Чужинець на чужій землі - Сторінка 6

- Роберт Гайнлайн -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Чи знатимеш ти всі тонкощі культури, яких там навчаються впродовж усього життя? Чи не буде твоя розмова здаватися їм дивною? І це дуже м'яка аналогія: думаю, що правда в цьому разі щонайменше у сорок мільйонів разів незрозуміліша.

Джилл кивнула:

— Я зрозуміла... І саме тому не звертала уваги на його дивні зауваження. Я ж не ідіотка.

— Ні, ти справді кмітлива — як на жінку.

— Хочеш, щоб я вилила оце мартіні на твоє ріденьке волосся?

— Мої вибачення. Жінки набагато розумніші, ніж чоловіки; це доведено загальним устроєм нашої культури. Передай келих, я наллю ще.

Вона пристала на пропозицію миру й продовжила:

— Бене, цей наказ не пускати до нього жінок безглуздий. Він не сексуальний маніяк.

— Без сумніву, вони не хотіли, щоб він одночасно зіткнувся зі стількома потрясіннями.

— Він не був шокований. Швидше просто... зацікавлений. Мені не подобається, коли чоловіки так не мене дивляться.

— Якби ти задовольнила його прохання про особистий огляд, то все могло б бути у твоїх руках. Можливо, у нього є всі інстинкти і ніяких затримок розвитку.

— Що? Не думаю. Припускаю, що вони не розповідали йому про чоловіків та жінок; він лише хотів побачити, у чому ж різниця.

— Vive la difference![8] — у захваті вигукнув Кекстон.

— Не будь грубішим, ніж ти є насправді.

— Я? Я не грубий, я улесливий. Я дякував усім богам за те, Що народився людиною, а не марсіанином.

— Будь серйозним.

— Я ніколи не був серйознішим.

— Тоді помовч. Він би не додав мені турбот. Можливо, він іще подякує мені. Ти не бачив його обличчя. А я бачила.

— А що з його обличчям?

Джилл замислилася.

— Не знаю, як це описати. Ні, знаю! Бене, ти коли-небудь бачив янгола?

— Ти — мій янгол. А інших — ні, не бачив.

— Що ж, я теж ні. Але якби це трапилося, то він саме так і виглядав би. Ці старі, мудрі очі на абсолютно спокійному обличчі з виразом неземної невинності.

Вона знітилася.

— Неземний — це, звичайно, правильне слово, — повільно промовив Бен. — Хотів би я його побачити.

— Я б теж цього хотіла. Бене, чому вони стільки всього роблять лише для того, щоб тримати його під замком? Він й мухи не скривдить. Я в цьому впевнена.

Кекстон схрестив пальці.

— Перш за все вони хочуть його захистити. Він виріс у марсіанській гравітації, тому, очевидно, слабкий, як кошеня.

— Так, звичайно. Це одразу кидається у вічі. Але слабкість м'язів не становить небезпеки: міастенія куди гірша, і ми можемо з цим впоратися.

— Напевно, вони хочуть захистити його від хвороб. Він як ті експериментальні тваринки у Нотр Дам: ніколи не був на відкритому просторі.

— Звісно, ну звісно ж, ніяких антитіл! Але з того, що я чула... Лікар Нельсон, хірург на "Чемпіоні"... Я хочу сказати, що він, Нельсон, займався цим впродовж зворотної подорожі. Повторювані взаємні переливання крові, аж доки половина його крові не заміниться.

— Справді? Чи можу я використати це, Джилл? Оце новіша.

— Добре, але не посилайся на мене. Вони дали йому імунітет від всього, навіть від запалення надколінної сумки. Але, Бене, навіть якщо вони хочуть захистити його від інфекцій — нащо виставляти військових охороняти його палату?

— Хм... Джилл, я дізнався дещо, чого ти точно не знаєш. Я не міг використати це, тому що мушу захищати свої джерела — так само як і тепер тебе. Але я розкажу тобі це; лише застерігаю: не базікай.

