Дванадцята ніч, або що заманеться - Сторінка 2
- Вільям Шекспір -
І ти вмієш танцювати гальярду, лицаре?
С е р Е н д р ю. Ще б пак! Я так умію стрибати козлом!
С е р Т о б і. Як на мене, козлом краще закушувати.
С е р Е н д р ю. А в стрибку назад мені немає рівних у всій Ілірії.
С е р Т о б і. То чому ж ці таланти нікому не відомі? Чому вони ховаються під запоною? Чи вони бояться пилу, як портрети місіс Молл? Чому ти не ходиш до церкви гальярдою і не повертаєшся додому курантою? На твоєму місці я ступав би джигою, а сцяв би виключно контрдансом. Як же так? Хіба можна на цьому світі приховувати свої таланти? Дивлячись на будову твоїх ніг, я завжди думав, що вони створені під зіркою гальярди.
С е р Е н д р ю. Так, литки в мене сильні і в помаранчових панчохах виглядають непогано. А чи не пора нам випити?
С е р Т о б і. Що й лишається нам робити? Хіба ми не народжені під сузір'ям Козерога?
С е р Е н д р ю. Козерога? Це знаменує сутички і бійки.
С е р Т о б і. Ні, приятеле, це знаменує стрибки і танці. Покажи-но, як ти скачеш. Вище! Ще вище! Чудово!
Ідуть геть.
Сцена четверта
Палац герцога.
Входять В а л е н т и н і В і о л а в чоловічому одязі.
В а л е н т и н. Якщо герцог і надалі буде такий прихильний до вас, Цезаріо, ви далеко підете: він знає вас лише три дні – і ви вже не чужий.
В і о л а. Ви боїтеся або його мінливості, або мого недбальства, якщо маєте сумніви у продовженні його прихильності. Ви вважаєте, що герцог непостійний у своїх симпатіях?
В а л е н т и н. О ні, ніскільки.
В і о л а. Дякую вам. А ось і герцог.
Входять г е р ц о г, К у р і о та придворні.
Г е р ц о г
Чи бачив хто Цезаріо? Де він?
В і о л а
Мій герцоге, я тут, до ваших послуг.
Г е р ц о г
(до придворних)
Подалі станьте всі. – Я прочитав,
Цезаріо, тобі всю книгу серця,
Відкрив душі найглибші таємниці.
Олівії ти їх перекажи.
Біжи, лети до неї, милий друже,
Побач її, і не приймай відмови.
Скажи, що вріс ногами у поріг,
Не рушиш з місця, доки не побачиш.
В і о л а
Якщо її душа сумує так,
Як кажуть всі, – вона мене не прийме.
Г е р ц о г
Зухвалим будь, без дозволу ввірвись –
Це краще, ніж без успіху вернутись.
В і о л а
Якщо її побачу, що тоді?
Г е р ц о г
Відкрий тоді мою любов і вірність.
Розповідать про пристрасть і кохання
Цнотливості юнацькій більше личить,
Ніж досвідом багатому послу.
В і о л а
Не думаю, мій герцоге.
Г е р ц о г
Ти – хлопчик.
Повір, тебе назвавши чоловіком,
Звели б ми наклеп на твою весну.
Твій рот рум'яний, як вуста Діани,
Високий голос чистий і дзвінкий.
Тобі б в театрі грать жіночі ролі.
Твоє сузір'я для твого посольства
Якраз годиться. Хай з тобою йдуть
Ось ці чотири. – Ні, якщо завгодно,
Ідіть усі. Мені одному легше. –
З удачею, мій хлопче, повернись
І заживеш привільно, наче герцог,
Зі мною долю ділячи свою.
В і о л а
Я докладу усіх своїх зусиль.
(на бік)
Нелегко вам дружину роздобути,
Бо я сама хотіла б нею бути!
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Дім Олівії.
Входять М а р і я і б л а з е н ь.
М а р і я. Ну, кажи, де ти таскався, або я рота не розкрию, щоб просити вибачення для тебе. Панночка повісить тебе за довгу відсутність.
Б л а з е н ь. Хай вішає. Хто добре повішений, той не ризикує втопитися.
М а р і я. Це чому ж?
Б л а з е н ь. Бо двом смертям не бути, а одної не минути.
