Черево Парижа - Сторінка 5

Хлопці потрапили на місце, продажу зрізаних квітів. На тротуарах, справа і зліва, сиділи жінки перед квадратними кошиками, повними троянд, фіалок, пеонів і стокроток. Пучки квітів темніли, мов криваві плями, або ніжно ясніли сріблястосірим, невимовном'яким кольором. Біля одного кошика горіла свічка; в її світлі виступали з навколишньої темряви яскраві тони кольорів: строкаті головки стокроток, кривавий пурпур пеонів, синьочервоні відтінки фіалок, живі рум'янці троянд. Не можна було уявити собі щось миліше, що більше нагадувало б весну, ніж оці ніжні пахощі, які пестили нюх після гострих запахів морської риби та смороду масла й сирів.

Блукаючи без мети, Клод і Флоран постояли серед квітів і повернули назад. Вони з цікавістю зупинилися перед жінками, що продавали в'язки папороті і пучки виноградного листя, акуратно складені і перев'язані по двадцять п'ять штук. Потім приятелі повернули в кінець критого проходу, майже безлюдного, де їхні кроки голосно лунали, наче під церковним склепінням. Тут вони побачили маленького ослика, запряженого у возик, завбільшки з тачку; він, мабуть, знудився і, побачивши їх, почав кричати так голосно й протяжно, що аж затремтіли велетенські дахи Центрального ринку. Осликові відповіло іржання коней; зчинилося тупотіння, цілий переполох; розростаючись, гул прокотився по всій будівлі і завмер у далечині.

На вулиці Берже, у відчинених навстіж комісійних складах, Клод і Флоран помітили між голими брудними стінами, яскраво освітленими газом, купи кошиків і фруктів; на стінах олівцем були написані цілі стовпчики цифр. Зупинившись, молоді люди побачили гарно вбрану жінку, що з виразом приємної знемоги відкинулась у куточок фіакра, який помаленьку пробирався серед возів на шосе.

– Он Сандрільйона повертається додому без черевичка, – сказав, усміхаючись, Клод.

Так розмовляючи між собою, вони повернули знову до ринку. Клод заклав руки в кишені і, насвистуючи, розповідав, як він любить цей надмір провізії, яку привозять щоранку в самий центр Парижа. Часом він цілими ночами бродить по тротуарах, мріючи про колосальні натюрморти, про незвичайні картини. Він навіть почав був писати одну таку картину й присилував позувати свого приятеля Маржолена та негідницю Кадіну. Тільки це важко: надто вже красиві ці чортові овочі і фрукти, риба і м'ясо! Флоран слухав запальні слова художника і йому корчило живіт. Очевидно, в цю хвилину Клод навіть і не думав про те, що всі ці чудові речі можна їсти. Він їх любив тільки за колорит. Раптом художник замовк, звичним рухом затягнув тугіше довгий червоний пояс, який носив під своїм вицвілим пальтом, і промовив з хитрим виглядом:

– Та я тут і снідаю, принаймні очима; все ж таки це краще, ніж нічого не їсти. Іноді, якщо забуду пообідати напередодні, то на другий день у мене буває розлад шлунка, коли я дивлюся, як привозять сюди всякі смачні речі. Такими ранками моя городина мені ще миліша... Ні, знаєте, найбільш прикрим і несправедливим є те, що всю цю розкіш поїдають негідники-буржуї.

І Клод розповів про вечерю, якою частував його у Баратта один приятель, що одержав добрі гроші, їм подавали устриці, рибу, дичину. Але Баратт збанкрутував; усю пишноту старого базару Дезінносан тепер поховано; нині процвітає Центральний ринок, цей чавунний велетень з своїм новим, таким оригінальним містечком. Хай дурні базікають, що хочуть, але тут відбилася ціла епоха. Флоран не міг добре розібрати з слів художника, що він гудить: мальовничий бік сучасності чи страви Баратта. Далі Клод почав лаяти романтизм: для нього купи капусти кращі за лахміття середніх віків. Він кінчив тим, що вилаяв себе за свій офорт вулиці Пірует як за вияв малодушності. Власне кажучи, слід було знищити всі ці старі халупи й спорудити нові будинки.

– Почекайте, – сказав Клод, зупиняючись, – гляньте ось на те місце на тротуарі. Чи не правда, зовсім готова картина? Вона вийшла б далеко людяніша, ніж уся їх проклята сухотна мазанина.

Уздовж критого проходу жінки почали продавати каву та суп. Широке коло споживачів обступило торговку, що продавала суп з капустою. Бляшане вилуджене відро з варивом диміло на маленькій низькій жаровні, крізь отвори якої видно було блідий відблиск жару. Жінка, озброївшись великим ополоником, розливала суп у жовтенькі мисочки і брала тонкі шматки хліба з кошика, застеленого рушником. Навколо неї товпились і дуже чистенькі торговки, і городники в блузах, і брудні носильники, на засмальцьованій одежі яких зосталися сліди від тої провізії, яку вони вивантажували, і голодранці в лахмітті – одне слово, всі голодні ранкові відвідувачі ринку. Вони їли, обпікаючись і трохи висуваючи підборіддя, щоб не замастити одежі. А художник у захваті, мружачи очі, відшукував найвигідніший пункт для спостереження, щоб охопити картину в "усьому ансамблі". Однак від цього чортового супу з капустою страшенно пахло. Флоран відвернувся; його бентежили повні миски, які споживачі мовчки опорожнювали, скоса поглядаючи вбік, немов недовірливі тварини. Нарешті, коли жінка наливала супу новому покупцеві, сам Клод зніяковів від запашної пари, що війнула йому просто в лице.

