Цусіма - Сторінка 109

Крім того, цей лівий борт обстрілювався ворогом. Пристати тут було неможливо. Довелося вибрати для цього навітряний правий борт.

Під гул ворожих снарядів пролунав владний наказ командира Коломейцева:

— Поставити команду по борту з койками і користуватися ними як кранцями!

"Буйный" швидко пристав до броненосця і, зупинивши машину, пришвартувався до його борту. Проте не обійшлося без аварії: суворов-ський "вистріл", за який на стоянках звичайно прив'язують шлюпки, трохи відкинувшись, зачепив 47-міліметрову гармату на міноносці і зрушив тумбу. Цей "вистріл" негайно обрубали.

Прапорщик Курсель повідомив:

— Адмірал у правій середній башті. Зараз його принесуть.

Але минали (тяжкі хвилини, а командуючого все ще не приносили. Виявилося, що в середній башті заклинилися двері. їх трохи відчинили, матроси могли проходити вільно, але у вузьку відтулину неможливо було протягти важке тіло адмірала. Возилися з ним довго, заносячи його то головою вперед, то ногами, перевертаючи з боку на бік і схиляючи над ним спітнілі обличчя. За ноги його тримав машиніст Олександр Колотушкін, за плечі — штабний писар Матізен, і за спину підтримували двоє комендорів. Нижні чини тепер поводилися з ним зовсім безцеремонно, немовби це був тюк, набитий дешевим товаром, а не командуючий ескадрою. Він тяжко стогнав.

— Ой, боляче, боляче! Обережніше...

Нарешті його з силою висмикнули з башти. Адмірал знепритомнів,

Поки возилися з ним, "Буйный" терпляче чекав, перебуваючи сам в надзвичайній небезпеці. Він дуже гойдався на брижах, рискуючи розбити свій тонкий корпус об важкий борт броненосця. Поблизу падали снаряди і, вибухаючи, підіймали стовпи води. Командир Коломейцев добре розумів, що, відважившись врятувати адмірала з штабом, він взяв на себе страшну відповідальність. Кожну мить можна було чекати, що його маленьке судно провалиться в безодню з усім екіпажем і з ослябською командою, яка вже побувала в морі і ковтнула солоної води. У високих хвилях моря, в пожежі флагманського корабля, в громовому гуркоті ворожої артилерії і в вибухах снарядів дихала сама смерть. Пронизуване сталлю повітря хиталося і лунко вібрувало, ніби в ньому простяглися товсті, туго натягнуті струни. При кожному польоті снаряда ослябці, що були на верхній палубі міноносця, присідали, прикривали голови руками, тремтіли. Бліді обличчя з виряченими очима були безтямні. Але командир Коломейцев, високий чоловік з борідкою, схожою на пласку щіточку, зовні був спокійний. Він випрямився, як вартовий на посту. Брови пружинами підтяглися до перенісся, його розпорядження були владні й короткі, як змахи шаблі.

Недалеко від "Суворова" гойдалась плавуча майстерня "Камчатка", прозвана Рожественським^ "Брудною прачкою". В неї влучив снаряд біля труби, піднявши чорний стовп диму. Труба звалилася.

З палаючих руїн броненосця нарешті показалась група офіцерів і кілька чоловік команди. Адмірала несли на руках. Це вже був не начальник, не владний і біснуватий самодур, перед яким тремтіла вся ескадра. Тепер він справляв жалюгідне враження: весь одяг пошматований, вкритий брудом і кіптявою, одна нога в черевику, а друга обгорнута матроською форменкою, голова перев'язана рушником, обличчя замазане сажею і кров'ю, частина бороди обгоріла. В такому вигляді адмірал не викликав до себе колишньої ненависті. Треба було з ним поспішати. Вибравши момент, коли палуба міноносця, піднята брижами, зрівнялася із зрізом броненосця, Рожественського перекинули на руки команди "Буйного". Адмірал втомлено розплющив чорні очі і, блукаючи ними, раптом здивовано розширив зіниці: на нього, не то жаліючи, не то торжествуючи, пильно, з якоюсь загадковою настійливістю дивилась ненависна йому людина, тепер рятівник, капітан 2-го рангу Коломейцев. Це тривало кілька секунд. Обличчя адмірала здригнулось, розбухлі вії важко опустились. Командуючого віднесли в каюту командира.

Слідом за ним перебрались на міноносець і чини його штабу: флаг-капітан, капітан 1-го рангу Клап'є де Колонг, флагманський штурман, полковник Філіпповський, завідуючий військово-морським відділом, капітан 2-го рангу Семенов, мінний офіцер, лейтенант Леонтьев, флаг-офіцери: Кржижановський і мічман Демчинський, юнкер Максимов. Крім того, встигли стрибнути на міноносець чотирнадцять чоловік з суворовської команди, матроси різних спеціальностей: боцман, писар, сигнальник, кочегар, машиніст, ординарець та інші.

Серед них був і вістовий адмірала — Петро Пучков.

Клап'є де Колонг звернувся до прапорщика Курселя, що стояв на зрізі:

— А ви не хочете?— Ні, я лишусь на броненосці до кінця,— твердо сказав він.

Так само відмовились перебратися на міноносець ще два офіцери — лейтенанти Богданов і Вирубов. На пропозицію флаг-кадітана залишити броненосець вони нічого не відповіли, ніби не розчули слів, звернених до них. Богданов зник у глибині палаючого судна, а Вирубов лишився на зрізі броненосця. Лишилась і команда, що складалася з дев'ятисот чоловік (в числі яких були поранені і вбиті). І ті з живих, хто бачив всю цю операцію, з тривогою дивились на втечу вищого начальства: чи надішле воно який-небудь корабель до гинучого, "Суворова", щоб врятувати з нього людей?

