Досконалий злочин - Сторінка 4

Вона ледве чи пригадувала те "клацання", ту фразу, яка її стривожила… Про це краще було би не думати, та й навіщо! Ґабі, яка через "клацання" стала здатною вбити свого чоловіка, та жінка-вбивця, не повинна була існувати до виправдовувального вироку; Ґабріела втопила її в колодязі забуття, відрізала себе від мотивів і причин, які привели її до знищення Ґаба, відгородила зону цього знання в собі.

Завдяки пригадуванню вона знову ставала Ґабріелою закоханою й коханою, нездатною підняти руку на цього чоловіка. Як актриса, якій доводиться втілювати якийсь персонаж і яка, зрештою, себе з ним ідентифікує і, випромінюючи неймовірну правдивість, виходить на знімальний майданчик, Ґабріела прибула на процес, уособлюючи невтішну героїню, жертву жахливого звинувачення.

Від першого дня слухання встановився консенсус на її користь. Другого дня репортери говорили про необґрунтоване звинувачення. Третього дня невідомі жінки ридма ридали на останній лаві в переповненому залі, прийнявши сторону зневаженої невинності. Четвертого дня її діти з'явилися почергово в новинах на всіх каналах, висловлюючи свою схвильованість та обурення.

Ґабріела витримувала допити і надзвичайно уважно стежила за прослуховуванням свідків: вона дбала про те, щоб ніщо ні в неї, ні в інших не підважило вибудовану нею версію; можна було думати, що скрупульозний композитор сидить на репетиціях свого твору, тримаючи на колінах партитуру.

Як і передбачалося, свідчення пастуха виявилися вкрай безнадійними. Він не лише розмовляв приблизною французькою мовою — тоді як у цій країні синтаксична чи словникова помилка не тільки свідчить про брак виховання, а й відображає агресивність щодо всього суспільства, асимілюючись зі зневагою та блюзнірством щодо національного культу мови, — а ще й поскаржився, що йому довелося заплатити за квиток, аби "піднятися на Комп'єнь", і не менш ніж чверть години бурчав із цього приводу. Під час опитування метром Плісьє він схибив, коли визнав, що впізнав Ґабріелу де Сарла "за її світлинами в газетах", потім давав лише гидкі пояснення про свою інертність щодо порятунку тіла, "ясно, що після такого падіння там могла бути тільки купа м'яса, нічого було й перевіряти, я ж не дурень, все-таки".

Окрім пастуха, все підтверджувало невинність Ґабріели. У передостанній день вона трохи розслабилась. І коли перед судом постав сімейний лікар, вона не сподівалася, що її настільки заполонять емоції.

Лікар Паскаль Ракан, вірний друг подружжя Сарла, розповів кілька незначних історій про Ґаба і Ґабі, поміж них і таку:

— Рідко коли побачиш таку закохану пару. Коли один із них щось придумував, то робив це не заради себе, а задля іншого. Так, Ґабі хотіла й далі подобатися своєму чоловікові, тож захоплювалася для цього спортом, цікавилась у мене питаннями дієтології. Ґаб, зі свого боку, хоча був сухий і худорлявий, страждав від гіпертонії, але його непокоїла не сама хвороба, яка контролювалася добрими ліками, а наслідки лікування. Як вам відомо, бетаблокатори знижують лібідо, применшують сексуальний потяг. Він частенько приходив, аби про це поговорити, оскільки боявся, щоби дружина не подумала, ніби він менше її жадає. Це було неправдою, у нього просто трішки ослабло бажання. Я ніколи не бачив, щоби чоловік так про це тривожився. Ніколи не зустрічав такої турботи про дружину. У більшості випадків чоловіки думають лише про себе, лише про своє здоров'я; коли ж вони констатують зниження бажання, це їх влаштовує, зменшує відсоток побічних зв'язків, вони неймовірно радо стають доброчесними через медичні проблеми, бо це не вимагає від них ніяких зусиль. Тоді як Ґаб турбувався лише про Ґабріелу.

Почувши цю невідому їй подробицю, Ґабріела не змогла втриматися, щоб не розридатись. Вона спробувала опанувати себе, але була настільки схвильована, що не змогла, тож метр Плісьє попросив відкласти засідання, суд його прохання задовольнив.

Члени слухань вирішили, що зрозуміли, чому Ґабріела була так схвильована. Вона нічого не пояснила метру Плісьє, але заспокоївшись настільки, щоб нормально говорити, звернулася до нього з проханням:

— Будь ласка, я в'язну, я більше не витримаю… Чи могли би ви попросити мою старшу дочку про послугу?

— Авжеж.

— Нехай вона сьогодні принесе до в'язниці чотири коробки, які стоять на низенькому столику в кімнаті їхнього батька. Вона зрозуміє, про що я.

— Я не певен, що вона має право передати вам усе це в кімнаті для розмов.

— Благаю вас, інакше я не витримаю.

— Ну ж бо, тримайтеся, залишилося не більше доби. Завтра останній день, день судових дебатів. Увечері все буде відомо.

— Я не знаю, що буде вирішено завтра, ви також ні, за всієї поваги до вас і вашого таланту. Прошу вас, метре, я не в силах триматись і зроблю якусь дурницю.

— Чим же ці коробки з-під печива…

— Будь ласка! Я більше не витримаю, я за себе не відповідаю.

Він збагнув, що вона цілком щиро погрожує посягнути на своє життя. Бачачи її стривоженість і боячись, що вона не протримається до кінця процесу, який, на його думку, буде переможним, — білий камінь у його кар'єрі, — він злякався якогось неправильного кроку і присягнув, що сам принесе вказані нею коробки. Нехай, він ризикне!

