Дублінці - Сторінка 5

- Джеймс Джойс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Білі плями двох листів на її колінах розпливлися. Один був до Гаррі; другий — до батька. Ернест був її улюбленцем, але Гаррі вона теж любила. Вона помітила, як за останній час постарів батько; він сумуватиме за нею. Іноді він буває добрим. Нещодавно, коли вона занедужала й пролежала цілий день, він прочитав їй оповідання про привиди і приготував їй грінки. А колись давно, тоді як ще була жива їхня мати, вони всі їздили на пікнік у Гіл-Гаут8. Вона пам'ятала, як батько надів материн капелюшок, щоб насмішити дітей.

Її час минав, а вона все сиділа біля вікна: головою притулилася до фіранки та вдихала запах кретону. Десь здалеку було чути, як грає вулична катеринка. Вона знала мелодію. Дивно, що ця музика лунає саме в цей вечір, ніби щоб нагадати їй про обіцянку, яку вона дала матері, обіцянку бути господинею в домі якомога довше. Вона згадала останню ніч перед смертю матері; вона знову побачила себе в задушливій кімнаті, що була з протилежного боку сіней, а з вулиці тоді долинала сумна італійська пісенька. Шарманщику дали шість пенсів і звеліли забратися геть. Їй згадалось, як батько повернувся в кімнату, де лежала хвора, і сказав:

— Клятущі італійці!9 I сюди прителіпались!

Перед нею, замисленою, постала картина жалюгідного життя матері, й вона мов заціпеніла, уявивши собі це життя, заповнене щоденними жертвами, життя, яке скінчилося божевіллям. Вона затремтіла, знову почувши материн голос, яка тупо повторювала:

— Derevaun seraun! Derevaun Seraun!10

Евеліна підхопилась на ноги, раптом відчувши жах. Тікати! Вона повинна звідси втекти! Френк порятує її. Він дасть їй життя, а можливо, й кохання. Бо вона хоче жити. Чому вона мусить бути нещасною? Вона має право на щастя. Френк обійме її, пригорне і захистить! Він порятує її.

* * *

Вона стояла серед метушливого натовпу на пристані Норт Вол11. Френк тримав її за руку, і вона чула, що він розмовляє з нею, знову й знову розповідає про їхню подорож. На пристані було багато солдатів із брунатними валізками. Через широкі двері павільйону вона вихопила поглядом чорну масу пароплава, який стояв біля причалу, з яскраво освітленими ілюмінаторами. Вона нічого не відповідала Френкові. Вона відчувала, як зблідли й похололи її щоки, і, заблукавши в своєму розпачі, як у лабіринті, стала благати Бога, щоб Він указав їй шлях, указав, у чому її обов'язок. Пароплав видав у тумані довгий прощальний гудок. Якщо вона зараз поїде, то вже завтра буде з Френком у відкритому морі, на дорозі до Буенос-Айреса. Квитки вже куплено. Чи може вона відступити назад після того, що він зробив для неї? Цей розпач викликав нудоту в усьому тілі, а її уста ворушилися, безмовно проказуючи палку молитву.

Дзвінок ударив у серце. Вона відчула, як він стиснув її руку:

— Ходімо!

Усі моря світу завирували в її серці. Він тягне її в безодню; він утопить її. Вона вхопилася обіруч за залізні поручні.

— Ходімо!

Ні! Ні! Ні! Це неможливо! її пальці судомно вчепилися в поручні. Посеред розбурханих морів вона почула розпачливий зойк.

— Евеліно! Еві-і-і!

Він кинувся на трап і кликав її за собою. Хтось гримнув на нього, щоб він скоріше проходив, а він усе кликав і кликав її. Вона обернула до нього бліде обличчя, пасивна, схожа на безпорадну тварину. Її очі дивились на нього, але не впізнавали його, в них не було ані кохання, ані прощання, ані життя.

