Бавдоліно - Сторінка 38

Зосима запропонував випити за царство Пресвітера Йоана. Тоді заявив, що треба випити ще й за здоров'я Мануїла, і Бавдоліно відповів, що вип'є тільки тоді, коли Зосима вип'є за здоров'я Фрідріха. Відтак вони випили за папу, за Венецію, за двох куртизанок, з якими запізналися кілька днів тому, і врешті Бавдоліно не витримав першим — заснув, упавши головою на стіл, почувши перед тим, як Зосима ледве прошамкав:

— Ось яке воно має бути, життя монаха: не доскіпуйся, не водися з неправедним, не давай волю рукам…

Наступного ранку, все ще ледве ворушачи язиком, Бавдоліно сказав:

— Зосимо, ти чистий дурисвіт. Ти навіть гадки не маєш, де шукати твого Володаря Індій. Ти хочеш вирушити навмання і тільки й чекаєш, щоб хтось натякнув тобі, що бачив десь метаґаллінарія. Тоді ти притьмом мчиш туди, а там раз — і вигулькує перед тобою палац з самоцвітів, перед ним ти бачиш якогось чоловіка і кажеш: добридень, Пресвітере Йоане, як маєтеся? Скажи це своєму василевсу, а не мені.

— Але я візьму з собою мапу, — сказав Зосима, насилу розплющуючи очі.

Бавдоліно заперечив, що навіть добра мапа ясності не дасть, і все це буде нелегко, бо мапи, як відомо, неточні, особливо для тих місць, де побував щонайбільше Александр Македонський, а після нього більше ніхто. І він приблизно відтворив йому мапу, нарисовану Абдулом.

Зосима зареготав. Ясна річ, якщо Бавдоліно дотримується тієї єретичної і хибної думки, що Земля має кулясту форму, йому навіть думати не варто про цю подорож.

— Або ти покладаєшся на Святе Письмо, або ти язичник, який мислить так, як мислили ще до Александра, який, до речі, навіть не спромігся укласти бодай одну мапу. Писання твердить, що не тільки Земля, а й цілий Всесвіт має кшталт скинії, точніше, Мойсей зробив свою скинію як точну копію Всесвіту, від Землі до небес.

— Але ж стародавні філософи…

— Стародавні філософи, не осяяні словом Господнім, вигадали собі антиподів, а натомість у Діяннях Апостолів[107]мовиться, що Бог увесь рід людський з одного створив, щоб заселити всю поверхню Землі — поверхню, а не зворотний її бік, якого нема. А Євангеліє від Луки[108] твердить, що Господь дав апостолам владу наступати на зміїв і скорпіонів, а наступати означає ступати зверху по чомусь, а не знизу. З другого боку, якби Земля мала кулясту форму й висіла у порожнечі, не було б ні верху, ні низу, а отже будь-який шлях був би без сенсу, та й не було б ніякого шляху в будь-якому сенсі. Хто вигадав, що небо має кшталт сфери? Грішники-халдеї, яким вселяло страх нависле над ними небо, коли вони вилізли на верхівку збудованої ними Вавилонської вежі, не такої вже й високої! Хіба Піфагор з Аристотелем уміли возвістити воскресіння мертвих? Тоді як такі неуки, як вони, могли збагнути, яку форму має Земля? Куляста форма Землі нібито дає змогу передбачити схід та захід Сонця й вирахувати день, на який припадає Пасха, але ж навіть прості, цілком невчені у філософіях й астрономіях люди чудово знають, коли сходить сонце в кожну пору року і коли воно заходить, а в різних краях обчислюють Пасху тим самим способом і ніколи не помиляються! Кому потрібна інша геометрія, ніж та, яку знає вправний тесля, й інша астрономія, крім тієї, яку знає селянин, коли сіє й жне? Зрештою, про яких стародавніх філософів ти мені говориш? Чи ви, латиняни, чули про Ксанофана з Колофона, який заперечував кулястість Землі, хоч і вважав її безмежною? Неук може сказати, що коли всесвіт має форму скинії, тоді неможливо пояснити затемнення Сонця або сонцестояння. Але в нашій римській, себто ромейській імперії жив колись великий мудрець, Козьма Індикоплов, який дійшов аж до країв землі, й у своїй "Християнській топографії" неспростовно довів, що Земля воістину має форму скинії, і що тільки так можна пояснити найнезрозуміліші явища. Ти хотів би, щоб найхристиянськіший з царів — я маю на увазі Йоана — не дотримувався найхристиянськішої з топографій, адже то не просто топографія Козьми, але й топографія Святого Письма?

