Доводи розсудку - Сторінка 21

Обличчя Мері нараз затьмарилось. Чарлз розсміявся.

— О, у капітана Бенвіка, гадаю, усе гаразд, але він такий дивний чоловік. Ніяк його не зрозумію. Ми запрошували його до нас на день чи два: Чарлз збирався разом із ним піти на полювання, він, здавалося, був дуже радий; я думала, що це вже вирішено, як раптом! У вівторок увечері вибачається вкрай недоладно: він "ніколи не брав до рук рушниці", і "його не так зрозуміли", і він обіцяв це, він обіцяв те, і врешті-решт, як я зрозуміла, взагалі не збирався їхати. Напевно, боявся, що йому тут з нами буде нудно, але, я впевнена, з нами на Віллі звеселився б навіть такий страдник, як капітан Бенвік.

Чарлз знову розсміявся і сказав:

— Мері, ти ж добре знаєш, у чому тут справа. Усе це (він повернувся до Енн) через тебе. Він вважав, що, приїхавши, він знайде й тебе поблизу, а коли дізнався, що леді Рассел живе за три милі від нас, його серце не витримало і йому духу забракло їхати з нами. Поза всяким сумнівом, іншої причини й бути не може. Мері знає, що це так.

Мері не дуже поблажливо з цим погоджувалася: чи то вона вважала, що капітан Бенвік через своє народження й достатки не має права закохуватися в дівчину з роду Елліотів, чи то їй не хотілося визнавати, що Енн швидше може принадити гостя до Апперкросса, ніж вона сама, — нам залишається тільки здогадуватись. Енн, однак, така новина зовсім не збентежила. Сміливо визнавши подумки, що це їй лестить, вона продовжувала розпитування.

— О, він про тебе говорить, — вигукнув Чарлз, — такими словами… — але раптом його перебила Мері:

— Запевняю тебе, Чарлзе, поки я там була, жодного разу не чула, щоб він говорив про Енн. Повір, Енн, за весь цей час він ніколи тебе й не згадував.

— Певно, ти маєш рацію, — погодився Чарлз. — Мабуть, і не згадував; але, однак, це ясно-яснісінько, що він вкрай тобою захоплений. З головою заглибився в книжки, які прочитав за твоєю порадою, хоче про них із тобою поговорити; а в одній щось таке знайшов, од чого був просто в захваті; не буду удавати, нібито пам'ятаю, що саме, але щось просто чудове, — я сам чув, як він розповідав про це Генрієтті; і якими словами він тоді говорив про "міс Елліот"! Мері, тут уже я можу тебе запевнити, сам це чув, а ти була в іншій кімнаті. "Елегантність, люб'язність, краса". О! Чеснотам міс Елліот немає ліку.

— Безсумнівно, — вигукнула Мері, — це не робить йому честі. Адже міс Гарвіл померла тільки в минулому червні. Гроша ламаного не варте його серце, чи не так, леді Рассел? Я впевнена, що ви зі мною погодитесь.

— Мені треба побачити капітана Бенвіка, перш ніж дійти висновку, — відповіла леді Рассел, усміхаючись.

— Можу вам сказати, мем, що незабаром у вас, певно, з'явиться така нагода, — сказав Чарлз. — Хоча він не наваживсь їхати з нами і ще довго буде відкладати свій офіційний візит, одного дня ще заїде до Келлінча, можете не сумніватися. Я розповідав йому, як сюди дістатись, і казав, що на нашу церкву варто подивитися; він має прихильність до архітектурних красот, і я подумав, що це для нього буде гарним приводом, і він справді вельми уважно мене слухав, тому я впевнений, що невдовзі ви його тут побачите. Отже, я вас попередив, леді Рассел.

— Я завжди рада прийняти будь-якого доброго знайомого Енн, — люб'язно відповіла леді Рассел.

— Ах, він скоріше мій добрий знайомий, — сказала Мері. — Останні два тижні ми щодня бачились.

