Багато галасу з нічого - Сторінка 11
- Вільям Шекспір -
Доручаю вашу милість цьому запеклому мерзотникові. Сподіваюсь, ви не забудете завдати собі гарненьку екзекуцію, для прикладу іншим. Щасливо залишатися. Бажаю вашій милості всілякого благополуччя. Маю честь звільнити себе від вашої присутності. – Ходімо, сусіде!
Шипшина, Довбня і протоколіст ідуть
.
Л е о н а т о
Нам теж пора, панове. Прощавайте!
А н т о н і о
До зустрічі. Чекаємо на вас.
Д о н П е д р о
Ми неодмінно прийдемо сюди.
К л а в д і о
Всю ніч я сумуватиму за Геро.
Дон Педро і Клавдіо ідуть.
Л е о н а т о
(першому сторожу)
Ведіть їх в дім. Щоб з'ясувати все,
Нам треба допитати Маргариту.
Всі ідуть.
Сцена друга
Сад Леонато.
Зустрічаються Б е н ед и к т і М а р г а р и т а.
Б е н е д и к т. Мила Маргарито, зроби ласку, влаштуй мені побачення з Беатріче.
М а р г а р и т а. А ви напишете за це сонет на честь моєї краси?
Б е н е д и к т. Таким високим стилем, що жодному смертному не дотягнутися. Ти на це заслуговуєш.
М а р г а р и т а. Щоб жоден смертний до мене не дотягнувся? Невже мені весь вік бути самотньою?
Б е н е д и к т. Твоя дотепність як хортиця: хапає на бігу.
М а р г а р и т а. А ваша схожа на тупу рапіру: попадає, та не ранить.
Б е н е д и к т. Чоловіча дотепність не повинна ранити жінку. Зроби милість, поклич Беатріче. Я переможений і віддаю тобі щит.
М а р г а р и т а. Віддайте нам мечі – щити у нас знайдуться свої.
Б е н е д и к т. Якщо ви застосуєте щити, нам доведеться взятися за списи, а для дівчат це небезпечно.
М а р г а р и т а. Добре, я зараз покличу Беатріче. Думаю, що ноги у неї є. (Виходить).
Б е н е д и к т. Отже, вона прийде. (Співає).
"О бог кохання, знаєш сам,
Який я безпорадний…"
Я маю на увазі мистецтво співу. Що стосується кохання, то ні знаменитий плавець Леандр, ні Троїл, що перший вдався до послуг звідників, ані набір колишніх чепурунів, чиї імена так плавно котяться дорогою білих віршів, не мучились коханням так, як я, нещасний. Щоправда, я не майстер римувати. Скільки не намагався, нічого не зміг підібрати до слова "єдина", крім "дитина", — рима занадто цнотлива; до слова "тривоги" — "роги", — рима занадто небезпечна; до "притулок" — "придурок", — рима занадто безглузда. Ні, я народився не під зіркою поезії і не здатний залицятися в урочистих виразах.
Входить Б е а т р і ч е.
Мила Беатріче, невже ти прийшла тому, що я тебе покликав?
Б е а т р і ч е. Так, синьйоре, і піду, коли накажете.
Б е н е д и к т. О, залишайся до тих пір, доки…
Б е а т р і ч е. Ви вже сказали "до тих пір"; тож прощавайте! Втім, я не піду, доки не почую того, за чим прийшла: що було у вас з Клавдіо?
Б е н е д и к т. Крім лайки – нічого. З цього приводу я тебе поцілую.
Б е а т р і ч е. Слова – вітер, а лайка – протяг, від якого можна застудитись. Тому я піду без вашого поцілунку.
Б е н е д и к т. Ти завжди перекручуєш зміст слів. Але я скажу тобі прямо: Клавдіо прийняв мій виклик, і скоро ми повинні з ним зустрітися – або я оголошу його боягузом. А тепер ти скажи мені, будь ласка, за який з моїх недоліків ти в мене закохалась?
Б е а т р і ч е. За всі разом. Вони так уміло охороняють усе лихе в вас, що не дають доступу і тіні порядності. А тепер я спитаю: яка з моїх позитивних якостей змусила вас захворіти коханням?
Б е н е д и к т. Захворіти коханням? Відмінно сказано: я дійсно хворий коханням, бо кохаю тебе всупереч моїй волі.
Б е а т р і ч е. Отже, всупереч вашому серцю? Бідне серце! Якщо ви суперечите йому через мене, я теж хочу йому суперечити через вас. Я ніколи не полюблю ворога мого друга.
