірно дорогий.
Енобарб Ох, Цезар!
Земний Юпітер!
Агріппа А Антоній? Бог
І для Юпітера!
Енобарб Ти кажеш — Цезар?
О Цезар незрівнянний!
Агріппа А Антоній?
Він — фенікс!
Енобарб Вищої хвали нема,
Як Цезаря назвати просто "Цезар".
Агріппа Обом їм похвали він розсилає.
Енобарб Та більше — Цезарю. Він дуже любить ,
Антонія — серця, слова і цифри,
Співці й поети висловити, змірять
І оспівати цю любов не годні.
Та перед Цезарем... він пада ниць!
Агріппа Обох він любить.
Енобарб Так, вони для нього —
Мов крила для жука.
Сурми.
Прощай, Агріппо,-
Сурмлять.
Агріппа Щасливо, воїне хоробрий.
Відходять убік.
Входять Цезар, Антоній, Лепід і Октавїя.
Антоній Не проводжай нас далі.
Цезар 3 нею ти
Душі моєї частку забираєш.
Шануй мене в ній. Сестро, будь такою
Дружиною, щоб виправдать мої
Надії й запоруку. Хай оплотом
Душа ця чиста нашій дружбі стане,
Ясний Антонію, а не знаряддям,
Щоб зруйнувать її. Нехай би краще
Увік любов між нами не зродила
Цієї зав'язі, ніж мали б ми
її не виплекати.
Антоній Недовір'ям
Мене ти кривдиш.
Цезар Я усе сказав.
Антоній Хоч би який прискіпливий — не знайдеш
Ти приводу тривожитись за неї.
Хай бережуть тебе боги й вкладуть
В серця всіх римлян відданість тобі.
Рушаємо.
Цезар Щасливої дороги!
Прощай, сестричко! Хай тобі сприяють
Стихії всі — щасливої дороги!
Октавія Мій брате любий!..
Антоній В нас — весна кохання,
Й ці сльози — дощ квітневий... Не журись!
Октавїя
(до Цезаря)
Доглянь за домом мужевим, мій брате,
Цезар Що, Октавіє?
Октавія Скажу на вухо.
Антоній Язик її не слухається серця,
А серце не керує язиком.
Так лебединий пух на мертвій хвилі
Застиг, не знаючи куди пливти.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Невже заплаче Цезар?
Агріппа
(стиха, до Енобарба)
Спохмурнів він.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Шкода! Псує й коня на лобі тінь,
Не те що — мужа.
Агріппа
(стиха, до Енобарба)
Це вже ти дарма.
Антоній як уздрів, що Юлій Цезар
Убитий,— плакав. Сльози проливав
Він і над тілом Брутовим в Філіппах.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Тоді він, видно, слабував на нежить
І хлипав над усім, що сам губив.
Не вір сльозам тим, поки я не плачу.
Цезар Ні, ні, Октавіє, тобі я часто
Писатиму, і пам'яті про тебе
Час не зітре.
Антоній Ну, годі; ще побачим,
Хто з нас обох її сильніше любить.
Іще раз обнімімось — і богам
Тебе я доручаю.
Цезар Будь щасливий.
Прощай..
Лепід Хай зір небесних міріади
Вам світять путь.
Цезар
(цілуючи Октавію)
Прощай, прощай!
Антоній Прощай!
Сурми. Всі виходять.
СЦЕНА З
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада йАлексас.
Клеопатра Ну, де ж гонець?
Алексас Боїться увійти.
Клеопатра Ото дурниці!
Входить гонець.
йди сюди.
Алексас Царице,
Сам Ірод Іудейський не посмів би
Підняти голови, коли ти в гніві.
Клеопатра Атож, наклав би й Ірод головою,
Якби тут був Антоній, щоб мої
Виконувати примхи.
(До гінця)
ЙДИ СЮДИ.
Гонець Моя владичице...
Клеопатра Ну як, ти бачив
Октавію?