— Кажу тобі, мій Пресвітер Йоан і гадки не має про топографію твого Козьми.

— Ти сам мені казав, що Пресвітер — несторіанин. А несторіани мали різку суперечку з іншими єретиками, монофізитами. Монофізити твердили, що Земля схожа на кулю, а несторіани — що вона схожа на скинію. Відомо, що Козьма теж був несторіанином, у кожному разі він був послідовником Несторієвого учителя, Теодора з Мопсуестії, й ціле життя воював з монофізитською єрессю Йоана Філопона з Александрії, який був послідовником поганських філософів, зокрема Аристотеля. А що і Козьма, і Пресвітер Йоан були несторіанами, то обидва вони не могли не мати твердої віри в те, що Земля схожа на скинію.

— Зажди-но. Не буду сперечатись, що і твій Козьма, і мій Пресвітер — несторіани. Але несторіани, наскільки я знаю, помиляються щодо Ісуса і його матері, значить, вони можуть помилятися й щодо форми всесвіту. Хіба ні?

— А от тут я маю надзвичайно глибокий аргумент! Хочу довести тобі, що, прагнучи знайти Пресвітера Йоана, ти в будь-якому разі виграєш, коли триматимешся радше Козьми, ніж поганських топографів. Припустімо на мить, що Козьма написав неправду. Нехай навіть так, але такої думки дотримуються всі народи Сходу, що їх відвідав Козьма, інакше він не дізнався б про все це в тих землях, потойбіч яких лежить царство Пресвітера Йоана. Тому нема сумніву: мешканці того царства теж вважають, що всесвіт має форму скинії, і вимірюють відстані, межі, течію річок, обшир морів, береги й затоки, не кажучи вже про гори, відповідно до подиву гідних кшталтів скинії.

— Знову ж таки, це не виглядає мені на добрий аргумент, — мовив Бавдоліно. — Якщо вони вважають, що живуть у скинії, це ще не значить, що вони справді у ній живуть.

— Дай мені скінчити доведення. Якщо спитаєш мене, як дістатися до мого рідного Халкедону, я зможу дуже добре тобі це пояснити. При цьому я, можливо, вимірюватиму дні мандрівки іншим чином, ніж ти, або називатиму правим той бік, який ти звеш лівим, — зрештою, мені казали, буцім сарацини малюють мапи, де полудень лежить зверху, а північ — знизу, а отже Сонце сходить ліворуч від зображених земель. Але ти напевно дійдеш туди, куди я тебе спрямовую, якщо приймеш спосіб, яким я описую рух Сонця і форму Землі, і виконуватимеш мої вказівки. Та якщо дивитимешся у свої мапи, вказівок моїх зрозуміти ти не зможеш. Отже, — тріумфально закінчив Зосима, — якщо хочеш дістатися до землі Пресвітера Йоана, мусиш використовувати ту саму мапу світу, яку використовує Пресвітер, а не свою, і навіть в тому разі, май на увазі, якщо твоя мапа правильніша від його мапи.

Проникливість цього аргументу скорила Бавдоліна, і він попрохав, щоб Зосима пояснив йому, як Козьма, а отже й Пресвітер Йоан, уявляли собі всесвіт.

— Е-е ні, — відказав Зосима, — я добре знаю, де шукати мапу, але навіщо мені віддавати тобі її й твоєму цісареві?

— А може, він дасть тобі досить золота, і ти зможеш вирушити в путь з гуртом добре озброєних людей.