— Що ж, тоді я буду щаслива прийняти капітана Бенвіка, вашого спільного доброго знайомого.

— Повірте, мем, ви не знайдете в ньому нічого приємного. Таких нудних молодих людей і вдень зі свічкою не знайдеш. Іноді він проходив зі мною від одного кінця набережної до другого, не вимовивши ані слова. Ні, вихованим його не назвеш. Він вам не сподобається, я впевнена.

— У цьому ми з тобою не погоджуємося, Мері, — сказала Енн. — Я гадаю, він сподобається леді Рассел. Оцінивши його розум, вона зовсім не помітить вад його поводження.

— Я теж так гадаю, Енн, — сказав Чарлз. — Я певен, що леді Рассел він сподобається. Він саме до смаку леді Рассел. Дайте йому книгу до рук, і він увесь день буде її читати.

— Саме так! — глузливо вигукнула Мері. — Він устромить носа у книгу, і, якщо ви з ним заговорите або впустите ножиці з рук — він нічого й не помітить. Невже ти гадаєш, що це може сподобатися леді Рассел?

Леді Рассел розсміялась.

— Ніколи б не подумала, — сказала вона, — що моя думка стосовно когось може спричинити такі непримиренні суперечки. Мені б дуже хотілося подивитись на людину, про яку можна почути такі різноманітні судження. Нехай він сам сюди приїде. І тоді, Мері, ти дізнаєшся про мою думку, а заздалегідь судити я не буду.

— Він вам не сподобається. Я в цьому не сумніваюсь.

Леді Рассел перевела бесіду на іншу тему. Мері з пожвавленням заговорила про те, яким дивним чином вони зустрілися, вірніше, розминулися з містером Елліотом.

— А ось цю людину, — сказала леді Рассел, — я б не хотіла бачити. Він ухилився від сердечних взаємин з головою своєї сім'ї, і це справило на мене вельми неприємне враження.

Цей присуд поклав край завзяттю Мері, і їй довелося припинити свою промову.

Хоч Енн не наважувалася розпитувати про капітана Вентворта, добровільних розповідей про нього вона почула більш ніж достатньо. Останнім часом у нього помітно поліпшився настрій, як і слід було чекати. Стало краще Луїзі — стало краще і йому; він уже був зовсім не той, що в перший тиждень. З Луїзою не бачився і позаяк боявся, що зустріч може завдати їй шкоди, то побачитись і не намагався; навпаки, він нібито збирався покинути Лайм на тиждень, доки їй не стане краще. Він казав, що поїде на тиждень до Плімута й хотів умовити капітана Бенвіка поїхати туди з ним, але, хоч як наполегливо запевняв Чарлз, він більше був схильний вирушити до Келлінча.

Поза всяким сумнівом, леді Рассел і Енн відтоді час від часу думали про капітана Бенвіка. Кожен звук дверного дзвіночка здавався леді Рассел повідомленням про його візит; коли Енн, поступаючись своїй схильності до самоти, блукала батьківськими угіддями або відвідувала в селі хворих, повернувшись, щоразу очікувала побачити його або почути про нього. Капітан Бенвік, однак, не з'являвся. Чи то він не так прагнув приїхати до Келлінча, як це здавалося Чарлзові, чи то він був надто сором'язливим; і, марно прочекавши цілий тиждень, леді Рассел дійшла висновку, що він і взагалі не вартий того інтересу, який почав був у ній збуджувати.

Мазгроуви повернулися додому, щоб зустрітися зі своїми щасливими хлопчиками й дівчатками, яких відпустили на канікули, і привезли з собою дітей місіс Гарвіл, через що в Апперкроссі додалося гамору, а дім у Лаймі поринув у тишу. Генрієтта залишилася з Луїзою, а інші члени родини посіли свої звичайні місця.

Леді Рассел і Енн зробили їм одного разу візит, і Енн не могла не помітити, що Апперкросс знову пожвавішав. Хоч ні Генрієтти, ні Луїзи, ні Чарлза Гейтера, ні капітана Вентворта тут не було, все так змінилося з дня її від'їзду, як тільки можна побажати.

