Чи можна зіставити жіноче з чоловічим так, як зіставляють природу з культурою? - Сторінка 4

І хоча не кожна культура чітко формулює таке радикальне протистояння хатнього і громадського, ледве чи можна заперечувати, що хатнє завжди підлягає громадському; хатні одиниці пов'язуються одна з одною через введення в дію правил, що закономірно свідчить про рівень, вищий за ці одиниці; з такого зв'язку несподівано постає інша одиниця — суспільство, яка закономірно являє собою рівень вищий, ніж хатні одиниці, з яких воно складається.

Тепер, оскільки жінки пов'язані з хатньою ситуацією і, зрозуміло, в тій чи іншій мірі нею обмежені, вони ототожнюються з цим нижчим ладом соціально-культурної організації. Що це означає для нашого подальшого розгляду? По-перше, якщо, як у формулюванні Леві-Стросса, робиться особливий наголос на біологічній (відтворювальній) функції сім'ї, тоді сім'я (а отже, й жінка) відверто ототожнюється з природою в якості протиставлення культурі. Але це вочевидь занадто просто; проблему, здається, точніше буде висловити таким чином: сім'я (а отже, й жінка), представляючи стосунки нижнього рівня, інтереси, пов'язані з розчленуванням суспільства і партикуляризмом, протиставляється міжсімейним стосункам, що втілюють в собі інтереси вищого рівня, пов'язані з інтеграцією й узагальненням. Оскільки у чоловіків відсутня "природна" основа (догляд, зведений до охорони дитинства) орієнтації на сім'ю, їхня сфера діяльності визначається на рівні міжсімейних зв'язків. І оскільки це культурне пояснення видається правдивим, то чоловіки таким чином є "природними" господарями релігії, ритуалів, політики й інших сфер культурного світогляду та діяльності, в яких висловлені узагальнюючі положення щодо духовно-суспільного синтезу. Отже, чоловіки ототожнюються не лише з культурою в сенсі протиставленої природі загальнолюдської здатності до творчості, — вони ототожнюються зокрема з культурою в застарілому значенні цього слова, тобто з більш витонченою, вищою сферою людського мислення — мистецтвом, релігією, правом тощо.

Тут логіка культурної аргументації спрямована на те, щоб пов'язати жінку з нижчим, ніж чоловічий, ладом культури, і на перший погляд ці аргументи неспростовні. В той же час, жінка не може бути повністю прив'язана до природи, тому що навіть у межах хатнього контексту в її ситуації наявні такі аспекти, які виразно демонструють її участь у культурному процесі. Само собою зрозуміло, що, окрім догляду за новонародженими немовлятами (апарати штучного годування можуть розірвати навіть цей біологічний зв'язок), не існує жодних підстав, щоб з доглядом за дітьми і досі ототожнювалася саме мати — як опозиція батькові, чи будь-кому ще. Але навіть якщо припустити, що інші практичні і емоційні міркування об'єднуються для того, щоб утримати жінку в цій сфері, існує можливість показати, що її діяльність в хатньому контексті могла б так само логічно поставити її безпосередньо в категорію культури.

Перш за все, потрібно зазначити, що жінка не лише годує дітей і прибирає за ними, виконуючи просту функцію догляду; вона, по суті, є первісним засобом їхньої соціалізації. Саме вона перетворює новонароджених немовлят із простих створінь на окультурених людей, навчаючи їх, як потрібно себе поводити, щоб стати повноправними членами культури. Уже тільки цих її функцій соціалізації більш ніж досить, щоб визнати її представником культури. Хоча фактично в кожному суспільстві існує певний період, коли процес соціалізації хлопчиків перебирають на себе чоловіки. Так чи інакше, до цього періоду хлопчики ще не вважаються соціалізованими "по-справжньому"; завершення їхнього входу в сферу повноцінного людського (суспільного, культурного) становища може бути проведене лише чоловіками. Ми й досі бачимо це в наших власних школах, де від нижчого класу до вищого поступово міняється співвідношення жінок і чоловіків серед вчителів; більшість вихователів у дитячих садках — жінки; більшість університетських викладачів — чоловіки.25

Або ж звернімося до готування їжі. В переважній більшості суспільств готування їжі є жіночою працею. Немає сумнівів, що це бере початок із практичних причин — оскільки жінці доводиться залишатися вдома з немовлям, їй зручно виконувати хатню роботу. Але якщо правдою є доводи Леві-Стросса26, що в багатьох світоглядних системах перетворення сирого на приготоване може втілювати перехід з природного до культурного, тоді маємо жінку, пов'язану з цим важливим процесом окультурення, який може, святкуючи перемогу над природою, легко ввести її до категорії культури. Хоча також цікаво відзначити, що коли культура (наприклад, у Франції, або в Китаї) розвиває традицію haute cuisine** — "справжнього" приготування їжі на противагу звичайному, буденному, домашньому, найкращі шеф-кухарі майже всі є чоловіками. Тож повторюється модель соціалізації — жінки проводять навертання з природи до культури на нижньому рівні, але коли культура виокремлює вищий рівень тієї ж функції, цей вищий рівень обмежується чоловіками.

