Цусіма - Сторінка 61

Що розумного можна чекати від такої людини? Тільки матюком уміє крити своїх підлеглих, і більше, нічого.

8 О. Новпков-Прнбой

225

— Недарма називають його "скажений адмірал". Гальванер Альференко вирік:

— йому б не командуючим бути, а дантистом. От показав би він свій талант.

— Чому дантистом?

— Здорово зуби в матросів вибиває.

— І як це довірили йому цілу ескадру? Невже у нас у флоті нема інших начальників, розумніших?

Кочегар Бакланов пояснив це:

— У нас у флоті надвиробництво адміралів. Чоловік сімдесят налічують. Посад не вистачає для всіх. Тому й почали призначати кого завідуючим м'ясним складом в Кронштадті, кого завідуючим бібліотекою. А один, кажуть, служить чимсь на зразок двірника при Головному адміралтействі. З усіх, звичайно, чоловіка три можна б вибрати талановитіших. Але там, у Петербурзі, з висоти як дивляться? Якщо зла людина, значить, хороша. А злішого від Рожественського — де ще такого знайдеш? Розпалиться — землю копитом риє. Ех, плюнути б на все і розтерти!

Я вніс поправку:

— Ти помиляєшся, Бакланов. Це в Англії близько сімдесяти адміралів. А у нас цих адміралів всього тільки... сто чоловік.

Гальванер Голубев мріяв уголос:

— Добратися б до Владивостока та змовиться з армією. Тоді можна буде повернути руль ліво на борт і прямо на Петербург. Жарко буде багатьом.

Хтось вставив:

— Тепер би повернути ескадру на шістнадцять румбів. Голубев заперечив:

— Нічого з цього не вийшло б. Армія всі свої надії покладає на нас. Скажуть, підвели ми її. І народ буде дивитись на нас, як на винуватців поразки.

По обіді я вийшов на передній місток. Бісерний дощ, очевидно, зарядив надовго. Часом наповзав туман, ховаючи в своїй вогкій імлі деякі наші судна.

Ескадра на цей час була построена в новий похідний порядок.

Вона йшла двома колонами. Першу з них становили перший і другий броненосні загони: "Суворов", "Александр III", "Бородино", "Орел", "Ослябя", "Сысой Великий", "Наварин" і "Адмирал Нахимов"; до лівої колони входив третій броненосний загін: "Николай I", "Апраксин", "Сенявин", "Ушаков" і крейсери: "Олег", "Аврора", "Дмитрий Донской" і "Владимир Мономах". Всередині колон біля перших двох броненосців з того і другого боку йшло по два міноносці. Інші п'ять міноносців ішли під прикриттям правих бортів крейсерів. Трохи позаду, врізавшись між колонами, ішли один за одним чотири транспорти: "Анадырь", "Иртыш", "Камчатка", "Корея". Ескадру замикали два буксирні і водовідливні пароплави: "Русь" і "Свирь". І позад усіх, поза лінією колон, немовби розширюючи їх, ішли госпітальні судна: "Орел" і "Кострома". З обох боків ескадри, перебуваючи на траверзі головних

броненосців, ішли наші швидкохідні дозорні судна: праворуч — "Жемчуг", ліворуч — "Изумруд". Крім того, попереду, в строю правильного трикутника, висунувшись на відстань не більше однієї милі, ішов розвідувальний загін із трьох крейсерів: "Светлана", "Урал" і "Алмаз".

Всього на цей час у нас залишилось тридцять вісім суден.

Такою з'єднаною масою ескадра наша наближалась до Корейської протоки. Поведінка адмірала Рожественського багатьох із нас дивувала. З злочинною байдужістю він ставився до противника, не проявляючи до нього ніякої цікавості. Справді, три крейсери, висунуті вперед, і два крейсери, що держались по боках колон, не можна було вважати за серйозну розвідку. Вони розширювали коло наших спостережень тільки на од ну-дві милі. Таким чином, наша ескадра йшла вперед немовби з зав'язаними очима.

Боцман Воєводін, кивнувши головою на ескадру, шепнув мені:

— У родству є наш адмірал.

В цей момент з'явився на містку лейтенант Гірс. Я спитав його:

— Кажуть, ваше благородіє, що ми йдемо в Корейську протоку?

— На жаль, так.

— Значить, його превосходительство вибрав для ескадри більш прямий шлях?

Лейтенант Гірс знизав плечима і промовив розчаровано:

— Нічого не розумію. Дивно все це ,5.

Я спустився в жилу палубу. Матроси після полуденного відпочинку пили на підвісних столах чай. Розмова йшла про війну, про село, про любовні пригоди.

День цей минув спокійно. Ескадра йшла восьмивузловим ходом, а вночі притишувала хід навіть до п'яти вузлів. Спали повахтово.

ХТО СТРАШНИЙ РОЖЕСТВЕНСЬКОМУ

Адмірал Рожественський, на велике моє задоволення, не знав мене і не цікавився мною. Звичайно, для нього я як людина не існував. Нас, одягнутих у матроську форму, було на ескадрі близько дванадцяти тисяч чоловік. Ми були тільки виконавцями його волі і тією живою силою, яка потрібна для того, щоб кораблі рухалися вперед і маневрували, щоб гармати й торпеди, коли це буде потрібно, почали стріляти в противника. Тому адмірал, як належить кожному командуючому, розцінював всю цю масу людей невідривно від загальної і єдиної бойової організації. Але зате я часто думав про нього: як він керував ескадрою? Що він зробив для неї? Як впливав він на кораблі? Як він виховував своїх підлеглих? Який у нього був зв'язок з особовим складом? І що це була за людина?

