Дещо задарма - Сторінка 2

Не було сенсу їх розчаровувати.

— Подбайте, щоб усе було як слід, — сказав він.

— Звісно, сер, промовив чоловік. — Це моя робота.

Решту дня Колінз провів, лежачи на кушетці й попиваючи крижаний напій, тоді як будівельна компанія "Максима Олф" матеріалізувала необхідні будівельні матеріали та обладнання і споруджувала йому будинок.

Це була невисока простора споруда з двадцяти кімнат, що здалася Колінзові за нових обставин доволі скромною. Будинок був побудований з найкращих матеріалів за проектом Мига Дегмійського, інтер'єри розробив Товідж, плавальний басейн — Мула, а англійський парк відтворили за ескізами Ваєрина.

До вечора всі роботи було закінчено. Невелика будівельна бригада зібрала своє обладнання й зникла.

Колінз наказав кухареві приготувати легку вечерю. Потім він сів із сигарою у просторій прохолодній вітальні й почав подумки перебирати недавні події. Проти нього на підлозі, мелодійно гудучи, стояв Утилізатор.

Насамперед Колінз рішуче відкинув усі надприродні пояснення того, що сталося. Ніякі духи й демони не мали до цього жодного стосунку. Його будинок збудували звичайні люди; вони сміялися, сварилися, лихословили, як усі люди. Утилізатор був лише хитромудрим науковим винаходом, механізм якого йому невідомий і знайомитися з ним йому зовсім не хотілося.

Чи міг Утилізатор потрапити до нього з іншої планети? Мабуть, ні. Навряд чи там стали б заради нього вивчати англійську мову.

Очевидно, Утилізатор потрапив до нього з майбутнього. Але як?

Колінз відкинувся на спинку крісла й задимів своєю сигарою.

— У житті буває всяк, — промовив він сам до себе. —Хіба Утилізатор не міг просто ковзнути в минуле? Зрештою, він може створювати речі з нічого, а це значно складніше.

"Яким же прекрасним має бути це майбутнє, — думав Колінз. —Машини, що виконують бажання! Яка цивілізація! Усе, що від людини треба, — лише побажати чого-небудь. Прошу! Ось, маєте. З часом вони, ймовірно, обійдуться і без червоної кнопки. Тоді все відбуватиметься без жодних витрат мускульної енергії.

Звісно, йому слід бути дуже обережним. Адже десь усе ще існує законний власник машини та інші представники класу А. Вони намагатимуться забрати в нього свою машину. Може, це навіть їхня фамільна реліквія...

Краєчком ока він вловив якийсь рух. Утилізатор тремтів, немов сухий листок від вітру.

Похмуро насупившись, Колінз підійшов до нього. Утилізатор був оповитий легким серпанком пари. Схоже, він перегрівся.

Може, навантаження було завеликим? Може, варто було б хлюпнути на нього холодною водою...

Раптом він зауважив, що Утилізатор став помітно меншим. Кожна з його сторін зараз не перевищувала півметра, і він зменшувався просто на очах.

Власник?! А може, це ті — з класу А?! Мабуть, це й є ота мікротрансформація, про яку казав Лік. Колінз усвідомив, що, коли не вжити невідкладних заходів, його Машина Бажань скоро стане зовсім невидимою.

— Охоронна служба "Лік"! — викрикнув Колінз. Він натиснув кнопку й швидко відсмикнув руку.

Машина була дуже гаряча.

Біля стіни з'явився Лік у бриджах, футболці, з ключкою для гольфу.

— Невже щоразу, як я...

— Зроби що-небудь! — вигукнув Колінз, показуючи на Утилізатор, який зменшився до тридцяти сантиметрів і розжарився до червоного.

— Нічим не можу допомогти, — сказав Лік. — У мене ліцензія лише на зведення тимчасових стін. Зверніться до служби мікроконтролю. — Він помахав ключкою і зник.

— Служба мікроконтролю! — скрикнув Колінз, потягнувшись до кнопки. Але одразу відсмикнув руку. Розміри Утилізатора тепер не перевищували десяти сантиметрів. Він став вишнево-червоним і весь світився. Кнопка зменшилася до розмірів шпилькової голівки й була ледь помітна. Колінз обернувся, схопив подушку, накрив нею машину і натиснув кнопку.

З'явилася дівчина в рогових окулярах із блокнотом в одній руці та олівцем в іншій.

— Кого прислати на ваш виклик? — незворушно запитала вона.

— Швидше допоможіть мені! — заволав Колінз, з жахом дивлячись на те, як його безцінний Утилізатор тане на очах.

— Містера Вергона немає, він на обіді, — сказала дівчина, замислено покусуючи олівець. — Це поза межею досяжності. Я не можу його викликати.

— А кого ви можете викликати? Вона поглянула у блокнот.

— Містер Віз зараз у просторі Діга, а містер Ілгіс проводить польові роботи в Європі в епоху палеоліту, якщо вам так терміново, зверніться краще до "Трансферпойнт-Контрол". Це невелика фірма, але вони...

— Гаразд! "Трансферпойнт-Контрол"! Зникни! —Колінз зосередив усю увагу на Утилізаторі й притис його паруючою подушкою. Нічого не сталося. Утилізатор тепер був розміром не більше кубічного сантиметра, і Колінз зрозумів, що крізь подушку йому не дістатися до майже невидимої кнопки.

У нього промайнула думка махнути рукою на Утилізатор. Може, вже досить. Можна продати будинок, меблі, вийде цілком пристойна сума...

Ні! Він ще не встиг побажати нічого важливого для себе! Ніхто не зможе забрати у нього цю можливість без боротьби!

Намагаючись не заплющувати очі, він натиснув розпечену до білого кнопку затерплим вказівним пальцем.