Коротше кажучи, ми знову бачимо деякі причини того, що в дихотомії "природа/культура" жінка здається проміжним видом більшою мірою, аніж чоловік. Її "природний" зв'язок з хатньою ситуацією (мотивований природною функцією годування груддю) веде до того, що можливості жінки розглядаються як ближчі до природи завдяки твариноподібній природі дітей, та через трактування хатнього як недо-суспільного, яке протиставляється решті суспільства. Хоча, водночас, функції жінки з соціалізації і готування їжі в межах хатньої ситуації роблять її могутнім чинником в процесі перетворення сирих природних ресурсів у культурні продукти. Належачи до культури, але, як виявляється, маючи міцніші і безпосередніші зв'язки з природою, вона знаходиться між цими двома царинами.

3. Душа жінки видається ближчою до природи. Найдискусійнішим є припущення, що жінка відрізняється від чоловіка не лише тілом і суспільним становищем, але й має відмінну психічну структуру. Я доводитиму, що, можливо, жінка й справді має відмінну психічну структуру, — але спочатку я доведу, що психічна структура жінки не повинна розглядатися як природна, для чого серйозно спиратимуся на працю Ненсі Ходоров27. Ходоров переконливо показує, що це можна пояснити фактами ймовірно універсального досвіду жіночої соціалізації. Проте, якщо ми погодимося на існування, поруч з універсальністю, емпіричності "жіночої душі" з властивими їй певними особливими рисами, ці риси могли б додати ваги культурному розумінню жінки як ближчої до природи.

Важливо обумовити, щ? саме ми розуміємо під основними й універсальними сторонами жіночої душі. Якщо ми без доказів погодимося, що це — емоційність або нелогічність, ми зійдемося з тими традиційними поглядами в різних частинах світу, відповідно до яких жінки функціонально є і вважаються практичнішими, прагматичнішими й пристосованішими до життя, аніж чоловіки. Один придатний для цього вимір, який, здається, можна застосувати до всіх культур, полягає в протиставленні відносної конкретності та відносної абстрактності: жінка більше схильна до конкретних почуттів, речей і людей, аніж до абстрактного буття; вона схильна до суб'єктивізму і партикуляризму. Другий дуже близький вимір, схоже, може полягати в протиставленні відносного суб'єктивізму і відносного об'єктивізму: Ходоров цитує дослідження Карлсона28, в якому робиться висновок, що "чоловіки представляють власний досвід, досвід інших, простір і час індивідуалістично, об'єктивно і відсторонено, тоді як жінки представляють власний досвід міжособистісно, суб'єктивно, безпосередньо"29. Хоча це та інші дослідження були проведені в західних суспільствах, згідно з Ходоров, їх автори розуміють відмінності між жіночою та чоловічою особистостями (те, що чоловіки об'єктивніші і схильні розмовляти мовою абстрактних категорій, а жінки суб'єктивніші і схильні розмовляти мовою конкретики) як "загальні й майже універсальні відмінності"30.

Але у своїй елеґантно аргументованій роботі Ходоров ущипливо зауважує, що відмінності ці не є природженими або генетично запрограмованими; вони виникають із майже універсальних рис структури сім'ї, а саме, з того, що "жінки повсюдно значною мірою відповідають за ранній догляд за дитиною і за (принаймні) пізнішу жіночу соціалізацію"31, та що "ці відмінності, які повторюються і відтворюються в статевій соціології дорослого життя, створюються структурою виховання дитини, зміцненою навчанням жіночій і чоловічій моделям поведінки"32. Ходоров доводить, що оскільки на початковому етапі мати соціалізує як хлопців, так і дівчат, і ті, і другі "ототожнюють себе" з нею, тобто ототожнюють себе з її особистістю, особливостями поведінки, цінностями і оцінками33. Проте син, врешті-решт, повинен перейти на чоловічу модель поведінки, тобто приєднатися до батька. Оскільки батько майже завжди віддаленіший, ніж мати (він рідко залучається до догляду за дитиною і, ймовірно, більшу частину дня працює поза домом), створення тотожності з батьком означає "позиційне ототожнення", тобто ототожнення з чоловічою — батьковою — моделлю поведінки не шляхом ототожнення себе з батьком як з реальною живою особою, а скоріше шляхом оволодіння абстрактними складовими цієї моделі34. Як я вже казала в попередній частині, в міру того як хлопець входить у ширший суспільний світ, він з'ясовує, що той фактично є упорядкованим за абстрактнішими і загальнішими критеріями35; таким чином, його первісна соціалізація готує його до майбутнього дорослого суспільного досвіду і зміцнюється ним.

Для дівчинки, навпаки, особисте ототожнення з матір'ю, що відбулося ще в ранньому дитинстві, може тривати в процесі засвоєння жіночої моделі поведінки. Оскільки в той час, як донька засвоює свою рольову тотожність, мати є найближчою для неї людиною і знаходиться поруч, засвоєння рольової тотожності передбачає неперервний розвиток стосунків дівчинки з її матір'ю та підтримує ототожнення з нею як з особою; цей процес не передбачає засвоєння визначених ззовні рольових рис36. Ця модель готує дівчинку до її суспільного становища в подальшому житті і ним же остаточно зміцнюється; вона приєднається до світу жінок, в якому існує декілька формальних рольових відмінностей37, а той знову залучить її до материнства, "особистого ототожнення" з її власними дітьми.