Доктор Фаустус - Сторінка 118

Взагалі музично-теоретичні розділи цієї книжки багатьма своїми подробицями зобов'язані вченню Шенберга про гармонію.

Томас Mанн

==========

Роман написано в 1943–1947 рр.

==========

Примітки перекладача

склав Дмитро Наливайко

1. Віоль д'амур — різновид віол, старовинний струнний смичковий інструмент.

2. "Листи темних людей" — сатиричний антиклерикальний твір, написаний німецькими гуманістами P. Кротом, Г. Буше і У. фон Гуттеном; вийшов у двох частинах в 1515–1516 рр.

3. Рейхлін Йоганн (1455–1522), Крот Рубеан (1480–1540), Муціан Руф (1471–1540), Гесс Еобан (1484–1540) — німецькі гуманісти доби Відродження і Реформації.

4. "Gesta Romanorum" ("Діяння римлян" — латин.) — середньовічний збірник оповідок історичного й легендарного змісту, складений у першій третині XIII ст. ченцем Елімандом. Згодом Т. Манн написав роман "Обранець" на сюжет однієї з цих оповідок (про чудовне життя папи Григорія).

5. Золота сфера — сфера уявлень гуманістів Відродження, яка примиряла античність і християнство, античну й християнську міфологію (звідси Богородиця— "мати-годувальниця Юпітера").

6. Священна дорога. — Ця дорога в давній Греції з'єднувала Афіни з Елевсіном, культовим центром богині родючості й землеробства Деметри. Тут двічі на рік, весною і восени, відбувалися свята (елевсінські містерії).

7. Якх — одне з імен Діоніса, бога землеробства й виноградарства.

8. Лютер Мартін (1483–1546) — визначний діяч Реформації в Німеччині, переклав на німецьку мову Біблію, супроводивши її розділи передмовами й примітками.

9. …тій брауншвейг-вольфенбюттельській принцесі, що вийшла заміж за сина Петра Великого. — Йдеться про принцесу Шарлотту, яка 1711 року вийшла заміж за царевича Олексія й померла 1715 року; мати Петра II.

10. Мудрі поради Соломонові — одна з книг Біблії, Старого заповіту (Мудрості).

11. Hetaera esmeralda — латинська назва тропічного метелика, в перекладі означає "оксамитна блудниця".

12. Чоловік з Віттенберга — німецький фізик Ернст Фрідріх Хладні (1756–1827); в науці описані явища називаються "фігури Хладні".

13. Канон — тут форма багатоголосої музики, заснована на принципі імітації, проведенні всіма голосами тієї самої мелодії, але різних її фраз.

14. Поліфонія — вид багатоголосся в музиці, заснованого на рівноправності голосів; спершу поліфонія розвивалася в хоровій музиці.

15. …Галле, міста Генделя… — Георг Фрідріх Гендель (1685–1759), великий композитор німецького барокко, народився в Галле.

16. …Лейпціга, міста кантора церкви Святого Томаса… — Йоганн Себастіан Бах (1685–1750), великий німецький композитор барокко, виконував обов'язки кантора й органіста в лейпцігській церкві Святого Томаса.

17. …два пов'язаних алітерацією чаклунських замовлянь фульдською говіркою. — Йдеться про притаманне давньонімецькому віршуванню повторення групи приголосних при наголошених голосних в межах одного вірша (рядка); фульдська говірка — говірка міста Фульди та його округи в середній Німеччині.

18. Оттон III (980-1002) — імператор Священної Римської імперії німецької нації, середньовічного державного утворення. Все сказане про нього в тексті достовірне, окрім поховання у вигаданому автором місті Кайзерсашерні. Насправді Оттон III похований в Аахені.

19. Сціпіон Публій Корнелій (бл. 235 — бл. 183 до н. е.) — римський полководець, прозваний Африканським за перемоги над Карфагеном у Другій пунічній війні.

20. Чімабуе (бл. 1240–1320) — італійський живописець флорентійської школи, один з митців проторенесансу (пізнього середньовіччя, в якому розвивалися ренесансні тенденції).

21. Страдіварі Антоніо (1644–1737) — славетний італійський майстер струнних смичкових інструментів, працював у Кремоні.

