Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова) - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Заспокойся.
Змирися з неминучістю війни,
А милостива доля хай здійснить
Усе, що наперед вона вказала.
Для мене ти у світі найдорожча.
Тебе ганебно зраджено. Боги
Обрали нас своїм знаряддям помсти,
Щоб покарати кривдника. Утішся.
Усі тобі тут раді.
А г р и п п а
Так, з приїздом.
М е ц е н а т
Октавіє, всі римляни тобі
Виказують свою любов і жалість.
І лиш один розпутний Марк Антоній,
Який підступно відштовхнув тебе,
Віддав себе на службу цій тварюці,
Що безсоромно баламутить світ.
О к т а в і я
Чи правда це?
Ц е з а р
На жаль, жорстока правда.
Тебе ж ласкаво просимо до нас.
Живи і запасись терпінням, сестро!
Ідуть геть.
Сцена сьома
Табір Антонія біля мису Акціум.
Входять К л е о п а т р а і Е н о б а р б.
К л е о п а т р а
Я відплачу тобі, не сумнівайся.
Е н о б а р б
Мені відплатиш? Та за що? За що?
К л е о п а т р а
Ти кажеш, що мені при війську бути
Не личить, сором.
Е н о б а р б
А хіба не так?
К л е о п а т р а
Єгипет – ваш союзник у війні.
Чому б мені при армії не бути?
Е н о б а р б
(на бік)
Сказати б їй: якби тримали в війську
Не тільки жеребців, а ще й кобил,
Пуття із цього не було б, напевне,
Бо жеребець із вершником своїм
Все б намагався скочить на кобилу.
К л е о п а т р а
Про що ти там бурмочиш, Енобарбе?
Е н о б а р б
Антонію ти будеш заважати.
Він витрачати розум, сили й час
Повинен не на тебе, а на військо.
Його вже й так вважають легковажним.
У Римі кажуть, що веде війну
Не він, а євнух і твої служниці.
К л е о п а т р а
Хай згине Рим! Хай всохнуть язики
У тих, що так говорять. Я – цариця.
З чоловіками нарівні я мушу
Вести свої війська. Не супереч!
Я все одно тут залишусь.
Е н о б а р б
Як хочеш.
А ось наш вождь.
Входять А н т о н і й і К а н и д і й.
А н т о н і й
Канидію, як дивно,
Що, кинувши Брундізі і Тарент
І перетнувши Іонійське море,
Так швидко захопив Торіну він! –
Ти чула вже про це, моя кохана?
К л е о п а т р а
Квапливість лиш лінивого дивує.
А н т о н і й
От молодець! Хто зміг би влучно так
Забарливість мою затаврувати? –
Дам бій йому, Канидію, на морі.
К л е о п а т р а
На морі! Де ж іще?
К а н и д і й
Але чому?
А н т о н і й
На бій морський нас викликає Цезар.
Е н о б а р б
Що з того нам? Хіба ніколи ти
Не викликав його на поєдинок?
К а н и д і й
Його ти при Фарсалах викликав,
Де Юлій Цезар переміг Помпея.
Та він, коли невигідно, не б'ється.
Так само й ти, Антонію, вчини.
Е н о б а р б
На кораблях твоїх невмілі люди:
Погонщики ослів і землероби,
Яких туди набрали нашвидку.
А в Цезаря досвідчені матроси,
Які розбили в морі флот Помпея.
Його галери швидші за твої.
Ганьби не буде в тім, що ти даси
Взамін морського бою бій на суші.
А н т о н і й
Ні, в морі! В морі!
Е н о б а р б
Воїне славетний!
Погодившись на це, зневажиш ти
Своїм колишнім вмінням полководця.
Посієш ти сум'яття в легіонах,
Що вірять в тебе. В морі досвід свій
Застосувати ти уже не зможеш.
Навіщо долю ризику вручати,
Обравши хибний, ненадійний шлях?
А н т о н і й
Із Цезарем я битимусь на морі.
К л е о п а т р а
Є і у мене шістдесят галер.
Таких іще і Цезар ваш не бачив.
А н т о н і й
Ми спалимо частину кораблів,
А їхніми командами посилим
Ті, що лишились. Цезарю дамо
При Акціумі бій. Якщо у морі
Не буде щастя, суша про запас.
Входить г о н е ц ь.
Ти з чим прийшов?
Г о н е ц ь
Підтвердились чутки,
Володарю, що Цезар взяв Торіну.
