Цілитель - Сторінка 2

Зірвавши жменю м'якого моху зі стіни печери, Гант підійшов до жінки. Зупинившись перед нею, він поклав жмут моху на свій розбитий зуб і нахилився, показуючи, що кров уже не тече. Жінка схопила з його випростаної руки мох, що залишився, й запхала до роту на місце вибитого зуба, потім кивнула йому, поторсала за руку й стерла кров з підборіддя. Не озираючись на непритомного мисливця, Гант вийшов з печери.

Колись вони точно вб'ють його... Розбита щелепа відкликалась болем на кожний крок, і він попростував вздовж скель додому. На сьогодні досить...

З печер чувся звичайний гомін людської метушні, але в одній з них кричали особливо гучно. Проходячи мимо, Гант подумав, що там, мабуть, ділять велику здобич, і зайвий шмат свіжого м'яса йому не завадить, але заходити не хотілось: біль та втома були нестерпні. Крики ставали гучнішими. Він передумав і повернувся.

На долівці печери лежав маленький хлопчик приблизно такого ж віку, як Дан. За кожного подиху він вигинався дугою і м'язи його хворобливо напружувались. Обличчя в хлопчиська було зовсім біле. Гант проштовхався крізь юрму, опустився поряд з ним на коліна і змусив відкрити рота. Горло та язик в хлопчика розпухли настільки дуже, що майже закрили прохід для повітря. Гант нашвидку обстежив його. Але не знайшов ані травм, ані ознак якогось захворювання. Вочевидь, хлопчик їв або жував щось таке, що викликало дуже гостру алергічну реакцію. Гант перевів погляд на горло — пухлина помітно збільшилась. Необхідно було терміново провадити трахеотомію. Він кинувся до багаття, підібрав два камені й різким ударом одне об одного розбив їх на уламки. Потім обрав більш короткий та гострий уламок і схилився над хлопчиськом. Торкнувшись вістрям гортані, він силоміць стиснув уламок пальцями так, аби стирчало лише півдюйму імпровізованого леза, а потім надавив і зробив надріз. За спиною він почув шум боротьби і краєм ока помітив, що декілька чоловік пробують втримати жінку з кам'яною сокирою в руках. Вочевидь, мати... Він почекав, допоки її виштовхають з печери, потім повернувся до операції. Обережно повернувши уламок, він розкрив надріз у горлі й поклав хлопчика набік, аби кров не стікала у відкритий отвір. Результат дав взнаки відразу ж. Хлопчик припинив борюкатись, і в тиші, що настала, ясно почувся звук рівного глибокого дихання. Навіть людям, що скупчились навколо печери, стало зрозуміло, що йому значно краще. Вони підійшли ближче, мовчки роздивляючись хворого, і Гант помітив на їхніх обличчях проблиски цікавості. Але мати хлопчика не повернулась.

Близько півгодини Гант утримував уламок в потрібному положенні, потім хлопчик розпочав непокійно соватися і йому довелося заспокоювати його. Глядачі знову зайнялися своїми справами, а Гант продовжував лікування. Схилившись, він почув, що повітря вже проходить крізь горло. А приблизно за п'ятнадцять хвилин по тому пухлина зовсім опала і він прибрав уламок. Хлопчик спробував було сісти, але Гант притримав його й притиснув краї рани пальцями. Через певний час кров підсохла і він встав. Ніхто не обернувся, коли він вийшов.

Не звертаючи більше уваги на звуки, що доносились з кам'яних помешкань, він рушив додому. Незабаром з-за повороту показався вхід до його власної печери. Дерев'яний бар'єр був зсунутий убік і з напівтемряви чулися крики, жіноче вищання й ричання. Гант вбіг до печери: його дружина та ще якась жінка качалися по долівці, зчепившись у несамовитій схватці. Вони дряпали одна одну нігтями й кожна намагалась дістатись зубами до горла супротивниці. Гант вдарив другу жінку ногою в бік, вона різко видихнула й обм'якла на долівці. Відігнавши дружину, він виволочив її супротивницю з печери й штовхнув під укіс в зарості чагарнику. І, повернувшись, ледве встиг спіймати дружину, котра кинулась було вслід. Вона виривалась, відштовхувала Ганта, але йому все ж таки вдалося повернути її до печери. Там вона припинила чинити опір і, підбігши до постелі, схилилась над кам'яним приступком. Гант торкнув рукою розбиту щелепу, підійшов ближче й вкляк: на долівці з розбитим черепом лежав Дан. Гант опустився на коліна, взяв на руки ще тепле тіло сина й заплакав. Притиснувши його до себе, забувши про все, він сидів на кам'яній долівці, з гіркотою думаючи по роки, які хотів присвятити синові, навчаючи його мистецтву лікування.

Дружина незграбно погладила його по плечу, пробуючи якось по-своєму втішити, і він оговтався від тяжких думок. Згадавши про того, хто це зробив, він скочив і вибіг з печери. Внизу вже нікого не було, але він встиг помітити у заростях чийсь силует і кинувся навздогін. Потім зупинився... Злість пройшла, залишивши в душі лише відчуття важкої спустошеності.

Він повернувся до печери за Даном і пішов до лісу. Механічно копаючи землю, Гант зовсім нічого не відчував, і лишень засипаючи могилу та відзначивши місце великим каменем, він без сил опустився поряд, закрив долонями обличчя й знову заплакав.

Пізніше, не заходячи додому, він почимчикував річищем висохлої річки до підніжжя гори. Там, біля кам'яного осипу, наполовину похована пагінцями сосняку, лежала кипа покорченого металу. Дивлячись на неї, він згадав знову ж той самий день десять років тому. Саме тут все розпочалось і тут все закінчилось. Тут за півмільйону років по тому буде Пенсільванія й Пенсільванській університет...

Раніше при вигляді сталевих уламків капсули в нього часто з'являлися сльози, але цей час вже минув. В цьому світі ще багато роботи, і він єдиний, хто може її зробити.

Кивнувши власним думкам, Гант рушив вгору стежиною до своєї печери.

Можливо, в нього ще буде син... І сьогодні вперше хворий сам прийшов до нього за допомогою!