Гонець Так, володарко.
Клеопатра Де?
Гонець У Римі. Бачив я її обличчя,
Коли ішла з Антонієм і братом,
Клеопатра Яка вона на зріст? Як я?
Гонець Ні, нижча.
Клеопатра А як говорить? Дзвінко, тихо, чув?
Гонець Та чув, царице. Стиха мовить.
Клеопатра Так...
Недовго він кохатиме її.
Харміана Кохатиме? Ізідо, це ж безглуздя!
Клеопатра І я так думаю. Коротконога.
Ще й недоріка. А хода — велична?
Згадай,— якщо ти тямиш,— в чім величність?
Гонець Та ледь повзе вона: стоїть чи йде —
Однаково, життя у ній немає,
Не жінка — статуя.
Клеопатра 1 все це правда?
Гонець Як ні, то я — сліпий.
Харміана Та він утричі
Зіркіший, ніж будь-хто в Єгипті.
Клеопатра Бачу,
Нічого в ній нема. Кмітливий хлопець.
Міркує він розумно.
Харміана Так, напрочуд.
Клеопатра їй скільки років?
Гонець Та коли вона
Була вдовою...
Клеопатра Що, була вдовою?
Ти чуєш, Харміано?
Гонець То, гадаю,
Під тридцять буде.
Клеопатра А яке обличчя —
Довгасте, кругле?
Гонець Кругле, аж бридке.
Клеопатра Таке лице здебільшого в дуреп.
Волосся?
Гонець Темне, а чоло, владарко,
Аж страх низьке.
Клеопатра Ось золото тобі.
Мою суворість не бери до серця.
Я знов пошлю тебе туди, бо ти —
Тямущий чоловік. Тож будь готовий —
Я дам тобі листи.
Гонець виходить.
Харміана Він дуже славний.
Клеопатра Авжеж. Як жаль, що з ним була востаннє
Така різка я. Бо, зі слів його,
Особа ця — нікчема.
Харміана Цілковита.
Клеопатра Він справжню вміє бачити величність!
Харміана Іще б не вміти — змилуйся, Ізідо! —
Служивши в тебе стільки.
Клеопатра Я б хотіла
Ще щось його спитати,— так, дрібничку.
Пришлеш його до мене по листи.
Ще можна все владнати.
Харміана Безперечно.
Виходять.
СЦЕНА 4
Афіни. Дім Антонія.
Входять Антоній і Октаві я.
Антоній Ні, ні, Октавіє, не тільки це,-
Таку дурницю й тисячу подібних
Я б вибачив. А то ж він розпочав
Нову війну з Помпеєм! Ще й прилюдно
Свій заповіт оголосив: про мене
Там ледве згадано, коли вже ніяк
Було замовчувать мої заслуги,-
Обмовився про них, та так вже сухо,
По найскупішій мірці! А коли
Йому на те легенько натякнули,-
То він не зрозумів або ж удав,
Що натяку не розуміє.
[Октавія Любий,
Не всьому вір, а віриш, то не все
Бери до серця. Дійде до розриву —
Я буду найнещасніша з жінок,
Коли молитимусь за вас обох.
Боги сміятимуться наді мною.
Як попрошу: "Благословіте мужа!"
І тут-таки: "Благословіте брата!"
"Кого ж із них благословити? — скажуть.-
Одне прохання другому перечить".
Цим крайностям немає поєднання.
Антоній Октавіє, віддай свою любов
Тому, хто нею більше дорожить.
Згубивши честь, я погублю себе.
Я муж тобі і хочу бути мужем,
Та не ціною сорому й неслави.
Ти стань за посередницю між нами,
Як хочеш так. Я буду готуватись
До битви, що його зганьбить. Спіши.
Твої бажання у твоїх руках.
Октавія Спасибі, любий мій. Нехай Юпітер
Мені — безсилій, кволій — сили дасть
Вас помирити. Розбрат поміж вами —
Це все одно, що розколовся б світ,-
Цю тріщину заповнять тільки трупи.