М а р і я. Пісний дотеп. Знаєш, хто каже "двом смертям не бути"?
Б л а з е н ь. Хто, моя скоромнице?
М а р і я. Відважні воїни. А у тебе вистачає відваги лише на дурне базікання.
Б л а з е н ь. Що ж, дай Бог мудрості мудрим, а дурням – вдосконалювати свою дурість.
М а р і я. Тебе все ж таки повісять за те, що ти десь вештався так довго. Або виженуть. А хіба це для тебе не однаково, що повісять?
Б л а з е н ь. Краще добре висіти, ніж погано женитися. А якщо виженуть, то мені байдуже, доки літо надворі.
М а р і я. Отже, ти вже не чіпляєшся за це місце?
Б л а з е н ь. Не скажи. Дві зачіпки в мене ще лишилися.
М а р і я. Виходить, якщо одна урветься, залишиться інша. А як обидві луснуть, то штанці загубиш?
Б л а з е н ь. Вдало відбрила, їй-богу, вдало! Продовжуй далі, і, якщо сер Тобі припинить свою пиятику, ти будеш найдотепнішою із дочок Єви у всій Ілірії.
М а р і я. Прикуси язика, крутію! Сюди йде господиня. Вибачись перед нею, та з розумом, – тобі ж краще буде.
Іде геть.
Б л а з е н ь. Дотепносте, якщо буде на те твоя воля, навчи мене веселим дурощам! Розумні люди, які вважають себе дотепними, часто пошиваються в дурні. А я, впевнений, що мені тебе бракує, можу здатися розумакою, бо, як казав Квініпал: "Краще розумний дурень, аніж дурний мудрець".
Входять О л і в і я та М а л ь в о л і о.
Благослови вас Бог, моя господине!
О л і в і я. Заберіть звідси це дурне створіння!
Б л а з е н ь. Чуєте, що каже господиня? Заберіть її звідси!
О л і в і я. Іди геть, порожній дурню! Бачити тебе не можу! Ти ведеш себе непристойно.
Б л а з е н ь. Ці вади, мадонно, можна виправити вином і доброю порадою. Дайте порожньому дурню побільше випити, і він не буде порожнім. Дайте непристойній людині добру пораду – і вона виправиться. А якщо не виправиться, покличте костоправа, той виправить. Все, що виправлене, тільки залатане: доброчесність, що оступилася, залатана гріхом; а виправлений гріх залатаний доброчесністю. Годиться вам такий простий силогізм – добре, не годиться – що поробиш? Справжній рогоносець – нещастя, а краса – квітка. Господиня звеліла забрати дурне створіння? Ось я і кажу: заберіть її.
О л і в і я. Я наказала забрати тебе.
Б л а з е н ь. Яка жахлива помилка! Cucullus non facit monachum, а це означає, що ковпак блазня не псує мозку. Дозвольте вам довести, моя мадонно, що саме ви – дурне створіння.
О л і в і я. І ти це можеш зробити?
Б л а з е н ь. Без сумніву.
О л і в і я. Що ж, спробуй.
Б л а з е н ь. Для цього я повинен висповідати вас. Моя доброчесна мишко, від-повідайте мені.
О л і в і я. Питай, все одно немає інших розваг.
Б л а з е н ь. Найдобріша мадонно, чому ти сумуєш?
О л і в і я. Тому, блазне, що в мене помер брат.
Б л а з е н ь. Я думаю, що душа його в пеклі, мадонно.
О л і в і я. Я знаю, блазне, що душа його в раю.
Б л а з е н ь. Мадонно, тільки дурень може сумувати через те, що душа його брата в раю. – Люди, заберіть звідси це дурне створіння!
О л і в і я. Що ви скажете про цього дурня, Мальволіо? Він, здається, починає виправлятися?
М а л ь в о л і о. Ще б пак! Він буде виправлятися, доки його не зведуть передсмертні корчі. Старість шкодить розумним людям, а дурнів вона вдосконалює.
Б л а з е н ь. Пошли тобі, Боже, ранню старість, щоб дурість твоя розквітла у всій красі! Сер Тобі поб'ється об заклад, що я не лисиця; та він і двома пенсами не поручиться, що ти не бовдур.