А н т о н і й
Сам Цезар? Неможливо! Дуже дивно,
Що так його просунулись війська. –
Канидію, тобі я доручаю
Всі дев'ятнадцять піших легіонів
І вершників іще дванадцять тисяч.
А нам уже пора на кораблі. –
Ходім, моя Фетидо!
Входить с т а р и й с о л д а т.
Що мені
Ти захотів сказати, ветеране?
С о л д а т
Володарю, прошу: не бийся в морі,
Прогнилим дошкам долі не ввіряй.
Мечу моєму вір, рубцям від ран.
Хай кляті фінікійці, єгиптяни,
Неначе гуси, борсаються в хвилях,
Ми, римляни, у пішому строю
Рубатись звикли на твердому місці.
А н т о н і й
Доволі вже розмов! – На кораблі!
Антоній, Клеопатра і Енобарб ідуть геть.
С о л д а т
Клянуся Геркулесом, – хибний крок!
К а н и д і й
Ти справді маєш рацію, солдате,
Та полководець наш не має волі:
На повідку у баби він тепер.
С о л д а т
Але ж тобі піхота і кіннота
На суші підкоряються?
К а н и д і й
Мені.
Керують флотом Целій, Марк Октавій,
Марк Юстій і Публікола. А я
Призначений начальником на суші.
Як блискавично рухається Цезар!
С о л д а т
Коли він ще не виступив із Риму,
Уже пішли в похід його війська,
Розбиті на загони невеликі.
Цим обдурить він розвідку зумів.
К а н и д і й
А хто в них полководець?
С о л д а т
Кажуть, Тавр.
К а н и д і й
Я був із ним знайомий.
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
Наш володар
Зове тебе, Канидію, до себе.
К а н и д і й
Новинами тепер вагітний час,
І кожна мить розроджується плодом.
Ідуть геть.
Сцена восьма
Рівнина поблизу Акціума.
Входять Ц е з а р і Т а в р з воєначальниками.
Ц е з а р
Послухай, Тавре!
Т а в р
Слухаю уважно.
Ц е з а р
Не починай на суходолі битву,
Аж поки бій не кінчиться морський.
Письмові вказівки у цьому згортку.
Від них не відхиляйся. Знай одне:
Майбутнє наше вирішиться тут.
Ідуть геть.
Сцена дев'ята
Інша частина рівнини.
Входять А н т о н і й і Е н о б а р б.
А н т о н і й
За пагорбом поставимо кінноту
Навпроти війська Цезаря. Звідтіль
Порахувати зможемо галери
І бачити їх дії, щоб війська
Узгодили свої зусилля з флотом.
Ідуть геть.
Сцена десята
Інша частина рівнини.
Входить К а н и д і й з військом, що проходить
з одного боку сцени. Входить Т а в р з військом,
що проходить з іншого боку.
Чути шум морського бою. Входить Е н о б а р б.
Е н о б а р б
Кінець! Кінець! Всьому кінець! Прокляття!
"Антоніада", корабель цариці,
Утік із бою, а услід за ним –
Всі шістдесят єгипетських галер!
О, краще б я осліп, ніж це побачить!
Входить С к а р.
С к а р
О небеса! О віроломне пекло!
Е н о б а р б
Чому ти шаленієш і кричиш?
С к а р
Бо з дурості ми втратили півсвіту,
Краї і царства ми процілували.
Е н о б а р б
Як думаєш, чим закінчиться бій?
С к а р
Чим може закінчитися чума?
Звичайно, смертю. Хай проказа візьме
Розбещену єгипетську тварюку!
У розпал битви, у рішучу мить,
Коли ще перемога і поразка
Були нерозрізнимі, як близнята,
Вона помчала геть на всіх вітрилах,
Немов кобила у спекотний день,
Яку під хвіст зненацька вжалив овід.
Е н о б а р б
Я бачив це, але не зміг дивитись.
Пішов я, щоб не бачить цю ганьбу.
С к а р
А варто їй було підняти парус,
Як, все забувши, крім своєї кралі,
Антоній ще не вирішений бій
Напризволяще кинув і помчав,
Мов селезень за качкою своєю.
Не бачив я подібної ганьби.
Відвага, честь і досвід ще ніколи
Не падали так низько.
Е н о б а р б
Горе! Горе!
Входить К а н и д і й.
К а н и д і й
Військове щастя наше ледве дише
І тоне в морі. Виграли б ми бій,
Якби Антоній був самим собою.
