Чарлі і шоколадна фабрика - Сторінка 8

- Роальд Дал -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Роби щось!

— Та роблю! — огризнувся пан Ґлуп, скидаючи піджака й готуючись пірнати в шоколад.

Але поки він це робив, нещасного хлопчиська затягувало далі й далі — до отвору однієї з тих велетенських труб, що звисали в річку. Врешті він геть зник з очей, його протягло під поверхнею й потужно засмоктало в трубу.

Усі на березі річки затамували дух, видивляючись, де він вигулькне.

— Он він! — крикнув хтось, показуючи вгору. І справді, оскільки труба була скляна, то всі

чітко побачили, як Авґустус Ґлуп летить головою вперед, мов вистрілена торпеда.

— Рятуйте! Вбивають! Поліція! — заверещала пані Ґлуп. — Авґустусе, негайно назад! Ти куди?

— Чудеса та й годі, — здивувався пан Ґлуп, — невже ця труба така широка, що він крізь неї прослизнув?

— Не така вона й широка! — заперечив Чар-лі Бакет. — О, дивіться! Він гальмує!

— Так і є! — підтвердив дідунь Джо.

— Зараз застрягне! — припустив Чарлі.

— Мабуть, що так! — погодився дідунь Джо.

— Уже застряг! їй-богу! — вигукнув Чарлі.

— Це через великий живіт! — пояснив пан Ґлуп.

— Він заткнув усю трубу! — додав дідунь Джо.

— Розбийте трубу! — лементувала пані Ґлуп, [113] махаючи парасолькою. — Авґустусе, негайно вилазь!

Глядачі знизу бачили, як шоколад у трубі зі свистом проривається навколо хлопця, як він нагромаджується під ним щільною масою, щоб прорвати перепону. Тиск був неймовірний. Щось мало піддатися. І щось піддалося. Піддався Авґустус. БУХ! Він знову шугонув угору, мов куля в рушниці.

— Зник! — заволала пані Ґлуп. — Куди ця труба веде? Швидко! Викликайте пожежників!

— Спокійно! — вигукнув містер Вонка. — Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку-й побачите.

— Не виїде він живий-здоровий! — гаркнула пані Ґлуп. — За п'ять секунд з нього буде зефір! [114]-

— Це неможливо! — заперечив містер Вонка. — Невірогідно! Неймовірно! Абсурдно! З нього зефіру не буде!

— Це ж чому не буде, хотіла б я спитати? — образилась пані Ґлуп.

— Бо ця труба не веде в зефірний цех, — пояснив містер Вонка, — навіть і близько не веде. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді...

— Тоді з нього буде полунична помадка в шоколаді! — зарепетувала пані Ґлуп. — Мій бідний Авґусь! Завтра зранку його продаватимуть по всій країні на вагу!

— Твоя правда, — втрутився пан Ґлуп.

— Я знаю, що моя, — відрізала пані Ґлуп.

— Це вже не жарти, — додав пан Ґлуп.

— А містер Вонка так не вважає! — вереск-нула пані Ґлуп. — Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик [115] щойно вилетів у трубу! Ви — потвора! — верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. — Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!

— Нічого з ним не станеться, — захихотів містер Вонка.

— Він стане шоколадною помадкою! — ве-рескнула пані Ґлуп.

— Нізащо! — заперечив містер Вонка.

— Авжеж, стане! — не вгавала пані Ґлуп.

— Я не дозволю! — крикнув містер Вонка.

— Це ж чому? — крикнула пані Ґлуп.

— Бо смак буде гидкий, — відказав містер Вонка. — Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.

— Ще й як купить! — обурився пан Ґлуп.

— Не хочу про таке й думати! — заверещала пані Ґлуп. [116]

— І я не хочу, — додав містер Вонка. — І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.

— То де ж він, якщо нічого не сталося? — гаркнула пані Ґлуп. — Негайно ведіть мене до нього!

Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з'явився умпа-лумпа.

Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.

— Слухай мене! — звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка, — відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу. [117]

Умпа-лумпа зиркнув на пані Ґлуп і вибухнув дзвінким реготом.

— Ой, та вгамуйся вже! — звелів містер Вон-ка. — Досить! Заспокійся! Для пані Ґлуп це анітрохи не смішно!

— Анітрохи не смішно! — підтвердила пані Ґлуп.

— Швиденько йди в цех помадок, — сказав умпа-лумпі містер Вонка, — а як прийдеш, візьми довгу палицю й добряче нею потицяй у великій шоколадомішалці. Думаю, він там. Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!

Пані Ґлуп люто верескнула.

— Жартую, — захихотів у борідку містер Вонка. — Я не хотів. Вибачте. Я дуже перепрошую. До побачення, пані Ґлуп! І ви, пане Ґлуп! До зустрічі! До зустрічі! Побачимося згодом... [118]

Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п'ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.

— Дідуню! — вигукнув Чарлі. — Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?

— Цсс! — зашепотів дідунь Джо. — Вони, здається, співають нам пісню!

— Авґустус Ґлуп! — співали умпа-лумпи. —

Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп! Скупий тюфтелька-товстопуп! І день, і ніч свинюка ця жере і хлебче без кінця.