О л і в і я. Що ви на це скажете, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. Дивуюсь, як ваша милість терпить цього бездарного мерзотника! Недавно при мені він знітився перед фіглярем з ярмарки, безмозким, як колода. Погляньте, йому зразу заціпило. Коли ви не смієтесь і не заохочуєте його, він двох слів не зв'яже. Далебі, розумаки, що сміються над найнятими блазнями, самі не кращі за цих дурнів.
О л і в і я. Мальволіо, у вас хворе самолюбство: воно не переварює жартів. Людина благородна, неупереджена і щиросердна вважає такі дотепи мильними бульбашками, а вам вони здаються гарматними ядрами. Блазень не може образити, навіть якщо він з усього знущається; так само, розумна людина не може знущатися, навіть якщо вона все засуджує.
Б л а з е н ь. Хай Меркурій тебе наділить вмінням прибріхувати за твої добрі слова про блазнів!
Входить М а р і я.
М а р і я. Пані, там біля воріт якийсь молодий чоловік дуже хоче вас бачити.
О л і в і я. Певне, від герцога Орсіно?
М а р і я. Не знаю, пані. Красивий юнак, і почет у нього немалий.
О л і в і я. А хто ж його не впускає?
М а р і я. Ваш родич, пані, сер Тобі.
О л і в і я. Забери його звідти, будь ласка: він завжди говорить нісенітниці. Соромно за нього.
Марія іде геть.
Ідіть і ви, Мальволіо. Якщо це посланець герцога, то я хвора чи мене немає вдома. Говоріть, що хочете, тільки спровадьте його.
Мальволіо іде геть.
Сам бачеш, блазне, що твої жарти старіють і вже нікого не смішать.
Б л а з е н ь. Ти так заступалась за нас, мадонно, ніби твоєму старшому сину на роду написано бути блазнем. Хай наповнить Юпітер його череп мозком, а то у одного з твоїх родичів – ось і він, до речі! – зовсім розм'якла pia mater.
Входить с е р Т о б і.
О л і в і я. Слово честі, він уже випив! Дядечко, хто там біля воріт?
С е р Т о б і. Чоловік.
О л і в і я. Чоловік? Який чоловік?
С е р Т о б і. Чоловік там…(гикає) Чорти б взяли ці мариновані оселедці! – Як живеш, дурне?
Б л а з е н ь. Шановний сер Тобі!
О л і в і я. Дядю, дядю, ще зовсім рано, а ви вже в такому непристойному вигляді!
С е р Т о б і. Недостойному? Там хтось інший достоює за ворітьми.
О л і в і я. Та хто ж там, нарешті?
С е р Т о б і. Хоч би й диявол, якщо йому так подобається. Яке мені діло? Можете мені повірити. А втім, все одно. (Іде геть.)
О л і в і я. Блазне, на кого схожий п'яниця?
Б л а з е н ь. На дурня, божевільного і потопельника. Перший зайвий ковток робить його дурнем, другий – зводить його з розуму, а третій – топить.
О л і в і я. Піди-но, приведи судового пристава. Хай огляне тіло мого дядька: він у третьому ступені сп'яніння, отже, вже втопився. Послідкуй за ним.
Б л а з е н ь. Ні, мадонно, поки що він тільки втратив розум; доведеться дурню слідкувати за божевільним. (Іде геть.)
Повертається М а л ь в о л і о.
М а л ь в о л і о. Графине, цей молодий чоловік клянеться, що повинен будь-що говорити з вами. Я сказав, що ви хворі; він відповів, що знає це, і саме тому хоче вас бачити. Я сказав, що ви спите; це він також нібито знав наперед і стверджує, що через це йому особливо потрібно вас бачити. Що йому сказати, пані? Він озброєний проти будь-якої відмови.
О л і в і я. Скажіть йому, що я не хочу з ним розмовляти.
М а л ь в о л і о. Я це вже казав йому, та він запевняє, що буде стояти біля ваших воріт, як стовб біля дверей шерифа, і дочекається вас, навіть якщо з нього зроблять підпору для лавки.
О л і в і я. Якого роду ця людина?
М а л ь в о л і о. Звичайно, чоловічого.
О л і в і я. Та ні, якого роду чоловік?
