Аварія - Сторінка 6

- Фрідріх Дюрренматт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Для Гігакса мали значення лише успіх, справа, зовнішній бік життя, його фасад, і ми можемо з певністю припускати, що він був переконаний у вірності своєї дружини, бо мав себе за виняткове явище, взірець чоловіка, тож і в голові собі не покладав, що дружина його зраджує. Для нього було б тяжким ударом, якби він дізнався, що вона зрадила його з нашим Казановою з "Країни див".

Усі засміялись, а Трапс ляснув себе по стегну.

— Саме з ним! — сяючи, підтвердив він прокуророву думку.— А коли Гігакс дізнався, це його й доконало,

— Та ви геть здуріли! — простогнав захисник.

Прокурор звівся і глянув щасливими очима на Трапса, що шкрябав ножем шматок сиру тет-де-муан.

— А як же довідався про те старий грішник? — спитав прокурор.— Мабуть, зізналася апетитна жіночка?

— Ні, вона була надто боягузлива, пане прокурор,— відказав Трапс,— і страшенно боялася свого гангстера.

— То Гігакс сам здогадався?

— Ні, він був надто самовпевнений.

— Чи, може, ти сам зізнався, мій любий друже й донжуане?

Трапс мимохіть зашарівся.

— Таке вигадав, Курте! — сказав він.— Старому шахраєві все виляпав один із його порядних ділових друзів.

— А навіщо?

— Хотів мені нашкодити. Він завше до мене вороже ставився.

— Бувають же на світі такі люди,— здивувався прокурор.— А як же дізнався той порядний добродій про твої стосунки з нею?

— Я сам йому розповів.

— Сам розповів?

— Еге, за чаркою. Чого тільки тоді не розкажеш.

— Авжеж,— кивнув прокурор.— Але ти щойно сказав, ніби той діловий друг пана Гігакса вороже ставився до тебе. То хіба ж ти не знав наперед, що старий шахрай про все довідається?

Тут до розмови енергійно втрутився захисник, навіть звівся, вмиваючись потом, аж змок комір його сюртука. Він хоче попередити Трапса, пояснив захисник, що на це питання не слід відповідати. Але Трапс був іншої думки:

— А чого ж не відповідати? Питання геть безневинне. Мені було байдуже, чи дізнається Гігакс чи ні. Старий гангстер так зневажливо ставився до мене, що я й не думав виявляти до нього поваги.

На якусь мить у кімнаті знову запала тиша, мертва тиша, а тоді знявся галас, гомеричний регіт, радість, буревій захвату. Мовчазний лисий дідуган обійняв Трапса, розцілував, захисник так реготав, що загубив пенсне — хіба ж на такого підсудного можна гніватись,— а суддя й прокурор тим часом витанцьовували по кімнаті, гупаючись об стіни, тисли один одному руки, вилазили на стільці, били пляшки, не тямлячись з утіхи.

— Оскаржений знову зізнався,— зарипів прокурор на всю кімнату, всівшися на бильці крісла,— то як же не вихваляти любого гостя, коли він так прегарно виконує свою роль! Випадок зрозумілий, одержано останнє підтвердження,— казав він далі, сидячи на розхитаному кріслі, наче якийсь облуплений монумент з часів барокко.— Погляньмо на нашого шановного любого Альфредо! Отже, його виказали шефові-гангстерові, поки він їздив на своєму "сітроєні" по всій країні. Ще рік тому! Він міг би пишатися тим, наш друг, цей батько чотирьох дітей, цей син заводського робітника. І справедливо! Ще під час війни він був мандрівний крамар, ба навіть гірше, крамар без патенту, зайда з контрабандним крамом, дрібний спекулянт, що діставався від села до села залізницею або пішки польовими дорогами, часом проходив багато кілометрів темними лісами, до далеких хуторів, з брудною шкіряною торбою черезпліч, або із звичайним кошиком, чи подертою валізкою в руках. Згодом йому повелося вже краще, він увійшов до фірми і став членом ліберальної партії, на протилежність своєму батькові — марксистові. Та, насилу видряпавшись на дерево, хто ж спочиватиме на нижній гілці, коли вгорі, на самому вершечку, висловлюючись поетично, видно інші гілки з іще кращими плодами? Правда, заробляв комівояжер непогано, ганяв на своєму "сітроєні" від одного текстильного підприємства до іншого, на машину не нарікав, але наш любий Альфредо бачив, як лівобіч і правобіч виринали автомобілі нових зразків, випереджали його або мчали навстріч. До країни йшло багатство, а хто ж не хотів би й собі розбагатіти?