Як довго буде це тривати? Вже годі! Треба припиняти, бо це вгодоване нещастя не принесе нікому щастя. [119]

Тому, у випадках подібних,

малих паскудників негідних

ми часом трішки підправляєм,

або й цілком переробляєм.

Це ж міг би бути з нього м'ячик,

чи іграшковий кінь, чи квачик,

або, скажімо, лялька гарна.

Та з цим хлопчиськом — справа марна,

бо він — мерзенний, а тому

знайшли ми кращий шлях йому.

"Пора! — гукнули ми в юрбу, —

щоб вилетів він у трубу!

Б'ють барабани. Дзвонить дзвін,

і вже невдовзі має він

у тім цеху, де зник, до речі,

побачити кумедні речі.

Лиш не журіться, дітки, знов,

Авґустус Ґлуп — живий-здоров,

хоч, звісно, змиримося з тим,

що певні зміни будуть з ним, [120]

бо прогресує організм, як попаде в той механізм...

Поволі шестерні кружляють, зубці скрегочуть і щипають, ножі — січуть, а ми туди вкидаєм ягоди й меди, ще й дрібку спецій, після чого кип'ятимо хлопчину того з хвилинку, доки вся гидота назавжди щезне з його рота.

І ось — готово! Час настав! Але й чудовий хлопчик став! Недавно всі ним гордували, кляли, цурались і плювали, і раптом йолоп цей поганий став нам солодкий і жаданий! Бо хто ж, у кого все в порядку, не любить ягідну помадку!..[121]

— Я ж казав, що вони люблять співи! — вигукнув містер Вонка. — Правда, вони чудоі? Правда, чарівні? Але не вірте жодному їхньому слову. Це все вигадки й нісенітниці!

— Дідуню, правда ж, умпа-лумпи жартують? — запитав Чарлі.

— Авжеж, правда, — відповів дідунь Джо. — Просто жартують. Принаймні, я сподіваюся, що жартують. А ти як думаєш?

Розділ 18. По шоколадній річці

— Рушаймо далі! — гукнув містер Вонка. — Швиденько! Усі за мною в наступний цех! І не переживайте за Авґустуса Ґлупа. Він вийде сухим з води. Так завжди буває. Продовжимо нашу подорож по річці! А ось і човен! Дивіться!

Над теплою шоколадною рікою здіймався густий серпанок, і з цього серпанку раптом виплив дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою (як у стародавніх вікінгів), і був він такий сяючий, іскристий і сліпучо-рожевий, ніби його виготовили з яскравого рожевого скла. З обох облавків стриміло багато весел і, коли човен наблизився, то всі, хто стояв на березі, побачили, що за веслами сидять безліч умпа-лумпів — може, з десяток за кожним веслом. •

— Це моя особиста яхта! — повідомив містер Вонка, сяючи від задоволення. — Я її видовбав з величезної карамельки! Яка ж вона чудова! Подивіться, як розтинає хвилі!

Сліпучо-рожевий карамельний човен м'яко пристав до берега. Сотня умпа-лумпів сперлася на весла й розглядала гостей. Зненацька всі вони вибухли пронизливим реготом.

— Що такого смішного? — здивувалася Віо-лета Бореґард.

— Та не звертайте на них уваги! — вигукну": містер Вонка. — Вони завжди сміються! їх смИ шить усе на світі. Стрибайте в човен! Хутенької!

Щойно всі безпечно розмістилися в човні! як умпа-лумпи відштовхнули його від берег" й налягли на весла. [124]

— Гей, там! Майк Тіві! — крикнув містер Вонка. — Не лижи човна язиком! Він стане липкий!

— Татку, — заявила Верука Солт, — я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу... хочу...

— Вона хоче добрячих ляпанців нижче спини, — прошепотів на вухо Чарлі дідунь Джо.

Старенький сидів на кормі, а малий Чарлі Бакет поруч з ним. Чарлі міцно тримав дідуня за стару кістляву руку. Він аж кипіт; від хвилювання. Усе побачене було таке чудернацьке — шоколадна річка, водоспад, велетенські смоктальні труби, цукрові галявини, умпа-лумпи, дивовижний рожевий човен і, насамперед, сам містер Віллі Вонка!

Хлопець і подумати не міг, що попереду на [125]

них можуть чекати ще якісь чудасії. Куди вони пливуть? Що мають побачити? І що буде в наступному цеху?

— Правда, дивовижно? — усміхнувся до Чар-лі дідунь Джо.

Чарлі кивнув головою і всміхнувся старому у відповідь.

Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.

— Випий, — простяг він кухля Чарлі, — тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду.

Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.

— Ви теж, — сказав він, — бо щось ви дуже схожі на скелета. Що таке? Останнім часом удома нічого було їсти?

— Та так, ненадто, — знітився дідунь Джо. Чарлі приклав кухля до вуст і, коли густий [126] теплий шоколад потік у порожній живіт, усе його тіло аж затремтіло від задоволення, наповнюючись неймовірним щастям.

— Ну що, добре? — запитав містер Вонка.

— Ой, як чудово! — простогнав Чарлі.

— Смачнішого шоколаду не куштував ніколи! — заплямкав дідунь Джо.

— Це тому, що його змішували у водоспаді, — пояснив містер Вонка.

Човен линув за течією.