Друга пляма - Сторінка 4

Якщо цей лист десь загубився... ні, він не може загубитись... Але якщо він не загубився, то де ж він? У кого? Чому його не пускають у дію? Ось питання, що наче молотом гупає у мене в голові. І чи справді це тільки звичайнісінький збіг, що Лукас зустрів свою смерть саме того вечора, коли зник лист? Чи цей лист взагалі дійшов до нього? Якщо дійшов, то чому його немає серед паперів Лука-са? Чи ця його божевільна дружина прихопила лист із собою? Якщо прихопила, то чи він у неї вдома в Парижі? І як мені шукати його там, не викликаючи підозрінь у французької поліції? Це той випадок, мій любий Вотсоне, коли закон для нас такий же небезпечний, як і злочинці. Проти нас усі, але інтереси, поставлені на карту, величезні. Якщо я доведу цю справу до успішного завершення, вона, безперечно, належним чином увінчає мою кар'єру. А, ось і останні фронтові новини! — Він швидко глянув на подану йому записку.— Ого! Лестрейд, здається, побачив щось цікаве. Надягніть капелюх, Вотсоне, і ми разом прогуляємось у Вестмінстер.

Так я вперше прийшов на місце цього злочину — до високого закіптюженого, з вузьким фасадом будинку, бундючного, строго спланованого й надійного — як те століття, яке дало йому життя. Бульдожаче обличчя Лестрейда подивилось на нас з вікна, і коли здоровило констебль, відчинивши двері, впустив нас, Лестрейд тепло привітався з нами. Кімната, куди нас ввели, була тією самою, де стався злочин, але слідів його вже не залишилось, крім плями неправильної форми на килимі. Цей килим,— маленький квадрат килимової доріжки,— лежав у центрі кімнати і був оточений широкою смугою чудової старовинної дерев'яної підлоги, викладеної квадратами й відполірованої до блиску.

Над каміном висіла пречудова колекція зброї, з неї й було взято кинджал того трагічного вечора. Біля вікна стояв розкішний письмовий стіл, і кожна річ у цій оселі: картини, килими, портьєри — усе свідчило про витончений, на межі розпещеності смак.

— Знаєте новини з Парижа? — спитав Лестрейд.

Холмс ствердно кивнув.

— Наші французькі друзі цього разу, здається, влучили в ціль. Немає сумніву, що все було так, як вони твердять. Вона постукала в двері — несподіваний, на мою думку, візит, адже Лукас проводив життя наче у водонепроникному відсіку на кораблі, й до нього ніхто не ходив,— він впустив її, бо не можна ж було тримати жінку на вулиці. Вона розповіла йому, як вистежила його, почала докоряти. Слово по слову, що далі, то більше, потім цей кинджал під рукою, отож скоро настав і кінець. А проте все відбулося не за одну мить" бо всі оці стільці було скинуто в купу он там, а один Лукас тримав у руках, ніби намагався ним захиститись. Для нас усе це так зрозуміло, наче ми на власні очі бачили цю сварку.

Холмс звів брови.

— І все ж ви послали за мною?

— А, так, але тут інша справа — звичайнісінька дрібничка, одна з тих, якими ви цікавитесь: я б сказав — дивна і, як ви, мабуть, назвали б її, химерна. Основних фактів вона не стосується, схоже навіть на те, що й не може стосуватись.

— Що ж це таке?

— Ну, ви ж знаєте, що після таких ось злочинів, як цей, ми дуже дбаємо, щоб усі речі залишались на своїх місцях. Тут нічого не чіпали. День і ніч в будинку чергував поліцейський. Сьогодні вранці, після того, як убитого поховали й закінчили обстеження цієї кімнати, ми вирішили в ній прибрати. І ось цей килим... Розумієте, його не прикріплено до підлоги, а покладено просто так. Ми випадково його підняли. І виявили...

— Он як? І виявили...

Обличчя Холмса нервово напружилось.

