Безіменна гора (переклад Віктора Часника) - Сторінка 2

Ця планета швидше належала кільком мільйонам земних поселенців, які будуть її використовувати, ніж кільком сотням тисяч дикунів, які снували по її поверхні. Так, принаймні, вважали на Землі.

— Розкажіть їм знову про чудову резервацію, яку ми підготували. Їх там будуть годувати, одягати, вчити ...

Беззвучно підійшов Денге. "Ми збираємося здивувати їх добротою", — сказав він. "Кожному чоловікові — наручний годинник, пара черевиків і урядовий каталог насіння. Кожній жінці — губна помада, цілий шматок мила і комплект натуральних бавовняних штор. Для кожного села – залізничну станцію, магазин. — "Тепер ви заважаєте роботі", сказав Моррісон. "Причому перед свідками". Денге знав правила. "Вибач, старий", — сказав він і відступив назад. "Вони говорять, що передумали", — сказав перекладач. "Якщо перевести буквально, вони кажуть, що ми повинні повернутися в нашу демонічну країну в небі, або вони знищать нас жахливою магією. Священні барабани зараз вже вибили закляття, і духи збираються". Моррісон з жалем подивився на аборигенів. Щось подібне відбувалося на кожній планеті з корінним населенням. Одні і ті ж безглузді погрози завжди створювалися доцивілізаційними народами з гіпертрофованою думкою про себе і взагалі без поняття про силу технології. Він занадто добре знав первісних людей. Великі хвальки, великі вбивці місцевої різноманітності кроликів і мишей. Іноді чоловік п'ятдесят зберуться разом і накинуться на нещасного втомленого буйвола, загнавши його до знемоги, перш ніж наважаться наблизитися, щоб замучити до смерті шпильковими уколами тупих списів. А потім які проведуть банкети, затіють святкування! Яких героїв вони придумали самі! — Передайте, щоб забиралися під три чорти, — сказав Моррісон. — Передайте, що якщо вони підійдуть до табору, то на власній шкурі випробують деякі справжні чари.

"Вони обіцяють великі неприємності в п'яти надприродних категоріях" — крикнув услід перекладач. "Збережи це для своєї докторської дисертації", сказав Моррісон, і перекладач весело посміхнувся.

Настав час знищення безіменній гори. Лернер відправився з останнім обходом; Денге носився зі схемою розташування зарядів. Потім всі відійшли назад. Підривники скарлючилися в своїх окопчиках. Моррісон пішов на Контрольний Пункт.

Один за іншим рапортували про готовність керівники груп. Фотограф зробив заключний знімок.

"Будь готовий, — сказав Моррісон по радіо і зняв захисні блокування з головного детонаційного ящика. "Поглянь на небо", — пробурмотів Лернер. Моррісон подивився вгору. Сутеніло, і з заходу з'явилися чорні хмари, що покривали охристе небо. У таборі настала тиша, і навіть замовкли барабани з довколишніх пагорбів. "Десять секунд. П'ять, чотири, три, два, один — пішла!" Моррісон втиснув кнопку. В цю мить він відчув на щоці слабкий вітерець. І тут же схопився за кнопку, інстинктивно намагаючись повернути скоєне.

Тому що ще до того, як пролунали крики, він зрозумів, що в розташуванні зарядів допущена жахлива помилка.

Пізніше, залишившись на самоті в наметі, після того як поховали мертвих, а поранених віднесли в лазарет, Моррісон спробував відновити події. Це була, зрозуміло, випадковість: раптова зміна напрямку вітру, несподівана крихкість породи під поверхневим шаром і злочинна дурість у встановленні бустерних зарядів саме там, де вони могли заподіяти найбільшу шкоду.

Ще один випадок в ланцюжку неймовірностей, сказав він собі ... і різко випростався.

Вперше йому спало на думку, що нещасним випадкам, можливо, допомогли.

Моррісон піднявся і став міряти кроками вузький прохід намету. Підозра з очевидністю падало на Денге. Конкурентні пристрасті могли завести далеко. Доведи він, що "Transterran Steel " некомпетентна, роботи проводяться недбало, в аварійних умовах, — і замовлення дістанеться компанії Денге. Але це надто очевидно. Довіряти не можна нікому. Навіть у непримітного Лернера могли бути свої причини. Можливо, варто звернути увагу на аборигенів і їх чари – хтозна, раптом це прояв психокінетичних здібностей.

Він підійшов до виходу і подивився на розкидані навколо намети, де жили його робітники. Хто винен?

З пагорбів долинав приглушений бій незграбних барабанів колишніх власників планети. І прямо попереду височіла посічена шрамами лавин безіменна гора.

Вночі Моррісон довго не міг заснути.

На наступний день робота тривала як зазвичай. Денге, підтягнутий і зібраний, в галіфе кольору хакі і темно-рожевому офіцерському кітелі, підійшов до колони вантажівок з хімікатами для зведення боліт.

— Привіт, шеф! — бадьоро почав він. — Я б із задоволенням поїхав з ними, якщо не заперечуєте.

— Прошу, — ввічливо погодився Моррісон.

— Дуже вдячний. Обожнюю подібні операції, — повідомив Денге, забираючись в кабіну головної машини поруч з картографом. — Такого ґатунку операції наповнюють мене почуттям гордості за людський рід. Ми піднімаємо цю марну болотну цілину, сотні квадратних миль, і в один прекрасний день поля пшениці заколосяться там, де стирчав очерет.

— Ти взяв карту? — запитав Моррісон у десятника Рів'єри.

— Ось вона, — сказав Лернер, передаючи карту.