— О, добре.

— Це довга історія. Налити ще?

— Ні, краще стейк. Де кнопка?

— Ось.

— Добре, натисни на неї.

— Я? Ти запропонувала приготувати вечерю. Де той дух дівчинки-скаута, яким ти так хизувалась?

— Бене Кекстоне, я ляжу просто тут, у траві, й помру з голоду до того, як дотягнуся, щоб натиснути кнопку, розташовану в шести дюймах від твого великого пальця на правій руці.

— Як забажаєш. — Він натиснув кнопку й повідомив кухні, щоб принесли замовлену страву. — Але не забувай, хто приготував вечерю. А зараз — Валентин Майкл Сміт. Перше, де зароджуються сумніви, — просто в його імені: "Сміт".

— Повтори, будь ласка.

— Сонечко, твій приятель перший задокументований міжпланетний байстрюк. Я мав на увазі — "дитя кохання".

— Якого чорта?

— Будь ласка, висловлюйся так, як це повинна робити леді. Пам'ятаєш щось про команду "Посланниці"? Не зважай; я вкажу на важливі моменти. Восьмеро людей, чотири подружні пари. Дві пари: капітан і місіс Бренти, доктор і місіс Сміти. Твій друг з ангельським обличчям, скоріше за все, син місіс Сміт від капітана Брента.

— Звідки це відомо? І — в будь-якому разі — яка різниця?

Джилл сіла і розгнівано заявила:

— Це підло — підіймати скандал, коли минуло вже стільки часу. Всі вони вже мертві, дай їм спокій!

— Думаю, ти можеш здогадатися, як про це дізналися. Група крові, резус-фактор, колір волосся та очей, усі ці генетичні штучки — напевно, ти знаєш про них більше, ніж я. У будь-якому разі, Мері Джейн Лайл Сміт — його мати, а капітан Майкл Брент — батько, і це абсолютно точно. Уся інформація є в записах команди "Посланниці": напевно, ніколи до того людей не добирали так ретельно. Але завдяки цьому Валентин Майкл Сміт має чудову спадковість: рівень IQ його батька 163, Матері — 170, і вони були професіоналами в своїх галузях. Для тих, кому не все одно, — продовжив Бен, — а багатьом не все одно, — це ще більше змусить зацікавитись ним, коли все вже стане на свої місця. Чула колись про "Лайл Драйв"?

— Звичайно. Нею скористався "Чемпіон".

— Як і кожний космічний корабель у наші дні. Хто її винайшов?

— Не... Зачекай-но хвилинку! Хочеш сказати, вона...

— Яка здогадлива маленька леді! Доктор Марі Джейн Лайл Сміт. Вона знала, що має дещо важливе — навіть попри те, що потрібні були подальші дослідження. Тож іще до експедиції вона заявила права на десяток основних патентів і розмістила їх усі в корпоративному трасті — комерційній, зверни увагу, організації, — а після цього передала контроль та проміжний прибуток Науковому фонду. Тож врешті-решт уряд отримав контроль над ними, але ці патенти належать твоєму другові з янгольським обличчям. Ніяких сумнівів бути не може. Вони варті мільйонів. А можливо, і сотень мільйонів, точно не знаю.

Принесли вечерю. Щоб уберегти свій газон, Кекстон скористався підвісними столиками; перший він опустив перед собою, а другий — на висоту японського столика, щоб Джилл могла сидіти на траві.

— Подобається? — запитав він.

— Непревершено! — відповіла Джилл з повним ротом.

— Дякую. Пам'ятай: це все я приготував.

— Бене, — сказала вона, проковтнувши їжу, — а як бути з тим, що Сміт — як би так сказати — незаконно народжений? Чи може він бути спадкоємцем?

