Чоловіки під охороною - Сторінка 35

Зроду ще я не бачив такого великого й гарного рота. Вона знову сміється.

— Знаєш, ти вельми люб'язний. "Que délicadeza!" — сказав би Рікардо. Облиш, — веде далі вона, знову сміючись. — У мене скільки завгодно часу, я ж бо тепер на службі в науки. (Знову сміх.) Тричі за вечір — це для мене дрібниця! Не скажу, що перевтомлююсь!

Я починаю роздягатись. Від Бесс віє вульгарністю, яка здається мені приємною, бо надто вже ця вульгарність природна.

— "Перевтомлююсь", — провадить Бесс, насуплюючи брови, — це не зовсім те слово, яке я хотіла вжити. Тепер є інше! Постривай! Воно починається із слова "секс"...

— Не надто себе "сексексплуатуєш"? — питаю я.

— О, ти теж його знаєш! — каже Бесс, захоплено дивлячись на мене. — Соціолог, у якої я пройшла спеціальну підготовку, весь час твердила мені: "Бесс, чоловік вас надто сексексплуатував". Кінець кінцем я спитала в неї: "Даруйте, а що означає слово "сексексплуатувати"? — "Воно означає, що чоловік вас сексуально експлуатував". Ох, я вухам своїм не повірила! "Мене? — перепитала я. — Сексексплуатував чоловік?" — "Звичайно, Бесс!" — відповіла соціолог. "О, пробачте, — сказала я їй, — ви помиляєтесь! Помиляєтесь! Це я їх сексексплуатувала! Це я примушувала їх видобувати з гаманця чималі гроші за оті п'ять хвилинок, які я й роботою не назвала б!"

Бесс сміється, і, хоч я ладен поділити думку соціолога, цей її сміх такий заразливий, що ми сміємося разом, наче давні друзі.

Наступні "п'ять хвилинок", мабуть, добряче винагородили підслуховувальний пристрій. Потім я наливаю на кухні чарку бурбону Бесс, хлюпаю трохи й собі і вдруге наповнюю келих Рікардо, який сумно, нахмурено дивиться на мене.

— Спершу віднеси ці пробірки в холодильник, — звертається Бесс до Рікардо, накривши долонею його келих, — а тоді вже вип'єш!

Рікардо слухається її, а Бесс скрикує:

— Де мій жетон? Куди я поділа свій жетон?

— Який жетон?

— Ну, той, що ці дурепи дали мені на в'їзді до табору, забравши в мене посвідчення! Ще й попередили, що не випустять мене звідси, якщо я не поверну їм жетона. Рікардо! — кричить Бесс, коли він знов з'являється на кухні. — У тебе мій жетон?

— У мене лише мій, — сумно відповідає Рікардо.

— А де ж мій? Я дала його тобі!

— Нічого ви мені не давали, — зі смутком заперечує Рікардо.

І справді, Бесс нічого йому не давала, бо ми той жетон знаходимо. Він випав з кишені Бесс на ліжко, коли вона нахилялася наді мною.

— До наступного тижня! — каже Бесс, одним духом уливши чарку бурбону в свій широкий рот.

— Ви приїдете ще? — здивовано питаю я.

— Як?! — скрикує Бесс. — Хіба ти не знаєш? На цьому наші зустрічі не закінчуються! Ми бачитимемось іще не раз!

Другого дня я, як це часто бувало, прокидаюсь о пів на сьому — за півгодини до сирени. Але з ліжка не встаю, а знов починаю розмірковувати, як завжди, про се, про те. В такі хвилини мені нерідко приходять до голови непогані думки про мою лабораторію. А часом я поринаю в плотські марення. Я не стану їх описувати, бо кожен знає, як просто в них усе відбувається.

Цього ранку я думаю про Рікардо, про ту скрупульозність, з якою набирають робочу силу за адміністрації Бедфорд, а від Рікардо переходжу до Бесс, до її дивної зовнішності, до тієї радості, яка залишилась у мене від зустрічі з нею. Я маю на увазі радість, яку дає зустріч із новою людиною. В Блувіллі надто задушлива атмосфера, і така безпосередня натура, як Бесс, приносить сюди ковток свіжого повітря. Атож ковток свіжого повітря.

