Буря - Сторінка 3

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Поглянь, що бачиш ти?
Міранда Що це таке? Це дух? Дивіться, тату,
Як все він оглядає навкруги.
Який він гарний! Це, напевне, дух.
Просперо Ні, дівчинко, він їсть, і спить, і має
Чуття, як наші. Був на кораблі
І цей юнак, його прибило горе,
Воно, як черв, підточує красу,
А то б його назвала ти прекрасним.
Своїх супутців втратив і тепер
Блукає, їх шукаючи.
Міранда Я можу
Його назвать божественним створінням,
Гарніших я не бачила.
Просперо
(нишком)
Все йде,
Як я задумав. Духу, любий духу,
За це я відпущу тебе позавтра.
Фердінанд Так, це богиня, і на честь її
Лунали ті пісні... Скажіть, благаю:
Ви живете на острові оцьому?
Пораду дайте, як мені тут жити.
Нарешті от останнє запитання:
О чудо! Хто ви? Дівчина земна
Чи ні?
Міранда Ніяке я не чудо, пане.
Я — дівчина.
Фердінанд О боже! Рідна мова!
Я був би головний поміж людьми,
Що мовою цією розмовляють,
Якби між ними опинився зараз!
Просперо Ви? Головний? Що сталося б із вами,
Якби король Неаполя це чув?
Фердінанд Аж дивно чути мову про Неаполь
Із ваших уст. Не мусив би я плакать,
Якби король Неаполя ще міг
Мене почути. Я тепер — король,
Бо сам я бачив, як у морі гинув
Король-мій батько.
Міранда Жаль мені його!
Фердінанд Загинув він і почет весь, а з ними
Міланський герцог вкупі з милим сином.
Просперо
(Убік)
Міланський герцог з милою дочкою
Відразу довели б, що це — неправда,
Але ще не пора... О, як вони
Вже обмінялись поглядами палко!
Мій Арієлю, будеш вільний ти!
(До Фердінанда)
Дозвольте мовить, добрий мій юначе:
Боюсь, що ви вдались оце до кривди.
Міранда
(убік)
Навіщо з ним так прикро говорити?
Це ж третій чоловік, якого я
В житті побачила, проте він перший,
Що викликав зітхання в серці. Хай же
Зласкавиться мій батько і мене
Послухає.
Фердінанд О дівчино, якщо ви
Своїх чуттів не віддали нікому,
То королевою зроблю я вас
В Неаполі.
Просперо Ой, обережніш, пане!
(Вбік)
Обоє вже — під владою кохання,
Але події надто швидко йдуть,
їх труднощами трохи пригальмую,
Бо він, здобувши легко перемогу,
її не цінуватиме.
(До Фердінанда)
Стривайте —
Прибрали ви собі чуже ім'я,
Забилися на острів цей, щоб згодом
його підступно відібрати в мене,
В законного владики.
Фердінанд Ні, клянусь!
Міранда Не може жити зло в такому храмі!
Як має зло такий чудовий сховок,
То де ж тоді живе добро?
Просперо Ходім!
А ти його не борони: він зрадник.
Ходім! Вчеплю вам ланцюга на шию,
В кайдани закую. Лиш воду з моря
Ви питимете, їстимете скойки,
Лушпиння з жолудів чи корінці
Присушені. Ходім зі мною!
Фєрдінанд Ні!
Я захищатимусь, аж поки ворог
Мене не подолає.
Міранда Любий тату,
Не поспішайте з вироком суворим:
Він добрий і відважний.
Просперо Що? Яйце
Повчає курку?
(До Фердінанда)
Зраднику, сховай
Свого меча. Ти хвацько замахнувся,
А вдарити не зважився. Нечисте
Твоє сумління, тож мені скорись,
Інакше враз позбудешся меча,-
його цим києм виб'ю в тебе з рук!
Міранда Благаю, тату!
Просперо Геть! Пусти мій плащ!
Міранда Зласкавтесь, пане! Я ручусь за нього!
Просперо Мовчи! Іще одне слівце — і я
Тебе не тільки вилаю, а можу
Зненавидіть за ласку до поганця.
Лиш Калібана і його зустріла,
А думаєш, що більше і немає
Чоловікіз на світі. От дурна!
Між більшості чоловіків він буде
Мов Калібан, а поряд з ним вони —
Мов ангели.
Міранда Нехай мої бажання
І справді скромні, та не хочу я
Вродливішого стріти.
Просперо
(до Фердінанда)
Ну, ходім.
Ви слухайтесь мене, бо нерви ваші,
Як у дитинстві, кволі стали.
Фєрдінанд Так.