Б е н е д и к т. Ми з тобою занадто розумні, щоб розмовляти мирно.
Б е а т р і ч е. Судячи з цього зізнання, навряд: жодна розумна людина не буде вихвалятися своїм розумом.
Б е н е д и к т. Це було так ще у часи наших прабабок. А в наші дні, якщо чоловік не спорудить за життя собі мавзолей, то про нього тільки й будуть пам'ятати, доки дзвін дзвенить та вдова плаче.
Б е а т р і ч е. А довго це триває?
Б е н е д и к т. Важко сказати. Думаю так: годину на голосні ридання і чверть години на заплакані очі. Тому для розумної людини – якщо тільки пані Совість цьому не заважає – вигідніше самій сурмити про свої доблесті, як я це й роблю. Ну, досить похвал мені, який – можу це засвідчити – цілком їх заслужив. Скажіть краще, як себе почуває ваша сестра?
Б е а т р і ч е. Дуже погано.
Б е н е д и к т. А ви?
Б е а т р і ч е. Теж дуже погано.
Б е н е д и к т. Ну, то моліться Богу, любіть мене і намагайтеся виправитись. Тепер я прощаюся з вами, бо хтось поспішає сюди.
Входить У р с у л а.
У р с у л а. Синьйоро, ідіть скоріше до дядечка. Там такий переполох! Стало відомо, що синьйору Геро звинуватили брехливо, принц і Клавдіо були обду-рені, а винуватець всього, дон Хуан, втік з міста. Ідіть скоріше.
Б е а т р і ч е (до Бенедикта). Хочете піти зі мною, щоб дізнатися, в чому справа?
Б е н е д и к т. Я хочу жити в твоєму серці, вмерти у тебе на грудях і бути похо-ваним на дні твоїх очей. А крім того, хочу піти з тобою до твого дядечка.
Ідуть геть.
Сцена третя
Церква.
Входять д о н П е д р о, К л а в д і о і почет зі смолоскипами.
К л а в д і о
Де саме склеп родини Леонато?
О д и н і з п о ч т у
Синьйоре, ось він.
К л а в д і о
(розгортає і читає сувій)
"Тут Геро, жертва наклепу, лежить,
Що не могла змиритися з ганьбою.
Хай кожен з нас, хто честю дорожить,
Навколішки стає перед тобою
І хай шепочуть молитви вуста,
Бо ти була безгрішна і свята.
Хай забезпечить Бог тобі по праву
Довічну пам'ять і безсмертну славу!"
(Вішає сувій над склепом.)
Коли цей склеп порине знов у млу,
Нехай сувій підносить їй хвалу.
Тепер почніть свій урочистий гімн.
Г і м н
Богине ночі, нас пробач!
Ти чуєш наш невтішний плач,
Болючі стогони й зітхання,
Слова розкаяння й страждання?
Невинну жертву поверни!
Від усвідомлення вини
Конати в муках безкорисних
Несила нам. Хоч як суди,
Богине ночі, пощади
Її убивців ненавмисних!
К л а в д і о
Спи з миром! Я віднині цей обряд
Творитиму багато літ підряд.
Д о н П е д р о
Гасіть вже смолоскипи: близько ранок,
Вовки замовкли; і рожевий схід,
Що передує колісниці Феба,
Прокреслили туманні, сірі смуги.
Вам дякую усім. Ідіть із Богом.
К л а в д і о
Розходьтесь по домівках. Добра путь!
Д о н П е д р о
Ходімо звідси. Скинемо цей траур
І рушимо тепер до Леонато.
К л а в д і о
Пошли ж нам кращу долю, Гіменеє,
Ніж та, що ми оплакували тут.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Кімната в домі Леонато.
Входять Л е о н а т о, А н т о н і о, Б е н е д и к т,
Б е а т р і ч е, М а р г а р и т а, У р с у л а,
м о н а х і Г е р о.
М о н а х
Чи не казав я, що вона невинна?
Л е о н а т о
Але не винні й Клавдіо і принц,
Яких так безсоромно обдурили.
А Маргарита тут не без вини,
Як показав нам допит, хоч вона
В обмані брала участь мимоволі.
А н т о н і о
Я радий, що скінчилось все щасливо.
Б е н е д и к т
Я теж. Інакше мусив би тепер
Із Клавдіо зустрітись у двобою.
Л е о н а т о
Ти, мила дочко, ви усі, жінки,
Ідіть в свої покої тимчасово.
Коли покличуть вас, прийдіть у масках.
