Біла фортеця - Сторінка 8

Виходячи з таких міркувань, опис звичайних чорних мурах здався йому занадто простим, тож він звернувся до рудих мурах, що мешкають в Америці. Це наштовхнуло його на думку написати трагічну і водночас повчальну історію про місцевий люд зміїної країни, яка зветься Америка, про її населення, яке не прагне нічого змінити в своєму житті. Ходжа без кінця торочив мені, що напише книжку про хлопчика-короля, який обожнював тварин та мисливство, але через те, що зневажав науку, був повішений італійцями-кяфірами, однак я переконаний, що книжку такого змісту він ніколи не наважиться написати. Щоб книжка була переконливішою, ми запросили художника, аби він написав мініатюри описуваних нами звірів: крилатих буйволів, двоголових змій, шестиногих биків, однак його ілюстрації нам не сподобалися. "Так, як ти, малювали ще позавчора, — сказав Ходжа, — однак зараз усе по-іншому: тривимірне зображення, все має свою тінь, поглянь-но, навіть звичайнісінька мураха тягне за собою тінь, ніби вона її близнючка".

Від падишаха звісток не було, тому Ходжа вирішив передати написані книжки пашею, хоча потім і пошкодував. Паша казав, що наука про тварин — пусте заняття, що Хусейн-ефенді взявся не за свою справу і почав плести інтриги, через які й постраждав. Він навіть запідозрив Ходжу що той мітить на місце головного астролога, при цьому він не заперечував доцільності розвитку науки, от тільки під наукою він розумів інше: не астрологію, а хоча б інженерію чи, краще, технологію виробництва зброї. А посаду астролога він вважав такою, що приносить суцільні нещастя, адже астрологів, як правило, вбивали, або ж вони самі зникали, коли дізнавалися про сокровенні таємниці двору, ось чому паша не хотів, щоб Ходжа, якого він глибоко поважає та щиро любить, мав цю посаду, окрім того, вакансії вже не було, оскільки на місце претендував дурнуватий та наївний Ситки-ефенді, який прекрасно впорався б зі своїми обов'язками. А наостанок паша додав, що чув про інтерес Ходжі до книжок покійного астролога і зовсім не радить перейматися ними. Ходжа запевнив, що цікавить його винятково наука, і попросив пашу передати падишаху два трактати про тварин. Увечері дома, проклинаючи пашу, Ходжа лише й торочив, що наука для нього понад усе і, щоб займатися нею, він готовий на будь-які випробування. Наступний місяць ми роздумували, яке враження справлять наші кольорові книги на падишаха, Ходжу ж постійно непокоїла думка, чому його й досі не кличуть до палацу. Нарешті, запросили на полювання. Ходжа тримався падишаха, я позаду його чималого почту, — всі ми попрямували до володінь Мірахор, що на річечці Кагитхане. Бостанджи вже все підготував: зігнав зайців, лисиць та нацькував на них хортів, а ми спостерігали. Один русак відокремився від свого стада і плигнув у воду, наші погляди були прикуті до нього, а коли він переплив на протилежний берег, бостанджи хотіли й на нього нагнати псів, та падишах крикнув: "Не чіпати зайця!" Навіть ми, стоячи осторонь, чули цей наказ. Однак на тому березі була інша собака і русак знову спробував плигнути в воду, та не встиг, пес перехопив його. Бостанджи кинулися до пса, вирвали з його щелеп зайця й поклали до ніг падишаха. Хлопець пильно оглянув зайця і, не побачивши пошкоджень, щиро зрадів. Він наказав віднести бідолашну тварину до підніжжя гори і відпустити. Я помітив, як навколо падишаха зібрався натовп, серед якого розгледів і Ходжу та рудоволосого карлика.

Увечері Ходжа розповів, що падишах хотів почути тлумачення історії з русаком. І коли черга нарешті дійшла до Ходжі, він повідомив, що для падишаха ця подія символізує раптову сутичку з ворогами та додав, що все обійдеться. Недруги Ходжі почали заперечувати таке пояснення, у якому падишах ніби уподібнювався зайцеві, однак падишах заспокоїв галас, серед якого лунав голос і нового астролога Ситки-ефенді, й сказав, що прислухається до слів Ходжі. Потім, спостерігаючи, як соколи розтерзали до смерті орла чи як пси розірвали на шматки лиса, який з усіх сил оборонявся, він сказав, що левиця народила двох левенят, самця та самку, і що він у захваті від книги про тварин. А ще він запитував про блакитних крилатих биків, що мешкають у долині Нілу, та рожевих котів. Ходжа святкував тріумф перемоги, однак його не полишало відчуття тривоги і страху.

Набагато пізніше ми дізналися, що в палаці відбувалися заколоти. Кьосем-султан, заручившися підтримкою начальника яничар, хотіла вбити падишаха з матір'ю і на його місце посадити сина, принца Сулеймана. Однак їй не вдалося здійснити свій задум. Кьосем-султан душили, поки в неї з рота та носа не пішла кров і вона не померла. Про останні події Ходжа дізнавався із пліток своїх друзів-телепнів зі школи муваккітхане.

