Джейн з Ліхтарного Пагорба - Сторінка 11

І твою матір я завжди так любила… хоча… не думаю, що вона справді любила мене. Я завжди це відчувала, але ніколи не дозволила, щоб це нас порізнило. Їй не подобалося, що ми з твоїм батьком так багато спілкувалися…Я це розуміла. Вона була далеко молодша від твого батька… справжня дитина… природно, що за порадами він, як завжди, звертався до мене. Завжди все насамперед обговорював зі мною. Вона трішки ревнувала…, а ще, я думаю, навряд чи допомагало те, що вона була донькою місіс Роберт Кеннеді. Ніколи не дозволяй собі ревнувати, Джені. Це руйнує більше життів, ніж усе інше. От перинка, коханесенька, якщо змерзнеш уночі. При дощовій погоді ночі на Острові П.Е. бувають прохолодними. Добраніч, коханесенька.

Джейн залишилася сама в кімнаті і оглянула її. Лампа при ліжку мала абажур, розмальований трояндами і оторочений бахромою з бісером. Чогось Джейн роздратував цей абажур. Він був надто прилизаним і вичепуреним, зовсім як тітка Айрін. Підійшла до нього і загасила світло. Потім підійшла до вікна. Крап, крап, — ударяв дощ по шибках. Плюсь, плюсь, — спадав дощ на дах веранди. За ним Джейн нічого не було видно. Її серце переповнилося. Ця чорна, чужа, беззоряна земля ніколи не зможе стати її домом.

— Якби ж я тільки маму мала, — прошепотіла вона. Але, хоча відчувала, що хтось узяв її життя та розірвав на частини, — не плакала.

13

Попередні безсонні ночі в поїзді так утомили Джейн, що вона майже відразу заснула. Але, коли прокинулася, все ще була ніч. Дощ перестав. Смуга світла лежала впоперек ліжка. Вона вислизнула з-поміж напахчених простирадл тітки Айрін і підійшла до вікна. Світ перемінився. Небо було безхмарним і кілька яскравих далеких зірок дивилися вниз, на спляче місто. Дерево неподалік повністю покривав сріблястий цвіт. Все довкола заливало місячне сяйво повні, яка, наче величезна бульбашка, висіла над чимось, що повинне бути бухтою чи гаванню, а на воді був чудовий блискучий слід. Отож, на Острові Принца Едварда теж є Місяць. Досі Джейн по-справжньому в це не вірила. Та ще й відполірований із королівським смаком. Це було так, наче побачитися з давнім другом. Той сам Місяць споглядав і на Торонто, і на Острів Принца Едварда. Можливо, він світить на Джоді, яка спить у своїй маленькій кімнатці на горищі, чи на маму, яка саме повертається після якоїсь веселої розваги. Можливо, вона саме на нього дивиться. Торонто вже не здавалося віддаленим на тисячу миль.

Двері розчинилися і увійшла тітка Айрін у нічній сорочці.

— Коханесенька, що трапилося? Я почула рух у твоїй кімнаті та злякалася, що ти захворіла.

— Я просто встала, щоб подивитися на Місяць, — пояснила Джейн.

— Ти кумедне дитя! Хіба ж ти раніше місяця не бачила? Я аж перелякалася. Повертайся до ліжка, як слухнянесенька дівчинка. Ти ж хочеш, щоб батько, приїхавши завтра, побачив тебе гарненькою і свіжою.

Джейн зовсім не хотіла, щоб хтось бачив її гарненькою і свіжою. Чи за нею постійно шпигуватимуть? Мовчки лягла у ліжко і знову тітка Айрін її закутала. Але заснути не могла.

Врешті після довжелезної ночі настав ранок. День, що мав стати найдивовижнішим у житті Джейн, розпочався як і кожен інший. Макрелеві хмари…, але Джейн ще тоді не знала, що ті хмари звуться макрелевими…, у східній частині неба запалали. Сонце зійшло без надмірної метушні. Джейн боялася надто рано встати, щоб знову не потривожити тітку Айрін, але врешті піднялася і розчинила вікно. Джейн не знала, що бачить найпрекрасніше у світі видовище, — червневий ранок на Острові Принца Едварда, але знала, що за минулу ніч увесь світ перемінився.

