Білл — герой галактики - Сторінка 18

Повний вантаж за повний вантаж — ось наш девіз. І я чув, що на деяких планетах із бідними грунтами люди танцюють, коли кораблі вертаються додому. Ні, ми не можемо поскаржитись на роботу нашої каналізації — проблеми у нас в інших відділеннях.

Інспектор Джейєс спорожнив свій пакет і насупився, його приязність розвіялася.

— Не треба! — крикнув він, коли Білл допив із свого пакета і спробував вкинути його у стінний сміттєпровід.

— Пробач, що я' гаркнув на тебе,— сказав інспектор,— але це наша найбільша проблема. Сміття. Чи замислювався ти коли-небудь над тим, скільки, скажімо, газет викидають щодня 150 мільярдів людей? Чи скільки бляшанок? Або обідніх тарілок? Ми шукаємо вихід з цієї біди удень і вночі, але ніяк їй не зарадимо. Це просто кошмар. Алко-реактивний пакет, який ти тримаєш в руках, один із наших винаходів, але то лише крапля в океані.

Щойно остання крапля вологи випарувалася з пакета, він почав непристойно вигинатися в Біллових руках, і той, наляканий, кинув його на підлогу, де пакет і далі сіпався й міняв форму, розплющуючись на очах. ' — За це маємо дякувати математикам,— мовив інспектор. — Для тополога платівка фонографа чи чашка або пакет з рідиною мають одну й ту саму форму: щось, а в ньому отвір, і шляхом поступових трансформацій вони можуть змінюватись. Тож ми робимо контейнери із спеціального пластику, який, висохши, набирає попередньої форми — ось, поглянь.

Пакет припинив судомитись і тепер спокійно лежав на підлозі — пластмасовий диск із звуковою доріжкою і діркою посередині. Інспектор Джейєс підняв його, сколупнув етикетку Алко-Трясучки і Білл побачив іншу, що ховалася під нею. "Любов на орбіті. Бом! Бом! Бом! У виконанні Колеоптерикс".

— Геніально, правда? Контейнер трансформувався у платівку з однією із наймодніших мелодій, річ, яку жоден, хто п'є Алко-Трясучку, не викине, її заберуть із собою й милуватимуться нею, а не заштовхають у сміттєпровід, створюючи для нас проблему.

Інспектор Джейєс узяв Біллеві руки в свої і глянув йому прямо в очі, причому його очі зволожилися.

— Скажи, що ти згоден, Білле. Працюй, досліджуй. Нам так не вистачає здібних освічених людей; людей, які розуміють наші проблеми. Нехай ти не скінчив свій курс оператора механічного угноєння, однаково ти можеш допомогти нам — свіжий мозок зі свіжими ідеями. Нова мітла, що допоможе підтримувати чистоту, ну?

— Я згоден,— рішуче мовив Білл. — Дослідження сміття — це справжня чоловіча робота.

— Вона твоя. Кімната, стіл і форма, а ще чудова платня і весь непотріб, який тобі приглянеться. Ти не пошкодуєш...

Виття сирени урвало їхню розмову, і за мить до кімнати вскочив спітнілий і збуджений чоловік.

— Інспекторе, ракети цього разу справді втрачено. Операція "Летюче блюдце" провалилася! Сюди спустилася група астрономів, і зараз вони б'ються з нашою дослідницькою групою, борюкаються на підлозі, мов тварини...

Перш ніж посланець скінчив, інспектора Джейєса вже не було в кімнаті, й Вілл метнувся за ним, з'їжджаючи по пандусу на підборах. Вони сіли на рухомі сидіння, але ті виявилися занадто повільні для інспектора, і він побіг, стрибаючи по спинках сидінь. Вілл не відставав від нього. Вони увірвалися в лабораторію, повну складного електронного обладнання і чоловіків, які вовтузилися, билися, каталися по підлозі, штурхаючи один одного.

