Чарлі і шоколадна фабрика - Сторінка 14

— Він от-от може там з'явитися.

Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, [204] пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.

— Довго ж він добирається, — сказав пан Тіві, витираючи лоба.

— Ой, Боже ж мій, Боже, — примовляв містер Вонка, — хоч би по дорозі не загубив яку частину.

— Що це має означати, до дідька? — грізно спитав пан Тіві.

— Не хочу вас лякати, — пояснив містер Вонка, — але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.

Пані Тіві з жаху верескнула.

— Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?

— Сподіваюся, це буде верхня половина, — буркнув пан Тіві. [205]

— Стривайте! — вигукнув містер Вонка. — Дивіться на екран! Там щось відбувається!

Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.

— Ось він з'являється! — заволав містер Вонка. — Так, це він!

— Чи він хоч цілий? — тривожилася пані Тіві.

— Ще не знаю, — відповів містер Вонка. — Погано видно.

Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

— Але ж він тепер карлик! — крикнув пан Тіві.

— Майчику, — вигукнула пані Тіві, — з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло? [206]

— Він що, не стане більший? — обурився пан Тіві.

— Поговори зі мною, Майчику! — благала пані Тіві. — Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!

З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.

— Привіт, мамусю! — пищав Майк. — Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!

— Хапайте його! — наказав містер Вонка. — Швидко!

Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку Майка Тіві.

— Ура! — зрадів містер Вонка. — Він цілий! Цілий і неушкоджений!

— І це, на вашу думку, неушкоджений? — обурилася пані Тіві, дивлячись на крихітного хлопчика, що гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. [207] Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.

— Він збігся! — сказав пан Тіві.

— Ясно, що збігся, — погодився містер Вон-ка. — А ви чого сподівалися?

— Це жах! — голосила пані Тіві. — Що нам тепер робити?

А пан Тіві сказав:

— Він тепер не зможе ходити до школи! Його там розтопчуть! Його розчавлять!

— Він більше не зможе нічого! — крикнула пані Тіві.

-. Ще й як зможу! — пискнув тоненьким голосочком Майк Тіві. — Я й далі зможу дивитися телевізор!

— Ніколи в житті! — гаркнув пан Тіві. — Я викину той телевізор у вікно — відразу, як приїдемо додому. Я вже ситий тим телевізором!!

Коли Майк Тіві таке почув, на нього напала жахлива істерика. Хлопець стрибав на маминій долоні, верещав, репетував і кусав її за пальці. [208]

— Я хочу дивитися телевізор! — пищав він. — Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор!

— Стривай! Дай його мені! — звелів пан Тіві, а тоді взяв крихітного хлопця, запхав його в нагрудну кишеню піджака й заткнув зверху хустинкою. Писк і вереск і далі лунали з кишені, яку люто шарпав, намагаючись визволитися, маленький в'язень.

— Ох, містере Вонко, — голосила пані Тіві, — що нам зробити, щоб він виріс?

— Ну, — сказав містер Вонка, погладжуючи борідку й замислено дивлячись у стелю, — мушу сказати, що це доволі складно. Хоч маленькі хлопці напрочуд пружинисті й розтяжні. Видовжуються як скажені. Тому ми ось що зробимо: покладемо його в спеціальну машину, якою я випробовую, як і настільки розтягуються жуйки! Може, він тоді стане такий, як був.

.— Ой, дякую! — зраділа пані Тіві.[209]

— Та нема за що, шановна пані.

— А дуже він розтягнеться, як ви гадаєте? — поцікавився пан Тіві.

— Може, кілометрів на два, — знизав плечима містер Вонка. — Хто його зна? Зате стане страшенно тонюсінький. При розтягуванні все тоншає.

— Тобто так, як жуйка? — уточнив пан Тіві.

— Саме так.

— А дуже він буде тонкий? — стурбувалася пані Тіві.

