Дроворубова донька (французька народна казка) - Сторінка 2

Маріон не могла його добудитися. Всю ніч заливалась вона слізьми і кликала:

– Прокинься, мій коханий, від міцного сну, подивися на мене! Може, не побачимося ми більше з тобою! Промов до мене хоч єдине слово!

Але чоловік не почув Маріон, а ледь зазоріло, її випхали за двері.

Вдень Маріон знову прийшла до будинку нареченої. Коли та вийшла на прогулянку, Маріон розбила круглий горішок і дістала з нього золотий ланцюжок, браслет та сережки, всипані діамантами. Побачила наречена чудові оздоби, і загорілися в неї очі. Кинулась вона до Маріон і стала просити, щоб та продала їй коштовності. Але у відповідь почула: не продаються вони, а міняються. І наречена спокусилася: обміняла свого нареченого на сережки та браслет з діамантами.

Тим часом до чоловіка Маріон підійшов старий слуга та й каже тихенько:

– Пане, до вашої спочивальні щоночі приводять молоду жінку. Сидить вона до світанку біля вашої постелі, гірко плаче і про щось вас у благає. Але ви міцно спите й нічого не чуєте, бо наречена та її мати/ напувають вас сонним зіллям.

– Спасибі тобі, друже,– сказав чоловік Маріон і глибоко замислився.

"Щось тут не так",– подумав він нарешті.

Коли пізно ввечері принесли йому келих з питвом, він сказав слузі:

– Поставте келих на столик. Я вип'ю згодом.

Але він не випив зілля, а вихлюпнув його за вікно. Потім ліг і вдав, що міцно заснув. Незабаром до спочивальні ввели молоду жінку. Сіла вона біля узголів'я і гірко заплакала, минулі щасливі дні згадуючи... Слухав чоловік, слухав – і раптом згадав. Це ж його кохана дружина Маріон! Скочив він з постелі й гаряче пригорнув її до серця. А рано-вранці пішов до нареченої і попросив, щоб вона та її мати вийшли до нього. Коли вони прийшли, промовив:

– Я прийшов до вас за порадою. Якби, скажімо, замовили ви новий ключ до скриньки замість загубленого, а потім знайшли старий,– яким ключем відмикали б ви скриньку: старим чи новим?

– Звичайно, старим,– відповіли мати й дочка.

– Отож і я так думаю. А тепер скажу вам ось що. Сім років тому мав я кохану дружину, та лиха доля розлучила нас. І ось я знайшов її!

Він підвів до нареченої та її матері Маріон. Мати й дочка аж пороззявляли роти від подиву, але сказати їм було нічого.

Маріон з чоловіком повернулися в свій замок і жили там довго-довго в коханні та злагоді.