— Так ... — гучно захоплювався Денге. — Болота — в пшеничні поля. Перехоплює подих! Чудо науки. І що за сюрприз для мешканців боліт! Уявіть переляк сотень видів риб, земноводних, птахів, коли вони виявлять, що їх водяній рай раптово затужавів. Буквально затвердів навколо них; фатальне невезіння. Зате, зрозуміло, чудове добриво для пшениці.

— Що ж, рушили, — наказав Моррісон. Денге грайливо замахав проводжаючим. Рів'єра вліз у вантажівку. Флінн, десятник-хімік, їхав в своєму джипі.

— Зачекайте, — сказав Моррісон і підійшов до джипу. — Я хочу, щоб ви простежили за Денге.

— Постежити? — здивовано втупився Флінн.

— Ну так. — Моррісон нервово потер руки. — Зрозумійте, я нікого не звинувачую. Але відбувається занадто багато випадковостей. Якщо комусь вигідно представити нас з поганою боку ...

Флінн по-вовчому усміхнувся.

— Я простежу за ним, бос. Не хвилюйтеся за цю операцію. Може бути, він складе компанію своїм рибкам під пшеничними полями, — Без грубощів, — попередив Моррісон.

— Боже збав. Я прекрасно вас розумію. — Десятник пірнув в джип і з ревом помчав до голови колони. Півгодини процесія вантажівок здіймала пил, а потім остання зникла вдалині. Моррісон повернувся в намет, щоб скласти звіт про хід робіт.

І виявив, що не може відірватися від рації, чекаючи повідомлення Флінна. Хоч би Денге що-небудь накоїв! Якусь дрібну капость, доводячи свою провину. Тоді у Моррісона було б повне право розірвати його на частини.

Минуло дві години, перш ніж ожила рація, і Моррісон розбив коліно, кинувшись до неї при звуці зумера.

— Це Рів'єра. У нас неприємності, містер Моррісон. Головна машина збилася з курсу. Не питайте, як це сталося. Я думав, що картограф знає свою справу. Платять йому досить.

— Що трапилося?! — закричав Моррісон.

— Здається, в'їхали на тонку кірку. Вона тріснула. Внизу трясовина, перенасичена водою. Втратили все, крім шести вантажівок.

— Флінн?

— Ми настелили понтони і багатьох витягли, але Флінна не врятували.

— Добре, — важко вимовив Моррісон. — Висилаю за вами всюдиходи. Так, і ось що. Не спускайте очей з Денге.

— Це буде сутужно, — сказав Рів'єра.

— Чому?

— Бачте, він сидів в головній машині. У нього не було ні найменшого шансу.

Атмосфера в таборі була напружена до межі. Нові втрати зробили запеклими і озлобили людей. Побили пекаря, тому що хліб мав дивний присмак, і ледь не лінчували гідробіолога за те, що він тинявся без діла біля чужого обладнання. Але цим не вдовольнилися і стали підглядати за становищем аборигенів.

Дикуни влаштували поселення в скелях поруч з робочим табором — гніздо пророків і чаклунів, які зібралися проклинати демонів з неба. Їх барабани гриміли день і ніч. У людей свербіли руки стерти всю цю братію в порошок, просто щоб припинити шум.

Моррісон активізував роботи. Дороги будувалися і через тиждень розсипалися. Привезена їжа псувалася з катастрофічною швидкістю, а їсти місцеві продукти ніхто не хотів. Під час грози блискавка вдарила в генератор, нахабно обійшовши громовідводи, встановлені самим Лернером. Пожежа охопила пів-табору, а прилеглі струмки пересохли самим загадковим чином.

Зробили другу спробу підірвати безіменну гору. В результаті виник обвал, причому в несподіваному місці. П'ятеро робітників, які потайки випивали на схилі, були засипані камінням. Після цього підривники відмовилися встановлювати на горі заряди.

І знову викликала Земля.

— Але що саме вам мішає? — запитав Шотуелл.

— Кажу вам, не знаю, — відповів Моррісон.

— Ви не допускаєте можливість саботажу? — трохи помовчавши, припустив Шотуелл.

— Ймовірно, — сказав Моррісон. — Все це ніяк не пояснити природними причинами. При бажанні, нам можна сильно напаскудити: збити з курсу колону, переставити заряди, пошкодити громовідводи ...

— Кого ви підозрюєте?

— У мене тут п'ять тисяч людей, — повільно вимовив Моррісон.

— Я знаю. Тепер слухайте уважно. Правління вирішило надати вам необмежені повноваження. Для виконання роботи ви маєте право робити все, що завгодно. Якщо треба, замкніть пів-табору. Якщо вважаєте за необхідне, знищуйте аборигенів. Прийміть всі й усілякі заходи. Будь-які ваші дії не будуть поставлені вам в провину і не спричинять відповідальності. Ми готові навіть сплатити більш ніж солідну винагороду. Але робота повинна бути виконана.

— Я знаю, — сказав Моррісон.

— Але ви не знаєте, яке значення отримав Робочий Об'єкт 35. По секрету можу повідомити, що компанія зазнала ряд невдач в інших місцях. Ми надто загрузли, щоб кинути цю планету. Ви просто зобов'язані довести справу до кінця. Будь-якою ціною.

— Зроблю все, що в моїх силах, — сказав Моррісон і дав відбій.

В той день вибухнув склад пального. Десять тисяч галонів Д-12 були знищені, охорона загинула.

— Тобі диявольськи пощастило, — похмуро промовив Моррісон.

— Ще б. — Під шаром бруду і поту лице Лернера було сірим. Він хлюпнув собі в склянку. — Виявися я там на десять хвилин пізніше, і мені кришка.

— Страшенно вдало, — задумливо пробурмотів Моррісон.

— Ти знаєш, — продовжував Лернер, — мені здалося, що ґрунт був розпечений. Не може це бути проявом вулканічної діяльності?

— Ні, — сказав Моррісон.