Антоній Збагни, хто тут призвідник, і на того
Зверни свій гнів. Не порівну ми винні,
Щоб мала ти однаково ділити
Свою любов між нас. Готуйся в путь,
Сама свій почет вибери, а грошей
Візьми з собою, скільки заманеться.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там же. Інша кімната.
З різних боків входять Енобарб і Ерос.
Енобпрб Які новини, друже Еросе?
Ерос Новини дивовижні.
Енобарб А саме?
Ерос Цезар і Лепід знов почали війну з Помпеєм.
Енобарб Це вже старе. Що далі?
Ерос Цезар використав Лепіда у цій війні, а тепер не
визнає його рівним у правах і не хоче ділити з ним слави. Ще й
звинуватив Лепіда в тому, що він колись листувався з Помреєм,
] кинув його до в'язниці. От бідолашний тріумвір і сидить під
замком, поки смерть його не визволить.
Енобарб Тепер весь світ — мов щелепи звірячі,
Вони перегризуть, зітруть на порох
Все, що між них попало. Де ж Антоній?
Ерос В саду блукає, копає шалено,
Що лиш під ноги трапиться, кричить:
"Дурний Лепід!" — і важиться на горло
Того, хто вбив Помпея.
Енобарб Флот готовий.
Ерос В Італію на Цезаря. Ага,
Тебе Антоній кликав,— це ж я мав
Сказать насамперед.
Енобарб Мабуть, дурниця.
А втім, веди до нього.
Ерос То ходім.
Виходять.
СЦЕНА 6
Рим. Дім Цезаря.
Входять Цезар, Агріппа і Меценат.
Цезар Та він як хоч знущається над Римом:
В Александрії, кажуть, серед площі
Поставили на срібному помості
Два трони золоті для них обох;
В ногах у них сидів Цезаріон
(Що буцім син отця мого) й оте
Брудне поріддя хоті їх брудної.
Тоді ж проголосив він Клеопатру
Царицею Єгипту, половини
Земель сірійських, Лідії та Кіпру.
Меценат 1 все це привселюдно?
Цезар Так, на площі.
Пір, заявив, що два сини його —
Царі понад царями, і віддав
Під владу Александрові парфян,
Мідійців та вірмен, а Птолемею —
Сірійців, Кілікію й Фінікію.
Прибралася у той день Клеопатра
Ізідою, і, кажуть, вже не вперше
Отак вона являється на людях.
Меценат Хай Рим про це узнає.
Агріппа І тоді,
Обурений гординею такою,
Від нього відсахнеться.
Цезар Рим же знає;
А щойно й цілу низку звинувачень
Одержано від нього.
Агріппа І кого ж він
Винить?
Цезар Мене. Чому я, відібравши
Сіцілію в Помпея, не віддав
Йому його частини; не вернув
Тих кораблів, що він мені позичив;
Чому Лепіда від тріумвірату
Усунув я і всі його прибутки
Забрав.
Агріппа На все це треба відповісти.
Цезар Є відповідь, гонець уже в дорозі.
Пишу я, що Лепід жорстокий став,
Що зловживав він владою своєю,
За те й усунутий; що я готовий
Всім завойованим з ним поділитись,
А й він хай дасть Вірменії частину
Та інших царств.
Меценат Ні, він на це не піде.
Цезар То й я тоді нічим не поступлюсь.
Входить Окгавія з почтом.
Октавія Привіт, владарю мій! Привіт, мій брате!
Цезар То, значить, ти покинута? О сором!
Октавія Так називать мене нема причини.
Цезар Чого ж ти потайки сюди з'явилась?
Це так приходить Цезаря сестра
й Антонія дружина? Крокувать
Попереду її повинне військо
Й іржанням кінським подавати вість.
Дерева угинатися повинні
Від люду, що її побачить прагне,-
А курява, численним почтом збита,
До неба мала б підійнятись.