— Припиніть, негайно припиніть! — закричав інспектор, але ніхто його не слухав.

— Може, я стану в пригоді,— сказав Білл. — Нас навчали подібних речей в армії. Які з них наші сміттярі?

— У коричневому...

— Цього досить! — запевнив весело Білл і кинувся в гущу бійки. Копнувши ногою тут, стусанувши по нирках там, перебивши ударами карате пару горлянок, він швидко відновив порядок у кімнаті. Поміж інтелектуалів, що билися, здорованів не було, і Білл пронісся між ними наче ураган, а потім став висмикувати з клубка своїх нових товаришів.

— Що це, Басуреро? Що тут сталося? — спитав інспектор Джейєс.

— Вони, сер, вони вдерлися, горлали й закликали нас припинити операцію "Летюче блюдце" саме тоді, коли ми підняли наші звіти і виявили, що можемо вдвічі збільшити швидкість подачі відходів...

— А що таке операція "Летюче блюдце"? — поцікавився Білл, приголомшений тим, що коїлося. Ніхто з астрономів ще не опритомнів, хоча один уже стогнав, тож інспектор мав час для пояснення. Він показав на величезний агрегат, що займав один кінець кімнати.

— Це могло б стати рішенням наших проблем,— мовив він. — Проблем, як позбутись усіх цих пакетів і тарілочок від готових обідів тощо. Я навіть боюся сказати тобі, скільки кубічних метрів їх назбиралося! Вірніше сказати,кубічних кілометрів. Та одного разу Басуреро гортав якийсь журнал і вичитав статтю про передавач матерії; ми тут-таки зв'язалися із відповідною установою й купили найбільшу модель. Ми приєднали його до транспортера з навантажувачем і згодовували усе це кляте сміття у вхідний контур передавача матерії, який відтоді працював, мов у казці.

— Але ж куди їх передають? — спантеличено запитав Білл. — Де вихідний контур цього передавача? '

— Розумне запитання, це було нашою найпекучішою проблемою. Спочатку ми просто запускали сміття в космічний простір, але астрономи поскаржилися, що дуже багато предметів вертаються у вигляді метеоритів і заважають їм спостерігати за зорями. Ми підвищили потужність і закинули сміття на вищу орбіту, та управління навігації заявило, що ми захаращуємо простір і створюємо небезпеку для космонавтики, тож ми стали шукати віддаленіше місце. Врешті Басуреро вдалося роздобути в управлінні астрономії координати найближчої зірки, і з того часу ми викидали все туди...

— Ти дурень,— озвався один з астрономів, ледь ворушачи набряклими губами, і зіп'явся на ноги. — Від твого клятого летючого сміття ця зірка спалахнула, як нова! Ми ніяк не могли збагнути, що з нею сталося, аж поки знайшли в архіві ваш запит щодо її координатів і з'ясували, хто проводить цю ідіотську операцію...

— Притримай язика, інакше знову ляжеш відпочивати, йолопе,— пробурчав Білл.

Астроном знітився, зблід, і повів далі уже м'якшим тоном:

— Та зрозумійте ж, що ви накоїли. Не можна безкарно скидати в сонце таку силу-силенну атомів водню й вуглецю. Воно переродилося в нову зірку, і я чув, що деякі бази на внутрішніх планетах не встигли евакуюватися...

—Знищення відходів не позбавлено професійного ризику. Принаймні персонал тих баз загинув на службі людству.

— Гм, вам легко говорити. Зробленого вже не повернеш. Але ви повинні припинити операцію "Летюче блюдце" — негайної

— Чому? — спитав інспектор Джейєс. — Визнаю, ця невеличка пригода була справді несподіванкою, але тепер ми порозумілися і можемо мирно розійтись. А ви чули, що казав Басуреро: ми збільшили вдвічі подачу відходів і скоро ввійдемо в нормальний графік...

