Цусіма - Сторінка 119

Звертаюсь до начальства з проханням — де там! Я знову своє — хочу, мовляв, воювати. А мені — по фізіономії. Кров з рота і носа...

Рульовий Шматков знизав вузькими плечима і, зігнувши свою високу і худу постать, пожартував:

— От воно й виходить, наче ти на війні побував.

Два дні стояла хороша погода. Командир Трегубов перестав стежити за горизонтом і зайнявся іншими справами. Сутулячись, він корпів над відібраними в англійців документами.

— Не вірю я англійському капітанові,— говорив він прапорщику Лейману.— Обманює він. Вантаж, звичайно, йшов у Японію, а не в Гонконг. Сто п'ятдесят тисяч дерев'яних ящиків, а в кожному ящику по дві пудових бляшанки з гасом. Я думаю, що ящиків у них буде менше. А під ними, мабуть, приховано військовий вантаж — гармати або снаряди...

Обшукуючи колишню каюту англійського капітана, командир зазирнув за шафу і дуже зрадів: знайшовся документ, що підтверджував його підозріння. Вантаж дійсно був адресований в Японію. У Трегубова в цей день був хороший настрій. Проходячи по верхній палубі, не прибраній і брудній, він поморщився, але кричати на матросів, як звичайно, не став. Зате на другий день, 16 травня, командир' розлютувався зранку. Сутулячи свою високу постать, він повільно обходив верхню палубу і сердито поглядав чорними блискучими очима на прапорщиків, що супроводжували його,— малорослого Потапова і повнотілого Лей-мана.

— Дивитись гидко, в який смітник перетворили корабель. Дивуюся вам, панове. Ніби ви ніколи в житті не служили на суднах. Прошу вас негайно зайнятися чистотою і наведенням порядку.

Назустріч офіцерам трапився боцман Гоцка. На нього й вилився весь гнів командира. Але той ніскільки не збентежився і, весело дивлячись в лице Трегубова, заговорив:

— Насмілюсь доповісти, ваше благородіє, після шторму команда тільки що отямилась. Завтра ж все буде в порядку. А до Владивостока "Олдгамія" прийде пофарбованою і чистенькою, як іменинниця.

Командир пригрозив боцману покаранням, якщо він не підтягне команду.

— Єсть, ваше благородіє!

Але й після цього впертий боцман продовжував усе робити по-своєму. В нього були свої розрахунки — не.мучити передчасно матросів, їхня енергія й сили можуть придатися для відповідальніших моментів, які в далекому плаванні несподівано випадають на долю моряків.

Другого дня, перше ніж свистати команду на прибирання, боцман з'явився на містку. Але офіцерам було не до нього. Прислухаючись до їхньої розмови, він зрозумів, що авралу не буде.

Лейман, показуючи на море, звернувся до командира.

— Андрію Сергійовичу І Щось температура води почала різко падати, і колір її на очах змінюється. А подивіться, як захмарюється горизонт.

Трегубов оглянув свинцеву муть моря, що починало хвилюватися, і, повернувшись до свого помічника, квапливо заговорив:

— От, от, я цього чекав. Значить, ми перебуваємо недалеко від Ку-рильських островів. Течія проток позначається. Це й є те, про що попереджав мене флагманський штурман полковник Філіпповський.

Командир перевів погляд на прапорщика Потапова:

— Тепер уважніше слідкуйте за зміною кольору води й частіше вимірюйте температуру. Старайтеся мати обсервацію. За обчисленням ми будемо вибирати протоку Фріза або Буссолі.

Старший офіцер Лейман побачив боцмана і, зійшовши з ним на палубу, привітно заговорив:

— Ось що, голубчику. Попередь, щоб усі люди були на своїх місцях. Накажи тому, хто дивиться вперед,— хай не ловить гав. Наближаємося до проток. Погода псується, всім буде жарко.

На містку залишились Трегубов, Потапов і рульовий Рекстен. Вони з тривогою дивилися на мутну завісу, що насувалася з горизонту. Туман, напливаючи, скорочував видимість, денне світло помітно мерхнуло. Вода з синюватої робилася мутно-свинцевою, температура її впала до шести градусів за Реомюром.

Вночі тривога серед людей посилилась: найшов густий туман, і стало ще холодніше, наче корабель наближався до меж Заполяр'я. Офіцери не спали. ВранцМ9 травня вони зібрались на містку і з подивом оглядали один одного. Безсонні обличчя їх були землисто-бліді, повіки припухли і очі зробилися якісь слюдяні, безбарвні, наче їх виїв за ніч туман.

Старший офіцер стояв перед командиром на відстані простягненої руки і все-таки погано його бачив. Він говорив:

— Ось ми і в смузі вічних туманів, Андрію Сергійовичу. Тепер підемо без обсервації. Для визначення свого місця ми можемо керуватися тільки компасом, лагом, беручи до уваги ще місцеву течію. Зараз же треба вирішити, якою протокою ми підемо — Фріза чи Буссолі?

Командир насунувся всією своєю високою постаттю на Леймана, щоб краще його побачити в тумані, і сказав:

— Полковник Філіпповський наказував: куди ближче, туди йдіть. А нам зараз за обчисленням протока Фріза ближче, ніж Буссолі. І помилка буде менша. Розпорядіться взяти курс на два градуси правіше.