Та втечею своєю він подав
Усім нам приклад.
Е н о б а р б
(на бік)
Ось ти що задумав?
Тоді і справді нам усім кінець.
К а н и д і й
Вони прямують до Пелопоннесу.
С к а р
Я теж туди, щоб почекати там,
Що буде далі.
К а н и д і й
З військом перейду я
До Цезаря, як це уже зробили,
Не гаючись, союзних шість царів.
Е н о б а р б
А я піду за зіркою, що гасне,
За долею Антонія, хоч розум,
Немов зустрічний вітер, геть жене.
Ідуть геть.
Сцена одинадцята
Олександрія. Зала в палаці.
Входить А н т о н і й і почет.
А н т о н і й
Ви чуєте? Земля немов би стогне,
Соромлячись Антонія носити.
Така ганьба, така пітьма навкруг,
Що в світі не знайти мені дороги.
Там корабель у гавані стоїть,
Він золотом наповнений. В дарунок
Його візьміть і, чесно поділивши,
До Цезаря біжіть.
У с і
О ні! Ніколи!
А н т о н і й
Я сам утік і боязких навчив
Науці, як від ворога тікати. –
Тікайте ж, друзі! Я обрав собі
Стежину, де без вас я обійдуся.
Рятуйтеся! Беріть собі казну –
Все ваше. – Я від сорому згорю,
Поглянувши на ту, що доганяв я.
Незгоди в голові й на голові:
Бо сиві пасма дорікають чорним
За безрозсудність, чорні пасма – сивим
За боягузтво й сліпоту. – О друзі!
Біжіть! Я напишу для вас листи,
Які вам знадобитись можуть потім.
Не треба зволікать. Сприйміть пораду,
Що відчаєм підказана моїм.
Хто зрадив сам себе, той вартий зради.
Біжіть на корабель. Я вам дарую
Скарби й судно. Облиште всі мене.
Я вас прошу: наказувать не смію.
Отож, прошу. Побачимось іще.
(Сідає.)
Входить К л е о п а т р а, яку підтримують
Х а р м і а н а та І р а д а, за ними Е р о с.
Е р о с
Царице, підійди до нього, втіш.
І р а д а
О, підійди!
Х а р м і а н а
Утіш його, царице!
К л е о п а т р а
Я сяду. О Юноно!
А н т о н і й
Ні, ні, ні!
Е р о с
Володарю, поглянь!
А н т о н і й
О сором! Сором!
Х а р м і а н а
Царице!
І р а д а
О володарко моя!
Е р о с
О повелитель мій!
А н т о н і й
Так… Повелитель…
А той же Цезар, наче танцюрист,
Тримав свій меч без діла при Філіппах,
Коли худого Кассія убив я
І Брута, що у відчаї тікав.
Не знаючи військового мистецтва,
Руками інших він уміло діяв,
І ось тепер… А втім, усе одно.
К л е о п а т р а
Допоможіть!
Е р о с
Володарю! Ти чуєш?
І р а д а
Царице, підійди, заговори з ним.
Він соромом розчавлений цілком.
К л е о п а т р а
Ну добре… Я на тебе обіпрусь.
Е р о с
Володарю, устань же їй назустріч. –
Цариця наближається до тебе,
Ледь рухається, голову схилила.
Утіш її словами, підбадьор.
А н т о н і й
Я зі своєї слави поглумився.
Ганьба! Яка ганьба!..
Е р о с
Вона вже тут!
А н т о н і й
Володарко Єгипту! Ось до чого
Мене ти довела! Тепер дивись,
Як я страждаю, боячись поглянуть
На все, що я збезчестив і розбив.
К л е о п а т р а
Мій грізний повелителе! Пробач!
Пробач моїм вітрилам полохливим.
Не знала я, що кинешся ти слідом.
А н т о н і й
Ти знала, єгиптянко, знала все!
В твоїх руках кермо, що править серцем.
Я за тобою кинусь хоч куди,
Тобі одній душа моя належить.
Тобі кивнути досить, щоб забув
Я білий світ і всіх богів веління.
К л е о п а т р а
Пробач мені!..
А н т о н і й
Повинен я тепер
Писати слізні просьби до хлопчиська,
Лестити, принижатись, хитрувати –
Я, хто недавно володів півсвітом,
Хто долі то підносив, то губив!
Ти знала, що мене завоювала.
Ослаб мій меч, обплутаний любов'ю,
І кориться у всьому лиш тобі.
К л е о п а т р а
Пробач мені!..