— А за який рахунок ви подвоїли подачу? — визвірився астроном. — Ви так порушили стабільність цієїзірки, що вона ось-ось перетвориться у наднову, яка спопелить не тільки всі планети своєї системи, але й може накрити Геліор і наше сонце. Негайно зупиніть свою диявольську машину!

Інспектор зітхнув, тоді втомлено й приречено махнув рукою.

— Вимкни її, Басуреро... я знав, що раз усе йде так гладко, то триватиме недовго...

— Але, сер,—кремезний інженер у відчаї заламував руки. — Ми опинимося там, звідки починали; сміття знову накопичуватиметься...

— Роби, як наказано!

Басуреро покірно зітхнув і поплентався до пульта управління, де натиснув на головний вимикач. Брязкіт і шурхіт конвейєрів завмерли, а за ними із стогоном змовкло виття генераторів. Працівники Управління Санітарії зніяковілі, приголомшені, стояли купками в різних кінцях кімнати, поки астрономи поступово приходили до тями й допомагали один одному виходити з приміщення. Останній з них, виходячи, обернувся і, вишкіривши зуби, сказав, наче виплюнув:

— Сміттярі!

Пошпурений гайковий ключ ударився об зачинені двері — поразка була повна.

— Гаразд, усіх не переможеш,— бадьоро мовив інспектор Джейєс, хоча слова його пролунали непереконливо. — В будь-якому разі, Басуреро, я віллю вам свіжої крові. Перед вами Білл — молодий чоловік з блискучими ідеями, він працюватиме у дослідницькому відділі.

— Дуже приємно— мовив Басуреро, схопивши Біллову руку своєю здоровою лапою. Він був кремезний чоловік: широкоплечий, огрядний і високий, з оливковою шкірою і прямим чорним волоссям, що падало йому на плечі. — Давай влаштуємо перерву і щось перекусимо. Ти підеш зі мною, і я тебе введу в курс справ, а ти розповіси мені про себе. Вони простували стародавніми коридорами Управління Санітарії, і дорогою Білл розповів про те, хто він і що він. Басуреро так зацікавився, що звернув не туди і, не подивившись, відчинив двері. Потік пластикових чашок і таць ринув звідти й засипав їх по коліна, перш ніж вони змогли зачинити їх знову.

— Бачив? — мовив Басуреро із погано прихованою злістю. — Нас засмоктує. Усі можливі місця для зберігання уже заповнено, та сміття надходить і далі. Присягаюся Крішною, я просто не уявляю, що буде далі — у нас нема куди його дівати.

Він витяг з кишені срібний свисток і люто подув у нього. З свистка не вихопилося жодного звука. Білл відступив на крок, підозріливе зиркаючи на Басуреро, а той насупився.

— Не дивись так злякано — я не рішився глузду. Це — ультразвуковий свисток, звук якого зависокий для людського вуха, проте роботи його чудово чують — бачиш?

Шурхочучи колесами, до них підкотився прибиральний робот-прибот і швидкими рухами став навантажувати сміття в свій контейнер.

— Чудова річ, я маю на увазі свисток,— мовив Білл. — Викликаєш робота, як оце, коли він потрібен. Як ти гадаєш, я зможу отримати такий, адже тепер я теж санітар і все таке інше.

— Це спеціальні свистки,— сказав Басуреро, відчиняючи двері, цього разу ті, що треба,— до їдальні. — їх важко дістати, якщо ти розумієш, що я маю на увазі.

— Ні, я не розумію, що ти маєш на увазі. Можу я одержати його чи не можу?

Басуреро пропустив його слова повз вуха, уважно вивчаючи меню. Тоді набрав номер. З проріза ковзнуло заморожене блюдо, яке він поставив у мікрохвильову пічку.

— Ну? — не вгавав Білл.

— Коли хочеш знати,— ніяково мовив Басуреро,— ми беремо їх з коробок із сніданками.