Потім на думку спадає Аніта, але я згадую про неї зовсім байдуже — не як про певний період у своєму житті, а як про звичайнісінький випадок. Перебираю в пам'яті десятирічний шлях, який я пройшов з нею в житті. Аніта змінилася на цьому шляху. Безперечно, вона "дісталася" до свого місця, але вже зовсім не така, якою вирушала в дорогу. І раптом я усвідомлюю, чому в наших фільмах, де взаємини між чоловіками й жінками зображено досить переконливо, жіночі образи, навпаки, такі сірі й невиразні. Їм відводять функції лише сексу, материнства й окраси. Жінок подають тільки як самиць. Вони не мають змоги розвиватися й зацікавлювати глядача. А Аніта еволюціонувала. Вона боролася з реальним становищем, сама приймала в житті рішення, і вони змінили її, певною мірою навіть розбестили. Між тією Анігою, з якою я познайомився десять років тому, й нинішньою спритною, цинічною жінкою-політиком є величезна різниця. Звісно, мені це не подобається. Але я відзначаю: Аніта — особистість, якій не бракує ні виразності, ні значущості.

Сьогодні я маю багато чого сказати Берідж. Щоб не викликати підозри своїм тривалим перешіптуванням, ми домовляємося, що я розповім їй про все не одразу, а частинами: у Берідж склалося таке враження, ніби наші взаємини заінтригували Кроуфорд і та почала шпигувати за нами.

Я розповідаю у хронологічному порядку передусім про Стайна та його хитру відмову поінформувати нас, але Берідж усе це вже знає від Ріти й нетерпляче уриває мене:

— Що він виготовляє?

— Слово "виготовляє" тут дуже до місця: він виготовляє клони.

— Що це таке?

— Це тварини, зародки яких можна дістати в технічний спосіб і які розмножуються без статевого парування.

— Хіба такі існують?

— Звичайно, серед яйцеродних. Скажімо, ви берете незапліднену жаб'ячу ікрину й виймаєте з неї ядро, яке має в собі жіночі хромосоми. Потім замінюєте це ядро кишечною клітиною пуголовка. Якщо експеримент удасться, ви дістанете другого пуголовка, що буде точною копією першого, або, коли хочете, його двійником.

— Чому двійником?

— Ви, Берідж, і я — це суміш батьківських і материнських хромосомів. А другий пуголовок матиме ті самі чоловічі й жіночі хромосоми, що їх має перший пуголовок, у якого взяли кишечну клітину. І, мабуть, буде тієї самої статі. Не забувайте, що із жаб'ячої ікрини вийняли ядро, і вона вже не має в собі ніяких хромосомів.

— Яка користь із того, що буде вирощено пуголовка-двійника?

— Практична користь?

— Еге ж.

— Ніякої. Але якщо ми перейдемо від яйцеродних до живородних, то це може дати неабияку користь. Скажімо, ви маєте чудового з усіх поглядів бугая: тож раді будете дістати ще кілька таких самих бугаїв, не ризикуючи схрестити його з якоюсь коровою.

Берідж закидає назад своє волосся кольору червоного дерева й мовчки дивиться на мене. Її сережки (звичайні пластинки у вигляді булав) тремтять, груди здіймаються. Очевидно, вона вся кипить. Вона вже збагнула, в чому суть дослідів Стайна.

— Ви хочете сказати, що можна одержати другого бугая, точну копію першого, без парування?

— Атож.

Її брови насуплюються.

— Або другу корову, точну копію першої, без участі бугая, тобто без запліднення?

— Авжеж.

— Облишмо корову, — провадить Берідж надсадним, сповненим сарказму голосом. — Візьмімо жінку.

Я вступаю в гру.

— Візьмімо Бедфорд.

— Еге ж, — каже Берідж, і очі в неї спалахують. — Візьмімо Бедфорд! Що тоді буде?