Я, наче в сні, пригнічений і кволий,
Але це все — і смерть мойого батька,
Й загибель друзів, і дитяча кволість,
І гримання людини оцієї,
Якій я підкорився,— все дарма,
Все не страшить мене, аби я міг
З вікна в'язниці раз на день побачить
Цю дівчину. Нехай по всіх усюдах
Панує воля на землі,— для мене
Просторою тоді й в'язниця буде!
Просперо
(убік)
Все йде як слід.
(До Арієля)
Мій любий Арієлю,
Ти виконав наказ.
(До Міранди й Фердінанда)
Ідіть за мною.
(До Арієля, шепоче на вухо)
Ось що повинен ти іще зробити...
Міранда Мій батько має кращу вдачу, пане,
Аніж здається. Бо такі слова
Від нього вперше я сама почула.
Просперо
(до Арієля)
Ти станеш вільний, мов нагірний вітер,
Але виконуй точно всі накази.
Арієль І кожне слово.
Просперо
(до Фердінанда)
Ну, ХОДІМ.
(До Міранди)
За нього
Не заступайся, не кажи ні слова!
Всі виходять.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Інша частина острова.
Входять Алонзо, Себастьян, Антоні о, Гонзало, Адріан,
Франціскота інші.
Гонзало Благаю вас, королю, не журитись —
І ви, і всі ми мусимо радіти,
Бо втратили ми менш, ніж врятували.
Нещастя наше — річ звичайна в світі:
Щодня такі пригоди непокоять
Жінок моряцьких, капітанів суден
І власників купецьких кораблів.
Лиш одиниці з сотень тисяч можуть
Розповідать про чудо отаке,
Яке, наприклад, нас порятувало.
Нехай же, пане, радість порятунку
Всі наші біди спільні переважить!
Алонзо Замовкніть!
Себастьян
(до Антонів)
Ці поради для нього, немов холодна каша для
черева.
Антоніо Король не легко збудеться причепи.
Себастьян Слухайте, ось він накручує годинника свого
розуму, ось він зараз почне видзвонювати.
Гонзало Королю!..
Себастьян Раз! Рахуйте!
Гонзало Як у серце
Пускаємо ми кожне стрічне горе,
То маєм...
Себастьян Гріш!
Гонзало ...так, маєш гірш над горе.
Сказали ви влучніше, ніж гадали.
Себастьян А ви мене мудріше зрозуміли,
Ніж я сказав.
Гонзало Отож, мій володарю...
Антоніо Який він марнотратний на слова.
Алонзо Благаю вас, облиште!
Гонзало Гаразд. Я кінчив. Проте...
Себастьян Проте ще побалакає.
Антоніо Б'юсь об заклад: хто з них — Адріан чи він —
перший півнем запіє?
Себастьян Старий півень.
Антоніо Ні, молодий.
Себастьян Згоден, а що на заклад?
Антоніо Сміх.
Себастьян Гаразд.
Адріан Хоч цей острів і скидається на пустелю...
Антоніо Ха-ха-ха!
Себастьян Ось я вже й розквитався з тобою!
Адріан Хоч він і безлюдний, і майже неприступний з
моря...
Себастьян Проте...
Адріан Проте...
Антоніо Цього слівця він не може обминути.
Адріан Тут у всьому така ніжна, приємна і делікатна
помірність...
Антоніо Помірність — дівка соромлива.
Себастьян І до того ж ніжна і приємна, як він дуже влуч-
но сказав.
Адріан Вітерець дихає тут так солодко...
Себастьян Ніби в нього є легені, та ще й прогнилі.
Антоніо Або ж він повен болотного смороду.
Гонзало Тут є всі вигоди для життя.
Антоніо Правда. Тільки жити нема з чого.
Себастьян Якщо не зовсім, то мало з чого.
Гонзало Яка пишна і свіжа трава! Яка зелена!
Антоніо Насправді земля аж руда.
Себастьян Хоч деінде і в зеленій плісняві.
Антонів Отже, він не дуже помиляється.
Себастьян Ні, помиляється тільки щодо правди.
Гонзало А найбільше чудо — і це майже неймовірно...
Себастьян Як і більшість чудес.
Гонзало ...що наш одяг хоча й намокнув у морі, а зберіг
свій блиск і свіжість; наче його наново пофарбовано, а не зіпсо-
вано солоною водою.
Антонів Якби хоч одна його кишеня могла говорити, то
чи не сказала б вона, що він бреше?
Себастьян Так, або вивернулась би, щоб не втримувати
його брехні.
Гонзало Мені здається, наш одяг такий же новенький, як
тоді, коли ми його вперше надягли в Африці з нагоди весілля
прекрасної дочки короля, Кларібель, з королем Тунісу.
Себастьян Чудове весілля і таке ж чудове наше повернення
додому.
АдрІан Ніколи не мав Туніс за королеву такого зразка
досконалості.
