Чорна гора - Сторінка 6

Якщо це допит, то покажіть ордер.

– Я говорю, що її три дні не було вдома і ми не можемо знайти її.

– Це не виправдовує вашу поведінку в моєму домі, як і те, що ви посміли назвати мене брехуном.

– Я цього не робив.

– Ні, робили. Коли я сказав, що не знаю, де вона, ви посміли обшукати мій дім. А не знайшовши, вимагаєте, щоб я сказав, де вона. Пф!

Шталь дипломатично усміхнувся:

– Ну, Гудвін поквитався зі мною, вдосталь поглумившись. Я гадаю, краще почати спочатку. Ви знаєте, як ми цінуємо ваші здібності і ваші достоїнства. Ми знаємо, що вам не треба розшифровувати декотрі речі. Я думаю, вам не треба говорити, що мій прихід сюди і запитання сприводу місіс Бріттон означають, що нас інтересують декотрі аспекти в розслідуванні убивства Марко Вукчича, що ми маємо причини вважати, що він займався діяльністю, котра безпосередньо цікавить федеральне керівництво, що ваша дочка була пов'язана з ним цією діяльністю, і що її зникнення дає привід до занепокоєння. Ми поки що не маємо доказів, що ви якимось чином пов'язані цією діяльністю з Вукчичем, діяльністю лояльною або підривною.

Вульф фиркнув:

– Я не отримував свідоцтва про благочинність.

– Ні. І не повинні. Можу також додати, що я обговорював це питання з інспектором Кремером і він знає про мій візит до вас. Ми дізналися про участь місіс Бріттон у цій справі тільки минулої ночі. Якщо врахувати всі обставини, можна висловити два припущення сприводу її зникнення: перше – вона була втягнута в цю діяльність тією ж людиною або тими ж людьми, що і Вукчич, і друге – вона вела з Вукчичем подвійну гру, працюючи на комуністів, приймала участь в організації його вбивства, а опісля для неї тут стало надто небезпечно. Чи достатньо підстав, щоб поставити вам запитання: коли ви її бачили останнього разу?

– Моя відповідь не дуже допоможе. Чотири дні тому, у цій кімнаті, в понеділок ввечері, близько половини сьомої. Вона була тут не більше десяти хвилин. Вона і слова не сказала про свій намір зникнути чи про причину такого наміру. Із поданих вами двох припущеннях я раджу відкинути друге, але це не обов'язково залишити тільки перше; є ще й інші.

– Чому відкинути друге?

Вульф підвів голову:

– Містер Шталь. Міазми недовіри, котрі отруюють повітря, яким ми дихаємо, розповсюдилися так широко, що змусили вас утнути безглуздий вчинок – піти і оглянути мою Південну кімнату. Я б хотів запропонувати вам піти, але не можу дозволити собі цей жест тому, що я дубина. Я полюю за вбивцею Марко Вукчича вже вісім днів і борсаюся в болоті, тому, якщо є хоч який-небудь шанс, що ви можете протягнути мені соломинку, я хочу цього і тому розкажу вам усе, що знаю про причетність місіс Бріттон до цієї справи.

Він так і зробив, і не став перечити, коли Шталь витяг записну книжку і почав щось записувати. Під кінець він сказав:

– Ви запитували, чому я радив вам відкинути друге припущення – ось вам моя відповідь. Ви можете зробити скидку на те, що вам диктує ваша передбачливість. А тепер я б дуже оцінив соломинку. З вашими правами і можливостями у вас напевне знайдеться хоча б одна, щоб протягнути її мені.

Я ніколи ще не бачив і не чув, щоб він принижувався, навіть, не дивлячись на напругу, в котрій він знаходився. Шталь, як видно, також. Він усміхнувся, і мені захотілося йому врізати. Він зиркнув на наручний годинник і піднявся. Він, навіть, не потрудився сказати, що запізнюється на зустріч.