22. Тутті (всі — іт.) — звучання всіх інструментів в оркестровій музиці.

23. Хоровод блудних вогників — фрагмент із ораторії "Засудження Фауста" французького композитора-романтика Гектора Берліоза (1803–1869).

24. Заклинання вогню — заключна сцена в музикальній драмі "Валькірія" німецького композитора-романтика Ріхарда Вагнера (1813–1883).

25. Кантилена — співуча плавна мелодія.

26. Лур — старовинний скандінавський духовий інструмент.

27. Танок кістяків на цвинтарі — в "Танці смерті", оркестровій фантазії французького композитора Каміла Сен-Санса (1835–1921).

28. Гліссандо — ковзання від ноти до ноти по струнах або клавішах.

29. Ерарівські педальні арфи — арфи, винайдені французьким майстром Ераром (1752–1831).

30. Кванц Йоганн Йоахім (1697–1773) — німецький музикант, віртуоз гри на флейті й гобої.

31. "Послання до римлян" (апостола Павла) — одне з ранньохристиянських апостольських послань, які ввійшли в Новий заповіт.

32. Квінтове коло — зіставлення гам, де гами віддалені одна від одної на квінту вверх чи вниз, перебуваючи з нею в домінантному відношенні.

33. Терцієва спорідненість — між тризвуччями, тоніки яких знаходяться на відстані терції, тому терція одного є тонікою другого.

34. Неаполітанська секста — секста, що утворюється між четвертим і другим низькими ступенями. За допомогою терцієвої спорідненості й неаполітанської сексти відкривається можливість модуляції в далекій тональності.

35. Енгармонійна заміна — різні назви звуків тієї самої висоти і висотна рівність звуків різних назв. Кожен звук темперованого звукоряду може бути водночас як піднятим на півтону (знак дієз) нижчим звуком, так і піднятим на півтону вищим звуком (знак бемоль), що збагачує можливості модуляцій в іншій тональності.

36. "Мармурова статуя" — оповідання Йозефа фон Айхендорфа (1788–1857), німецького письменника-романтика. Волею автора роману вигаданий персонаж створює неіснуючу оперу на сюжет цього оповідання.

37. Преторіус Міхаель (1571–1621) — німецький композитор і музикальний теоретик.

38. Фробергер Йоганн Якоб (1635–1695) — німецький органіст і композитор раннього барокко.

39. Букстегуде Дітріх (1637–1707) — німецький композитор і органіст; як і Фробергер, був попередником Баха.

40. …між розквітом Генделя і Гайдна. — Розквіт творчості Георга Фрідріха Генделя припадає на першу третину XVIII ст., а розквіт творчості Йозефа Гайдна — на останню його третину. Це час між розквітом музики німецького барокко і музики віденського класицизму.

41. Соната для рояля опус 111 — остання, 32 соната Бетховена до-мінор.

42. …разом із двома іншими… — Тобто фортепіанними сонатами № 30, мі мінор, опус 109 і № 31, ля-бемоль мажор, опус 110.

43. Фамулус (слуга, учень — латин.). — Очевидно, Т. Манн має на увазі Антона Шнідлера, учня Бетховена, який з 1789 по 1825 рік був постійним супутником життя геніального композитора.

44. Фуга — музикальний твір імітаційного характеру, заснований на багаторазовому проведенні тієї самої теми на різні голоси; вища форма поліфонічної музики.

45. Естергазі Міклош (1765–1833) — угорський магнат і політичний діяч, протегував Бетховену, який присвятив йому кілька творів.

46. Контрапункт — 1. Те саме, що поліфонія (див. приміт. вище). 2. Рухливий контрапункт — повторне проведення поліфонічної побудови зі зміною інтервалу між голосами чи часу їх вступу відносно один до одного. 3. В поліфонічній музиці мелодія, що звучить водночас із темою.

47. …в герці з цим янголом… — Парафраз біблійного епізоду нічної боротьби Якова з Богом, який прибрав вигляду янгола.

48. Рудольф — ерцгерцог австрійський, був учнем і покровителем Бетховена.