1 Благословенна Маргарита-Марія Алакок — французька черниця (1647— 1690), яка мала видіння Святого Серця Ісуса. Її було канонізовано 1864 року, і відтоді до її імені додається епітет "благословенна". Прохання, про які йдеться в оповіданні,— це прохання про добробут, мир у домі, спасіння в земному житті та прощення і вічне раювання після смерті. З 1920 року вона стала відомою як свята Маргарита-Марія Алакок.

2 Ідеться про крамницю, де працювала Евеліна.

3 Тобто пароплавом, який щовечора відходить із Дубліна до Ліверпуля.

4 Дослідники нагадують, що "поїхати до Буенос-Айреса" в сленговому мовленні тих років мало значення "піти на панель". Так що, можливо, Френк і не був таким уже щирим; шо тоді чекало на Евеліну? Суто мовними засобами Джойс створює різні варіанти можливого розвитку сюжету.

5 "Циганочка" — трьохактна опера ірландського композитора Майкла Вільяма Болфа (1808 — 1870). В опері йдеться про дівчину Арлін, дочку шляхетного купця, яку викрали цигани й яка виросла красунею та вийшла заміж за висланого шляхтича. Шляхетне походження дівчини стає відомим, і опера має щасливий кінець.

6 Популярна пісня англійського композитора Чарлза Дібдіна (1745— 1814).

7 Лінія Ален — пароплавна компанія, заснована в Ліверпулі; забезпечувала обслуговування Тихоокеанського узбережжя Північної Америки через Буенос-Айрес та мис Горн.

8 Гіл-Гаут — невеличке високогір'я на південний схід від Дублінської затоки.

9 Відсоток імміґрації італійців до Ірландії був дуже низьким, тут, певно, висміюється цей вибух гніву батька Евеліни.

10 Неясна та перекручена гельська фраза, яка, певно, означає "кінець задоволення — біль", або "кінець пісні — це нестямне божевілля". Остання фраза цілком передає суть спогадів Евеліни про матір.

11 Норт Вол — причал на південному березі річки Ліффі на сході міста, з якого нічні пароплави відпливають до Ліверпуля.

ЗЕМЛЯ(1)

(1) Оповідання "Земля" — десяте у збірці "Дублінці". Оповідання написано у 1905 році, перероблено у 1906-му. Перша публікація у збірці "Дублінці" у 1914 році.

Начальниця дозволила їй піти, як тільки жінки нап'ються чаю, і Марія з нетерпінням чекала свого вільного вечора. Кухня так і виблискувала: куховарка сказала, що можна побачити себе у величезних мідних казанах. Вогонь був гарний, яскравий, а на одному з приставних столів лежали чотири величезних солодких пироги(2). Пироги були на перший погляд не розрізані; але якщо підійдеш ближче, то побачиш, що вони розрізані на довгі, товсті скиби і готові до подачі до чаю. Марія сама покраяла їх.

Марія була на зріст маленькою-маленькою, але з довжелезним носом і довжелезним підборіддям. Вона розмовляла в ніс, і завжди заспокійливо: "Так, моя дорогенька" та "Ні, моя дорогенька". За нею завжди посилали, коли жінки заводили сварки, стоячи над своїми шапликами, і їй завжди вдавалося їх помирити. Якось начальниця сказала їй:

— Маріє, ви справжня миротвориця!

І кастелянша і дві леді з опікунського комітету(3) почули цей комплімент. І Руда Муні завжди говорила, що вона не попустила б тій німій, що відповідала за праски, якби не Марія. Всі любили Марію.