Жінки виходять.
Л е о н а т о
(до Антоніо)
Напередодні Клавдіо і принц
Прийти сьогодні вранці обіцяли.
Племінниці ти батьком маєш стати
І відвести із графом під вінець.
А н т о н і о
Спокійний будь: я виконаю роль.
Б е н е д и к т
А я хотів би попросити, отче…
М о н а х
Про що, мій сину?
Б е н е д и к т
Про одне із двох:
Чи пов'язати нас, чи розв'язати.
(до Леонато)
Синьйоре мій, нарешті Беатріче
З прихильністю поглянула на мене.
Л е о н а т о
Це очі їй позичила сестра.
Б е н е д и к т
І я на неї з ніжністю дивлюся.
Л е о н а т о
Цим поглядом завдячуєте ви
Мені, а також графові і принцу.
То в чому ж справа?
Б е н е д и к т
Я не зрозумів,
До чого ви й вони? Та все одно.
Тож бажано, щоб я і Беатріче
Зійшлись в своїх бажаннях з вами, тобто,
Щоб ви благословили нас на шлюб,
А брат Франціск скріпив його належно.
Л е о н а т о
Я згоден.
М о н а х
Я також. Ось принц і граф.
Входять д о н П е д р о, К л а в д і о і почет.
Д о н П е д р о
Вітаю вас, панове!
Л е о н а т о
Добрий день!
Чекали ми на вас. Ви не змінили
Свій намір, графе Клавдіо, женитись,
Племінницю повівши під вінець?
К л а в д і о
Я згоден, будь вона хоч ефіопка.
Л е о н а т о
(до Антоніо)
Поклич її. І хай вінчають їх.
Антоніо виходить.
Д о н П е д р о
День добрий, Бенедикте! Що з тобою?
Ти дивишся, як пізній листопад:
Похмурі хмари в тебе на обличчі.
К л а в д і о
Здається, він згадав, як дикий бик
Звикає до ярма. Тримайся, друже!
Твоїм рогам бракує позолоти,
А то б усю Європу полонив ти
Лиш виглядом одним, без язика,
Як бог Юпітер в образі бика.
Б е н е д и к т
Коли виразно мукати він звик,
Теля корові дарував той бик.
Свій голос той наслідував від татка,
А ви, здається, брат того телятка?
Входить А н т о н і о і ж і н к и в масках.
К л а в д і о
Що ж? Відповідь за мною, та не зараз.
Де ж наречена?
А н т о н і о
Ось вона, беріть.
К л а в д і о
Дозвольте вас побачити без маски.
Л е о н а т о
Не можна, доки ви не присягнетесь,
Що женитесь.
К л а в д і о
Перед святим отцем
Клянусь, якщо ви згодна, обвінчатись.
Г е р о
(знімаючи маску)
Була б я вам дружиною, якби
Лишилася живою, та, воскресши,
Я знову віддаю вам руку.
К л а в д і о
Геро!..
Ти – друга Геро!..
Г е р о
Істинно, що друга.
Одна померла, зганьблена, а я
Воскресла з честю.
Д о н П е д р о
Це вона, та ж сама,
Що наклепом брудним була убита!
Л е о н а т о
І поки наклеп жив, вважалась мертва.
М о н а х
Коли закінчу я святий обряд,
Задовольню ваш подив, розказавши
Про смерть її і чудо воскресіння.
За мною до каплиці всі ідіть.
Б е н е д и к т
Чекайте, отче. Хто тут Беатріче?
Б е а т р і ч е
(знімає маску)
Що вам від неї треба? Я за неї.
Б е н е д и к т
Ви любите мене?
Б е а т р і ч е
Не те щоб дуже.
Б е н е д и к т
То дядько ваш, і Клавдіо, і принц
Обмануті: вони клялись, що любиш.
Б е а т р і ч е
А ви мене кохаєте?
Б е н е д и к т
Ледь-ледь.
Б е а т р і ч е
То Геро, Маргарита і Урсула
Обмануті: вони мені клялись…
Б е н е д и к т
Клялись, що ви закохані смертельно.
Б е а т р і ч е
Клялись, що ви зачахли, знемогли.
Б е н е д и к т
Брехня! То ви не любите мене?
Б е а т р і ч е
Із вдячності хіба що… наче друга…
Л е о н а т о
Доволі, Беатріче! Не соромся!
Я впевнений: ти любиш Бенедикта.
К л а в д і о
Я побожусь, що любить він її.