Змирися з неминучістю війни,
А милостива доля хай здійснить
Усе, що наперед вона вказала.
Для мене ти у світі найдорожча.
Тебе ганебно зраджено. Боги
Обрали нас своїм знаряддям помсти,
Щоб покарати кривдника. Утішся.
Усі тобі тут раді.
А г р и п п а
Так, з приїздом.
М е ц е н а т
Октавіє, всі римляни тобі
Виказують свою любов і жалість.
І лиш один розпутний Марк Антоній,
Який підступно відштовхнув тебе,
Віддав себе на службу цій тварюці,
Що безсоромно баламутить світ.
О к т а в і я
Чи правда це?
Ц е з а р
На жаль, жорстока правда.
Тебе ж ласкаво просимо до нас.
Живи і запасись терпінням, сестро!
Ідуть геть.
Сцена сьома
Табір Антонія біля мису Акціум.
Входять К л е о п а т р а і Е н о б а р б.
К л е о п а т р а
Я відплачу тобі, не сумнівайся.
Е н о б а р б
Мені відплатиш? Та за що? За що?
К л е о п а т р а
Ти кажеш, що мені при війську бути
Не личить, сором.
Е н о б а р б
А хіба не так?
К л е о п а т р а
Єгипет – ваш союзник у війні.
Чому б мені при армії не бути?
Е н о б а р б
(на бік)
Сказати б їй: якби тримали в війську
Не тільки жеребців, а ще й кобил,
Пуття із цього не було б, напевне,
Бо жеребець із вершником своїм
Все б намагався скочить на кобилу.
К л е о п а т р а
Про що ти там бурмочиш, Енобарбе?
Е н о б а р б
Антонію ти будеш заважати.
Він витрачати розум, сили й час
Повинен не на тебе, а на військо.
Його вже й так вважають легковажним.
У Римі кажуть, що веде війну
Не він, а євнух і твої служниці.
К л е о п а т р а
Хай згине Рим! Хай всохнуть язики
У тих, що так говорять. Я – цариця.
З чоловіками нарівні я мушу
Вести свої війська. Не супереч!
Я все одно тут залишусь.
Е н о б а р б
Як хочеш.
А ось наш вождь.
Входять А н т о н і й і К а н и д і й.
А н т о н і й
Канидію, як дивно,
Що, кинувши Брундізі і Тарент
І перетнувши Іонійське море,
Так швидко захопив Торіну він! –
Ти чула вже про це, моя кохана?
К л е о п а т р а
Квапливість лиш лінивого дивує.
А н т о н і й
От молодець! Хто зміг би влучно так
Забарливість мою затаврувати? –
Дам бій йому, Канидію, на морі.
К л е о п а т р а
На морі! Де ж іще?
К а н и д і й
Але чому?
А н т о н і й
На бій морський нас викликає Цезар.
Е н о б а р б
Що з того нам? Хіба ніколи ти
Не викликав його на поєдинок?
К а н и д і й
Його ти при Фарсалах викликав,
Де Юлій Цезар переміг Помпея.
Та він, коли невигідно, не б'ється.
Так само й ти, Антонію, вчини.
Е н о б а р б
На кораблях твоїх невмілі люди:
Погонщики ослів і землероби,
Яких туди набрали нашвидку.
А в Цезаря досвідчені матроси,
Які розбили в морі флот Помпея.
Його галери швидші за твої.
Ганьби не буде в тім, що ти даси
Взамін морського бою бій на суші.
А н т о н і й
Ні, в морі! В морі!
Е н о б а р б
Воїне славетний!
Погодившись на це, зневажиш ти
Своїм колишнім вмінням полководця.
Посієш ти сум'яття в легіонах,
Що вірять в тебе. В морі досвід свій
Застосувати ти уже не зможеш.
Навіщо долю ризику вручати,
Обравши хибний, ненадійний шлях?
А н т о н і й
Із Цезарем я битимусь на морі.
К л е о п а т р а
Є і у мене шістдесят галер.
Таких іще і Цезар ваш не бачив.
А н т о н і й
Ми спалимо частину кораблів,
А їхніми командами посилим
Ті, що лишились. Цезарю дамо
При Акціумі бій. Якщо у морі
Не буде щастя, суша про запас.
Входить г о н е ц ь.
Ти з чим прийшов?
Г о н е ц ь
Підтвердились чутки,
Володарю, що Цезар взяв Торіну.