М а л ь в о л і о. Дуже зухвалого. Хочете чи ні, та він до вас прорветься.
О л і в і я.
С е р Е н д р ю. Ще б пак! Я так умію стрибати козлом!
С е р Т о б і. Як на мене, козлом краще закушувати.
С е р Е н д р ю. А в стрибку назад мені немає рівних у всій Ілірії.
С е р Т о б і. То чому ж ці таланти нікому не відомі? Чому вони ховаються під запоною? Чи вони бояться пилу, як портрети місіс Молл? Чому ти не ходиш до церкви гальярдою і не повертаєшся додому курантою? На твоєму місці я ступав би джигою, а сцяв би виключно контрдансом. Як же так? Хіба можна на цьому світі приховувати свої таланти? Дивлячись на будову твоїх ніг, я завжди думав, що вони створені під зіркою гальярди.
С е р Е н д р ю. Так, литки в мене сильні і в помаранчових панчохах виглядають непогано. А чи не пора нам випити?
С е р Т о б і. Що й лишається нам робити? Хіба ми не народжені під сузір'ям Козерога?
С е р Е н д р ю. Козерога? Це знаменує сутички і бійки.
С е р Т о б і. Ні, приятеле, це знаменує стрибки і танці. Покажи-но, як ти скачеш. Вище! Ще вище! Чудово!
Ідуть геть.
Сцена четверта
Палац герцога.
Входять В а л е н т и н і В і о л а в чоловічому одязі.
В а л е н т и н. Якщо герцог і надалі буде такий прихильний до вас, Цезаріо, ви далеко підете: він знає вас лише три дні – і ви вже не чужий.
В і о л а. Ви боїтеся або його мінливості, або мого недбальства, якщо маєте сумніви у продовженні його прихильності. Ви вважаєте, що герцог непостійний у своїх симпатіях?
В а л е н т и н. О ні, ніскільки.
В і о л а. Дякую вам. А ось і герцог.
Входять г е р ц о г, К у р і о та придворні.
Г е р ц о г
Чи бачив хто Цезаріо? Де він?
В і о л а
Мій герцоге, я тут, до ваших послуг.
Г е р ц о г
(до придворних)
Подалі станьте всі. – Я прочитав,
Цезаріо, тобі всю книгу серця,
Відкрив душі найглибші таємниці.
Олівії ти їх перекажи.
Біжи, лети до неї, милий друже,
Побач її, і не приймай відмови.
Скажи, що вріс ногами у поріг,
Не рушиш з місця, доки не побачиш.
В і о л а
Якщо її душа сумує так,
Як кажуть всі, – вона мене не прийме.
Г е р ц о г
Зухвалим будь, без дозволу ввірвись –
Це краще, ніж без успіху вернутись.
В і о л а
Якщо її побачу, що тоді?
Г е р ц о г
Відкрий тоді мою любов і вірність.
Розповідать про пристрасть і кохання
Цнотливості юнацькій більше личить,
Ніж досвідом багатому послу.
В і о л а
Не думаю, мій герцоге.
Г е р ц о г
Ти – хлопчик.
Повір, тебе назвавши чоловіком,
Звели б ми наклеп на твою весну.
Твій рот рум'яний, як вуста Діани,
Високий голос чистий і дзвінкий.
Тобі б в театрі грать жіночі ролі.
Твоє сузір'я для твого посольства
Якраз годиться. Хай з тобою йдуть
Ось ці чотири. – Ні, якщо завгодно,
Ідіть усі. Мені одному легше. –
З удачею, мій хлопче, повернись
І заживеш привільно, наче герцог,
Зі мною долю ділячи свою.
В і о л а
Я докладу усіх своїх зусиль.
(на бік)
Нелегко вам дружину роздобути,
Бо я сама хотіла б нею бути!
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Дім Олівії.
Входять М а р і я і б л а з е н ь.
М а р і я. Ну, кажи, де ти таскався, або я рота не розкрию, щоб просити вибачення для тебе. Панночка повісить тебе за довгу відсутність.
Б л а з е н ь. Хай вішає. Хто добре повішений, той не ризикує втопитися.
М а р і я. Це чому ж?
Б л а з е н ь. Бо двом смертям не бути, а одної не минути.
М а р і я. Пісний дотеп. Знаєш, хто каже "двом смертям не бути"?