— Отож-бо.

Від тієї миті Зосима й пари з уст не пустив про мапу Козьми; тобто іноді, дійшовши до вершин сп'яніння, він згадував про неї, але тільки неясно малював пальцем у повітрі таємничі криві, а тоді спинявся, немов бовкнувши зайвого. Бавдоліно знай наливав йому ще вина і ставив чудернацькі на позір запитання:

— Коли ми вже будемо близько до Індії, а коні наші стомляться, нам доведеться їхати верхи на слонах?

— Може, й так, — казав Зосима, — бо в Індії живуть усі ті тварини, які згадані у твоєму листі, і ще багато інших, а от коні там не водяться. Але й коні у них є, бо їх вони спроваджують з Хін.

— Що ж то за країна така, ці Хіни?

— Країна, звідки привозять шовкопрядів.

— Шовкопрядів? Що ж це таке?

— У Хінах водяться такі маленькі яєчка, їх кладуть за пазуху жінкам, і під впливом тепла з них народжуються маленькі хробачки. їх кладуть на листя шовковичного дерева, яким вони живляться. Вирісши, вони прядуть зі свого тіла шовк й огортаються ним, немов саваном. Тоді вони стають чудовими барвистими метеликами, які розбивають цей кокон. Перед тим, як вилетіти, самці проникають ззаду в самиць, й обоє вони живуть без поживи теплом своїх обіймів аж до самої смерті, а самиця висиджує яйця і помирає.

— Ну хіба можна довіряти чоловікові, який запевняє, буцімто шовк виробляють черви, — казав Бавдоліно Никиті. — Він шпигував для свого василевса, але на пошуки Володаря Індій вирушив би й за Фрідріхові гроші. Якби він цього домігся, ми б тільки його й бачили. Проте натяки на мапу Козьми хвилювали мені душу. Мапа ця стала для мене мов Вифлеємська зірка, тільки що показувала вона в протилежний бік. Вона мала вказати мені, як пройти шляхом Волхвів у зворотному напрямі. Тому, вважаючи себе хитрішим від нього, я вирішив, що буду весь час підливати йому вина, спонукуючи до надмірностей, щоб заморочити йому голову і розв'язати язика.

— А натомість?

— А натомість хитрішим виявився він. Назавтра він зник, і хтось з його побратимів сказав мені, що він вернувся у Царгород. Мені він залишив прощальну записку. У ній говорилося: "Як риба помирає на суші, так і монахи, що забарились поза келією, вичерпують снагу свого єднання з Богом. У дні ці гріх геть висушив мене, тож дозволь мені віднайти свіжість джерела".

— Може, так воно й було.

— Зовсім ні. Він просто знайшов спосіб надоїти золота зі свого василевса. Мені на шкоду.

17. Бавдоліно виявляє, що Пресвітер Йоан пише всім поспіль

У липні наступного року Фрідріх прибув до Венеції — на морі від Равенни до Кйоджі його супроводжував син дожа. Він одразу пішов до церкви Святого Миколая на Лідо, а в неділю, 24 числа, на площі Святого Марка припав до ніг Александра. Той підвів і обняв його з показною теплотою, а всі навколо співали "Те Deum". To справді був тріумф, хоч незрозуміло було, для котрого з них. У кожному разі війна, яка тривала вісімнадцять років, скінчилася, і в ті самі дні імператор підписав перемир'я на шість років з містами ломбардської ліги. Фрідріх був такий задоволений, що вирішив побути ще місяць у Венеції.

Якось серпневого ранку Християн з Буха послав за Бавдоліном з друзями, повів їх до імператора, а коли вони постали перед Фрідріхом, драматичним жестом простягнув йому пергамен, обвішаний печатями:

— Ось лист Пресвітера Йоана, — мовив він, — він дійшов до мене конфіденційними шляхами з візантійського двору.

— Лист? — вигукнув Фрідріх. — Але ж ми його ще не надсилали!

— І справді, це не наш лист, а інший.