Ось доказ – цей малий шматок паперу –
Сонет кульгавий, складений на честь
Її краси і розуму.
Г е р о
Ось другий –
Украдений у Беатріче лист –
Зізнання Бенедикту у коханні.
Б е н е д и к т.
Шипшина, Довбня і протоколіст ідуть
.
Л е о н а т о
Нам теж пора, панове. Прощавайте!
А н т о н і о
До зустрічі. Чекаємо на вас.
Д о н П е д р о
Ми неодмінно прийдемо сюди.
К л а в д і о
Всю ніч я сумуватиму за Геро.
Дон Педро і Клавдіо ідуть.
Л е о н а т о
(першому сторожу)
Ведіть їх в дім. Щоб з'ясувати все,
Нам треба допитати Маргариту.
Всі ідуть.
Сцена друга
Сад Леонато.
Зустрічаються Б е н ед и к т і М а р г а р и т а.
Б е н е д и к т. Мила Маргарито, зроби ласку, влаштуй мені побачення з Беатріче.
М а р г а р и т а. А ви напишете за це сонет на честь моєї краси?
Б е н е д и к т. Таким високим стилем, що жодному смертному не дотягнутися. Ти на це заслуговуєш.
М а р г а р и т а. Щоб жоден смертний до мене не дотягнувся? Невже мені весь вік бути самотньою?
Б е н е д и к т. Твоя дотепність як хортиця: хапає на бігу.
М а р г а р и т а. А ваша схожа на тупу рапіру: попадає, та не ранить.
Б е н е д и к т. Чоловіча дотепність не повинна ранити жінку. Зроби милість, поклич Беатріче. Я переможений і віддаю тобі щит.
М а р г а р и т а. Віддайте нам мечі – щити у нас знайдуться свої.
Б е н е д и к т. Якщо ви застосуєте щити, нам доведеться взятися за списи, а для дівчат це небезпечно.
М а р г а р и т а. Добре, я зараз покличу Беатріче. Думаю, що ноги у неї є. (Виходить).
Б е н е д и к т. Отже, вона прийде. (Співає).
"О бог кохання, знаєш сам,
Який я безпорадний…"
Я маю на увазі мистецтво співу. Що стосується кохання, то ні знаменитий плавець Леандр, ні Троїл, що перший вдався до послуг звідників, ані набір колишніх чепурунів, чиї імена так плавно котяться дорогою білих віршів, не мучились коханням так, як я, нещасний. Щоправда, я не майстер римувати. Скільки не намагався, нічого не зміг підібрати до слова "єдина", крім "дитина", — рима занадто цнотлива; до слова "тривоги" — "роги", — рима занадто небезпечна; до "притулок" — "придурок", — рима занадто безглузда. Ні, я народився не під зіркою поезії і не здатний залицятися в урочистих виразах.
Входить Б е а т р і ч е.
Мила Беатріче, невже ти прийшла тому, що я тебе покликав?
Б е а т р і ч е. Так, синьйоре, і піду, коли накажете.
Б е н е д и к т. О, залишайся до тих пір, доки…
Б е а т р і ч е. Ви вже сказали "до тих пір"; тож прощавайте! Втім, я не піду, доки не почую того, за чим прийшла: що було у вас з Клавдіо?
Б е н е д и к т. Крім лайки – нічого. З цього приводу я тебе поцілую.
Б е а т р і ч е. Слова – вітер, а лайка – протяг, від якого можна застудитись. Тому я піду без вашого поцілунку.
Б е н е д и к т. Ти завжди перекручуєш зміст слів. Але я скажу тобі прямо: Клавдіо прийняв мій виклик, і скоро ми повинні з ним зустрітися – або я оголошу його боягузом. А тепер ти скажи мені, будь ласка, за який з моїх недоліків ти в мене закохалась?
Б е а т р і ч е. За всі разом. Вони так уміло охороняють усе лихе в вас, що не дають доступу і тіні порядності. А тепер я спитаю: яка з моїх позитивних якостей змусила вас захворіти коханням?
Б е н е д и к т. Захворіти коханням? Відмінно сказано: я дійсно хворий коханням, бо кохаю тебе всупереч моїй волі.
Б е а т р і ч е. Отже, всупереч вашому серцю? Бідне серце! Якщо ви суперечите йому через мене, я теж хочу йому суперечити через вас. Я ніколи не полюблю ворога мого друга.
Б е н е д и к т. Ми з тобою занадто розумні, щоб розмовляти мирно.
Б е а т р і ч е. Судячи з цього зізнання, навряд: жодна розумна людина не буде вихвалятися своїм розумом.