Восени він укотре хотів зайнятися космографією, але зневіра знову обізвалася в душі його тяжким сумом: потрібної обсерваторії не було, а невігласи недооцінювали значення вивчення зірок, і зірки, у свою чергу, не звертали на них уваги. Прийшла зима, повільно стелилися насуплені дні, як несподівано ми дізналися, що пашу знову спровадили в заслання. Власне, підступники-вороги і його нахвалялися знищити, одначе мати падишаха Валіде-султан[23] не погодилась на те, а наказала відібрати майно та зіслати до Ерзінджана[24]. По тому нам нічого не було відомо з його життя, лише з часом ми отримали звістку про його смерть. Відтак Ходжа сказав, що відтепер йому нема кого остерігатися та й поклони бити вже не треба, він провадив, що став незалежним, тому нікому нічого не винен, не знаю, наскільки при цьому він почувався в боргу переді мною за набуті знання. Його не охоплювало сум'яття ні перед малолітнім падишахом, ні перед його матір'ю, він ніби промовляв: або пан, або пропав, та вдома Ходжа поводився, як те несміливе ягня, смирнів, живучи між книжками, і ми планували написати нову працю про рудих американських мурах.

Ту зиму, як, до речі, і всі попередні та й подальші, ми провели вдома, майже не витикаючи носа; життя збігало одноманітно. Холодними ночами ми сиділи на нижньому поверсі, куди через димар, а потім двері вривався пронизливий пойраз, і до ранку розмовляли. Він більше не принижував мене, не дорікав, ба, здавалося, не наважувався цього робити. Я пояснював це тим, що ні падишах, ні його оточення не цікавилися Ходжою, його ігнорували. Час від часу, як часто це траплялося зі мною, він помічав нашу схожість, дивлячись на мене, бачив себе, і мені було цікаво: які думки при цьому снують в його голові? Ми закінчили ще один довгий трактат, присвячений тваринам, але він залишався лежати на столі. Ходжа продовжував працювати, не йшов до палацу, бо паша був ще у засланні, а він не переносив нових радників при дворі, не хотів з ними зустрічатися й терпіти сморід із їхніх пельок. Інколи, якщо набридало цілісінький день бити байдики, я відкривав трактат, гортав його сторінки, розглядаючи намальованих мною ж пурпурових коників та летючих риб, і мені було цікаво, які думки навіюватимуть падишахові ці сторінки, коли книга потрапить до його рук.

Ходжу покликали до двору лише на початку весни. Малолітній падишах дуже зрадів, побачивши його. За словами Ходжі, з вогників в очах султанчика було зрозуміло, що він з нетерпінням чекав їхньої зустрічі і лише через дорослих телепнів, які його оточували, не мав змоги запросити мого двійника до двору раніше. Падишах відразу заговорив про змову Кьосем-султан, наголошуючи, що Ходжа передбачив цю небезпеку, власне, як і те, що падишах не постраждає від заколоту і вийде сухим із води. Тієї кривавої ночі хлопець аніскільки не злякався, бо згадав про зрадника-пса, що хотів загризти русака, та в нього нічого не вийшло. Падишах пишно славив здібності Ходжі й наказав винагородити його добрим наділом землі в гарній місцині. По цьому падишах змінив тему, і Ходжі не лишалось нічого, як залишити султанські покої. Настанок його сповістили, що грамота про земельний наділ буде готова на кінець літа.

Ходжа сподівався отримати гарні гроші, продавши обіцяну землю, і вже почав планувати будівництво невеличкої обсерваторії у себе в садку. Він навіть зробив необхідні розрахунки: розміри заглибин та вартість обсерваторних пристроїв, однак ці справи швидко йому набридли. В цей час йому поталанило придбати у букініста копію рукопису, у якому описувалися результати астрономічних спостережень Такієддіна. Два місяці Ходжа витратив на те, щоб перевірити правильність зазначених у рукописі спостережень, та з люттю облишив цю справу, оскільки не міг визначити, яких помилок припустився Такієддін, використовуючи дешеві, неточні прилади, а які сталися через неуважність поганого писаря, копіювальника рукописів, та найбільше його роздратувало, що один із попередніх власників книжки між тригонометричними таблицями на основі шістдесятирічної системи вписав римовані рядки вірша. Власник книги, звертаючись до методу ебдждет[25] та багатьох подібних, пророкував майбутнє. Так, Ходжа мав стати батьком чотирьох доньок, після чого б у нього народився син, у місті мала б спалахнути чума, яка відділить грішників від праведних, і насамкінець помре сусід Ходжі Бахаттін-ефенді. Спочатку ці пророцтва веселили Ходжу, та поступово почали навіювати смуток. Раптом він став порівнювати людські голови зі скринями чи шафами, в які можна легко зазирнути: відчинив і ознайомився з начинням — думками.

Про землю, яку пообіцяв падишах, не було чути, хоч минуло літо й була вже зима надворі. Наступної весни Ходжі повідомили, що проводиться новий опис земель, тому треба трохи почекати. Тим часом його стали потроху кликати до двору. Ходжа приходив і покірно відповідав на запитання султанчика, як-от: що може означати розколене люстерко та зелена блискавка, яка спалахнула над островом Ясси, або карафа крижано-холодного вишневого соку кольору крові, що ні з того ні з сього впала й розбилася ущент. Запитував падишах і про тварин з нашої нової книги. Ходжа повертався додому і казав, що хлопець перетворюється на юнака, а, як відомо, людина у цьому віці найбільш вразлива до впливів. Тому він, Ходжа, візьметься за його виховання.

Для здійснення своїх задумів він почав писати нову книжку. З моїх розповідей Ходжа чув про загибель ацтеків, я переказував йому спогади Кортеса, пам'ятав він також історію про малолітнього короля, якого посадили на палю, бо той нехтував наукою.