Жінки пили чай о шостій годині, і вона матиме можливість піти звідси до сьомої. Від Болсбріджа(4) до Колони(5) двадцять хвилин; від Колони до Драмкондри(6) також двадцять хвилин; і двадцять хвилин на покупки. Вона буде там ще до восьмої. Вона витягла свій гаманець із срібними застібками і знову прочитала слова: "Дарунок з Белфаста". їй дуже подобався цей гаманець через те, що Джо привіз його їй п'ять років потому, коли він та Алфі поїхали у подорож до Белфаста на день Святого Духа(7). У гаманці лежали дві півкрони(8) та декілька мідяків. У неї залишиться п'ять шилінгів після того, як вона заплатить за проїзд у трамваї. Яка у них буде гарна вечірка, всі діти співатимуть! Вона сподіватиметься тільки на одне: що Джо прийде не напідпитку. Він зовсім інший, коли вип'є. [74]

(2) Мається на увазі пиріг "у краплиночку" або хліб у формі цеглини. Це традиційна страва на день Усіх Святих (Хеловін); солодкий пиріг, про який ідеться в оповіданні, — це сорт хліба, який виготовано з шматочками фруктів та порічок. Він запікається з монетами або обручками, що символізують майбутнє — наприклад, багатство або заміжжя.

(3) Йдеться про членів з комітету організації Лемплайт міста Дубліна. Ця протестантська благодійна організація надавала притулок і намагалася перевиховати жінок, яки займалися проституцією або пиячили. Марія працює у судомийці на кухні цієї організації, що створює контраст між її цнотливістю та середовищем, з якого вийшли мешканки цього притулку.

(4) Болсбрідж — передмістя у південно-східній частині Дубліна.

(5) Колона — колона Нельсона, яка колись стояла на вулиці Секвіл (зараз вулиця О'Конел), головній вулиці Дубліна. Колону було споруджено британською владою на честь адмірала лорда Нельсона (1758-1805).

(6) Драмкондра — передмістя у північній частині Дубліна.

(7) День Святого Духа — громадське свято, перший понеділок після Трійці.

(8) Дві по півкрони — п'ять шилінгів.

Часто він пропонував їй приїхати і жити разом з ними; але їй здавалося, що вона їм заважатиме (хоча дружина Джо так добре ставилася до неї), таж вона звикла до життя у пральні. Джо був добрим хлопцем. Вона виняньчила його та Алфі також; і Джо частенько говорив:

— Матінка це матінка, але моєю справжньою матір'ю є Марія.

Після розпаду родини хлопці знайшли для неї це місце у дублінській пральні Лемплайта, і воно їй подобалося. Спочатку вона погано думала про протестантів, але зараз вважає, що вони дуже добрі люди, може, занадто спокійні та серйозні, але все-таки вони дуже милі і з ними можна ладити. І потім у неї були свої рослини в оранжереї, і їй подобалося доглядати за ними. У неї були чудові папороті та воскові рослини і, коли хто-небудь приходив її провідати, вона завжди дарувала гостю один або два паростки зі своєї оранжереї. Але одне, чого вона не любила, — це брошури(9), розвішані на стінах; але начальниця була така приємна жінка, з якою можна було мати справу, така шляхетна.

Коли кухарка сказала, що все готово, вона зайшла у жіночу кімнату і подзвонила у великий дзвін. За декілька хвилин жінки почали сходитися по дві, по три, витираючи розпарені долоні об свої нижні спідниці та спускаючи рукава кофтинок на червоні розпарені руки. Вони посідали перед своїми великими кухлями, в які кухарка та німа наливали гарячий чай з молоком та цукром, вже розмішаний у величезних олов'яних чайниках. Марія розпоряджалася розподілом солодкого пирога і стежила за тим, щоб кожна жінка отримала свої чотири скиби. Скільки було сміху та жартів за їжею. Ліззі Флемінг сказала, що вона впевнена — Марія отримає обручку(10), і, хоча Флемінг казала це кожного разу перед днем Усіх Святих(11), Марія вимушена була посміхнутися та сказати, що вона не бажає ані обручки, ані чоловіка; і коли вона сміялася, її сіро-зелені очі іскрилися від зневіри та сором'язливості і кінчик її носа мало не торкався підборіддя.