Б е н е д и к т. Це було так ще у часи наших прабабок. А в наші дні, якщо чоловік не спорудить за життя собі мавзолей, то про нього тільки й будуть пам'ятати, доки дзвін дзвенить та вдова плаче.
Б е а т р і ч е. А довго це триває?
Б е н е д и к т. Важко сказати. Думаю так: годину на голосні ридання і чверть години на заплакані очі. Тому для розумної людини – якщо тільки пані Совість цьому не заважає – вигідніше самій сурмити про свої доблесті, як я це й роблю. Ну, досить похвал мені, який – можу це засвідчити – цілком їх заслужив. Скажіть краще, як себе почуває ваша сестра?
Б е а т р і ч е. Дуже погано.
Б е н е д и к т. А ви?
Б е а т р і ч е. Теж дуже погано.
Б е н е д и к т. Ну, то моліться Богу, любіть мене і намагайтеся виправитись. Тепер я прощаюся з вами, бо хтось поспішає сюди.
Входить У р с у л а.
У р с у л а. Синьйоро, ідіть скоріше до дядечка. Там такий переполох! Стало відомо, що синьйору Геро звинуватили брехливо, принц і Клавдіо були обду-рені, а винуватець всього, дон Хуан, втік з міста. Ідіть скоріше.
Б е а т р і ч е (до Бенедикта). Хочете піти зі мною, щоб дізнатися, в чому справа?
Б е н е д и к т. Я хочу жити в твоєму серці, вмерти у тебе на грудях і бути похо-ваним на дні твоїх очей. А крім того, хочу піти з тобою до твого дядечка.
Ідуть геть.
Сцена третя
Церква.
Входять д о н П е д р о, К л а в д і о і почет зі смолоскипами.
К л а в д і о
Де саме склеп родини Леонато?
О д и н і з п о ч т у
Синьйоре, ось він.
К л а в д і о
(розгортає і читає сувій)
"Тут Геро, жертва наклепу, лежить,
Що не могла змиритися з ганьбою.
Хай кожен з нас, хто честю дорожить,
Навколішки стає перед тобою
І хай шепочуть молитви вуста,
Бо ти була безгрішна і свята.
Хай забезпечить Бог тобі по праву
Довічну пам'ять і безсмертну славу!"
(Вішає сувій над склепом.)
Коли цей склеп порине знов у млу,
Нехай сувій підносить їй хвалу.
Тепер почніть свій урочистий гімн.
Г і м н
Богине ночі, нас пробач!
Ти чуєш наш невтішний плач,
Болючі стогони й зітхання,
Слова розкаяння й страждання?
Невинну жертву поверни!
Від усвідомлення вини
Конати в муках безкорисних
Несила нам. Хоч як суди,
Богине ночі, пощади
Її убивців ненавмисних!
К л а в д і о
Спи з миром! Я віднині цей обряд
Творитиму багато літ підряд.
Д о н П е д р о
Гасіть вже смолоскипи: близько ранок,
Вовки замовкли; і рожевий схід,
Що передує колісниці Феба,
Прокреслили туманні, сірі смуги.
Вам дякую усім. Ідіть із Богом.
К л а в д і о
Розходьтесь по домівках. Добра путь!
Д о н П е д р о
Ходімо звідси. Скинемо цей траур
І рушимо тепер до Леонато.
К л а в д і о
Пошли ж нам кращу долю, Гіменеє,
Ніж та, що ми оплакували тут.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Кімната в домі Леонато.
Входять Л е о н а т о, А н т о н і о, Б е н е д и к т,
Б е а т р і ч е, М а р г а р и т а, У р с у л а,
м о н а х і Г е р о.
М о н а х
Чи не казав я, що вона невинна?
Л е о н а т о
Але не винні й Клавдіо і принц,
Яких так безсоромно обдурили.
А Маргарита тут не без вини,
Як показав нам допит, хоч вона
В обмані брала участь мимоволі.
А н т о н і о
Я радий, що скінчилось все щасливо.
Б е н е д и к т
Я теж. Інакше мусив би тепер
Із Клавдіо зустрітись у двобою.
Л е о н а т о
Ти, мила дочко, ви усі, жінки,
Ідіть в свої покої тимчасово.
Коли покличуть вас, прийдіть у масках.
Жінки виходять.
Л е о н а т о
(до Антоніо)
Напередодні Клавдіо і принц
Прийти сьогодні вранці обіцяли.
Племінниці ти батьком маєш стати
І відвести із графом під вінець.