В обличчя їй ударила хвиля пахощів бузку, який ліловим живоплотом відгороджував будинок тітки Айрін від сусіднього. Тополя у кутку травника дрижала від веселого сміху. Яблуня простягла приязні руки. Вдалині виднілися всіяні ромашками луги по той бік затоки, над якою ширяли і стрімко падали вниз білі чайки. Повітря після дощу було солодким і вологим. Дім тітки Айрін був на околиці міста і позад нього бігла сільська дорога…, дорога майже криваво-червона і блискуча від вологи. Джейн навіть не здогадувалася, що бувають настільки кольорові дороги.

— Ну… ну, Острів П.Е — гарне місце, — не зовсім охоче подумала Джейн.

Сніданок був першим випробуванням. Джейн хотілося снідати не більше, ніж раніше вечеряти.

— Тітко Айрін, думаю, я не зможу щось з'їсти.

— Але ти повинна, коханесенька. Я тебе любитиму, але не збираюся тебе псувати. Видно, досі тобі занадто потурали, то ти й робила, що заманеться. З хвилини на хвилину приїде твій батько. Сядь як годиться, і з'їж свою вівсянку.

Джейн старалася, як могла. Без сумніву, тітка Айрін приготувала для неї чудовий сніданок. Помаранчевий сік…, вівсянка з густими золотистими вершками…, делікатні трикутники тостів…, досконале яйце пашот…, яблучне желе у бурштиново-малинові смужки. Безперечно, тітка Айрін добре куховарила. Але ніколи ще Джейн не було так складно щось проковтнути.

— Не переживай так, коханесенька, — сказала тітка Айрін, посміхаючись, наче до дуже малої дитини, яку необхідно заспокоїти.

Джейн не здавалося, щоб вона переживала. Швидше була здивованою, наляканою, мала відчуття порожнечі, яку ніщо не могло заповнити, навіть те яйце. Після сніданку проминула ще година, — впродовж неї Джейн відкрила, що чекання є найтяжчою у світі роботою. Але все колись закінчується і, коли тітка Айрін сказала: "Твій батько приїхав", Джейн відчула, що все й справді закінчилося.

Її руки липко змокріли, а рот, навпаки, пересох. Цокання годинника здавалося неприродно гучним. Якісь кроки на доріжці… двері відчинилися… хтось став на порозі. Джейн підвелася, але не могла підняти очей… не могла.

— От твоя маленька, — сказала тітка Айрін. — Чи ж не варто пишатися такою дівчинкою, 'Дрю? Трішки зависока для свого віку, але…

— Нефрит із каштановим волоссям, — промовив голос.

Всього чотири слова…. але вони змінили життя Джейн. Можливо, більше голос, ніж слова…голос, який справляв враження, наче ви удвох з його власником знаєте якусь чудову таємницю, лише ви удвох. Джейн врешті ожила і глянула вгору.

Кутасті брови… густе рудувато-коричневе волосся, відкинуте з чола… складки у кутиках губ… квадратне розділене посередині підборіддя… суворі карі очі з веселими зморщечками довкола них. Це обличчя було їй так само знайоме, як власне.

— Кеннет Говард, — видихнула Джейн. Мимоволі зробила крок уперед.

У наступну мить схопили й підняли її сильні руки, батько її цілував. Вона цілувала його у відповідь. Не було й натяку на відчуженість. Джейн відразу ж відчула поклик тієї таємничої спорідненості душ, яка не має нічого спільного з узами плоті та крові. В цю мить Джейн забула, що колись ненавиділа свого батька. Любила його… все в ньому любила, — і той милий запах тютюнового диму від його піджака вересового кольору, коли його міцні руки її обійняли. Хотілося їй заплакати, але про це не було й мови, отож засміялася …, може, надто нестримно, аж тітка Айрін поблажливо сказала:

— Бідна дитина, нічого дивного, що вона трішки істерична.

