Джакомо Джойс - Сторінка 3

1904-14 рр.), де в трохи зміненому вигляді зустрічається такий саме опис.

29. Мабуть, не випадково наводяться у Джойса ці споріднені назви мосту Сен-Мішель у Парижі й вулиці Сан-Мікеле у Трієсті.

30. "Було бо холодно" (латин.; Євангеліє від Йоана, 18, 18) Тут і далі Біблія цитується за виданням: "Святе письмо старого і нового завіту", 1992: "Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно".

31. "Господь сказав: У своїй біді шукатимуть мене ретельно. Ходіть, до Господа повернімося (латин.; Осія, 3, 1; 5, 15; 6, 1).

32. Дослідники вбачають тут натяк на сцену зради Іісуса Юдою: "І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями…" (Марко, 14, 43).

33. Лекції про В.Шекспіра Джойс викладав у Трієсті з листопада 1912 по лютий 1913 року.

34. Аналогічну думку висловлює Стівен в "Уліссі" у своїх розмірковуваннях про Шекспіра.

35. Йдеться про Беатріче, героїню "Божественної комедії" Данте, і Беатріче, героїню драми П.Б.Шеллі "Ченчі", засуджену на смерть за вбивство батька, котрий вчинив наругу над нею; наведена нижче цитата — з цієї п’єси.

36. Бідолашна (італ.).

37. На основі цих Джойсових слів Р.Елман вважає, що Амелія читала 3 розділ "Портрета художника замолоду", передрукований на машинці у червні 1914 року.

38. Поговори з мамою (італ.).

39. Протиставлення бридкого й прегарного, можливо, навіяне словами відьом у кінці І сцени І дії драми Шекспіра "Макбет"; в українських перекладах (і Ю.Корецького, і Бориса Тена) ці слова оригіналу передано не зовсім точно.

40. Не виключено, що цей образ запозичено з одного рядка 130 сонету Шекспіра.

41. Натяк на звертання Бога до Авраама (Буття, 12 і далі).

42. Йдеться про барона Амброджо Раллі (1878 — 1938), власника палацу на площі Скоркола в Трієсті.

43. "Вже сам погляд на неї отруює глядача" (італ.) — слова італійського перекладу книжки флорентійського письменника Брунетто Латіні (бл. 1220-94), написаної французькою мовою під час перебування його вигнанцем у Франції. Назва її — "Книжка скарбів", це своєрідне зібрання середньовічних знань.

44. Тут маємо іронічне переосмислення опису прибуття Іісуса до Єрусалиму: "А многота стелила свою одежу на дорозі, інші ж — віття, нарізане в полі" (Марко, 11,8).

45. На думку біографів Джойса, його паризька зустріч з Амалією — це уявний, сказати б, образ, а виразно заземлений антураж героїні свідчить про те, що, чим ближче до кінця твору, постать її все більше депоетизується.

46. Олівер Джон Ґоґарті (1878 — 1957) — ірландський поет, дублінський лікар, друг і вічний сперечальник Джойса (а також прототип Бака Малліґана в "Уліссі").

47. Нора — ім’я дружини Джойса і водночас героїні п’єси Г.Ібсена "Ляльковий дім"; тут це ніби вияв розпачу й надії (втрата кохання і порятунок у коханні). Весь цей паризький епізод становить немовби начерк 15 розділу "Улісса", де змальовано сплеск розбуялої підсвідомості.

48. Ян Пітерс Свелінк (1562 — 1621) — голандський композитор і органіст; одна з його пісень називається "Молодість минає".

49. Цю фразу повторює героїня Джойсової п’єси "Вигнанці" (1918), але зовсім в іншому емоційному контексті.

50. "Не його, але Варавву!" (латин.; Йоан, 18, 40). Це наче вислів опосередкованого усвідомлення зрадництва кохання, кінця надій і сподівань. Звідси й образ роялю (трохи нижче), як "труни для музики" в уяві розчарованого в усьому героя.

51. Описаний тут герб збігається з гербом В.Шекспіра. З огляду на це можна вважати, що на відміну від заземлення образу героїні в попередніх епізодах, тепер її ніб підноситься до чогось "вічного" (єдність протилежностей, така притаманна поетиці й світобаченню Джойса).

52. Ця фраза, "прилога" (як називали в давнину додаток до основного тексту книги) — свідома іронізація сюжету від драматизму мало не до фарсу, характерна взагалі для Джойсового стилю, особливо в "Уліссі".