Діамант Раджі - Сторінка 8

- Роберт Луїс Стівенсон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Не пишаючись, я вважаю, що я, приміром, міг би якнайвигідніше охрестити чи одружити вас, але в кожного свої вподобання і таких оборудок ще немає серед моїх досягнень.

— Не хочу вам лестити, — відповів Ванделер, — але присягаюсь, що у вас надзвичайно велика схильність до життя серед злочину. У вас більше досягнень, ніж вам здається, і хоч за своє життя я здибав чимало шахраїв у всіх кінцях світу, та ще ніколи не бачив такого безсоромного, ях ви. Радійте, містере Роллес, ви нарешті знайшли своє справжнє покликання! А щодо помочі — цілком до ваших послуг. В Единбурзі я буду тільки день, залагоджу одну справу для брата, впоравшись, поїду до Парижа, де я звичайно живу. Якщо ваша ласка, можете поїхати зі мною. Гадаю, не мине й місяця, як ви щасливо позбудетеся свого невеличкого клопоту.

(На цьому місці цілком усупереч канонам свого мистецтва наш арабський автор уриває "Пригоду молодика в священичій рясі". Я шкодую про такий звичай і засуджую його, проте я змушений іти за оригіналом і направляти читача шукати кінець пригод містера Роллеса в наступному оповіданні цього циклу — "Оповіді про будинок із зеленими віконницями".)

ОПОВІДЬ ПРО БУДИНОК ІЗ ЗЕЛЕНИМИ ВІКОННИЦЯМИ

Френсіс Скрімджер, службовець Шотландського банку в Единбурзі, до двадцяти п'яти років жив у затишку родинної оселі, втішаючися спокоєм і любов'ю. Матір він утратив ще в дитинстві, зате батько, розумний і чесний чоловік, подбав про його ґрунтовну шкільну освіту та прищепив синові прості й правильні звичаї. Френсіс, маючи лагідну й чуйну вдачу, всі свої здібності і знання ревно віддавав службі. Прогулянка в суботу пополудні, часом обід у колі родичів, щорічна двотижнева подорож у гори або навіть до континентальної Європи — оце й усі його розваги. Френсіс швидко здобував прихильність начальства і вже отримував платню майже дві сотні фунтів на рік із перспективою подвоїти цю суму. Небагато було таких удоволених долею молодиків, як Френсіс Скрімджер, мало хто виявляв більшу ревність і працьовитість, [262] ніж він. Часом увечері, прочитавши газети, молодий службовець грав на флейті, тішачи батька, якого він щиро любив і шанував.

Одного дня Френсіс одержав листа від дуже відомої адвокатської контори, його просили негайно прийти для розмови. Лист мав позначки "Приватно. Конфіденційно" і надсилався в банк, а не додому — дві незвичайні обставини, що змусили хлопця чимшвидше піти до контори. Старший із власників, суворий досвідчений правник, поважно запропонував йому сісти і стисло й точно розповів про справу. Особа, яка хоче зостатись невідомою, але про яку адвокат має всі підстави думати добре, — одне слово, людина, що посідає певне становище в суспільстві, — бажає призначити Френсісові щорічне утримання розміром п'ять сотень фунтів. За капіталом наглядатиме адвокатська контора і двоє опікунів, які теж зостануться анонімними. Проте до цього подарунка додаються дві умови, але, на думку адвоката, його новий клієнт не побачить у цих умовах нічого надмірного або ганебного. Ці слова правник повторив іще раз, уже наголосивши на них, немов прагнучи припинити дальші пояснення.

Але Френсіс поцікавився умовами.

— Як я вже двічі зазначав, ці умови, — відповів адвокат, —ані ганебні, ані надмірні. Водночас я не можу від вас приховати що вони досить незвичайні. Так, уся ця справа дуже відбігає од нашої звичайної практики, і я безперечно б відмовивсь, якби не повага до добродія, що доручив мені опікуватися нею, і, дозвольте додати, містере Скрімджер, прихильність, яку я відчуваю до вас завдяки численним і, без сумніву, цілком заслуженим добрим відгукам про вас.

Френсіс попросив розповісти докладніше.

— Ви навіть уявити не можете, як мене бентежать ці умови, — сказав він.

— їх дві, — відповів адвокат, — тільки дві. А сума, як я вже сказав, становить п'ять сотень на рік. Я ще забув, що витрачати їх можна як завгодно. — Адвокат підвів брови й заговорив урочисто: — Перша напрочуд проста. Вам треба бути в Парижі в неділю пополудні 15-го числа. В касі театру "Комеді Франсез" вам подадуть квиток, узятий на ваше ім'я. Вам треба всю виставу просидіти на зазначеному місці, оце й усе.

— Я б волів у робочий день, — озвався Френсіс. —Та оскільки йдеться про таке ...

— Та ще й у Парижі, любий пане, — заспокійливо додав адвокат. — Я сам трохи пуританин, але з такою умовою і в Парижі — я б не вагався ні хвилини.

Чоловіки засміялися. [263] — Друга умова поважніша, — вів далі адвокат. — Ідеться про ваше одруження. Мій клієнт, щиро прагнучи вам достатку, бажає цілком перейняти на себе вибір дружини для вас. Цілком — ви розумієте? — повторив він із притиском.

— Якщо ваша ласка, висловлюваймось ясніше, — відказав йому Френсіс. — Це означає, що я повинен одружитися тільки з тією жінкою, дівчиною або вдовою, білою або чорною, яку мені запропонує та невідома особа?

— Запевняю вас, що відповідність віку й суспільного становища — те, чого неодмінно дотримається ваш благодійник, — мовив адвокат. — Щодо расових ознак, то, признаюсь, такого мені не спало на думку, та, якщо хочете, я при нагоді про це довідаюсь і зразу перекажу й вам.