Досі "Буйный" прикривався від ворога корпусом броненосця. Але як йому відвалити від навітряного борту при таких брижах? Він дав задній хід і почав розвертатися.

Коли борти обох суден відокремились один від одного, на "Буйный" вирішив перебратися ще один матрос. До цього моменту він вагався, лишатися йому на "Суворове" чи рятуватися. Але осколок, що розідрав на ньому фланелівку, розвіяв його сумніви. Невеликий і сухорлявий, він легко, як білка, перемахнув сажневу відстань і, цупко ухопившись за поручні міноносця, піднявся на його палубу. В ньому впізнали мінера Жильцова. Ще один матрос, що стрибнув за прикладом Жильцова, схибив, і, не попавши на міноносець, що відпливав, з криком поплив за ним.

По "Буйному" ворог відкрив убивчий вогонь. Снаряд, розірвавшись біля борту, пробив осколком носову частину міноносця, вище ватерлінії. На юті був убитий наповал врятований з "Осляби" квартирмейстер Шувалов.

На "Суворове" мало лишилось офіцерів у строю. Майже всі вони було або поранені, або вбиті. Прапорщик Курсель постояв трохи і, похнюпивши голову, пішов до корми, в свій каземат, де уціліла тільки одна тридюймова гармата. Лейтенант Вирубов продовжував стояти на зрізі і, розмахуючи кашкетом, щось кричав услід міноносцеві, що віддалявся. Суворовці, що пересіли на "Буйный", востаннє пильно дивилися на свій корабель. Раптом перед їхніми очима на тому місці, де стояв Вирубов, розгорнувся в повітрі червоний зонт. Через секунду на зрізі броненосця вже нічого не було видно: від снаряда, що розірвався, людина блискавично зникла, як від спалаху порошок магнію.

"Буйный" дав повний хід вперед, намагаючись швидше вийти із сфери вогню. Через годину він догнав наш крейсерський загін. За розпорядженням Клап'е де Колонга. на міноносці підняли сигнал: "Адмірал передає командування адміралові Небогатову". Слідом за цим було доручено міноносцеві "Безупречному" наблизитися до флагманського судна "Николай І" і сповістити Небогатову, що він вступає в командування всією ескадрою.

За весь час бою це було друге й останнє розпорядження Рожественського.

Фельдшер Кудінов подав йому першу медичну допомогу. Рожественський мав кілька поранень: під правою лопаткою, в правому стегні, в лівій п'ятці і на лобі. З усіх ран найсерйознішою була остання. Але адмірал був при повній свідомості. До нього приходили в каюту командир міноносця і офіцери штабу. Він розпитував їх про враження битви і сам вставляв свої зауваження. Щодо курсу він сказав:

— Треба йти до Владивостока.

"Буйный" ішов разом з крейсерами: "Светлана", "Владимир Мономах", "Изумруд" і "Дмитрий Донской". Вночі ці крейсери розійшлися в різні боки. Він лишився в компанії "Донского" і двох міноносців. Пізніше він і від них почав відставати.

Під покровом ночі, погойдуючись на брижах, "Буйный" сам, без вогнів, посувався вперед тихим ходом. Але все більше виявлялась його непридатність до дальшого плавання. В машині лопнув теплий ящик, котли доводилося живити забортною водою. Один котел зовсім засмітився, і його виключили. Стукотіла машина. Вугілля кінчалося. Отже, мрія досягти Владивостока змінилася цілковитою безнадійністю. З другого боку, японці продовжували переслідувати рештки нашої ескадри. Небезпека відсунулася тільки на деякий час.

Було далеко за північ, коли командир міноносця вирішив порадитися з штабом. Для цього він спустився в к^ют-компанію і, розбудивши

Клап'є де Колонга і Філіпповського, що спали там, розказав їм, в якому стані "Буйный". Наприкінці він додав:

— Лишається тільки одне — поистати до якого-небудь берега, зняти адмірала й решту людей, а потім висадити в повітря міноносець.

Здавалося, тільки того й чекали чини штабу. Полковник Філіпповський зараз же вніс пропозицію:

— По-моєму, заради врятування адмірала при зустрічі з японцями в бій не слід зовсім вступати, а підняти білий прапор і вступити з японцями в переговори.

З ним погодився капітан 2-го рангу Семенов і додав:

— Тим більше, що міноносець зовсім втратив своє бойове значення і не являє собою ніякої цінності. Він завантажений пораненими і напівмертвими людьми. Коли на ньому підняти прапор Червоного Хреста, то це буде госпітальне судно.

— Так, але таке питання ми не можемо розв'язати без самого адмірала,— вставив Клап'є де Колонг.

А командир Коломейцев категорично заявив:

— У всякому разі, я настоюю на тому, щоб про все доповісти адміралові.

Філіпповський, Клап'є де Колонг і командир міноносця пішли до Рожественського, що лежав в окремій каюті. Коломейцев узяв його за руку. Адмірал розплющив очі. Тоді Філіпповський доповів йому про становище міноносця і про необхідність, в разі зустрічі з японцями, здатися в полон.

І грізний адмірал, вислухавши його, на цей раз смиренно відповів:

— Нехай вас не турбує моя присутність і робіть так, ніби мене зовсім нема на міноносці.

Штабні чини зрозуміли його. І з цього моменту серед них почалося пожвавлення. Командир Коломейцев пішов наверх дізнатися про думку своїх офіцерів, а в кают-компанії радились, сперечались.