– Це щось нове, – заявив він, – Ніро Вульф чіпляється за соломинку. Ми подумаємо про це. Якщо ви почуєте щось від вашої дочки чи про неї, ми б дуже оцінили, якби ви поставили нас до відома.

Провівши його, я вернувся до кабінету і сказав Вульфу:

– Іноді хочеться, щоб я не був навчений хорошим манерам. З яким задоволенням я б спустив з ганку цього віслюка.

– Облиш це, – пробурчав він. – Ми маємо її знайти.

Однак, ми не знайшли. Хоча намагалися. Це вірно, що Шталь і Кремер перевершували нас стосовно прав і можливостей, але Фред Даркін вміє копати, Оррі Кетєр – справжній молодець, Сол Пензер – кращий оперативник до півночі від екватора, а я – хороший детектив. Наступні шість днів ми намагалися знайти хоч який-небудь її слід, але з таким же успіхом могли лишатися у моїй кімнаті і грати в пінокль. Жодного проблиску. Саме тоді Вульф і телефонував у Лондон, Париж і Барі. Я думав, що він просто борсається в болоті, і досі думаю, що він все робив навмання, але мушу визнати, що саме Хічкок із Лондона і Боден із Парижа в решті-решт навели його на Телезіо в Барі; без допомоги Телезіо ми все ще шукали б Карлу і вбивцю Марко. У вівторок після відвідин Шталя Вульф вже дзвонив у Барі. І якби не рахунок на сорок зелених, то ніколи б він не діждався дзвінків від Телезіо. Їх було три. Перший пролунав у четвер ввечері, коли я був відсутній, відпрацьовуючи версію, яка , на думку Фреда, могла кудись вивести. Коли незадовго до обіду я повернувся, Вульф роздратовано сказав:

– Збери їх ввечері – будуть нові інструкції.

– Так, сер. – Я підійшов до свого столу, сів і обернувся до нього:

– А що для мене?

– Побачимо. – Він дивився сердито. – Думаю, ти маєш знати. Мені телефонували з Барі. Зараз в Італії ніч. Місіс Бріттон приїхала в Барі опівдні і через кілька годин відплила на невеликому судні, щоб пересікти Адріатичне море.

Я вирячив очі.

– Якого біса її понесло в Італію?

– Не знаю. Мій інформатор, можливо , знає, але вважає необхідним зберігати обережність в розмовах по телефону. Я прийняв до відома, що вона там. На даний момент збережи цю інформацію для себе.

– Сол рохнюхає. Він дізнається.

– Облиш його. Він не дізнається, де вона, а якщо й дізнається, неважливо. Хто з вас надійніший, Сол чи ти?

– Я думаю, Сол. Мені доводиться постійно себе контролювати.

– Авжеж. Що стосується містера Кремера і містера Шталя, ми нічого їм не сповіщаємо. Якщо вони продовжать її пошуки, то зможуть знайти ще що-небудь. – Він зітхнув, відсунувся назад і заплющив очі, видно, для того, щоб скласти програму допомоги.

Таким чином, перший дзвінок від Телезіо не призупинив оперативні дії й лише зміг вплинути на стратегію. Все змінилося після другого дзвінка. Він пролунав у половині третьої ночі, в понеділок. Звичайно, в Барі це половина дев'ятої ранку, але я був не в стані здійснити цей підрахунок, коли раптом проснувся і усвідомив, що це не сон, і телефон дійсно дзеленчить. Я скотився з постелі і схопив слухавку. Коли почув, що дзвонять із Барі, Італія, містеру Ніро Вульфу, я попросив телефоністку почекати, запалив світло і відключив сигналізацію, котра починала гучно дзвеніти, якщо вночі хтось спробує наблизитися менше ніж на десять футів до дверей кімнати Вульфа, затим спустився на поверх і постукав. Почувши його голос, я відкрив двері, зайшов і увімкнув світло.

Він виглядав дуже велично, лежачи під електричною ковдрою і щурячись на мене.

