Цусіма - Сторінка 128

Він не виявляв звичайної метушливості. Плавними рухами правої руки він розгладжував чорне сивувате волосся, що обрамовувало його худе обличчя, поправляв комір, дуже вільний на його тонкій шиї. Бентежила його тільки переміна погоди: швидше б... Подивившись на хмари, які починали застилати небо, Панфьоров нетерпляче вийняв годинник. Було без десяти друга година.

— Страта контрабандиста затяглася на двадцять годин,— спокійно промовив командир, обводячи веселими чорними очима своїх помічників.

.1 в ту ж мить, начебто у відповідь на нетерплячі думки командира, пароплав зник з очей. На його місці з'явилася хмара густого диму, і потім долинув гуркіт вибухів. Підхоплений вітром дим, наче відсунута завіса, поплив на вест-зюйд-вест. Тепер знов побачили пароплав, але він не був уже такий величезний. Начебто невпинно зменшуючись, він повільно осідав носом у воду. Моряки не зводили з нього очей, а він, дедалі швидше занурюючись носом, через кілька хвилин зовсім зник з поверхні моря.

Командир Панфьоров, обернувшись до штурманського офіцера лейтенанта Матусевича, сказав:

— Миколо Миколайовичу, тепер нам — просто в Батавію... Штурман Матусевич, дебелий брюнет, що сутулувато схилився над

картою, характерним для нього рухом швидко повернув голову до рульового і м'яким баритоном оголосив курс:

— Зюйд-вест 70°.

"Терек" крейсирував далі. Знову траплялися пароплави. На один з лих, який ішов у Шанхай, пересадили датчан. Під час огляду іншого пароплава дістали англійську газету. В ній вичитали телеграму, яка оповіщала весь світ, що якийсь російський крейсер комерційного типу корсарствує біля східних берегів Японії. Неважко буЛо здогадатися, що йшлося саме про "Терек".

Командир Панфьоров, після того, як було потоплено "Принцесу Марію", ніяк не міг заспокоїтись,— а може, і справді виявиться, що імператриця є компаньйоном акціонерного товариства? А тут ще з'явилася в пресі така телеграма. Час подумати про закінчення крейсирування. Але "Терек" несподівано потрапив у смугу лютого тайфуну. Все навколо враз змінилося. Здавалося, Великий океан здибився і змішався з лахміттям низьких хмар, що клубочились. Весь простір заповнився сірою млою, рухливими горбами, піною, що крутилася, і бризками, що хльостали, мов горох. Рев заглушував людські голоси, і щоб чути було слова, доводилось горлати щосили. Десятки тонн води лізли на палубу крейсера, вирували по ній шумними потоками, а він валився на той чи' той борт, немов намагаючись струсити з себе тягар. Корпус судна здригався, немов зазнавав таранних ударів. У цей час ніхто не думав про те, щоб ловити контрабанду. Частина людей була на містку, а решта забились у внутрішні приміщення і, задраївши за собою люки, відсиджувались там, як в обложеному форті. Дві доби їх кидав тайфун, а потім, мов винагорода за все, настала сонячна погода.

Через кілька днів "Терек" пересік екватор і потрапив у південну півкулю. Його шлях лежав до Зондської протоки, що відокремлювала Суматру від Яви. Вдень палуба була повна людей. Тепер їхні очі не шукали більше пароплавів з контрабандою, а милувались красотами тропіків. Пропливали мимо безлічі дрібних островів. Під жарким небом, на виблискуючій рівнині вод, спокійно, без будь-якої зморщечки, немов розгладженій сонячним промінням, здіймалися зелені горби, наче розкидані ізумруди. .На більших островах видно було гори, верховини яких скидалися на бл'акитні випари. Там, де береги Зондського архіпелагу були пологі, підступали до самого моря, немов заглядаючи в нього, кокосові пальми. Здалеку здавалося, що вони ростуть просто з води і, хизуючись пишними кронами, пливуть назустріч кораблеві. "Терек" відокремився від ескадри 12 травня, а прибув у Батавію, де кинув якір, 10 червня. Майже цілий місяць він перебував в окремому плаванні. Голландці не дозволили йому стояти більше двадцяти чотирьох годин. Він мусив запастися паливом на сім днів, щоб добратися до наміченого порту. Але половина часу пішла на розшуки російського консула, який був десь на іменинах, і на підготовку до вантаження вугілля. Тубільці не стали на роботу — не зійшлися на ціні. Командир Панфьоров поскупився, і в цьому була його помилка. Він вирішив використати силу особового складу. Втомлена команда вантажила вугілля абияк. Офіцери теж не дуже намагалися підганяти її. Тому забезпечили себе паливом лише днів на три. Звичайно, спритніший командир міг би однаково вийти в море і там, зустрівшись з яким-небудь пароплавом, довантажитись за більш дорогу ціну. Але він цього не зробив. І "Тереку" довелось роззброїтись і чекати в нейтральному порту до кінця війни.

Коли "Днепр", "Рион", "Кубань" і "Терек" відокремились від ескадри і вирушили в крейсерство, на нашому броненосці "Орел" багато було розмов про них. Офіцери вважали, що адмірал Рожественський послав їх у Сангарську або Лаперузову протоку, щоб зробити демонстрацію. Ці чотири судна могли б обстріляти ворожий берег і викликати великий переполох у Японії. Можливо, що японський флот, як гадали ще наші офіцери, рушив би до однбї з проток, вважаючи, що це діють головні наші сили. А тим часом 2-а ескадра вільно пройшла б Цусім-ську протоку.

