Джейн з Ліхтарного Пагорба - Сторінка 19

Насправді Джейн, при всьому її кулінарному таланті, наробила б чимало помилок, якби не місіс Джиммі Джон.

— Я б всипала копачисту ложечку кукурудзяного борошна, Джейн. Ложку з гіркою.

— А написано звичайну ложку, — відповіла Джейн, вагаючись.

— Не все треба вірити книжкам, — сказав Метровий Крок, який, подібно до усіх інших, дуже переймався успіхами Джейн. — Кухарями народжуються, а не робляться. Ти якраз так і народилася, хіба що я нічого не розумію. Ті тефтелі з тріски, що ти недавно зготувала, — таж то смакота, сові по вусах текли б.

Наступний день, коли Джейн самостійно приготувала обід зі смаженої баранини під соусом, пюре з горошку і такого сливового пудингу, що його міг їсти навіть дядько Гробовик, став її днем слави. Яке то блаженство, коли тато підсуває свою тарілку, кажучи: "Додай ще трохи, Джейн. Що значить гіпотеза планетозималей[32] чи квантова теорія порівняно з таким обідом? Джейн, не кажи, що ти досі не знаєш квантової теорії. Без гіпотези планетозималей жінка може обійтися, але квантова теорія, Джейн, — необхідна складова кожного добре керованого господарства".

Джейн не протестувала, коли тато з неї підсміювався. Якщо вона і не знала, що таке квантова теорія, то зате знала, що пудинг удався. Рецепт вона дістала від місіс Великий Джон. Джейн постійно вишукувала нові рецепти і вважала день утраченим, якщо призахідне сонце не бачило її за переписуванням нових рецептів на кінцевих сторінках "Кулінарії для початківців". Навіть місіс Сновбім зробила свій внесок, поділившись рецептом рисового пудингу.

— Ми тільки такий дістаємо, — сказав Малий Джон. — Дешевий.

Малий Джон незмінно приходив "вишкребти". Мав якесь шосте чуття — завжди знав, коли Джейн збирається пекти. Сновбіми дуже тішилися, довідавшись, що Джейн придумала імена своєму кухонному приладдю. Чайник, який завжди пританцьовував на плиті, закипаючи, звався п'яним Тіпсі, сковорідка — містером Маффетом[33], велика тарілка — Поллі, каструля для тушкування — Тімоті, пароварка — Чобітком, а валок для розкачування тіста — Тіллі Тідом.

Але і Джейн зустріла своє Ватерлоо, намагаючись приготувати пампушки. Звучало так просто…, але того, що вийшло, не могли з'їсти навіть Сновбіми. Джейн, не змирившись із поразкою, пробувала знову і знову. Все оточення дуже клопоталося її пампушковими проблемами. Місіс Джиммі Джон радила, матінка Мін підказувала. Торговець із Кута прислав їй новий сорт смальцю для смаження. Спершу Джейн смажила у Тімоті, потім у містері Маффеті. І все даремно. Ті кляті пампушки кожного разу надміру просякали жиром[34]. Джейн прокидалася вночі, переймаючись пампушками.

— Перестань, моя обожнювана Джейн, — казав тато. — Чи ж ти не чула, що надмірні смутки вбили навіть удовиного кота? Крім того, люди кажуть, що ти надто стара для свого віку. Пробуди в собі пісню вітру, моя Джейн, і не клопочися пампушками.

І справді, Джейн так і не навчилася робити добрі пампушки…, але це вберегло її скромність і не дозволило хвалитися, коли приїжджала тітка Айрін. А тітка Айрін приїжджала доволі часто. Інколи залишалася ночувати. Джейн відводила її до своєї любої гостьової кімнати, хоча й неохоче. Тітка Айрін завжди делікатно підсміювалася з того, що Джейн має гостьову кімнату. І ще їй видалося дуже кумедним те, що Джейн колола дрова.

— Переважно це робить тато, але він сьогодні весь день зайнятий писанням, то я не хотіла його турбувати, — пояснила Джейн. — Ну й мені це подобається.

— Що ти за малий філософ! — сказала тітка Айрін, намагаючись її поцілувати.

Джейн побуряковіла аж по вуха.

— Будь ласка, тітко Айрін, я не люблю, як мене цілують.

— Чи ж добре казати таке власній тітці, коханесенька? — тітка Айрін промовисто підняла рівну брову. Вигладжена й усміхнута тітка Айрін ніколи не гнівалася. Інколи Джейн думала, що змогла б її полюбити більше після доброї сварки з нею. Знала, що татові прикро через те, що вони з тіткою Айрін "не ладнають", а ще він думає, наче в цьому є провина Джейн. Можливо, так воно й було. Можливо, те, що вона не любить тітку Айрін, — погано. "Вона намагається протегувати", — обурено думала Джейн. Не так істотно, що вона казала, але як вона це казала! Наче Джейн просто гралася у татову господиню.

Інколи вони вибиралися до міста і споживали обід з тіткою Айрін…, звичайно, то були дуже смачні обіди. Спершу Джейн аж звивалася від приниження. Але з бігом тижнів відчула, що може протистояти тітці Айрін, коли йдеться про їжу.

— Ти чудова, коханесенька, але надто вже відповідальна. Я постійно кажу це твоєму батькові.