— Сер, — сказав Френсіс, — зостається тільки переконатись, чи не криється за цією справою найнегідніше ошуканство. Адже все видається незбагненним, я б навіть сказав, неймовірним. Жаль, але поки я докладніше не з'ясую собі цієї справи й не знатиму вірогідних причин такого поступування, я угоди не підписуватиму. Тож я прошу розповісти трохи більше. Я повинен знати, що в основі такої пропозиції. Якщо ви не знаєте і навіть не здогадуєтесь або вам не вільно розповідати, то я візьму капелюха й піду назад до банку, так само як і прийшов.

— Я не знаю, — відповів адвокат. — Але в мене є цілком імовірний здогад. Ваш батько, тільки ваш батько — доклав рук до цієї угоди.

— Мій батько! — зневажливо вигукнув Френсіс. — Теж мені багатій, я знаю кожну думку в його голові і кожну монетку в кишені!

— Ви не так зрозуміли мої слова, — поправив адвокат. — Я не маю на увазі містера Скрімджера-старшого: адже не він ваш батько. Коли він з дружиною приїхав до Единбурга, вам було майже рік, і ви лише три місяці перебували під опікою своїх батьків. Це трималось у великій таємниці, але факти саме такі. Батько ваш невідомий і, повторюю, гадаю, що саме він — джерело отих пропозицій, із якими я звертаюся до вас.

Подив Френсіса Скрімджера від такої несподіваної звістки був воістину несказанний. Він геть стерявся і сказав про це адвокатові:

— Сер, сповістивши мені такі дивовижні речі, ви повинні дати мені трохи часу для роздумів. Про своє рішення я скажу вам увечері.

Правник похвалив таку розважливість, і Френсіс, вигадавши якусь притичину й відпросившись із банку, вирушив на далеку прогулянку за місто, зважуючи всі [264] можливі заходи й варіанти. Приємне відчуття власної значущості схиляло його до глибоких і всебічних міркувань, проте висновок був очевидний уже зразу. Вся його плотська натура невтримно линула до п'яти сотень на рік і тих дивних супровідних умов, у своєму серці він раптом відчув нездоланну відразу до прізвища Скрімджер, яке досі йому подобалось, почала зароджуватися зневага до вузьких неромантичних інтересів свого дотеперішнього життя. А коли його розум настроївся вже цілком по-іншому, у Френсіса з'явилося нове почуття сили і свободи, перед ним відкрилися найзвабливіші перспективи.

Одним словом потвердивши згоду, Френсіс негайно отримав від адвоката чек за півріччя, бо виплати йому починалися з першого січня. З чеком у кишені пішов додому, і квартира на Шотландській вулиці вперше видалась Йому жалюгідною, вперше в ніс йому вдарив дух варива, він з подивом і майже огидою придивлявся до часом не дуже вишуканих манер свого нібито батька. Вже наступного дня він вирішив їхати до Парижа.

У Парижі, куди він прибув задовго до призначеного часу, Френсіс винайняв номер у скромному готелі, де часто селились англійці та італійці, і весь свій час віддавав вивченню французської мови: двічі на тиждень до нього ходив учитель, а гуляючи по Єлисейських полях, він заговорював із перехожими, щовечора ходив до театру. Оновив за останньою модою ввесь свій гардероб, щоранку в перукаря на сусідній вулиці голився й робив зачіску. Завдяки цим заходам Френсіс потроху став скидатися на чужоземця, а його непринадне минуле ніби затиралось.

Нарешті в суботу він подався до каси театру на вулиці Рішельє. Тільки-но Френсіс назвав своє ім'я, як касир подав йому квиток у конверті, на якому ще й чорнило як слід не висохло.

— Його щойно принесли, — сказав касир.

— Невже! — вразився Френсіс. — А можна спитати, який він собою, той чоловік?

— Вашого друга описати дуже легко, — відповів касир. — Це немолодий, суворий і вродливий чоловік, уже сивий, із шабельним шрамом на обличчі. Так що ви його зразу впізнаєте.

— Авжеж, — погодився Френсіс. — Дуже вам дякую за послугу.

— Він, мабуть, не встиг іще далеко відійти, — додав касир. — Якщо ви поквапитесь, то, може, й наздоженете його.

Френсіс не чекав, поки скажуть двічі, чимдуж вибіг з театру на середину вулиці і став роздивлятися. Сивих добродіїв [265] було чимало, але, хоч він кожному зазирав в обличчя, жоден не мав рубця на виду. Десь із півгодини він гасав по всіх сусідніх вулицях, аж поки збагнув увесь нерозум таких пошуків. Тоді вирішив погуляти, аби трохи заспокоїтись: близькість імовірної зустрічі з тим, кому він, безперечно, завдячує життя, глибоко схвилювала молодого хлопця.

Трапилося так, що Френсіс пішов спершу вулицею Друо, а потім вулицею Мучеників, і випадок прислужився йому краще, ніж усякі попередні плани й задуми. На бульварі він побачив двох чоловіків, що повагом розмовляли, сидячи на лаві. Один був молодий, чорнявий, і гарний, одягнений по-світському, але з незатертим відбитком духовного сану на обличчі; другий цілком відповідав описові касира. Френсіс відчув, як закалатало серце, знав, що зараз він от-от почує батьків голос; зробивши широке коло, він тихесенько став позаду лави, чоловіки надто захопилися розмовою, щоб помічати навколишнє. Як і сподівався Френсіс, розмова велася англійською мовою.

— Ваші підозри, Роллесе, починають мені набридати, —сказав старший чоловік.