А н т о н і й
Сам Цезар? Неможливо! Дуже дивно,
Що так його просунулись війська. –
Канидію, тобі я доручаю
Всі дев'ятнадцять піших легіонів
І вершників іще дванадцять тисяч.
А нам уже пора на кораблі. –
Ходім, моя Фетидо!
Входить с т а р и й с о л д а т.
Що мені
Ти захотів сказати, ветеране?
С о л д а т
Володарю, прошу: не бийся в морі,
Прогнилим дошкам долі не ввіряй.
Мечу моєму вір, рубцям від ран.
Хай кляті фінікійці, єгиптяни,
Неначе гуси, борсаються в хвилях,
Ми, римляни, у пішому строю
Рубатись звикли на твердому місці.
А н т о н і й
Доволі вже розмов! – На кораблі!
Антоній, Клеопатра і Енобарб ідуть геть.
С о л д а т
Клянуся Геркулесом, – хибний крок!
К а н и д і й
Ти справді маєш рацію, солдате,
Та полководець наш не має волі:
На повідку у баби він тепер.
С о л д а т
Але ж тобі піхота і кіннота
На суші підкоряються?
К а н и д і й
Мені.
Керують флотом Целій, Марк Октавій,
Марк Юстій і Публікола. А я
Призначений начальником на суші.
Як блискавично рухається Цезар!
С о л д а т
Коли він ще не виступив із Риму,
Уже пішли в похід його війська,
Розбиті на загони невеликі.
Цим обдурить він розвідку зумів.
К а н и д і й
А хто в них полководець?
С о л д а т
Кажуть, Тавр.
К а н и д і й
Я був із ним знайомий.
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
Наш володар
Зове тебе, Канидію, до себе.
К а н и д і й
Новинами тепер вагітний час,
І кожна мить розроджується плодом.
Ідуть геть.
Сцена восьма
Рівнина поблизу Акціума.
Входять Ц е з а р і Т а в р з воєначальниками.
Ц е з а р
Послухай, Тавре!
Т а в р
Слухаю уважно.
Ц е з а р
Не починай на суходолі битву,
Аж поки бій не кінчиться морський.
Письмові вказівки у цьому згортку.
Від них не відхиляйся. Знай одне:
Майбутнє наше вирішиться тут.
Ідуть геть.
Сцена дев'ята
Інша частина рівнини.
Входять А н т о н і й і Е н о б а р б.
А н т о н і й
За пагорбом поставимо кінноту
Навпроти війська Цезаря. Звідтіль
Порахувати зможемо галери
І бачити їх дії, щоб війська
Узгодили свої зусилля з флотом.
Ідуть геть.
Сцена десята
Інша частина рівнини.
Входить К а н и д і й з військом, що проходить
з одного боку сцени. Входить Т а в р з військом,
що проходить з іншого боку.
Чути шум морського бою. Входить Е н о б а р б.
Е н о б а р б
Кінець! Кінець! Всьому кінець! Прокляття!
"Антоніада", корабель цариці,
Утік із бою, а услід за ним –
Всі шістдесят єгипетських галер!
О, краще б я осліп, ніж це побачить!
Входить С к а р.
С к а р
О небеса! О віроломне пекло!
Е н о б а р б
Чому ти шаленієш і кричиш?
С к а р
Бо з дурості ми втратили півсвіту,
Краї і царства ми процілували.
Е н о б а р б
Як думаєш, чим закінчиться бій?
С к а р
Чим може закінчитися чума?
Звичайно, смертю. Хай проказа візьме
Розбещену єгипетську тварюку!
У розпал битви, у рішучу мить,
Коли ще перемога і поразка
Були нерозрізнимі, як близнята,
Вона помчала геть на всіх вітрилах,
Немов кобила у спекотний день,
Яку під хвіст зненацька вжалив овід.
Е н о б а р б
Я бачив це, але не зміг дивитись.
Пішов я, щоб не бачить цю ганьбу.
С к а р
А варто їй було підняти парус,
Як, все забувши, крім своєї кралі,
Антоній ще не вирішений бій
Напризволяще кинув і помчав,
Мов селезень за качкою своєю.
Не бачив я подібної ганьби.
Відвага, честь і досвід ще ніколи
Не падали так низько.
Е н о б а р б
Горе! Горе!
Входить К а н и д і й.
К а н и д і й
Військове щастя наше ледве дише
І тоне в морі. Виграли б ми бій,
Якби Антоній був самим собою.
Та втечею своєю він подав
Усім нам приклад.