У місіс Мазгроув шукали порятунку маленькі Гарвіли, яких вона намагалася захистити від тиранства двох хлопчаків із Вілли, що прийшли сюди нібито їх розважати. В одному кутку стояв стіл, за яким веселі дівчатка нарізали цигарковий і золотий папір; а в іншому заставлений тацями стіл угинався від холодців і пирогів, і там гуляли буйні пустуни; до того ж різдвяний вогонь горів так, нібито мав намір заглушити ввесь цей галас.

Чарлз і Мері, звичайно, теж з'явилися. Містер Мазгроув визнав за свій обов'язок розважати леді Рассел і десять хвилин сидів поряд із нею і кричав з усієї сили, марно намагаючись перекричати дітей, які сиділи в нього на колінах. Чудова картина сімейного щастя!

Енн, судячи з її власної вдачі, ніяк не могла визнати цей домашній ураган підхожим засобом для лікування нервів, підірваних хворобою Луїзи. Але місіс Мазгроув, яка покликала до себе Енн для того, щоб іще й іще раз подякувати їй від щирого серця за всі її турботи, завершуючи перелік негод, які випали на долю їй самій, зазначила, окинувши щасливим поглядом кімнату, що після всього пережитого нею, нема нічого кращого, ніж маленькі тихі домашні радощі.

Луїза швидко одужувала. Її мати вже сподівалася, що вона зможе повернутися додому, доки її братики й сестрички не вирушать назад до школи. Гарвіли обіцяли супроводжувати її до Апперкросса, хоч би коли вона приїхала. Капітан Вентворт поїхав до Шропшира, щоб відвідати свого брата.

— Сподіваюся, надалі я запам'ятаю, — сказала леді Рассел, коли вони знову сіли в карету, — що на різдвяних канікулах до Апперкросса краще не їздити.

Кожен має свою думку щодо галасу, як і щодо всього іншого; і звуки можуть бути зовсім нешкідливими або нестерпними, цілком незалежно від їхньої гучності. Коли леді Рассел трохи пізніше в дощовий вечір прибула до Бата й довгою низкою вулиць проїжджала від Старого Моста до Кемден-плейс серед інших карет, під важкий гуркіт хур і ломовиків, крики газетярів, зеленярів і пиріжників, під стукіт дерев'яних черевиків, вона анітрохи не ремствувала. Ні, це були звуки, невід'ємні від зимових радощів; вони поліпшували її настрій; і вона відчувала, що після тривалої сільської нудьги для неї нема нічого кращого, ніж оці маленькі тихі радощі, але вона нікому про це не казала, бо, на відміну від місіс Мазгроув, не мала звички розповідати про свої почуття.

Енн не поділяла її задоволення. Вона відчувала таку ж сильну неприязнь до Бата, як і раніше, але не казала про це; ледве розрізняючи крізь вікно, по якому текли краплі дощу, невиразні обриси домів, вона анітрохи не намагалася краще їх роздивитись; хоч яким неприємним був для неї тривалий проїзд вулицями, він усе одно здавався їй дуже швидким, бо хто ж тут буде радий її побачити? І з ніжною журбою вона оглядалася на гармидер Апперкросса й самоту Келлінча.

Останній лист Елізабет містив новини, певною мірою цікаві. Містер Елліот був у Баті. Він завітав до них на Кемден-плейс; завітав удруге й утретє; був підкреслено уважним. Якщо Елізабет і її батько себе не обманювали, він так само ретельно шукав із ними дружби і так само завзято виявляв теплі почуття до них, як раніше зневагу. Якщо все й справді так, це дуже цікаво; і містер Елліот викликав приємне здивування в леді Рассел, яка вже була готова зректися своїх слів, сказаних нею нещодавно в розмові з Мері, що цю людину вона б не хотіла бачити.