— Навіть не уявляю, — відповів містер Вонка. — Та й не має це, якщо чесно, великого значення, бо ми його швидко відгодуємо. Для цього вистачить дати йому потрійну дозу моїх чудових супервітамінних цукерок. Супервіта-мінні цукерки містять величезні кількості вітаміну А й вітаміну Б. Там також є вітамін В, вітамін Г, вітамін Ґ, вітамін Д, вітамін Е, вітамін Є, вітамін Ж, вітамін 3, вітамін И, [210] вітамін І, вітамін І, вітамін Й, вітамін К, вітамін Л, вітамін М, вітамін О, вітамін П, вітамін С, вітамін Т, вітамін У, вітамін Ф, вітамін X, вітамін Ц, вітамін Ч, вітамін Ш, вітамін Щ, вітамін Ю, вітамін Я і навіть, вірте-не-вірте — вітамін Ь! Там нема лише вітаміну Н, бо від нього нудить, та вітаміну Р, бо від нього на голові виростають роги, як у бика. Зате є малесенька доза найрідкіснішого й найчарів-нішого з усіх вітамінів — вітаміну Вонка.

— І як цей вітамін на нього вплине? — стурбовано спитав пан Тіві.

— Пальці в нього на ногах стануть такі самі завдовжки, як на руках...

— Ой, не треба! — зойкнула пані Тіві.

— Не будьте дурні, — сказав містер Вонка. — Це дуже практично. Він зможе грати на піаніно ногами.

— Але ж, містере Вонко...

— Не сперечайтеся, прошу! — не дослухав її [211]

не б'ються і не бешкетують,

вас не чіпають, не дратують,

так все снодійно і похвально...

І це, по-вашому, нормально?

Чи знають татусі і мами,

що робить телик з дітлахами?

У ГОЛОВІ СТАЄ В НИХ ПУСТО!

ГНИЄ УЯВА, МОВ КАПУСТА!

УСІ ЗНИКАЮТЬ ПОЧУТТЯ

Й ТАКЕ ТУПЕ СТАЄ ДИТЯ,

ЩО НЕ СПРИЙМАЄ ЧАРІВНІ

КАЗКИ, ФАНТАЗІЇ Й ПІСНІ!

А МОЗОК, ЯК ШВЕЙЦАРСЬКИЙ СИР,

У МОЗКУ ТІМ — МІЛЬЙОНИ ДІР...

ПОРОЖНІ ОЧІ, ЗГАСЛИЙ ЗІР!

"Гаразд, — ви скажете, — ми згодні екран розбити хоч сьогодні, та як ми будем розважати своїх дітей? Чим забавляти?.." [214]

У відповідь спитаєм вас:

"А що робили діти в час,

коли потвор цих не було?

Що втіху й радість їм несло?"

Забули вже? Вам нагадати?

Ми ладні по складах сказати:

ВО-НИ... ЧИ-ТА-ЛИ... КНИ-ЖЕЧ-КИ!

Байки ЧИТАЛИ, казочки,

Історії ЧИТАЛИ різні,

ЧИТАЛИ зранку і допізна!

В дитячій скрізь книжки стояли,

і на підлозі теж лежали!

І на столі, і біля ліжка

дітей чекала гарна книжка!

Казки чарівні, фантастичні,

дракони в них, кити незвичні,

пірати, острови скарбів,

принцеси з чарівних країв,

розбійники і кораблі,

слони, цигани, королі. [215]

І людожери на вогні

готують щось у казані.

(Як пахне! Що це — з кмином юшка?

Та ні, цехлопчик-нечемнушка!)

Аж перехоплювало дух

від тих книжок... Ось Вінні-Пух,

он Білосніжка йде до лісу...

Ось Ґулівер веде Алісу

уДивосвіт, і прямо тут

до них підходить ліліпут.

Ген Королева виглядає

чи знайде Ґерда свого Кая...

Таке, готуючись до сну,

читали діти в давнину!..

Тому вас хочемо благати — той ящик — викиньте із хати! Вночі! Дитя щоб і не знало, що телевізора не стало! [216]Як бути вам з пустим кутком? Зробіть полицю, і рядком заставте ви її книжками! Хай діти тупають ногами, хай вередують певний час, за ноги хай кусають вас — не бійтеся, за тиждень-два прочиститься їм голова, і диво станеться — овва! Не знаючи, що їм робити, потягнуться до книжки діти. Ще тиждень-два — і відірвати від книг не зможе й рідна мати! Читання знову стане в моді і буде їм збагнути годі, чим вабило оте залізо, що називалось телевізор! І будуть дуже вдячні діти, що ви таке змогли зробити. [217]А як там Майк Тіві — не плаче? Чекаємо ми нетерпляче, що підросте він знов. Одначе, як ні, то скажемо вам, друзі: отримав хлопець по заслузі.