З'явився худий дідок у поношеному одязі. У руці він тримав щось на зразок яскравої великодньої писанки. Дідок кинув її на підлогу. Яйце вибухнуло, з нього здійнявся помаранчевий дим, мікроскопічний Утилізатор миттєво всмоктав його в себе, після чого вгору знялися важкі щільні клуби диму. Колінз ледь не задихнувся, але Утилізатор поволі почав набувати звичних форм. Невдовзі він став таким, як і раніше, і здавалося, анітрохи не був ушкоджений. Старий задоволено кивнув.

— Ми працюємо не надто ефектно, але надійно, — сказав він, ще раз кивнув і зник.

Колінзові знову здалося, ніби він почув чийсь далекий невдоволений вигук. Знесилений, опустився на підлогу перед машиною. Обпечений палець щемів і смикався.

— Вилікуй мене, — прошепотів він пошерхлими губами й натиснув кнопку здоровою рукою.

Утилізатор загудів голосніше, а тоді зовсім змовк. Біль у пальці ущух, Колінз поглянув на нього й побачив, що від опіку не лишилося й сліду.

Колінз влив у себе солідну порцію коньяку й одразу ліг спати. Цієї ночі йому снилося, що його наздоганяє гігантська літера А, але прокинувшись, він забув про свій сон.

Минув тиждень, і Колінз з'ясував, що вчинив украй необачно, побудувавши будинок серед лісу. Йому довелося найняти взвод охорони, щоб захиститися від туристів, а мисливці весь час прагнули розбити табір в його англійському парку.

До того ж його доходами почало активно цікавитись Податкове управління.

А головне, з'ясувалося, що Колінз не так уже й обожнює дику природу.

Птахи й білки — це, звісно, дуже мило, але з ними особливо не поговориш. А дерева, хоч і дуже мальовничі, виявилися поганими спільниками для випивки.

Колінз вирішив, що в душі він міський мешканець.

Тому з допомогою вантажників фірми "Пауа Мінайл", будівельної компанії "Максима Олф", бюро миттєвих подорожей "Ягтон" та солідної суми грошей, сплачених, кому належить, Колінз перебрався до невеликої республіки у Центральній Америці. Тут, враховуючи тепліший клімат і відсутність прибуткового податку, він збудував великий, просторий, крикливо-розкішний палац.

Його було обладнано усіма традиційними аксесуарами — тут були коні, собаки, павичі, служники, охоронці, музиканти, танцівниці, словом, усе, що має бути у пристойному палаці. Колінзові знадобилося два тижні лише для того, щоб оглянути своє нове житло.

Досі все йшло гладко.

Якось вранці він підійшов до Утилізатора, вагаючись, щоб його замовити: спортивну машину чи, можливо, невелике стадо племінної худоби. Він нахилився до сірої машини, простяг руку до червоної кнопки...

Утилізатор відсахнувся від нього.

Спершу Колінзові здалося, що в нього починаються галюцинації, і він навіть майже вирішив більше не пити шампанського перед сніданком. Він ступив уперед і потягнувся до червоної кнопки.

Утилізатор спритно обминув його й вислизнув із кімнати.

Колінз щодуху кинувся за ним, проклинаючи його власника й увесь клас А разом із ним. Мабуть, це була та сама анімація, про яку казав Лік: власникові якимось чином удалося наділити машину здатністю рухатись. Але це була справа десята. Треба було лише наздогнати машину, натиснути кнопку й викликати бригаду з анімаційного контролю.

Утилізатор мчав через залу, Колінз біг за ним. Молодший дворецький, який начищав до блиску масивну ручку дверей з литого золота, втупився у них, розкривши рота.

— Зупини її! — наказав Колінз.

Молодший дворецький незграбно подався уперед, заступаючи Утилізаторові шлях.

Машина, граціозно ухилившись, обійшла дворецького й стрілою мчала до виходу.

Колінз повернув перемикач, і двері з тріском зачинилися.

Утилізатор набрав швидкість і пройшов крізь замкнені двері. Опинившись назовні, він перечепився через садовий шланг, відновив рівновагу й попрямував за огорожу в поле.

Колінз мчав за ним. Якби лише трохи наблизитися до нього...

Раптом Утилізатор здійнявся у повітря. Кілька секунд він висів, а потім упав на землю. Колінз метнувся до кнопки. Утилізатор ухилився, розігнався й знову підскочив. Якусь мить він висів метрах у шести над головою Колінза, здійнявся ще на півметра вище, зупинився, стрімко закрутився, мов дзиґа, й знову впав.

Колінз злякався, що коли Утилізатор втретє здійметься у повітря, він там так і залишиться. Тому, коли той приземлився, Колінз був напоготові. Однією рукою він зробив обманний випад, а другою — міцно притис кнопку. Утилізатор не встиг ухилитися.

— Контроль анімації! — тріумфально вигукнув Колінз.

Пролунав невеликий вибуху, і Утилізатор слухняно завмер. Від анімації не лишилося й сліду.

Колінз витер спітніле чоло й сів на машину. Вороги підступають дедалі ближче. Треба швидше, поки є можливість, побажати щось грандіозне.

Швидко, одне за іншим, він замовив п'ять мільйонів доларів, три робочі нафтові свердловини, кіностудію, бездоганне здоров'я, ще двадцять п'ять танцівниць, безсмертя, спортивне авто й стадо племінної худоби.

Йому здалося, що поруч хтось хихикнув. Колінз озирнувся на всі боки. Довкола нікого не було.

Коли він знову обернувся, Утилізатор зник. Колінз втупився в порожнє місце. А наступної миті зник і сам.

Відкривши очі, він виявив, що стоїть перед столом, за яким сидить уже знайомий йому червонолиций чоловік.