На його велике здивування, бо вона не привчила його до сплеску почуттів, Ґабріела охопила його плечі й поцілувала.

Засідання відновилось, але Ґабріела його не слухала, її думки крутилися довкола свідчення лікаря, секретних коробок і отого "клацання", довкола того, що вона два з половиною роки приховувала.

Сівши в автобусик, який віз її до в'язниці, вона випростала ноги й замислилась.

Оскільки вона тільки й чула людей, які розповідали про неї та про нього, нічого про це не знаючи, вона, зрештою, почала снувати безладні думки.

Навіщо вона його вбила?

Через "клацання"… Чи не було це помилкою?

У в'язниці вона попросила виняткового дозволу прийняти душ. Завдяки зразковій поведінці та прихильній оцінці її процесу у пресі їй це дозволили.

Вона стала під струмені гарячої, мов окріп, води. Щоб очиститися від дурниць, яких вона могла наговорити чи наслухатись останніми днями. Передумати те, що трапилось, згадати те "клацання".

"Клацання" йшло від Полетти.

…Коли ця висока незграбна жінка з чоловічими рисами обличчя оселилася зі своїм чоловіком у Санлісі, вона почала вчащати до Ґабріели, щоб умеблювати й декорувати свій новий будинок. Навіть якщо за першої зустрічі вона здалась їй вульгарною, як із вигляду — на Полетті було стільки кольорів, скільки на бразильському папузі, — так і за мовою, Ґабріела багато розважалася з цією клієнткою, бо цінувала її зухвалість, зневагу до того, що хто скаже, її вражаючі репліки, шокуючі, але доречні. І неодноразово захищала її перед своїми працівниками та наляканими покупцями. Вона мала до неї особливу довіру: новоприбула мала дар виявляти підступні вчинки. Недовірлива і спостережлива Полетта звернула її увагу на торгівлю фальшивими опалами, на банду, що демонтувала старі каміни; зрештою, їй вистачало одного погляду, щоби розпізнати ґанджі й таємниці сільчан, приховані випадки перелюбу, про які Ґабріела або не знала, або потребувала років, щоби про них дізнатись. Засліплена проникливістю Полетти, Ґабріела полюбляла проводити з нею час, сидячи на виставлених на продаж стільцях.

Одного разу, коли вони отак теревенили, Ґабріела зауважила злий погляд Полетти, який збоку, наче у птаха, стежив із перервами за переміщенням стороннього. Предметом сканування був Ґаб, з яким Полетта досі не зустрічалася. Ґабріела, якій було цікаво дізнатися, що та про нього скаже, не повідомила, що її коханий чоловік щойно з'явився у крамниці.

І хоча розмова точилася далі, Ґабріела добре бачила, що Полетта нічогісінько не пропускає з пересувань, поведінки й зауважень Ґаба.

— Що ти про нього думаєш? — раптом запитала Ґабріела, повівши оком у напрямку Ґаба.

— Про отого? О-ля-ля, це — фальшивий зад. Надто ввічливий, щоби бути чесним. Лицемір із лицемірів. Та ще зі спеціальною відзнакою й вітаннями криводушних!

Ґабріела була настільки ошелешена, що не могла отямитися, доки Ґаб не поквапився до неї підійти й поцілувати, а тоді привітався з Полеттою.

Зрозумівши свою помилку, та одразу ж змінила своє ставлення, наступного дня вибачилася перед Ґабріелою за свої слова, але запізно: черв'як уже заліз у яблуко.

Від цієї миті день за днем Ґабі дивилась на Ґаба зовсім іншим оком. Якщо Полетта так сказала, цьому була якась причина, вона ж ніколи не помилялася! Ґабі спостерігала за Ґабом наче за кимсь чужим, намагаючись забути все, що про нього знала або вважала, що знає. Гірше — вона спробувала якось підтвердити судження Полетти.

І була неймовірно здивована, коли це виявилося зовсім нескладно.

Ґаб де Сарла, ввічливий, галантний, одягнений з недбалим смаком у стилі джентльмена-фермера, вільний, аби могти зробити послугу, постійно присутній на релігійних відправах, мало схильний до зайвої балакучості чи роздумів, міг однаково і викликати захоплення, і дратувати. Відданий традиціям у своїх почуттях, розмовах і поведінці, навіть у фізичному вигляді, одних людей він приваблював із тих самих причин, що інших (звісно, нечисленних) відштовхував: він виглядав досконалим, ідеальним.

Викликавши інстинктивно у злої Полетти підозру, він несподівано поставив перед Ґабріелою ту саму проблему, що й окремі меблі в житті антиквара: оригінал чи імітація? У ньому або вбачали чесну людину, яка турбується про ближнього, або в цьому вбачали обман.

За кілька тижнів Ґабріела упевнилася, що живе з шахраєм. Беручи одна за одною властивості Ґаба, вона перевертала карту і бачила ваду. Його спокій? Панцир лицеміра. Його Галантність? Спосіб скерувати в певне русло лібідо, що било через край, і привабити майбутні жертви. Його люб'язність стосовно перепадів настрою, що траплялись у Ґабріели? Якнайглибша байдужість. Його одруження з кохання, союз аристократа з простолюдинкою, що був викликом? Контракт заради грошей. Його католицька віра? На один твідовий костюм — одяг респектабельності — більше. Моральні риси? Слова, щоб замаскувати свої пориви. У неї несподівано виникла підозра, що допомога, яку він надавав магазину, — перевезення меблів, як при закупівлі, так і після продажу, — забезпечувала лише алібі, що мало вивільнити йому час, непомітно забезпечити відлучення.