— Гаразд, але спершу ми підберемо в Білому домі покоївку — звісно, негритянку. Молоду, здорову й кремезну. Візьмемо в цієї негритянки яйцеклітину й виймемо з неї ядро. А тоді в цю яйцеклітину введемо клітину, взяту з кишечника Бедфорд, і коли ця клітина почне розмножуватися, вживимо яйцеклітину в лоно негритянки.

— Та ж це чудово! — скрикує Берідж і так зціплює кулаки, що аж пальці біліють. — І як ми не додумалися до цього раніше? Звичайно, негритянка не буде матір'ю. Негритянка лише виносить плід. Щось на зразок дородової годувальниці. Дев'ять місяців вона даватиме плодові своє тепло й кров і матиме "втіху" народити його! Але немовля буде не її. Генетично немовля буде чистою копією Бедфорд.

— Так, Берідж. Навіть більше, немовля буде двійником Бедфорд — певна річ, двійником жіночої статі, що народився від неї самої, дарма що вона не ходила вагітна й не народжувала його.

— І без будь-якої участі чоловіка!.. Докторе, — провадить Берідж розгнівано, — вашій статі не лишається нічого іншого, як зникнути! Ми матимемо без вас партеногенезних немовлят, що їх замість нас виношуватимуть негритянки!

Я добре бачу, що вона вся. кипить. В обличчя їй ударила кров, губи тремтять, кулаки зціплені. Берідж підходить до мене — очі в неї зблискують — і уривчастим голосом каже:

— Докторе, дайте мені руку.

Ошелешений, я простягаю їй руку. Вона стискає її в своїй, підносить до рота й кусає другий суглоб вказівного пальця.

— Ось що принаймні мені хотілося зробити, — промовляє Берідж тихим свистючим голосом.

Потім випускає мою руку, жваво повертається на закаблуках, кидає мені через плече: "Я прийду знов ополудні, за чверть до дванадцятої", — і, метляючи волоссям, наче кінською гривою, вихором вилітає з мого кабінету.

Я залишаюсь на самоті й дивлюся на свою руку. Дія Берідж не вкусила мене по-справжньому. На пальці тільки зосталися сліди від її зубів. На жаль, слина вже висохла й сліди поступово зникають — крім двох крайніх: двоє ікол, гостріших за решту зубів, уп'ялися в палець глибше. Дві кругленькі, трохи почервонілі заглибники збережуться в мене довше.

Коли за чверть до дванадцятої Берідж знову приходить, мені насамперед упадає в око, що в ній уже погас увесь внутрішній вогонь і вона перетворилась на ту саму крижану брилу. Спершу Дія розв'язує одне адміністративне питання, яке, здається, дуже хвилює її, а потім одразу ж заходжується розпитувати про приїзд лаборантів. Спочатку моя розповідь не дуже її зацікавлює, і аж тоді, коли я кажу, що ці лаборанти приїздитимуть щотижня, вона влаштовує мені справжній допит. Їй хочеться знати про Бесс та Рікардо все-все — про їхнє походження, фізичні дані, поведінку, навіть про їхню пристрасть до віскі. Зрештою Дія примушує мене розповісти все з самого початку, вона не пропускає жодної деталі, зважує кожне моє слово, докоряє мені за недомовки ("О, бачте, а про жетон ви мені нічого не сказали!"), утретє зав'язує той самий діалог, висловлює невдоволення, що він знову виходить неповний, не відтворює попереднього, що я вкладаю в нього мало почуттів ("Докторе, у вас неабиякі здібності актора! Саме тепер вам пора їх використати!"). Отож вона знов і знов докоряє мені, квапить, і я їй скоряюсь. Я не переказую сценку, а граю її, наслідую рухи Рікардо, відтворюю його відчутну іспанську вимову, показую, який сумний вигляд він мав, наслідую рухи Бесс, її невимушені манери, вульгарну говірку і, захопившись цією грою, натхненно, залюбки згадую кожну деталь.

Нарешті я закінчую.