— Що ж, я впевнений, вам і за сто років не здогадатись, що ми там виявили. Ви бачите оцю пляму на килимі? Так-от, крізь килим повинно було просочитись чимало крові, хіба ні?

— Безперечно.

— Ви здивуєтесь, але на світлій підлозі немає ніякої плями.

— Ніякої плями? Але ж вона мусить...

— Так, мусить бути, що ж іще ви можете сказати. Але факт лишається фактом: плями немає.

Він узяв килим за ріжок і, загорнувши його, показав, що так воно й є.

— Але ж зісподу на килимі така сама пляма, як і на лицьовій стороні. Вона повинна була залишити слід.

Лестрейд, спантеличивши уславленого спеціаліста, захихотів від захвату.

— Ну а зараз я поясню вам, у чому річ. Друга пляма існує, але вона не співпадає з першою. Дивіться самі.— 3 цими словами він загорнув другий край килима, і під ним на світлому квадраті старомодної підлоги справді виявилась велика темно-червона пляма.— Що ви про це скажете, містере Холмсе?

— Та все це досить просто. Обидві плями таки співпадають одна з одною, але килим було перегорнуто. Поскільки він квадратний і не прикріплений до підлоги, це було легко зробити.

— Містере Холмсе, поліція не відчуває потреби, щоб ви пояснювали їй, що килим перегорнуто. Це абсолютно ясно, бо якщо його покласти ось так, плями на килимі й на підлозі ляжуть одна на одну. Але я хочу знати, хто переклав килим і навіщо.

Застигле обличчя Холмса сказало мені, що він аж тремтить від внутрішнього хвилювання.

— Слухайте, Лестрейд є,— мовив він,— отой поліцейський у передній чергує тут увесь час?

— Так.

— Тоді послухайтесь моєї поради. Розпитайте його як слід. Але не в нашій присутності. Ми почекаємо тут. Відведіть його в задню кімнату. Наодинці з вами він швидше зізнається. Спитайте його, як він насмілився впускати людей у цю кімнату й залишати їх самих. Не питайте в нього, чи було таке. Вважайте це доведеним. Скажіть йому, що ви знаєте: хтось тут був. Притисніть його. Скажіть йому, що тільки цілковите зізнання — єдиний для нього шанс заслужити прощення. Зробіть усе так, як я кажу.

— Слово честі, я витисну з нього все, якщо він хоч щось знає! — не стримався Лестрейд. Він прожогом вилетів у передню, і за кілька хвилин його грізний голос почувся з задньої кімнати.

— Ну, Вотсоне, почнемо! — з запалом вигукнув Холмс. Уся демонічна енергія цього чоловіка, схована до часу за маскою байдужості, враз перетворилась на дію. Він відкинув килим, миттю опустився навколішки й заходився обмацувати кожний дерев'яний квадрат підлоги. Один з них, коли Холмс потягнув його нігтями за край, піднявся і став вертикально. Повернувся на завісах, наче віко скрині. Під дерев'яним квадратом виявився маленький темний отвір. Холмс нетерпляче застромив туди руку й зразу ж висмикнув її назад з сердитим бурчанням, в якому змішались розлюченість і розчарування. Схованка була порожня.

— Швидше, Вотсоне, швидше! Кладіть його назад! Ледве ми поставили лядку на місце й застелили килим, в передній почувся голос Лестрейда. Коли він увійшов, Холмс з терплячим і покірливим виглядом стояв, недбало спершись на камін, і докладав чималих зусиль, щоб не позіхнути.

— Пробачте, що примусив вас чекати, містере Холм-се. Я бачу, що вам до смерті обридла вся ця справа. Він зізнався, а як же інакше. Увійдіть сюди, Макферсо-не. Нехай ці джентльмени послухають про вашу поведінку, яку нічим не можна виправдати.

До кімнати втиснувся боком червоний і знічений здоровань констебль.