Батько опустив Джейн на підлогу і глянув на неї. Вся суворість його очей сховалася у зморщечках від сміху.

— Чи ти істерична, моя Джейн? — серйозно запитав він.

Це "моя Джейн" їй надзвичайно сподобалося.

— Ні, батьку, — відповіла так само серйозно. Ніколи більше, ні в словах, ні в думках не назве батька "він".

— Залиш її в мене на місяць, я її відгодую, — посміхнулася тітка Айрін.

Джейн відчула дрож тривоги. Ану ж батько справді її залишить. Але, видно, він не мав наміру робити нічого подібного. Посадив її на канапі біля себе і стиснув її руку. Все одразу стало як належить.

— Мені не хотілося б, щоб її відгодовували. Мені подобаються її кості. — Він критично глянув на Джейн. Джейн знала, що він її оглядає, і не заперечувала. Тільки страшенно хотіла йому сподобатися. Чи почуватиметься він розчарованим тим, що вона негарна? Чи не вирішить, що в неї завеликий рот? — Ти знаєш, що у тебе гарні кісточки, Джейнкен?

— У неї ніс дідуся Стюарта, — сказала тітка Айрін. Мабуть, тітка Айрін хотіла похвалити ніс Джейн, але сама Джейн мала неприємне відчуття, що вона пограбувала дідуся Стюарта, відібравши в нього носа. Їй більше сподобалося, як сказав батько.

— Мені доволі подобаються ті вії, що ти їх сьогодні вдягла, Джейн. До слова, чи тобі подобається бути Джейн? Я завжди хотів тебе називати Джейн, але це, можливо, чиста упертість з мого боку. Але я хочу знати твоє СПРАВЖНЄ ім'я, туманний маленький привиде.

— О, я Джейн! — скрикнула Джейн. Яка ж вона рада бути Джейн!

— То це вирішено. І домовмося, щоб ти називала мене татом… татуськом. Боюся, що з мене вийшов би страшенно незугарний батько, але татусько — ще стерпний. Шкода, що я не встиг на вчорашній вечір, але це моє поштиве, непристойно старе авто померло прямо посеред дороги. Сьогодні вранці я зумів повернути його до життя… принаймні настільки, щоб дострибати до міста, як жаба, … наше з ним подорожування неабияк розвеселило Острів П.Е., ... але боюся, що доведеться йому якийсь час пробути у майстерні. Після обіду поїдемо через Острів, Джейн, і тоді краще познайомимось.

— Ми вже добре знайомі, — щиро сказала Джейн. І це правда. Вона відчувала, що знала тата вже багато років. Так, "тато" — це куди приємніше, ніж "батько". Слово "батько" викликало неприємні асоціації, … "батька" вона ненавиділа. А от тата легко було любити. Джейн розчинила найпотаємнішу схованку свого серця і сховала… ні, знайшла його там. Адже тато був Кеннетом Говардом, а вона довго-довго любила Кеннета Говарда.

— Ця високоповажна Джейн, — зазначив тато, вдивляючись у стелю, — знає, що книжка пише[8].

14

Джейн виявила, що чекання на щось приємне дуже відрізняється від очікування чогось неприємного. Місіс Стенлі не впізнала б її в розсміяній дівчинці з блиском у очах. Якщо їй видавалося, що до полудня ще дуже багато часу, то це тому, що вона хотіла якнайшвидше бути разом з татом… і якнайдалі від тітки Айрін. Тітка Айрін намагалася дещо з неї витягнути… про бабусю, маму і її життя на Веселій, 60. Але, на розчарування тітки Айрін, Джейн не дала нічого з себе витягнути. Хоч як мудро її випитували, Джейн мала на кожне питання лише незрозуміле "так" чи "ні", а на прозорі зауваження, що були насправді замаскованими питаннями, — ще незрозуміліше мовчання.

— Чи твоя бабка Кеннеді добре до тебе ставиться, Джені?

— Дуже добре, — запевнила Джейн, не кліпнувши оком.