Е н о б а р б
(на бік)
Ось ти що задумав?
Тоді і справді нам усім кінець.
К а н и д і й
Вони прямують до Пелопоннесу.
С к а р
Я теж туди, щоб почекати там,
Що буде далі.
К а н и д і й
З військом перейду я
До Цезаря, як це уже зробили,
Не гаючись, союзних шість царів.
Е н о б а р б
А я піду за зіркою, що гасне,
За долею Антонія, хоч розум,
Немов зустрічний вітер, геть жене.
Ідуть геть.
Сцена одинадцята
Олександрія. Зала в палаці.
Входить А н т о н і й і почет.
А н т о н і й
Ви чуєте? Земля немов би стогне,
Соромлячись Антонія носити.
Така ганьба, така пітьма навкруг,
Що в світі не знайти мені дороги.
Там корабель у гавані стоїть,
Він золотом наповнений. В дарунок
Його візьміть і, чесно поділивши,
До Цезаря біжіть.
У с і
О ні! Ніколи!
А н т о н і й
Я сам утік і боязких навчив
Науці, як від ворога тікати. –
Тікайте ж, друзі! Я обрав собі
Стежину, де без вас я обійдуся.
Рятуйтеся! Беріть собі казну –
Все ваше. – Я від сорому згорю,
Поглянувши на ту, що доганяв я.
Незгоди в голові й на голові:
Бо сиві пасма дорікають чорним
За безрозсудність, чорні пасма – сивим
За боягузтво й сліпоту. – О друзі!
Біжіть! Я напишу для вас листи,
Які вам знадобитись можуть потім.
Не треба зволікать. Сприйміть пораду,
Що відчаєм підказана моїм.
Хто зрадив сам себе, той вартий зради.
Біжіть на корабель. Я вам дарую
Скарби й судно. Облиште всі мене.
Я вас прошу: наказувать не смію.
Отож, прошу. Побачимось іще.
(Сідає.)
Входить К л е о п а т р а, яку підтримують
Х а р м і а н а та І р а д а, за ними Е р о с.
Е р о с
Царице, підійди до нього, втіш.
І р а д а
О, підійди!
Х а р м і а н а
Утіш його, царице!
К л е о п а т р а
Я сяду. О Юноно!
А н т о н і й
Ні, ні, ні!
Е р о с
Володарю, поглянь!
А н т о н і й
О сором! Сором!
Х а р м і а н а
Царице!
І р а д а
О володарко моя!
Е р о с
О повелитель мій!
А н т о н і й
Так… Повелитель…
А той же Цезар, наче танцюрист,
Тримав свій меч без діла при Філіппах,
Коли худого Кассія убив я
І Брута, що у відчаї тікав.
Не знаючи військового мистецтва,
Руками інших він уміло діяв,
І ось тепер… А втім, усе одно.
К л е о п а т р а
Допоможіть!
Е р о с
Володарю! Ти чуєш?
І р а д а
Царице, підійди, заговори з ним.
Він соромом розчавлений цілком.
К л е о п а т р а
Ну добре… Я на тебе обіпрусь.
Е р о с
Володарю, устань же їй назустріч. –
Цариця наближається до тебе,
Ледь рухається, голову схилила.
Утіш її словами, підбадьор.
А н т о н і й
Я зі своєї слави поглумився.
Ганьба! Яка ганьба!..
Е р о с
Вона вже тут!
А н т о н і й
Володарко Єгипту! Ось до чого
Мене ти довела! Тепер дивись,
Як я страждаю, боячись поглянуть
На все, що я збезчестив і розбив.
К л е о п а т р а
Мій грізний повелителе! Пробач!
Пробач моїм вітрилам полохливим.
Не знала я, що кинешся ти слідом.
А н т о н і й
Ти знала, єгиптянко, знала все!
В твоїх руках кермо, що править серцем.
Я за тобою кинусь хоч куди,
Тобі одній душа моя належить.
Тобі кивнути досить, щоб забув
Я білий світ і всіх богів веління.
К л е о п а т р а
Пробач мені!..
А н т о н і й
Повинен я тепер
Писати слізні просьби до хлопчиська,
Лестити, принижатись, хитрувати –
Я, хто недавно володів півсвітом,
Хто долі то підносив, то губив!
Ти знала, що мене завоювала.
Ослаб мій меч, обплутаний любов'ю,
І кориться у всьому лиш тобі.
К л е о п а т р а
Пробач мені!..