– Ну, – запитав він.

– Дзвінок із Італії. Зберіться з думками.

Він не припускав, що йому доведеться говорити по телефону, перебуваючи в постелі, тому єдиний апарат у його кімнаті стоїть на столику біля вікна. Я підійшов і увімкнув його. Він відкинув ковдру, зробив корпусом кілька рухів, встав, пересунувся босоніж до столу і взяв слухавку. Навіть, у цих обставинах я був вражений розмірами його піжами. Я стояв і слухав тарабарщину, в котрій нічого не розумів, але це тривало недовго. Йому, навіть, не довелося розщедрюватися, тому що і трьох хвилин не минуло, як він поклав трубку, поглянув на мене неприязно, прочовгав до постелі, опустився на край і промовив кілька слів, які я не зміг би відтворити.

– Це був сеньйор Телезіо. Він такий обережний, що зрозуміти його неможливо. Він повідомив, що має для мене новини, це ясно, але він наполягав зашифрувати їх. Ось його слова: "Людина, котру ви шукаєте, знаходиться в околицях гори". Він не став нічого пояснювати, а тиснути на нього було б необережно.

Я сказав:

– Ніколи не бачив, щоб ви так довго і з такими зусиллями розшукували людину, як убивцю Марко. ВІн знає про це?

– Так.

– Тоді все питання в тому, яка це гора.

– Можна сміливо припустити, що це Лофхен – Чорна гора, за ім'ям якої отримала назву Чорногорія.

– Цей Телезіо заслуговує довіри?

– Так.

– Тоді немає проблеми. Вбивця Марко знаходиться в Чорногорії. Дякую.

Вульф поклав ноги на ліжко, засунув їх під ковдру і витягнувся, якщо так можна сказати про людину з такими габаритами. Він натягнув ковдру в жовтій підковдрі до підборіддя, повернувся на бік і, наказавши мені згасити світло, заплющив очі.

Схоже, що він заснув, поки я підіймався догори.

Ці чотири дні були найгіршими за весь останній час. Хоча я й знав, що Вульф упертий, як стадо онагрів, та цього разу він побив усі рекорди. Він дуже добре знав, що об'єкт вислизнув від нього, що він повністю переможений і єдино розумним було б передати справу Кремеру і Шталю з таємною надією, що вона зацікавить ЦРУ, і якщо раптом у них об'явиться в тих краях турист, який милується пейзажем, вони вважатимуть можливим дати йому відповідне завдання. Тим паче, існувало, принаймні, два особливо важливих лиця в Вашингтоні, до того ж один із них у Держдепартаменті, до яких Вульф міг звернутися з проханням. Але ж ні. Не для цього впертюха. Коли – здається, це було в середу ввечері – я подав йому міркуваня, перелічені вище, він їх усі відхилив по наступних причинах. По-перше, Кремер і Шталь вирішать, що він все видумав, якщо він не назове свого інформатора із Барі, а цього він не може зробити. По-друге, вони неодмінно схоплять місіс Бріттон, якщо вона повернеться до Нью-Йорка, і пред'являть їй таке обвинувачення, що вона повністю в ньому зав'язне. І по-третє, ні поліція Нью-Йорка, ні ФБР не можуть добратися до Югославії, а ЦРУ зацікавиться справою тільки в тому випадку, якщо це буде пов'язано з їх планами і проектами, що надзвичайно небажано.

Тим часом – і це робило жалюгідне враження – він продовжував платити Солу, Фреду і Оррі, регулярно давав їм інструкції і читав їх звіти, а я мусив брати участь у цьому цирку. Не думаю, щоб Фред і Оррі здогадувалися, що їх водять за ніс, але Сол второпав, і Вульф зрозумів це. В четвер вранці Вульф сказав, що Солу необов'язково доповідати безпосередньо йому, а звіт можу взяти я і передати йому.

– Ні, сер, – твердо заперечив я.