Безсмертя задарма - Сторінка 2

Перш за все він рішуче відкинув втручання будь-яких надприродних сил. Різні духи або демони були тут ні при чому. Його садибу збудували звичайнісінькі люди, які сміялись, божились, лаялись як і належить людям. Утилізатор був звичайним науковим пристроєм, принцип дії якого був йому невідомим і який він навіть не намагався збагнути.

Чи міг утилізатор потрапити сюди з іншої планети? Навряд. Там не стали б вивчати англійську мову заради нього.

Мабуть, утилізатор перенісся з майбутнього. Але як?

Коллінз відкинувся на бильце крісла і затягнувся сигарою.

Яке ж воно прекрасне, це майбутнє, думав Коллінз. Машини — Виконавці Бажань! Який рівень цивілізації! Досить лише чогось захотіти, і будь ласка! Згодом вони, мабуть, будуть обходитись і без червоної кнопки. Тоді все відбуватиметься без будь-якого фізичного напруження.

Звичайно, йому слід бути дуже обачним. Адже є іще справжній власник машини, а також інші представники класу А, які не облишать спроби відібрати машину. Вірогідно, вона належала якомусь роду...

Краєм ока він помітив якийсь рух. Утилізатор дрижав, наче лист на вітру. Спохмурнівши, Коллінз підійшов до нього. Легка хмарка пару огортала вібруючий утилізатор. Здається, він перегрівся.

Тут йому впало в очі, що утилізатор значно зменшився в розмірах. Тепер він був не більше двох футів і зменшувався прямо на очах.

Власник! А може, ці — з класу А! Мабуть, це і є мікротрансформація, про яку говорив Ліік. Якщо зараз же не вжити якихось заходів, подумав Коллінз, його Виконавець Бажань стане зовсім маленький, а потім зникне зовсім.

— Служба охорони "Ліік"! — вигукнув Коллінз. Він натиснув на кнопку і хутко відсмикнув руку. Машина була дуже гаряча.

Ліік, у гольфах, спортивній сорочці і з ключкою в руках, з'явився в кутку кімнати.

— Скільки можна турбувати мене, коли я...

— Зроби що-небудь! — вигукнув Коллінз, показуючи на утилізатор, який був тепер не більше кубічного фута в об'ємі й аж пашів.

— Нічого не можу зробити,— сказав Ліік.— У мене патент тільки на спорудження тимчасових стін. Вам потрібно звернутися до спеціалістів з Мікроконтролю. Він вимахнув своєю ключкою і щез.

— Мікроконтроль! — крикнув Коллінз і протяг руку до кнопки. Але тут же відсмикнув руку. Тепер утилізатор був не більше чотирьох дюймів і розжарився до вишнево-червоного кольору. Кнопка зменшилась до розміру головки шпильки, і Коллінз майже не бачив її.

Коллінз обернувся, схопив подушку, навалився на машину і натиснув кнопку. З'явилася дівчина у рогових окулярах з блокнотом і олівцем напоготові.

— Кого ви хочете запросити? — незворушно запитала вона.

— Швидше, допоможіть мені! — заревів Коллінз, з жахом дивлячись на свій безцінний утилізатор, що ставав усе менше і менше.

Вона заглянула у блокнот.

— Містер Віс зараз у Минулому Умовному, а містер Ілгіс зводить оборонні споруди в Палеолітичній Європі. Якщо ви дуже поспішаєте, вам було б краще звернутись до Транзит-контролю. Це невелика фірма, але вони...

— Транзит-контроль! Гаразд, щезни! — Коллінз зосередив усю свою увагу на утилізаторі і придавив його обпаленою подушкою. Нічого не сталося. Утилізатор був тепер не більше кубічного дюйма,

На якусь мить у Коллінза промайнула думка махнути рукою на утилізатор. Мабуть, з нього досить. Можна продати будинок, меблі, вийде досить кругленька сума...