— Усе саме так, Курте,— сяяв Трапс.— Саме так.

Прокурор почувався в своїй стихії, він був задоволений, щасливий, наче дитина, ущедрена подарунками.

— То було легше надумати, ніж здійснити,— виголосив він, і досі сидячи на бильці крісла.— Шеф не давав комівояжерові підійматися вгору; лихий, упертий, він визискував Трапса, підбивав його на нові зв'язки, а на справді дедалі жорстокіше заневолював його.

— Щира правда! — обурено вигукнув головний представник.— Ви не маєте уявлення, панове, в яких шорах тримав мене старий гангстер!

— Ти змушений був піти на все,— сказав прокурор.

— Звісно! — потакнув Трапс.

Репліки підсудного розпалили прокурора, він стояв тепер на стільці, розмахуючи, наче прапором, серветкою, заляпаною вином, на жилеті — салат, томатний соус, шматочки м'яса.

— Наш любий друг почав просуватися по службі, хоч і не зовсім чесно, як він сам визнає. Можна приблизно уявити, як воно було. Він потай зв'язався з постачальниками свого шефа, розвідував, обіцяв кращі умови, спричиняв колотнечі, домовлявся з іншими текстильними комівояжерами, приставав до однієї спілки й водночас до іншої, що ворогувала з нею. Та зрештою він надумався стати на інший шлях.

— На інший шлях? — здивувався Трапс.

Прокурор кивнув:

— Той шлях, панове, вів до канапи в Гігаксовому помешканні, а далі просто до його подружнього ліжка.

Усі зареготали, а найдужче Трапс.

— Справді,— підтвердив він,— лихий жарт утяв я із старим гангстером. Надто вже була кумедна ситуація, як я тепер пригадую. Власне, я й досі трохи соромився оглядатися назад, кому приємно сповідатися, зовсім чистої білизни ні в кого немає, але перед такими доброзичливими друзями соромитися смішно й непотрібно. Дивина! Я відчуваю, що мене розуміють, і сам починаю себе розуміти, наче я знайомлюся з якоюсь людиною, що її досі знав тільки приблизно, ніби якогось головного представника зі "студебекером", жінкою й дітьми.

— Нам приємно відзначити,— тепло й щиро мовив на те прокурор,— що нашому любому другові нарешті замріло в темряві світло. Зробімо ж так, щоб йому стало видно, як удень. Коли ми ретельно, як завзяті археологи, простежимо мотиви його вчинків, то натрапимо на розсип похованих злочинів. Трапс заприятелював із пані Гігакс. Як же воно сталості? Він побачив апетитну жіночку, це ми легко собі уявляємо. Можливо, це було якось пізно ввечері, можливо, взимку, десь о шостій (Трапс: "О сьомій, Куртику, о сьомій!"), коли в місті вже поночіло й скрізь засяяли золотом вуличні ліхтарі, засвітилися вітрини, кінотеатри, спалахнули зелені й жовті реклами, стало затишно, спокусливо і звабно. Він подався на своєму "сітроєні" ковзкими вулицями до району вілл, де жив його шеф (Трапс у захваті: "Так, так, до району вілл!"); під пахвою тека, доповіді, зразки тканин, треба доконче вирішити нагальне питання; і хоч Гігаксового лімузина на звичному місці край хідника не було, Трапс попрямував темним парком, подзвонив, пані Гігакс відчинила, її чоловік не вернеться сьогодні додому, а служниця кудись пішла, на пані була вечірня сукня, ні, краще — купальний халат, може, Трапс випив би аперитиву, вона щиро запрошує, отже, вони опинились у вітальні вдвох.