Я ставив собі ці запитання і в діях та вчинках адмірала пробував знайти відповіді на них. Три кампанії я плавав на крейсері "Минин" разом з Рожественським і за цей час добре придивився до нього. Це був добрий господарник. Він не присвоював, як інші бюрократи, державних сум. Мало того, він переслідував злодіїв, але ті'льки тих, хто

8*

227

був нижчий від нього чином. Боротися з злодіями вищого рангу йому було неможливо. Казенну копійку він беріг іноді навіть на шкоду справі. При ньому економно і в повному порядку велося суднове господарство і в учбово-артилерійському загоні і на 2-й ескадрі. Щодо цього він діяв добросовісно. Позитивною його якістю була працьовитість: він міг, не шкодуючи себе, працювати дні і ночі. Скільки треба було енергії й піклування, щоб таку різнотипну і збірну ескадру провести навколо Африки і наблизити її в цілості до японських берегів. Правда, те саме зробив і адмірал Небогатов. Під його командуванням 3-я ескадра пройшла майже такий самий шлях і за таких же умов тільки в три місяці. При цьому підлеглі Небогатова не зазнавали на собі ні божевільних вигуків, ні знущань з боку свого начальника. А тим часом склад кораблів Небогатова не відзначався добрими якостями: два старих судна і три броненосці берегової оборони. Але все одно — за Рожественським в цьому відношенні лишаються великі заслуги. Словом, це був справжній служака, суворий і вимогливий до інших. Він любив порядок і дисципліну. Але, вихований на рутині, він розумів це по-своєму і більше уваги звертав на зовнішні форми служби. А головне — мене вражала в ньому надмірна зарозумілість і самовпевненість. Якщо до цього додати його дразливість та деспотичний характер, то стане зрозуміло, чому так тяжко було служити під командуванням Рожественського.

Потрапивши на 2-у ескадру, я вже багато знав таких характерних рис адмірала, але моя цікавість не задовольнялась. Мені хотілося більше розпізнати того, кому дано було таку величезну владу у флоті. З якою жадібністю я прислухався до всього, що говорять офіцери й матроси про начальника ескадриї У мене, немов у запального мисливця, що йде по сліду звіра, розгорялась надія, що з уривків фраз, кинутих випадково на його адресу, з окремих зауважень, з розповідей про його минуле, я кінець кінцем складу про нього ясне уявлення. Я приділяв йому багато уваги ще й через те, що в російському імператорському флоті це був поширений тип. Відмінність між Рожественським та іншими адміралами полягала тільки в тому, що в нього яскравіше, ніж у багатьох подібних сатрапів, проявлялись риси його самодурства, риси, породжені деспотичним ладом держави.

На ескадрі з уст в уста передавалась сила-силенна оповідань про справжні випадки з життя Рожественського. Один з них особливо обурював офіцерів. Тут був ображений адмірал Макаров, який користувався серед моряків великою любов'ю як видатний флотоводець. На початку війни, коли Макарова призначили командуючим 1-ю Тихоокеанською ескадрою, він вирішив видати свої праці з морської тактики. Таке бажання було цілком природним — йому хотілося швидше познайомити офіцерів з своїми поглядами на морський бій. Виїжджаючи залізницею на Далекий Схід, він лишив рукопис у головному Морському штабі і був цілком певний, що його книга незабаром вийде в світ. Але він не врахував того, що цю установу очолював Рожественський, який ненавидів його як свого суперника у флоті. Вже в дорозі адмірал Макаров одержав телеграму з повідомленням, що на видання його книги потрібно п'ятсот карбованців, а тому що це не було передбачено загальним кошторисом, то вона й не може бути видана. Макаров був обурений таким ставленням. Почалася телеграфна перепалка. Нарешті Макаров запропонував покрити витрати на видання його книги з своїх власних коштів, а якщо й це не допоможе, то він відмовиться від командування 1-ю Тихоокеанською ескадрою. Питання було поставлено ультимативно. І лише після цього головний морський штаб вирішив видати книгу.

Рожественський, як начальник штабу, повинен був би сприяти цій справі, спрямованій на морську оборону країни. Але замість цього, він всіляко перешкоджав виходу книги в світ.

За такий вчинок офіцери осуджували Рожественського. Він не піднявся до загальнодержавних інтересів, а проявив себе лукавим царедворцем,, що дріб'язково заздрить чужій славі. Свої егоїстичні цілі він ставив вище патріотизму.

Другий епізод з життя Рожественського примусив мене замислитися. Чи не приховувалась під його зовнішньою хоробрістю душа боягуза? З почутих подробиць переді мною постала така картина.

Діло було також на початку війни. Рожественський, очолюючи головний морський.штаб, наводив жах на людей, що приходили до нього з рапортом або проханням. В його прийомній, з хвилюванням чекаючи своєї черги, товпились офіцери, мовчазні й пригнічені, ніби їх чекало страшне нещастя. Серед них, виділяючись своїм незалежним виглядом, з'явився офіцер середнього зросту, міцно збудований, з хорошою військовою виправкою. Новенький мундир прекрасно сидів на його ставній чепурній постаті. З першого погляду він вражав рішучістю енергійних манер. Це був лейтенант Е. М. його знали всі у флоті. Він відзначався самостійністю поведінки і надзвичайною запальністю, а іноді й нестримністю свого характеру.