— Він не є незаконно народженим. Доктор Мері Джейн родом з Берклі, а закони Каліфорнії заперечують поняття позашлюбних дітей. Те саме стосується і капітана Брента, оскільки Нова Зеландія також має цивілізовані закони з цього питання. Згідно з законодавством рідного штату доктора Варда Сміта, чоловіка Мері Джейн, дитина, народжена у шлюбі, законна, хай би що там було. Тут у нас, Джилл, — хлопець, який є насправді законною дитиною трьох різних батьків.

— Що? Зачекай-но хвилинку, Бене... Він не може бути сином відразу обох. Одного чи іншого, але не обох. Я не юрист, але...

— Так і є. Ти не юрист. Подібні юридичні вигадки взагалі не турбують юристів. Сміт законно народжений з різних причин у різних юрисдикціях; вони всі правильні — і всі надають йому права, навіть якщо він народився поза шлюбом. Тож він спадкоємець. Окрім того, якщо його мати була заможна, то обоє його батьків щонайменше жили у достатку. Брент парубкував майже до самої експедиції; він вкладав більшу частину своєї нечуваної зарплатні пілота польотів на Місяць у "Лунар Ентерпрайзез Лімітед". Ти знаєш, як швидко подорожчали їхні акції, — вони просто заявили про ще один потрійний спосіб накопичення прибутків. Брент мав іще один порок — азартні ігри, але хлопець постійно вигравав — і вкладав аж надто часто. Бард Сміт володів чималим сімейним статком; він став медиком і науковцем за власним бажанням. Сміт є спадкоємцем обох.

— Та невже?!

— Це ще навіть і не половина. Сміт успадковує майно всієї команди.

— Що?

— Усі восьмеро підписали контракт з "Джентльменами — шукачами пригод", згідно з яким вони взаємно успадковують майно одне одного — всі вони та їхні нащадки. Вони ретельно про усе подбали, використовуючи моделі таких самих контрактів у шістнадцятому та сімнадцятому століттях, щоб виключити будь-які спроби скасувати цей контракт. Зараз вони були б одними з найвпливовіших людей. Потрібно ще додати величезний рахунок у "Лунар Ентерпрайзез" — на додачу до всього, чим володів Брент. Сміт може стати власником контрольного пакету чи щонайменше ключового блоку повноважень.

Джилл думала про створіння, схоже на дитину, яке влаштувало цілу церемонію з простого пиття води, і їй стало його шкода. Але Кекстон продовжив:

— Хотів би я хоч одним оком глянути на бортовий журнал "Посланниці". Я знаю, вони відновили його, але сумніваюсь, що його записи коли-небудь опублікують.

— Чому ні, Бене?

— Тому що це слизька історія. Я зробив усе, щоб дізнатися напевне — до того як мій інформатор протверезіє та прикусить язика. Доктор Вард Сміт прийняв пологи у своєї дружини через кесарів розтин, і вона померла на столі. Здається, він носив роги аж до того моменту. Але що він зробив, коли про все дізнався? Тим самим скальпелем перерізав капітану Бренту горлянку, а потім — свою власну. Вибач, люба.

Джилл зіщулилась.

— Я медсестра. Тому несприйнятлива до такого.

— Ти брехло — і за це я тебе люблю. Я прибирав місця злочинів упродовж трьох років, Джилл. Але так і не звик.

— Що сталося з іншими?

— Хотів би я знати. Якщо не розколемо бюрократів та вище офіцерство, то ніколи не дізнаємося. А я — достатньо наївний репортер, щоб думати, що ми маємо знати. Секретність призводить до тиранії.

— Бене... Можливо, йому краще залишатися подалі, якщо вони обдурять його зі спадком? Він дуже... гм... не від світу цього.

— Абсолютно правильний вираз. Я переконаний, що йому не потрібні всі ті гроші: Людина з Марса ніколи не помре з голоду. Будь-який уряд, тисячі університетів та наукових інститутів з радістю приймуть його як постійного привілейованого гостя.

— Він швидше підпише всі папери і забуде про них.

— Не все так просто.