Трапс вражено вигукнув:

— Звідки ти все це знаєш, Куртику? Просто якесь чаклунство!

— Досвід,— пояснив прокурор.— Усі людські долі наслідують одна одну. Це не було зведення ні з боку Трапса, ні з боку жінки, це просто була можливість, якою він скористався. Пані сиділа сама й нудилася, нічого особливого не думала і рада була з кимось поговорити, в кімнаті приємно й тепло, а під купальним халатом з барвистими квітами на ній тільки нічна сорочка, тож коли Трапс, сидячи поряд, побачив її білу шию аж до грудей,— а вона торохтіла, лиха на свого чоловіка, геть розчарована, наш друг відчув це,— аж тоді він збагнув, що саме тут треба діяти, хоч насправді він уже діяв. Невдовзі він уже все знав про Гігакса: що він погано почувається, що велике хвилювання може його вбити, довідався, скільки йому років, який він нечемний і недобрий до своєї дружини і як твердо переконаний в її вірності,— адже від жінки, що хоче помститися своєму чоловікові, можна дізнатися все чисто. Отож він пішов на зв'язок із шефовою дружиною, це входило, власне, в його задум — у будь-який спосіб позбутися шефа, а там або пан, або пропав. І от настала мить, коли в його руках опинилося все: ділові контакти, постачальники, біла, пухкенька, гола жіночка вночі, тоді він і затягнув зашморг — викликав скандал. Навмисне. Це ми теж можемо собі уявити: знову вечір, затишні сутінки, ми знаходимо нашого друга в ресторані, скажімо, в якійсь пивничці старого міста, де аж надто накурено, все добряче, патріотичне, солідне, ціни теж, круглі віконця, огрядний господар (Трапс: "У винарні ратуші")... тоді огрядна господиня, мусимо уточнити, а кругом по стінах — портрети покійних завсідників. Залою тиняється газетяр, знову виходить, тоді ввалюється Армія спасіння, співаючи "Хай нам сяє ясне сонце", кілька студентів, якийсь професор, на столі дві чарки й чимала пляшка, хтось пригощається. І ген у кутку — блідий, гладкий, спітнілий, розхристаний, апоплексичний, наче жертва перед стратою, той порядний діловий друг, здивований, що воно має означати, навіщо Трапс запросив його. Він уважно вислуховує з уст самого Трапса розповідь про перелюб і вже за годину, як і мало бути і як передбачав наш Альфредо, поспішає до шефа з почуття обов'язку, дружби і внутрішньої порядності та й розповідає геть усе бідоласі, гідному співчуття.

— От лицемір! — вигукнув Трапс.

Вирячивши круглі очі, він напружено слухав прокурора, радий чути правду, свою горду, сміливу, самотню правду.

Тоді:

— І от настала фатальна мить, та наперед розрахована мить, коли Гігакс про все довідався. Ми уявляємо собі, що старий гангстер міг іще податися додому, пойнятий люттю, а в машині — раптовий піт, біль у серці, руки тремтять, прогавлені знаки вуличного руху, гнівні посвисти поліцейських, важкий шлях від гаража до дверей будинку, і от він упав, може, просто в коридорі, куди вийшла йому назустріч гарно вбрана апетитна жіночка. Це тривало недовго, лікар тільки встиг дати морфій, шеф ледь чутно захрипів — і все, назавжди; дружина схлипує, а Трапс, удома, в родинному колі знімає телефонну трубку, збентеження, прихований тріумф, усе досягнено, чудовий настрій, а через три місяці — "студебекер".

Знову регіт.