49. Гомофонний — від гомофонії, виду багатоголосся в музиці, заснованого на домінуванні одного голосу, як правило верхнього, і підпорядкуванні йому інших голосів, що створюють музикальний супровід. Гомофонія протилежна поліфонії.

50. Невми — нотне письмо західноєвропейського раннього середньовіччя, аналог давньоруських "крюків".

51. Нідерландські майстри поліфонічного стилю — музична школа, яка в XV–XVI ст. виникла на території тогочасних Нідерландів. Знаменувала вищий розквіт вокальної поліфонії т. з. строгого стилю. До цієї музичної школи належали Й. Окегем. Г. Дюфан, Я. Обрехт, Ж. Депре, О. Лacco.

52. Лacco Орландо (Ролан де Лассю, бл. 1532–1594) — видатний фламандський композитор доби Відродження, майстер духовної і світської хорової музики.

53. Бурк Йоахім фон (1546–1610) — німецький композитор, писав духовну музику. Згадана ораторія "Страсті Йоаннові" була написана в 1568 р

54. Піфагорейські жарти — для піфагорейства, що йде від давньогрецького філософа Піфагора (VI ст. до н. е.), був характерний інтерес до музики, яка пов'язувалася з математикою і нерідко витлумачувалася містично.

55. Кундрі — героїня останньої опери Вагнера "Парсіфаль", блудниця, що уособлює чуттєве начало і прагне спокусити Парсіфаля, на якого покладена особлива духовна місія.

56. Космогонічний міф — міф про походження світу, про його створення богами.

57. Тризвук в мі-бемоль мажорі — в сцені першій (на дні Рейну) і останній (похід богів на Валгаллу) музичної драми Вагнера "Золото Рейну", якою відкривається його тетралогія "Перстень Нібелунгів".

58. Брукнер Антон (1824–1896) — австрійський композитор, представник пізнього романтизму, автор дев'яти симфоній

59. Байсель Йоганн Конрад — реальна особа, про нього Т. Манн дізнався із американських газет, потім у Вашінгтонській бібліотеці ознайомився з його рукописними й друкованими творами. Про це письменник розповів у своїй "Історії "Доктора Фаустуса". Романі одного роману".

60. Теренцій Публій (бл. 195–159 до н. е.) — римський драматург, до нас дійшли шість його комедій.

61. Стерн Лоренс (1713–1768) — англійський письменник, представник сентименталізму. Згадане поводження з уявною слухачкою — із його роману "Трістрам Шенді"

62. Майстер Екегарт (1260–1327) — середньовічний німецький філософ-містик.

63. Палестріна — місто в Середній Італії і водночас прізвище великого італійського композитора Джованні П'єрлуїджі да Палестріна (бл. 1525–1594), який очолив римську поліфонічну школу. В музиці Палестріни, що є вершиною високого поліфонічного стилю, намітився перехід від поліфонії до гомофонії.

64. Sonata facile — "Легка соната" Вольфганга Амадея Моцарта для фортепіано в до мажорі.

65. Скарлатті Доменіко (1685–1757) — італійський композитор, син знаменитого Алессандро Скарлатті. Автор численних одночастинних сонат для клавесина.

66. …двох маленьких сонатах Бетховена. — Соната для фортеніано № 19 соль мінор і соната № 20 соль мажор.

67. Клементі Муціо (1752–1832) — італійський композитор і піаніст.

68. Франк Сезар (1822–1890) — французький композитор, бельгієць за походженням.

69. Шабріє Еманюель (1841–1894) — французький композитор пізньоромантичного напрямку, який зазнав значного впливу німецької романтичної музики.

70. Дебюссі Клод (1862–1918) — видатний французький композитор-імпресіоніст.

71. Д'Енді Венсан (1851–1931) — французький композитор, належав до того ж напрямку, що й Шабріє.

72. Генделеве акордне альфреско. — Мається на увазі те, що Гендель досягав враження фрескової монументальності широким застосуванням простих тризвуків.

73. Франц Роберт (1815–1892) — німецький композитор пізнього романтизму, автор романсів і пісень на тексти німецьких поетів.

74. Вольф Гуго (1860–1903) — австрійський композитор неоромантичного напрямку.