Дванадцять місяців - Сторінка 3

- Самуїл Маршак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та золото ж не мені потрібне.

Мачуха. Авжеж, ти все маєш, все в мачухи та в сестри знайдеться.

Дочка. Вона в нас багата, від цілого кошика золота відмовляється! Ну, чи ти підеш, чи ні? Кажи прямо. Не підеш? Де моя кожушинка? (Зі слізьми в голосі.) Хай вона собі тут біля печі гріється, пироги їсть, а я до півночі по лісі буду ходити, в заметах грузнути... (Хапає кожушок і біжить до дверей.)

Мачуха (ловить її за поли). Ти куди? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці.) А ти хустину на голову, кошик у руки й іди! Гляди мені: якщо довідаюсь, що ти у сусідів просиділа, в хату не пущу — замерзай надворі!

Дочка. Іди та без пролісків не повертайся!

Пасербиця закутується хустиною, бере кошик і виходить. Мовчанка.

Мачуха (озирнувшись на двері). І двері за собою як слід не причинила. Он як дме! Замкни двері, донечко. І накривай стіл. Вечеряти пора.

Дія друга

Картина перша

Ліс. Іде лапатий сніг. Густі сутінки. Пасербиця пробирається крізь високі замети. Кутається в подерту хустину. Дме на закляклі руки. У лісі стає все темніше.

Пасербиця (спотикається, заплутується в чагарях). Не піду далі. Усе одно, де замерзати. (Сідає на повалене дерево.) Темно як! І не знаю, куди зайшла. Тут і вдень заблукати легко, а вже вночі — й поготів. От і прийшла моя смерть. Небагато я доброго бачила, а все ж таки боязко вмирати... Хіба що гукнути на допомогу? Може, й почує хтось — лісник чи дроворуб запізнілий, або мисливець. Агов! Рятуйте! Ніхто не відгукується. Що ж мені робити? А що як вовки наскочать? Щось світиться, он-он, вдалині. А може, це вовчі очі? Та ні, вовчі очі зелені, а це золотий вогник. Може, лісникова хатка недалечко або дроворуби вогнище розклали? Треба йти. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! (Іде через силу, провалюється в замети, пролазить через повалені стовбури.) Аби тільки вогник не погас! Ні, він усе ясніше горить. І димком ніби потягло. Невже вогнище? (Іде, розсуваючи гілки густих ялин.)

Навколо стає все світліше. І раптом перед дівчинкою відкривається галявина, посеред якої жарко палає багаття. Навколо багаття сидять люди. Їх дванадцятеро: троє старих, троє літніх, троє молодих; а останні троє – ще зовсім юнаки. На двох старих — білі довгі шуби, волохаті білі шапки, на третьому — біла шуба з чорними смугами. Один з літніх — у золотаво-червоній, другий — в іржаво-рудій, третій — у бурій одежі. Решта шестеро — у зелених, різного відтінку, жупанах, гаптованих кольоровими візерунками. У одного з юнаків поверх зеленого жупана — шубка наопаш, у другого – шубка на однім плечі. Дівчина спиняється між ялин і, не наважуючись вийти на галявину, прислухається до того, що говорять брати.

Січень (кидає у вогонь оберемок хмизу).

Гори, гори ясно, —

Літо буде красне,

А зима тепліша,

А весна миліша.

Червень.

Гори, гори ясно, —

Ягід буде рясно!

Де сніги біліші, —

Буде ще рясніше!

Травень.

Квіти скрізь яснітимуть,

Бджоли мед носитимуть.

Липень.

На полях пшениця

Буде колоситься.

Усі.

Гори, гори ясно,

Щоб не погасло!

Дівчина спочатку не наважується вийти на галявину. Потім, насмілившись, поволі виходить з-за дерев. Дванадцять братів, замовкнувши, повертаються до неї.

Пасербиця (вклинившись). Добривечір.

Січень. І тобі вечір добрий.

Пасербиця. Якщо не заваджу, дозвольте мені біля вогнища погрітися.

Лютий (хитаючи головою). Не бувало ще такого зроду, щоб хтось, крім нас, коло цього вогнища сидів.

Квітень. Та коли прийшов хтось до нашого вогника, то нехай гріється.

Січень. Ану, підходь, красуне, підходь, та гляди, щоб не опектися.

Пасербиця. Спасибі, дідусю. (Підходить до вогню і гріє руки.) Який же вогонь у вас жаркий! Аж серцю гаряче стало. Відігрілася я. Спасибі вам.

Січень. А що це в тебе в руках, дівчино? Кошик, чи що? По шишки, абощо, ти прийшла під самісінький Новий рік, та ще в таку метелицю?

Лютий. Лісові теж відпочити треба — не все ж його оббирати!

Пасербиця. Не своєю волею я прийшла і не по шишки.

Серпень (посміхається). То, може, по гриби?

Пасербиця. Не по гриби. Прислала мене мачуха збирати проліски.

Березень (сміючись і штовхаючи під бік Квітня-місяця).Чуєш, братику? Проліски збирати! Значить, твоя гостя, приймай! (Усі сміються.)

Пасербиця. Я і сама по сміялася б, та не до сміху мені. Наказала мені мачуха без пролісків додому не вертатись.

Лютий. Навіщо їй серед зими проліски знадобилися?

Пасербиця. Не квіти їй потрібні, а золото. Обіцяла наша королева цілий кошик золота тому, хто принесе кошик пролісків. От мене й послали до лісу.

Січень. Кепська твоя справа, голубонько. Не час тепер для пролісків, треба Квітня-місяця чекати.

