Червоний сигнал - Сторінка 4

- Агата Крісті -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Небезпека! Жахлива небезпека! Єдиний вихід — втеча. Він напружено Обміркував становище і згодом запропонував приготувати чай. Каулі охоче погодився. Він робив у квартирі обшук і знав, що чорного ходу немає. Діставши дозвіл, Дермот вийшов до кухні, поставив на вогонь чайник і почав навмисне бряжчати посудом, а тоді швидко прокрався до вікна й підняв раму. Квартира була на третьому поверсі і звідти спускався трос із маленьким підйомником, яким користувались розвізники товарів. Дермот, миттю опинившись за вікном, почав спускатися вниз. Трос урізався в руки до крові, але йому було не до того. Через кілька хвилин, обережно вийшовши з-за рогу, Дермот наскочив на людину, що стояла на тротуарі, і, на свій превеликий подив, упізнав Джека Трента. Трент уже знав про небезпеку, яка нависла над другом.

— О боже! Ти, Дермоте? Швидше! Не гаймо часу!

Схопивши приятеля за руку, Джек повів його одним провулком, потім другим, а коли вони зупинили таксі й ускочили в нього, назвав свою адресу.

— Це тепер найбезпечніше місце. Там ми поміркуємо, що робити далі і як збити цих дурнів зі сліду. Я прийшов у надії остерегти тебе, перш ніж з'явиться поліція, але спізнився.

— Але звідки тобі відомо, Джеку?.. Ти ж не віриш...

— Звичайно, ні, друже. Я надто добре знаю тебе. І все ж таки твої справи кепські. Вони приїхали й почали розпитувати, коли ти прийшов до "Графтона", коли пішов звідти, і таке інше. Дермоте, хто ж міг убити старого?

— Не можу собі уявити. Мабуть, той. хто поклав револьвер у шухляду мого комода. Нема сумніву, він досить пильно стежив за нами.

— Ця витівка із спіритичним сеансом була дуже підозрілою. "Не йдіть додому!" Застереження, виходить, стосувалося бідолахи старого Уеста. Він пішов додому й дістав кулю в серце.

— Мене воно теж стосувалося,— відказав Дермот.— Я пішов додому і знайшов підкинутий револьвер, а потім і поліція з'явилась.

— Ну, сподіваюся, мене воно не стосувалося,— мовив Трент.

Він заплатив шоферові, відімкнув двері, провів Дермота темними сходами, тоді поштовхом відчинив ще одні двері і впустив його до свого кабінету — маленької кімнатки на другому поверсі. Потім увімкнув світло й увійшов слідом за ним.

— Поки що тут цілком безпечно. А згодом ми в дві голови вирішимо, як бути далі.

— Я поставив себе в безглузде становище,— раптом сказав Дермот.— Мені не було чого боятися. Тепер я це зрозумів. Тут очевидна змова. Якого біса ти смієшся?

Трент відкинувся на стільці, трусячись від невтримного сміху. В його сміхові було щось недобре. Щось недобре було й у ньому самому. В очах з'явився дивний блиск.

— Надзвичайно хитра змова,— підтвердив він, задихаючись від сміху.— Дермоте, друже, тобі кінець.

Він підсунув до себе телефон.

— Що ти збираєшся робити? — запитав Дермот.

— Дзвонити до Скотленд-Ярду. Сказати їм, що пташка тут, у надійному місці й під замком. Так, я замкнув двері, коли увійшов, а ключ поклав до кишені. Ти марно дивишся на ті двері, що в мене за спиною. Вони ведуть до кімнати Клер, а вона завжди замикає їх ізсередини. Розумієш, вона боїться мене. Давно боїться і завжди знає, коли я починаю думати про ніж — про довгий і гострий ніж. Облиш, нічого в тебе не вийде...

Дермот уже хотів стрибнути на нього, але Джек дістав з кишені страхітливий на вигляд револьвер.

— Це другий,— задоволено засміявся він.— Першого я поклав у шухляду твого комода, зразу ж як застрелив із нього старого Уеста. На що ти там дивишся через мою голову? На ті двері? Даремно. Навіть якби Клер і відчинила їх,— а для тебе вона могла б це зробити,— я підстрелив би тебе, перш ніж ти до них до біг би. Не в серце. Щоб не вбити, а тільки поранити, аби ти не зміг утекти. Я стріляю влучно, ти знаєш. Колись я врятував тобі життя. Дурень був. Ні, ні, я хочу, щоб тебе повісили, саме повісили. А ніж мені потрібен не для тебе. Він для Клер, чарівної Клер, такої білої і пухкенької. Старий Уест про це знав. Він для того сюди й приходив сьогодні, щоб переконатися: божевільний я чи ні. Він хотів заховати мене за грати, щоб я не накинувся на Клер із ножем. Я був дуже обережний. Я взяв його ключ і твій теж, вислизнув із танцювальної зали, тільки-но ми увійшли туди, поїхав до його буднику, зайшов туди відразу після тебе, вистрелив і негайно ж вийшов... Потім поїхав до тебе, залишив револьвер, повернувся до "Графтона" майже одночасно з тобою, а коли ми прощалися, поклав ключ назад до кишені твого пальта. Я не боюся тобі в цьому признатися. Більше ніхто не чує, а коли тебе вішатимуть, я хотів би, щоб ти знав: це зробив я... Боже, як мені смішно! Про що ти думаєш? Що ти, хай тобі чорт, там бачиш?

— Я думаю про те, що краще б тобі, Тренте, було не повертатись додому.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Оглянься.

Трент швидко оглянувся. У дверях до сусідньої кімнати стояли Клер і... інспектор Веролл.

Трент відреагував блискавично. Пролунав постріл — і влучив у ціль. Він упав поперек столу. Інспектор підскочив до нього, а Дермот, мов уві сні, дивився на Клер. Цілий рій думок, без видимого зв'язку, промайнув у його голові: дядько, їхня сварка, страшенне непорозуміння,— англійський закон про розлучення ніколи б не звільнив Клер від божевільного чоловіка,— "усім нам, певна річ, шкода її", домовленість між нею й сером Ейлінгтоном, яку хитрий Трент розгадав, її слова: "Жахливо! Жахливо! Жахливо!" Так, але тепер...

Інспектор випростався.

— Мертвий,— сказав він з досадою.

— Авжеж,— почув свій голос Дермот.— Він завжди влучно стріляв...