А н т о н і о
Спокійний будь: я виконаю роль.
Б е н е д и к т
А я хотів би попросити, отче…
М о н а х
Про що, мій сину?
Б е н е д и к т
Про одне із двох:
Чи пов'язати нас, чи розв'язати.
(до Леонато)
Синьйоре мій, нарешті Беатріче
З прихильністю поглянула на мене.
Л е о н а т о
Це очі їй позичила сестра.
Б е н е д и к т
І я на неї з ніжністю дивлюся.
Л е о н а т о
Цим поглядом завдячуєте ви
Мені, а також графові і принцу.
То в чому ж справа?
Б е н е д и к т
Я не зрозумів,
До чого ви й вони? Та все одно.
Тож бажано, щоб я і Беатріче
Зійшлись в своїх бажаннях з вами, тобто,
Щоб ви благословили нас на шлюб,
А брат Франціск скріпив його належно.
Л е о н а т о
Я згоден.
М о н а х
Я також. Ось принц і граф.
Входять д о н П е д р о, К л а в д і о і почет.
Д о н П е д р о
Вітаю вас, панове!
Л е о н а т о
Добрий день!
Чекали ми на вас. Ви не змінили
Свій намір, графе Клавдіо, женитись,
Племінницю повівши під вінець?
К л а в д і о
Я згоден, будь вона хоч ефіопка.
Л е о н а т о
(до Антоніо)
Поклич її. І хай вінчають їх.
Антоніо виходить.
Д о н П е д р о
День добрий, Бенедикте! Що з тобою?
Ти дивишся, як пізній листопад:
Похмурі хмари в тебе на обличчі.
К л а в д і о
Здається, він згадав, як дикий бик
Звикає до ярма. Тримайся, друже!
Твоїм рогам бракує позолоти,
А то б усю Європу полонив ти
Лиш виглядом одним, без язика,
Як бог Юпітер в образі бика.
Б е н е д и к т
Коли виразно мукати він звик,
Теля корові дарував той бик.
Свій голос той наслідував від татка,
А ви, здається, брат того телятка?
Входить А н т о н і о і ж і н к и в масках.
К л а в д і о
Що ж? Відповідь за мною, та не зараз.
Де ж наречена?
А н т о н і о
Ось вона, беріть.
К л а в д і о
Дозвольте вас побачити без маски.
Л е о н а т о
Не можна, доки ви не присягнетесь,
Що женитесь.
К л а в д і о
Перед святим отцем
Клянусь, якщо ви згодна, обвінчатись.
Г е р о
(знімаючи маску)
Була б я вам дружиною, якби
Лишилася живою, та, воскресши,
Я знову віддаю вам руку.
К л а в д і о
Геро!..
Ти – друга Геро!..
Г е р о
Істинно, що друга.
Одна померла, зганьблена, а я
Воскресла з честю.
Д о н П е д р о
Це вона, та ж сама,
Що наклепом брудним була убита!
Л е о н а т о
І поки наклеп жив, вважалась мертва.
М о н а х
Коли закінчу я святий обряд,
Задовольню ваш подив, розказавши
Про смерть її і чудо воскресіння.
За мною до каплиці всі ідіть.
Б е н е д и к т
Чекайте, отче. Хто тут Беатріче?
Б е а т р і ч е
(знімає маску)
Що вам від неї треба? Я за неї.
Б е н е д и к т
Ви любите мене?
Б е а т р і ч е
Не те щоб дуже.
Б е н е д и к т
То дядько ваш, і Клавдіо, і принц
Обмануті: вони клялись, що любиш.
Б е а т р і ч е
А ви мене кохаєте?
Б е н е д и к т
Ледь-ледь.
Б е а т р і ч е
То Геро, Маргарита і Урсула
Обмануті: вони мені клялись…
Б е н е д и к т
Клялись, що ви закохані смертельно.
Б е а т р і ч е
Клялись, що ви зачахли, знемогли.
Б е н е д и к т
Брехня! То ви не любите мене?
Б е а т р і ч е
Із вдячності хіба що… наче друга…
Л е о н а т о
Доволі, Беатріче! Не соромся!
Я впевнений: ти любиш Бенедикта.
К л а в д і о
Я побожусь, що любить він її.
Ось доказ – цей малий шматок паперу –
Сонет кульгавий, складений на честь
Її краси і розуму.
Г е р о
Ось другий –
Украдений у Беатріче лист –
Зізнання Бенедикту у коханні.
Б е н е д и к т.