Гонзало Так, з часів удови Дідони.
Антонів Удови? А бодай тебе! Звідки взялася ця вдова?
Вдова Дідона!
Себастьян От зараз він назве ще й Енея вдівцем. Госпо-
ди, що ти скажеш на це?
АдрІан Вдова Дідона, кажете? Дайте-но подумати, во-
на ж із Карфагену, а не з Тунісу.
Гонзало Оцей Туніс, пане, і був колись Карфагеном.
АдрІан Карфагеном?
Гонзало Запевняю вас, Карфагеном.
Антонів Язик в нього — як чудодійна арфа.
Себастьян Він споруджує ним мури і будівлі.
Антоніо Які ще небилиці він зараз нам явить?
Себастьян Він, либонь, відвезе цей острів у кишені додому
і подарує синові замість яблука.
Антоніо А зернятка посіє в морі, щоб з них виросли інші
острови.
Алонзо Що?
Антвнів Так, це свого часу буде.
Гонзало
(до Алонзо)
Королю, ми саме говоримо, що наш одяг здаєть-
ся таким новеньким, як тоді, коли були ми в Тунісі на весіллі
вашої дочки, яка нині там королевою.
Антоніо Найкращою з усіх, які там були.
Себастьян Додай, будь ласка: окрім удови Дідони.
Антоніо О, вдова Дідона! Так, окрім удови Дідони.
Гонзало Чи мій камзол, королю, не здається таким но-
веньким, як першого дня, коли я одяг його? Тобто, я кажу, має
певний вигляд..,
Антонів Вигляд, я б сказав, трохи підмочений.
Гонзало ".саме такий, як і на весіллі вашої дочки.
Алонзо Мене затуркали розмови ваші,
Аж нудить з них. О, як би я хотів,
Щоб те весілля і не відбувалось,
Бо через нього син мій, певне, згинув
І втратив я дочку свою, завізши
її з Італії на чужину
З очей далеко. Де ти дівся, сину,
Неаполя й Мілана спадкоємче?
Морські страхіття десь тебе пожерли!
Франціскв Мій пане, може, він іще живий.
Я бачив, як він з хвилями боровся,
Як їх сідлав, як бив руками воду,
Ворожий плин долав, найбільші хвилі
Стрічаючи грудьми, й над бурунами
Його видніла голова. Він плив,
Завзято гребучи, до суходолу,
Де навіть скелі, хвилями підмиті,
Неначе нахилялися до нього,
Щоб рятувать. Я певен, він живий
До берега доплив.
Алонзо Ні, ні! Він згинув!
Себастьян Собі, королю, дякуйте за лихо —
Ви не схотіли донькою своєю
Європу ощасливити, віддавши
Якомусь африканцеві її.
Прогнали ви дочку з очей своїх,
Яким лишилось нині тільки плакать.
Алонзо Замовкніть, ради бога!
Сєбастьян Перед вами
Навколішки ставали ми й благали,
Вона ж — душа прекрасна — у ваганні
Терзалася, не знаючи, що діять:
Чи вас послухать, чи зректись з огиди.
Боюсь, ви сина втратили навіки,
А вдів тепер в Неаполі й Мілані
Є значно більше, ніж ми привеземо
Чоловіків на радість їм. Це ваша
Провина.
Алонзо Втратив я найбільш з усіх.
Гонзало Скажу вам, Себастьяне,— вашій правді
Бракує делікатності. Не час
Таке казать. Роз'ятрили ви рану,
А треба пластир прикладать до неї.
Сєбастьян Гаразд.
Антонів Знайшовся лікар!
Гонзало Мій королю,
Коли у вас захмарене чоло,
Тоді негода тьмарить наші душі.
Сєбастьян Вже тьмарить?
Антоніо Дуже.
Гонзало От якби я зміг
Тут розвести плантації...
Антоніо То б сіяв
Він кропиву.
Сєбастьян Чи рожі, чи щавель.
Гонзало Я б все зробив тут, ставши королем!
Сєбастьян Лише не пив би — тут нема вина.
Гонзало В моїй державі я завів би лад
Цілком інакший — я б заборонив
Торгівлю, суд, науки і писемність.
Там не було б ні бідних, ні багатих,
Ні прав спадкових, ні контрактів правних,
Ні слуг, ні обгороджених земель,
Ні виноградарства, ні землеробства,
Ні хліба, ні олії, ні вина.
Металів — жодних, жодної роботи,
Весь люд гуляє, всі жінки цнотливі.
Ніхто не мав би влади...
Сєбастьян А проте
Сказав, що прагне стати королем.
Антоніо Кінець його промови про державу
її початку явно суперечить.
Гонзало Сама природа все дала б удосталь,
Не знали б люди ні тяжкої праці,
Ні злочинів, ні зради.