Насправді ж на ці чотири крейсери було покладено інші завдання, і закінчилась вся ця справа цілковитим безладдям, характерним для всієї нашої ескадри.

ХТО ЗІРВАВ ЯПОНСЬКИЙ ПРАПОР?

Броненосний крейсер "Адмирал Нахимов", як і інші наші кораблі, прибув у Цусімську протоку перевантаженим. Крім зайвого запасу вугілля, якого вистачило б на три тисячі миль економного ходу, він мав близько тисячі тонн прісної води, налитої в міждоння. Так само було з провізією, з мастильними матеріалами. Навіщо все це було потрібне в такій величезній кількості? Наче крейсер ішов не на війну, а до Північного полюса, де нічого не можна було дістати.

З нагоди дня царського коронування команді було наказано переодягнутися в "перший строк". Об II годині просвистала дудка до вина й обіду. На верхню палубу винесли яндову з ромом. Матроси вистрої-лися в чергу по свою чарку. В цей час з різних боків почулися вигуки:

— Дай пройти!

Це означало, що на палубі з'явився старший офіцер, капітан 2-го рангу Гроссман. Він був короткозорий, нікого з команди не впізнавав. Часом він суднові предмети не відрізняв від людей і владно кричав:

— Дай пройти!

Матроси підмітили це, і щоразу, тільки-но він з'являвся біли них, повторяли його фразу.

Тепер, тримаючи в руці револьвер, він підійшов до яндови і став стежити, щоб баталер не видав кому-небудь зайвої чарки. На крейсері дисципліна була розхитана. Гроссман не зважив на це, як не зважив і на те, що його не любила команда. Почувши вигуки матросів, він налився кров'ю і, піднявши револьвер, загорлав:

— Замовкніть! Розстріляю!

Матроси відповіли ще сильнішими викриками, різнотонно повторюючи одно й те ж:

— Дай пройти!

Гомін голосів донісся до похідної рубки. Командир крейсера, капітан 1-го рангу Родіонов, вийшов з рубки і, пройшовши по— подовжньому містку, зупинився проти шкафута, де роздавали вино. Невеликий, сутулий, з поруділими від куріння вусами, він уважно подивився на старшого офіцера і прошамкав беззубим ротом:

— Володимире Олександровичу, будь ласка, підніміться до мене в рубку.

Вслід Гроссманові, що сконфужено пішов, матроси ще раз прокричали з реготом:

— Дай пройти!

Команда почала обідати. З кают-компанії чулися звуки оркестру, які переривали крики "ура". Це офіцери випивали шампанське на славу російської зброї.

Коли з'явились на горизонті головні ворожі сили, управління крейсером перейшло в бойову рубку. При першому гуркоті гарматних пострілів командир Родіонов зняв кашкет і, перехрестившись, вимовив уголос:

— Господи, спаси нас!

До вечора, за час артилерійського бою, крейсер мав до тридцяти пробоїн, але всі вони були надводні. Зазнали руйнування головним чином надбудови, шлюпки і різні прилади. Частина гармат вийшла з ладу. Потерпів і особовий склад: чоловік з двадцять було вбито і чоловік з п'ятдесят поранено.

З заходом сонця командир Родіонов розпорядився:

— Приготуватися до мінних атак! Прожектори поставити на місце! На день прожектори були заховані в подовжньому коридорі. Тепер їх

витягли нагору. Бойове освітлення налагодили саме в той момент, коли почались мінні атаки. "Нахимов" замикав собою бойову колону. Може, через те на нього так люто нападали міноносці. А він проміннями прожекторів тільки вказував їм своє місцеперебування і притягав їх до себе, як маяк нічних птахів.

Раптом рульовий Аврамченко, здоровенний гвардієць, що був коло бойової рубки, репнув, наче в трубу:

— Міноносець поруч! Праворуч! Ріже наш курс!

Ворожий міноносець зразу ж був знищений снарядом восьми дюймової гармати, але своє призначення він виконав. Крейсер підскочив від вибуху. Струс був такий сильний, що зрушилась з місця бойова рубка, задзвеніли скляні осколки ілюмінаторів, що полопались.

Ніхто не знав, де стався вибух. Деякі матроси, бувши в кормових відділеннях, думали, що це сталося десь поблизу, і, виходячи, задраювали за собою двері. Кинулися до вихідних трапів машинна команда і кочегари. В бойовій рубці, звертаючись до всіх, хрипло проговорив командир:

— Свистати всіх нагору! Негайно підвести під пробоїну пластир! Ми гинемо!

Але невідомо було, куди влучила міна. Люди металися взад і вперед, перебуваючи під враженням, що вони негайно підуть разом з кораблем на дно. Від моменту вибуху проминуло хвилин з десять у неймовірній метушні. Нарешті почулась дудка, а слідом за нею пролунав голос старшого боцмана Немона:

— Пробоїна праворуч у носовій частині! Всі нагору! Пластир підводити.

Тільки тепер з'ясувалося, що міною був зруйнований правий борт проти шкіперського приміщення. Воно і суміжний з ним відділ динамо-машин зразу наповнилися водою. Електричне світло погасло. Люди кидали свої пости і, вибігаючи нагору, задраювали за собою двері. Але й цим не могли затримати бурхливих потоків. Двері були проіржавлені, гумова прокладка виявилася непридатною, непроникні перебірки під напором води надимались, як парус під вітром, здавали і лопались. З ревом вода котилась далі, потрапляючи в тросові відділення, в малярию, в канатний ящик, у вугільні ями, у відділи мокрої провізії, в поперечний і подовжні коридори.