Розділ 28. Залишився тільки Чарлі

— Який буде наступний цех? — замислився містер Вонка, а тоді крутнувся й заскочив у ліфт. — Швидше! Сюди! Мусимо їхати далі! І скільки ж це тепер лишилося дітей?

Чарлі поглянув на дідуня Джо, а дідунь Джо на малого Чарлі.

— Та ж містере Вонко, — знизав плечима дідунь Джо, — залишився тільки Чарлі. [217]

Містер Вонка рвучко обернувся й глянув на Чарлі.

Запала тиша. Чарлі стояв і міцно тримав дідуня Джо за руку.

— Тобто залишився тільки ти один? — запитав містер Вонка, вдаючи подив.

— Ага, — сказав Чарлі. — Так.

Містер Вонка раптом аж вибухнув радістю.

— Любий хлопчику, — вигукнув він, — але ж це означає, що ти переміг! — Він вистрибнув з ліфта і так несамовито затряс хлопцеву руку, що трохи її не відірвав. — Прийми мої щирі вітання! — тішився він. — Найщиріші! Я такий радий! Краще й не придумати! Як це чудово! Знаєш, я з самого початку передчував, що це будеш ти! Молодчина, Чарлі, просто молодчина! Це чудово! Тепер нарешті почнеться справжня забава! Але не треба баритися! Не треба зволікати! Часу залишилося ще менше, ніж досі! До вечора ми маємо зробити ще безліч справ!

Подумай, скільки ще треба всього узгодити! А скількох людей покликати! Але ми, на щастя, маємо швидкісний скляний ліфт! Стрибай сюди, любий Чарлі, стрибай! Ви теж, шановний дідуню Джо! Ні, тільки після вас! Сюди! Отак! Цього разу я сам виберу потрібну кнопку!

Мерехтливі яскраво-голубі очі містера Вонки на мить зупинилися на обличчі Чарлі.

Чарлі подумав, що зараз станеться щось шалене. Але не злякався. Він навіть не нервував. Просто був страшенно схвильований. Дідунь Джо теж. Старенький стежив за кожним рухом містера Вонки, а обличчя його сяяло від радості. Містер Вонка потягся до кнопки на високій скляній стелі ліфта. Чарлі й дідунь Джо задерли голови, щоб прочитати напис на накле-єчці біля кнопки.

Там було написано:... "ВГОРУ Й ГЕТЬ".

"Вгору й геть", — повторив подумки Чарлі, — що за дивне приміщення?"

Містер Вонка натис кнопку. Скляні двері закрилися.

— Тримайтеся! — гукнув містер Вонка. Тоді БАХ! Ліфт злетів угору, немов ракета.

— Ура-а! — закричав дідунь Джо.

Чарлі вхопився за дідові ноги, містер Вонка — за ремінець на стелі, й вони помчали вгору-вгору-вгору — прямісінько вгору, без поворотів, і Чарлі чув, як розсікає повітря ліфт, що летів дедалі швидше й швидше.

— Ура! — кричав дідунь Джо. — Ура! Мчимо!

— Швидше! — кричав містер Вонка, гатячи рукою по стінці ліфта. — Швидше! Швидше! Якщо не наберемо швидкості, то не проб'ємося!

— Куди? — здивувався дідунь Джо. — Куди нам треба пробитися?

— Ага! — крикнув містер Вонка. — Ще хвильку-й побачите! Я вже стільки років прагнув натиснути цю кнопку! Але ще ніколи не натискав! Багато разів я відчував цю спокусу! Так, це

була неабияка спокуса! Але я ніяк не міг змиритися з думкою, що в даху фабрики доведеться пробити величезну дірку! Летимо, хлопці! Вгору й геть!

— Але ж ви не...