Він підтягнув пояс, сердито посміхаючись; потім, рушивши далі, пошепки сказав Флоранові, натякаючи на пунш, яким їх пригостив Олександр:

– Як це смішно! Та ви й самі, мабуть, це помічали: завжди знайдеться приятель, що охоче заплатить за вашу випивку, а от за страву ніхто не заплатить!

Світало. В кінці вулиці Косонрі будинки Севастопольського бульвару здавались зовсім чорними, а над різко окресленою лінією черепичних дахів висока дуга великого критого проходу виступала ясним півмісяцем на блідоблакитному небі. Клод спочатку нахилився над гратами, що закривали отвори в тротуарі; крізь них було видно глибокий льох, освітлений мерехтливим газовим світлом. Потім підвівся й почав дивитися вгору, між високими пілястрами, шукаючи чогось на дахах, що відливали синявою на фоні ясного неба. Нарешті він знову зупинився, втупивши очі в одну з тонких залізних драбин, які сполучали два поверхи покрівель, даючи змогу проходити по них. Флоран запитав, що він там побачив.

– Ну й чортеня цей Маржолен! – промовив художник, не відповідаючи на запитання. – Мабуть, заліз у якусь ринву, якщо не ночував у льоху, де ховають живність... Мені він потрібний для етюда.

Клод розповів, що його приятеля, Маржолена, якась торговка знайшла одного ранку в купі капусти, і дитя росло на волі серед базарної метушні. Коли хлопчика вирішили віддати до школи, то він аж захворів, і його довелось повернути назад на ринок. Він знав там найменші закутки і любив їх з синівською ніжністю; він жив у цьому чавунному лісі, проворний, як білка. З них була гарна пара – з Маржолеца і негідниці Кадіни, яку тітка Шантмесс знайшла колись увечері в кутку старого ринку Дезінносан і взяла до себе. Цей кремезний бельбас у стилі Рубенса, з золотистим волоссям і рудим пушком, що мов притягає до себе сонячне світло, був чудовий. А в Кадіни, маленької, в'юнкої, тоненької, була дуже кумедна мордочка, шо виглядала з-під чорної шапки розкуйовджених кучерів.

Так розмовляючи, Клод прискорив ходу і привів свого супутника знову на майдан Сен-Есташ. Флоран просто впав на лавку коло станції омнібусів; його ноги знову підгиналися. Холоднішало. В кінці вулиці Рамбюто небо молочного кольору з рожевими відблисками нагадувало мармур, покреслений широкими сірими смугами. Ранок був сповнений таких пахощів, що Флоранові на хвилину здалося, наче він десь у селі, на якомусь горбі. Але Клод показав йому на ринок прянощів, що був по другий бік лави. Вздовж тротуару на ринку тельбухів простягалися ніби цілі ниви кмину, лаванди, часнику, цибулі, а стовбури молодих платанів на тротуарі були обвиті довгими гілками лавру, наче зеленими трофеями. Міцний запах лавру перебивав усі інші.

Світлий циферблат годинника на башті Сен-Есташ поступово блід, наче каганець, захоплений ранком. У виноторговців, у кінці сусідніх вулиць, газові ріжки згасали один по одному, немов зірки, потопаючи в морі світла. І Флоран дивився, як велетенський Центральний ринок виринав з темряви, з царини мрій, де простягались у безмежні простори ажурні палаци. Він втрачав свою прозорість, набуваючи зеленавосірого кольору, і здавався тепер ще більшим велетнем. Будинки з лісом пілястрів, що підтримували безмежні простирадла дахів, нагромаджували один на один свої геометричні маси. Коли внутрішнє освітлення погасло і сонячне проміння залило ринок, чотирикутні, однотипні будинки стали здаватися частинами якоїсь новітньої машини незмірної величини, якогось парового механізму, на зразок казана, призначеного для перетравлювання цілого народу; це було ніби велетенське черево з металу й дерева, скла й чавуну, в якому витонченість сполучалась з могутньою силою механічного двигуна, що працює в насиченій жаром атмосфері, під страшенний шум та шалений гуркіт коліс.

Клод від захоплення аж на лаву виліз, запрошуючи і свого супутника помилуватися, як сходить сонце над городиною, її було ціле море. Воно простягалось від церкви Сен-Есташ до Ринкової вулиці між двома рядами павільйонів. А на обох кінцях, біля двох перехресть, це море ще більше розлилося, городина заповнила навіть брук. День займався поволі, надзвичайно ніжний, сіруватий, надаючи всьому навколишньому ясного кольору акварелі. Ці купи городини, що здіймались, наче хвилі під вітром, ця річка зелені, яка, здавалось, текла річищем шосе, подібно до поводі від осінніх дощів, мінилися ніжними перлистими відтінками, ласкавими ліловими півтонами, молочнорожевими, зеленими, що переходили в жовтий колір, – усіма тими блідими відтінками, що вранці перетворюють небо на різнобарвну шовкову тканину. І в міру того, як зоря розгорялась язиками полум'я, городина на вулиці Рамбюто поволі прокидалась, виходила з синяви, що стелилася по землі. Салат, латук, цикорій, що порозпускались і були ще масні від чорнозему, відкривали свої яскраві серцевинки; пучки шпинату, щавлю, букети артишоків, купи квасолі та гороху, римського салату, перев'язаного соломою, грали всіма відтінками зеленого кольору – від яскравої зелені стручків до темнозеленого забарвлення листя.