Ні! Він не встиг іще побажати собі чогось справді значного! І ніхто не може забрати у нього машину без боротьби!

Силкуючись не примружувати очі, він тицьнув у розпечену кнопку негнучким вказівним пальцем.

З'явився худорлявий дідок у пошарпаному одязі. Він тримав у руці щось схоже на яскраво розмальовану великодню писанку. Дід жбурнув її на підлогу. Яйце розкололось, і з нього з ревінням вихопився жовтогарячий дим, який одразу ж усмоктав мікроскопічний утилізатор. Велетенський клуб диму мало не задушив Коллінза. А утилізатор тим часом почав знову ставати таким, як був раніше.

Старий поривчасто кивнув головою.

— Можливо, ми працюємо не дуже ефектно, але цілком надійно,— сказав він, знову кивнув і щез.

Коллінзу почулося, наче десь іздаля до нього долітає чийсь сердитий голос.

Похитуючись од утоми, він опустився на підлогу перед машиною. Обпечений палець пекло і сіпало.

— Вилікуй мене,— промимрив він сухими губами і надавив на кнопку здоровою рукою. Утилізатор загудів дужче, а потім зовсім затих. Біль у пальці вщух; Коллінз подивився на нього і побачив, що від опіку нічого не залишилось — навіть рубця не було.

Коллінз плеснув собі чималу порцію коньяку і, не гаючи ні хвилини, ліг спати. Цієї ночі йому снилося, що його переслідує величезна буква А, прокинувшись, він не міг пригадати свій сон.

Через тиждень Коллінз зрозумів, що був необачний, коли побудував собі садибу в лісі. Йому довелося найняти цілий взвод охоронників, щоб не підпускали сторонніх, а мисливці намагались будь-що отаборитися в його англійському парку.

Окрім цього, Департамент державних зборів почав виявляти жвавий інтерес до його фінансових справ.

А головне, Коллінз зробив відкриття, що не такий уже він любитель природи. Пташки та білочки — усе це, звичайно, чудово, однак з ними не дуже поговориш. А дерева, хоча і надзвичайно красиві, ніяк не могли замінити товаришів по чарці.

Коллінз вирішив, що у душі він — людина міська.

Саме тому з допомогою такелажників з "Поуха Мінайл", будівельної фірми "Максима Олф", Бюро миттєвих подорожей "Ягтон" і чималих грошових сум, вручених кому слід, Коллінз перебрався до маленької центральноамериканської республіки. Оскільки клімат тут тепліший, а прибуткового податку не стягали взагалі, він збудував собі великий палац з усіма необхідними аксесуарами: стайнею, псарнею, павичами, служками, механіками, охоронниками, музикантами, танцівницями,— одним словом, усім, що має бути в будь-якому палаці. У Коллінза пішло два тижні на те, щоб ознайомитись зі своїм новим житлом.

Деякий час усе йшло нормально.

Якось уранці Коллінз наблизився до утилізатора з бажанням попросити спортивний автомобіль або невелику череду племінної худоби. Він нагнувся до сірої машини, простяг руку до червоної кнопки...

І утилізатор відскочив від нього.

Спочатку Коллінзу здалося, що у нього починаються галюцинації, і він уже майже поклав собі кинути пити шампанське перед сніданком. Коллінз ступив уперед і потягнув рукою до червоної кнопки.

Утилізатор спритно вивернувся з-під його руки і кинувся підтюпцем з кімнати.

Коллінз метнувся скільки стало сили за ним, проклинаючи власника і всіх представників класу А. Мабуть, саме про таке одушевления говорив Ліік. Власникові якимсь чином удалося наділити машину рухливістю. Та це не мало ніякого значення. Треба будь-що наздогнати машину, натиснути на кнопку і викликати спеціалістів з Контролю одушевления.

Утилізатор мчався по залу, Коллінз — слідом. Молодший дворецький, який начищав масивну золоту ручку, так і закляк роззявивши рота.