Пасербиця. Я й сама те знаю, дідусю. Та дітися мені нікуди. Ну, спасибі вам за тепло та за ласку. (Бере свій кошик, і поволі йде до дерев.)

Квітень. Зажди, дівчино, не поспішай! (Підходить до Січня і кланяється йому.) Братику Січню, відступи мені на годину своє місце.

Січень. Я відступив би, та не бувати Квітню раніше Березня місяця.

Березень. Ну, за мною діло не стане. Що ти скажеш, братику Лютий?

Лютий. Та вже добре, і я відступлю, сперечатись не буду.

Січень. Будь по-вашому! (Вдаряє об землю льодовою патерицею.)

Не тріщіть ви, морози,

У дрімучім бору,

На сосні, верболозах

Не гризіть ви кору!

Годі вам пташенят

Заморожувать,

У барлогах звірят

Вихолоджувать!

У лісі стає тихо. Метелиця вщухає. Небо вкривається зорями.

Ну, тепер твоя черга, братику Лютий! (Передає свою патерицю Лютому.)

Лютий (вдаряє патерицею об землю).

Вітри, бурі, урагани,

Дмухайте щосили.

Хуги, вихори, бурани,

Розгуляйтесь сміло!

Ви женіть над нашим краєм

Хмар пухнастих зграю!

Хай над полем та над гаєм

Віхола гуляє!

У вітах гуде вітер. Галявиною кружить віхола, підіймає снігові вихори.

Тепер твоя черга, братику Березню!

Березень бере патерицю, і вона перетворюється у гілку, вкриту бруньками.

Березень.

Сніг тепер уже поблід,

Потемнішав в полі.

На озерах тріснув лід,

Наче розкололи.

Линуть хмарки навпростець,

Веселіше в лісі.

Зацвірінькав горобець

У селі на стрісі.

Сніг темніє й осідає. Починається капіж. На деревах з’являються бруньки.

Ну, тепер ти бери патерицю, братику Квітню!

Квітень бере патерицю, каже дзвінко, на весь хлоп’ячий голос.

Розбігайтеся, струмки,

Дзюркотіть по полю.

Виповзайте, комашки,

Із щілин на волю!

Темний лісе, пробудись,

Слухай пісню Квітня!

Розцвітайте всюди й скрізь

Проліски блакитні!

У лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з’являються блакитні й білі квіти. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.

Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати мої подарували.

Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію!

Квітень. Вір не вір, а біжи швидше проліски збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній.

Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)

Січень (напівголосно). Я її зразу впізнав, як тільки побачив. І хусточка на ній та сама дірява, й чобітки плохенькі. Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі — співає. А нині засумувала.

Червень. Та й ми, літні місяці, її знаємо не менше. Ще й сонце не встане, а вона вже коло грядки — поле, підв’язує, гусінь оббирає. У ліс прийде — гілки даремно не зламає. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає!

Листопад. Я її не раз дощем поливав. Жаль бере, та нічого не зробиш!

Лютий. Ох, і від мене вона мало добра бачила! Я її вітром проймав, холодом морозив. Знає вона Лютий-місяць, та зате ж і Лютий її знає. Такій, як вона, не шкода серед зими весну на годинку подарувати.

Квітень. Чого ж тільки на годинку? Я б з нею цілий вік не розлучався!

Вересень. Так, хороша дівчина. Кращої хазяйки ніде не знайдеш.

Квітень. Ну, якщо вона усім вам до вподоби, так подарую я їй свою весільну каблучку!

З-за дерев виходить пасербиця. В руках у неї повен кошик пролісків.

Січень. Вже повен кошик зібрала? Моторні в тебе руки.

Пасербиця. Та їх там сила-силенна! Ніколи я стільки пролісків не бачила. Та все такі великі. Спасибі вам, господарі, за ласку. Якби не ви, не бачити б мені більш ні сонечка, ані пролісків! (Уклоняється Січневі.)

Січень. Не мені вклоняйся, а братові моєму меншому, Квітневі-місяцю. Він за тебе просив, він і квіти для тебе з-під снігу вивів.

Пасербиця (обертається до Квітня-місяця). Спасибі тобі, Квітню-місяцю! Завжди я тобі раділа, а тепер — як у вічі побачила, повік не забуду.

Квітень. А щоб і справді не забула, ось тобі каблучка на спогад. Дивись на неї та згадуй мене. Якщо трапиться з тобою лихо, кинь її і прокажи:

Ти котись, каблучко,

На весняну лучку,

У літнії сіни,

В теремок осінній,

По зимовому вбранню

До новорічного вогню!

Ми й прийдемо тобі на допомогу. Всі дванадцятеро прийдемо, як один, — з грозою, з віхолою, з весняною втіхою! Ну, прощавай, та каблучку мою бережи. Загубиш її — мене загубиш.

Пасербиця. Не загублю. Я з цією каблучкою нізащо не розлучусь. Вона мені над усе на світі дорожча буде.

Січень. А тепер послухай, що я скажу! Довелось тобі нині, в останню ніч старого року, зустрітися з усіма дванадцятьма місяцями разом. Ти до нас найкоротшою стежкою прийшла, а інші йдуть довгою дорогою — день за днем, година за годиною, хвилина за хвилиною. Так воно й годиться. Ти цієї короткої стежки нікому не відкривай, нікому не показуй.

Лютий. І про те, хто тобі проліски дав, не кажи. Адже й нам це не личить — порядок порушувати. Дружбою з нами не хвались!

Пасербиця. Помру, а нікому нічого не скажу!

Січень. Ото ж то. Та пора тобі додому, поки я метелицю не випустив.

Пасербиця. Прощавайте, брати-місяці!

Усі місяці. Прощавай, сестрице!

Пасербиця біжить геть.