Б л а з е н ь. Хто, моя скоромнице?
М а р і я. Відважні воїни. А у тебе вистачає відваги лише на дурне базікання.
Б л а з е н ь. Що ж, дай Бог мудрості мудрим, а дурням – вдосконалювати свою дурість.
М а р і я. Тебе все ж таки повісять за те, що ти десь вештався так довго. Або виженуть. А хіба це для тебе не однаково, що повісять?
Б л а з е н ь. Краще добре висіти, ніж погано женитися. А якщо виженуть, то мені байдуже, доки літо надворі.
М а р і я. Отже, ти вже не чіпляєшся за це місце?
Б л а з е н ь. Не скажи. Дві зачіпки в мене ще лишилися.
М а р і я. Виходить, якщо одна урветься, залишиться інша. А як обидві луснуть, то штанці загубиш?
Б л а з е н ь. Вдало відбрила, їй-богу, вдало! Продовжуй далі, і, якщо сер Тобі припинить свою пиятику, ти будеш найдотепнішою із дочок Єви у всій Ілірії.
М а р і я. Прикуси язика, крутію! Сюди йде господиня. Вибачись перед нею, та з розумом, – тобі ж краще буде.
Іде геть.
Б л а з е н ь. Дотепносте, якщо буде на те твоя воля, навчи мене веселим дурощам! Розумні люди, які вважають себе дотепними, часто пошиваються в дурні. А я, впевнений, що мені тебе бракує, можу здатися розумакою, бо, як казав Квініпал: "Краще розумний дурень, аніж дурний мудрець".
Входять О л і в і я та М а л ь в о л і о.
Благослови вас Бог, моя господине!
О л і в і я. Заберіть звідси це дурне створіння!
Б л а з е н ь. Чуєте, що каже господиня? Заберіть її звідси!
О л і в і я. Іди геть, порожній дурню! Бачити тебе не можу! Ти ведеш себе непристойно.
Б л а з е н ь. Ці вади, мадонно, можна виправити вином і доброю порадою. Дайте порожньому дурню побільше випити, і він не буде порожнім. Дайте непристойній людині добру пораду – і вона виправиться. А якщо не виправиться, покличте костоправа, той виправить. Все, що виправлене, тільки залатане: доброчесність, що оступилася, залатана гріхом; а виправлений гріх залатаний доброчесністю. Годиться вам такий простий силогізм – добре, не годиться – що поробиш? Справжній рогоносець – нещастя, а краса – квітка. Господиня звеліла забрати дурне створіння? Ось я і кажу: заберіть її.
О л і в і я. Я наказала забрати тебе.
Б л а з е н ь. Яка жахлива помилка! Cucullus non facit monachum, а це означає, що ковпак блазня не псує мозку. Дозвольте вам довести, моя мадонно, що саме ви – дурне створіння.
О л і в і я. І ти це можеш зробити?
Б л а з е н ь. Без сумніву.
О л і в і я. Що ж, спробуй.
Б л а з е н ь. Для цього я повинен висповідати вас. Моя доброчесна мишко, від-повідайте мені.
О л і в і я. Питай, все одно немає інших розваг.
Б л а з е н ь. Найдобріша мадонно, чому ти сумуєш?
О л і в і я. Тому, блазне, що в мене помер брат.
Б л а з е н ь. Я думаю, що душа його в пеклі, мадонно.
О л і в і я. Я знаю, блазне, що душа його в раю.
Б л а з е н ь. Мадонно, тільки дурень може сумувати через те, що душа його брата в раю. – Люди, заберіть звідси це дурне створіння!
О л і в і я. Що ви скажете про цього дурня, Мальволіо? Він, здається, починає виправлятися?
М а л ь в о л і о. Ще б пак! Він буде виправлятися, доки його не зведуть передсмертні корчі. Старість шкодить розумним людям, а дурнів вона вдосконалює.
Б л а з е н ь. Пошли тобі, Боже, ранню старість, щоб дурість твоя розквітла у всій красі! Сер Тобі поб'ється об заклад, що я не лисиця; та він і двома пенсами не поручиться, що ти не бовдур.