— Зупиніть її! — крикнув Коллінз.

Молодий дворецький незграбно зробив крок уперед, переймаючи утилізатор. Машина спритно вивернулась і стрілою помчала до виходу.

Коллінз устиг вимкнути рубильник, і двері з гуркотом зачинились.

Утилізатор розігнався і прохопився крізь зачинені двері. Опинившись надворі, він перечепився через садовий шланг, але швидко відновив рівновагу і побіг у поле.

Коллінз кинувся за ним. Якби тільки він міг хоч трохи наблизитись...

Раптом утилізатор підстрибнув угору, на хвилю завис у повітрі, а потім упав на землю. Коллінз метнувся до кнопки. Утилізатор вивернувся, розбігся і знову підстрибнув. Деякий час він висів фунтів на двадцять над головою Коллінза, потім підлетів ще на кілька фунтів, зупинився, шалено закрутився і впав.

Коллінз боявся, що машина підстрибне втретє і летітиме все вище.

Коли утилізатор опинився на землі, Коллінз уже був готовий до цього. Він зробив удаваний випад і зненацька натиснув на кнопку. Утилізатор встиг вивернутись.

— Контроль одушевлення! — переможно вигукнув Коллінз.

Почувся тихий вибух, і утилізатор слухняно завмер. У нього не залишилося ніяких ознак одушевлення.

Коллінз витер піт з лоба і сів зверху на машині. Вороги підступають усе ближче. Треба якнайшвидше, поки є нагода, побажати чогось незвичайного.

Хутко, одне за одним, він попросив п'ять мільйонів доларів, три діючих нафтових свердловини, кіностудію, бездоганне здоров'я, іще двадцять п'ять танцівниць, безсмертя, спортивний автомобіль і череду племінної худоби.

Йому здалося, наче хтось хмикнув. Коллінз огледівся навкруги. Нікого немає. Коли він знову обернувся, утилізатор щез.

Коллінз стояв широко розкривши очі від подиву. Наступної хвилини він також щез.

Коллінз розплющив очі і побачив, що стоїть біля столу. За столом сидів кремезний червонолиций чоловік, який раніше намагався продертися до нього в кімнату крізь стіну. Чоловік зовсім не здавався сердитим. У нього був скоріше умиротворений, навіть меланхолійний вигляд.

Якусь хвилину Коллінз стояв мовчки; йому було жаль, що усе скінчилося. Власник і клас А кінець кінцем впіймали його. Але усе це було просто чудово!

— Ну, — нарешті вимовив Коллінз, — машина тепер знову ваша, чого ви хочете від мене?

— Моя машина? — перепитав червонолиций, недовірливо поглядаючи на Коллінза.— Це не моя машина, сер. Зовсім ні.

Коллінз уп'явся очима у співбесідника.

— Не треба мене дурити, містере. Ви з класу А і хочете зберегти свою монополію, адже так?

Червонолиций відклав аркуш паперу, який він проглядав.

— Містере Коллінз,— твердо сказав він, — мене звуть Флайн. Я агент Спілки Охорони Громадян. Наша організація суто благодійна, в неї немає ніяких комерційних інтересів, і єдина мета, яку вона ставить перед собою, — захищати таких, як ви, від можливих помилок на життєвому шляху.

— Ви хочете сказати, що не належите до класу А?

— Ви глибоко помиляєтесь, сер, — спокійно і з гідністю промовив Флайн.— Клас А — це не соціальна категорія, як ви, мабуть, гадаєте. Це лише форма кредиту.

— Форма чого? — приголомшено спитав Коллінз.

— Форма кредиту.— Флайн зиркнув на годинника.— У нас мало часу, отже я спробую говорити стисло. Ми живемо в епоху децентралізації, містере Коллінз. Наша промисловість, торгівля і заклади сфери послуг у значній мірі роз'єднані часом і простором.