— Я не думав, що це завдасть шкоди, сер, запевняю вас. Вчора ввечері до парадного підійшла молода жінка, вона сказала, що переплутала будинки. Ми розговорились. Нудно чергувати тут цілий день самому.

— Ну й що ж було далі?

— Вона захотіла подивитись, де сталося вбивство, сказала, що читала про нього в газетах. Дуже порядна молода жінка, і говорила так складно, сер, і я подумав, що не буде нічого поганого, якщо я дозволю їй подивитись. А коли вона побачила на килимі оцю пляму, то так і впала на підлогу, наче мертва. Я побіг на кухню й приніс води, але не міг привести її до тями. Тоді я подався за ріг до трактиру "Гілка плюща" взяти трохи бренді, але, коли я з ним повернувся назад, молода жінка вже опритомніла й пішла — мені здається, їй було соромно, і вона побоялась знову зі мною зустрітись.

— А килим ніхто не пересував?

Він був, звичайно, трохи зібганий, коли я повернувся. Розумієте, вона на нього впала, а він лежить на натертій підлозі й нічим не прикріплений. Потім я його поправив.

— це Вам наука, констеблю Макферсоне, що вам не вдасться мене обдурити,— з гідністю мовив Лест-рейд.— Ви, ясна річ, думали, що порушення вами службового обов'язку ніколи не відкриється, а проте мені вистачило одного погляду, щоб переконатись, що ви комусь дозволили ввійти в цю кімнату. Ваше щастя, голубе, що нічого не пропало, бо тоді б ви мали ого-го яку халепу. Мені шкода, містере Холмсе, що я покликав вас сюди через таку дрібницю, але я подумав, що друга пляма, яка не співпадає з першою, зацікавить вас.

— Авжеж, це було надзвичайно цікаво. Констеблю, та жінка заходила сюди тільки один раз?

— Так, сер, тільки один раз.

— А хто вона така?

— Не знаю, сер, як її звуть. Вона ходила по оголошенню про місце друкарки й помилилась номером будинку — дуже приємна, ввічлива молода жінка, сер.

— Висока? Вродлива?

— Так, сер, висока на зріст, ставна молода жінка. Думаю, ви б могли сказати, що вона вродлива. А дехто сказав би, що вона дуже вродлива. "О, пане поліцейський, будь ласка, дозвольте мені тільки глянути!" — сказала вона. У неї були такі приємні, лагідні манери, які не часто зустрічаються, і я подумав, що не буде шкоди, якщо я дам їй просунути голову в двері.

— Як вона була одягнена?

— Скромно, сер, у довгій до п'ят накидці.

— О котрій годині це було?

— Саме починало темніти. Коли я повертався з брен-діі засвічували ліхтарі.

— Дуже добре,— сказав Холмс.— Ходімо, Вотсоне, думаю, в іншому місці у нас цікавіша справа.

Коли ми зібралися йти, Лестрейд залишився в кімнаті, а сповнений каяття констебль кинувся відчиняти нам двері. На порозі Холмс обернувся й щось показав йому. Констебль напружено вдивився.

— Боже мій, сер! — вражено вигукнув він. Холмс приклав палець до рота, сунув те, що показав, назад у нагрудну кишеню і, коли ми вийшли на вулицю, вибухнув сміхом.

— Чудово! — мовив він.— Ходімо, друже, Вотсоне, завіса підіймається, розпочинається останній акт. Можете заспокоїтись, бо війни не буде, високоповажний Трелоні Хоуп не зазнав перешкод у своїй блискучій кар'єрі, необережний монарх не зазнає покарання за свою нестриманість, прем'єр-міністру не доведеться мати справу з ускладненнями в Європі, ніхто ні на шеляг не буде гірший від іншого, а трохи тактовності і вправності з нашого боку стануть на заваді дуже небезпечним подіям.

Я був у захваті від цієї незвичайної людини.

— Отже, ви виконали завдання? — вигукнув я.

— Поки що ні, Вотсоне.