О л і в і я. Що ви на це скажете, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. Дивуюсь, як ваша милість терпить цього бездарного мерзотника! Недавно при мені він знітився перед фіглярем з ярмарки, безмозким, як колода. Погляньте, йому зразу заціпило. Коли ви не смієтесь і не заохочуєте його, він двох слів не зв'яже. Далебі, розумаки, що сміються над найнятими блазнями, самі не кращі за цих дурнів.
О л і в і я. Мальволіо, у вас хворе самолюбство: воно не переварює жартів. Людина благородна, неупереджена і щиросердна вважає такі дотепи мильними бульбашками, а вам вони здаються гарматними ядрами. Блазень не може образити, навіть якщо він з усього знущається; так само, розумна людина не може знущатися, навіть якщо вона все засуджує.
Б л а з е н ь. Хай Меркурій тебе наділить вмінням прибріхувати за твої добрі слова про блазнів!
Входить М а р і я.
М а р і я. Пані, там біля воріт якийсь молодий чоловік дуже хоче вас бачити.
О л і в і я. Певне, від герцога Орсіно?
М а р і я. Не знаю, пані. Красивий юнак, і почет у нього немалий.
О л і в і я. А хто ж його не впускає?
М а р і я. Ваш родич, пані, сер Тобі.
О л і в і я. Забери його звідти, будь ласка: він завжди говорить нісенітниці. Соромно за нього.
Марія іде геть.
Ідіть і ви, Мальволіо. Якщо це посланець герцога, то я хвора чи мене немає вдома. Говоріть, що хочете, тільки спровадьте його.
Мальволіо іде геть.
Сам бачеш, блазне, що твої жарти старіють і вже нікого не смішать.
Б л а з е н ь. Ти так заступалась за нас, мадонно, ніби твоєму старшому сину на роду написано бути блазнем. Хай наповнить Юпітер його череп мозком, а то у одного з твоїх родичів – ось і він, до речі! – зовсім розм'якла pia mater.
Входить с е р Т о б і.
О л і в і я. Слово честі, він уже випив! Дядечко, хто там біля воріт?
С е р Т о б і. Чоловік.
О л і в і я. Чоловік? Який чоловік?
С е р Т о б і. Чоловік там…(гикає) Чорти б взяли ці мариновані оселедці! – Як живеш, дурне?
Б л а з е н ь. Шановний сер Тобі!
О л і в і я. Дядю, дядю, ще зовсім рано, а ви вже в такому непристойному вигляді!
С е р Т о б і. Недостойному? Там хтось інший достоює за ворітьми.
О л і в і я. Та хто ж там, нарешті?
С е р Т о б і. Хоч би й диявол, якщо йому так подобається. Яке мені діло? Можете мені повірити. А втім, все одно. (Іде геть.)
О л і в і я. Блазне, на кого схожий п'яниця?
Б л а з е н ь. На дурня, божевільного і потопельника. Перший зайвий ковток робить його дурнем, другий – зводить його з розуму, а третій – топить.
О л і в і я. Піди-но, приведи судового пристава. Хай огляне тіло мого дядька: він у третьому ступені сп'яніння, отже, вже втопився. Послідкуй за ним.
Б л а з е н ь. Ні, мадонно, поки що він тільки втратив розум; доведеться дурню слідкувати за божевільним. (Іде геть.)
Повертається М а л ь в о л і о.
М а л ь в о л і о. Графине, цей молодий чоловік клянеться, що повинен будь-що говорити з вами. Я сказав, що ви хворі; він відповів, що знає це, і саме тому хоче вас бачити. Я сказав, що ви спите; це він також нібито знав наперед і стверджує, що через це йому особливо потрібно вас бачити. Що йому сказати, пані? Він озброєний проти будь-якої відмови.
О л і в і я. Скажіть йому, що я не хочу з ним розмовляти.
М а л ь в о л і о. Я це вже казав йому, та він запевняє, що буде стояти біля ваших воріт, як стовб біля дверей шерифа, і дочекається вас, навіть якщо з нього зроблять підпору для лавки.
О л і в і я. Якого роду ця людина?
М а л ь в о л і о. Звичайно, чоловічого.
О л і в і я. Та ні, якого роду чоловік?
М а л ь в о л і о. Дуже зухвалого. Хочете чи ні, та він до вас прорветься.
О л і в і я.