Пройшла ще ніч. О четвертій годині ранку за обчисленням корабель повинен був перебувати на широті 42° 58' нордовій і довготі 149° 32' остовій. Командир Трегубов був певний, що наблизився до протоки Фріза між островами Уруп та Ітуруп Курильського пасма. Він розпорядився лягти на курс норд-вест 17°. Туман густішав. Людям з містка нічого не було видно навколо, крім хисткої сірої мли. Носова і кормова частини корабля, окутані туманом, зникли з очей, наче розтанули. Здавалося, що від усього судна залишився тільки місток з трьома чоловіками, і пливе він з ними в таємничу невідомість. Командир, старший офіцер і рульовий більше тепер скидалися на повітроплавців, ніж на моряків, ніби перебували вони не на містку, а в гондолі повітряної кулі, що пробивається високо над морем крізь товщу густих хмар. Командир то підіймався навшпиньки, як це буває з людиною, яка силкується подивитися з-за простінка, то присідав навпочіпки, намагаючись хоч що-небудь розгледіти попереду, але суцільна сіра пелена була непрониклива. Такого густого і постійного туману не можна більше зустріти ніде на всій земній кулі. Це феноменальне явище природи пояснюється тим, що біля Курильського пасма стикаються дві течії: тепла з боку Японії, холодна з боку Охотського моря.

Якби подивитися на пароплав збоку, він здався б блукаючим привидом. У цій мішанині водяних випарів не було видно людей і не чулися їхні голоси. На верхній палубі було мертво.

Командир, бажаючи перевірити, чи перебуває той, що дивиться вперед, на своєму посту, зарепетував, наче від болю, на одчайдушно високій ноті.

— На баку!

— Єсть на баку, ваше благородіє! — глухо почулося у відповідь з носової палуби.

— Не ловити гав! Пильно дивитися вперед!

— Стараюся, ваше благородіє! А тільки нічого роздивитись неможливо. Такий густий туман, наче в мильну піну пірнули.

Матрос, що дивився вперед, був на самому носі судна,, але здавалося, що він перегукується з командиром з безодні.

Часом, щоб по глибині визначити своє місце, стопорили машину і кидали дии-лот, випускаючи його до ста сажнів. Морське дно залишилося недосяжним. І лише біля восьмої години ранку досягли глибини — п'ятдесят сажнів. Зменшили хід до малого. Почали давати свистки, сподіваючись почути луну від берегів. З боку лівого кра.мбола почувся відгомін, наче відгукнулось інше судно. Це означало, що в цьому напрямі є якась скеля, що відбиває звук свистків. Командир наказав узяти курс правіше на шість градусів. Дав знову свистки, і луна почала відходити до лівого траверза. Але дивно було, що разом з цим почали зменшуватися глибина і брижі. Подув вітер, але туману він розігнати не міг. Тільки на короткий час в розриві імли з'явилася тьмяна світла пляма замість сонця. В цей момент моряки побачили над кораблем буревісників і чайок. Вони ширяли низько, а це було ознакою близькості берегів. Але так продовжувалось недовго. Знову накотився вал туману, і зовсім пропала будь-яка видимість. На містку, де зійшлися три стройові прапорщики, з кожною хвилиною наростала тривога. їх дуже непокоїли свистки свого пароплава — а що, як почують японці, які, мабуть, блокують протоки. Краще було б пройти безшумно, але, з другого боку, була небезпека наскочити на скелі. Свистки продовжувалися, і луна на них відгукувалася вже з усіх боків. Було таке враження, наче "Олдгамія" оточена ворожими суднами. Офіцери нервували.

Але ось від лотових почали доноситися на місток втішні вигуки про результати промірювання глибини моря:

— Шістдесяті

— Вісімдесяті

Командир зняв кашкета, погладив самого себе по темно-русявому волоссі, як гладять хлопчика по голові за хорошу поведінку або кмітливість, і побожно перехрестився. Обернувшись до повеселілих офіцерів, він спокійно, з полегшеним зітханням, промовив:

— Слава тобі господи! Здається, проскочили в Охотське море. Він надів кашкет і впевненим голосом скомандував у машину:

— Повний вперед!

Сильніше запрацювали машини, і пожвавішали люди на містку. А старший офіцер Лейман, що стояв з командиром, навіть пожартував:

— Ну ось, Андрію Сергійовичу, як добре все кінчилось! Виходить, що даремно хвилювались. Не такий страшний чорт, як його малюють.

Але тут, різко перебиваючи жарти Леймана, пролунав тривожний вигук того, хто дивився вперед:

— По носу чую буруни! Сильно шумить!

Від цих слів люди на містку заціпеніли, потім командир, вибухнувши лайкою, наказав — дати повний хід назад і покласти ліво руля. Поки цей наказ виконували, пароплав продовжував іти вперед — назустріч своїй загибелі. Хоч який густий був туман, але і офіцери з містка могли тепер розгледіти буруни, що пінились. Виразно долітали гучні сплески хвиль, що билися об каміння. І зараз же люди похитнулись від поштовху, судно заскреготіло днищем, проповзаючи по шершавому каменистому грунті, і зупинилось.

— Повний назад! — продовжував кричати командир в машину. Але корабель, накренившись на правий борт і трохи піднявши ніс, не

корився волі людей. Після деякого замішання, під час якого люди безпомічно метушилися по судну, були вжиті заходи для врятування "Олдгамії".

Для осадки корми почали наповнювати баластну цистерну водою і для полегшення носу—викидати за борт дерев'яні ящики з гасовими бляшанками. В бік корми завезли два верни — в тридцять і вісімдесят пудів, потім їх вибирали лебідкою і одночасно працювала машина, даючи повний задній хід.