— Я люблю відповідальність, — роздратовано відповідала Джейн.

— Не будь такою вразливою, коханесенька, — … наче це був злочин.

Хоча Джейн так і не навчилася смажити пампушки, то зате не мала жодних проблем із варенням.

— Я люблю варення, — сказала вона, коли тато запитав, чи їй це не набридає. Великим задоволення від добре виконаної роботи було для неї піти до комори і милуватися полицею, заставленою рубіновими й бурштиновими банками джему та желе. Вставала ранесенько, щоб піти на малину з Мін або Сновбімами. Пізніше Ліхтарний Пагорб пах пряними ароматами соління. Коли Дженні Лістер із Кута виходила заміж і всі її обдаровували джемами та консерваціями, Джейн гордо йшла разом з іншими, несучи кошик повний соління і варення. В глибині душі дуже втішалася, бо на той час усіх знала і всі її знали. Прогулянка до села була радістю…, вона могла будь-кого перепинити і з ним порозмовляти, а кожен пес радо коротав із нею час. Джейн думала, що кожен приязний по-своєму. Було багато різних видів приязності.

Тепер Джейн легко було розмовляти з будь-ким на будь-яку тему. Вона любила гратися з малюками, але любила також спілкуватися з літніми людьми. Вела захопливі дискусії з Метровим Кроком про зелений корм та ціни на свинину, а ще чому корови жують деревину. Разом із Джиммі Джоном обходила щонеділі вранці його поля, щоб оцінити, яким буде урожай. Дядько Гробовик учив її правити конем та бричкою.

— Я тільки раз їй показав, а вона вже навчилася повертати, — казав він Джиммі Джону.

Метровий Крок не відставав, дозволивши їй заповнювати сіном великий сарай Джиммі Джона.

— Я б ліпше не зробив. Маєш чуття до коней, Джейн.

Але улюбленим приятелем Джейн був старий Тімоті Салт, що жив недалеко від гавані у домі з низьким піддашком під темними смереками. Він мав веселе проникливе старече обличчя з такою поморщеною шкірою, що Джейн ніколи не бачила подібної, а глибоко посаджені очі — як криниці сміху. Джейн любила посидіти з ним, доки він годинами відкривав молюсків і розповідав їй про давні морські катастрофи, забуті легенди дюн і мисів та давні романи північного узбережжя, що були як туманні примари. Час від часу інші присутні рибалки та моряки підхоплювали нитку оповіді. Джейн сиділа й слухала, відганяючи ручну свинку Тімоті, якщо та надто близько підходила. Довкола неї віяли солоні вітри. Хвильки гавані швидкоплинно бігли туди, де сідало сонце, а потім на рибальських човнах погойдувався Місяць. Інколи з дюн до гавані підіймався, наче привид, білий туман, покриті ним пагорби виглядали як фантоми, а навіть найпотворніші доми ставали любими і таємничими.

— Як ся маєш? — поважно питав її Тімоті і Джейн так само поважно відповідала йому, що мається дуже добре.

Тімоті дав їй скляну коробку, повну коралів та морських мушельок із Заходу й Ост-Індії. Допоміг перетягнути догори пласкі камені з берега, щоб обкласти стежку в саду. Навчив її пиляти, забивати цвяхи і плавати. Навчаючись плавати, Джейн проковтнула більшу частину Атлантичного Океану, — так, принаймні, їй здавалося, але навчилася і, мокра й радісна, побігла похвалитися татові. А потім зробила гамак з бочкових клепок, про який розмовляли у всьому Ліхтарному Пагорбі.

— Ніщо не зупинить це дівча, — казала місіс Сновбім.

Тімоті пригнув їй верхівки двох ялин, щоб повісити гамак…, татові такі речі не надто вдавалися, хоча він пообіцяв їй спробувати, якщо вона підбере йому риму до слова "срібло".

Тімоті навчив її читати небесні знаки. Раніше Джейн не була так близько знайома з небом. Чудово було стояти на Ліхтарному Пагорбі та бачити небо довкола себе. Джейн могла годинами дивитися на небо і море, сидячи біля коріння ялин, або ж зачаївшись у щасливій золотій улоговині поміж дюн. Дізналася, що макрелеві хмари — на погоду, кобилячі хвости — на вітер, а червоне небо віщувало вранішній дощ, так само, як темні ялини на пагорбі Малого Доналда, коли видавалося, що вони підступали зовсім близько. Тут, у Ліхтарному Пагорбі, Джейн радо вітала дощ. У місті він їй не подобався, але дощ на морі полюбила. Любила слухати, як він поливає уночі папороті за вікном, любила його звук, запах і свіжість.

Любила виходити під дощ…, любила промокати до останньої нитки. Любила дивитися, як на Затоку падають темно-лілові зливи, а на Ліхтарному Пагорбі ще світить сонце. Навіть грози любила, коли вони приходили до моря за бар'єром тінистих дюн і не надто наближалися. Але якось уночі трапилася одна страшна гроза. Сині мечі блискавок пронизували темряву..., грім гуркотав по всьому Ліхтарному Пагорбі. Джейн кулилася в ліжку, сховавши голову під подушку, коли відчула татові обійми. Він підхопив її на руки і притис до себе, відганяючи обох обурених Пітерів.

— Злякалася, моя Джейн?

— Ні-і-і, — відважно брехала Джейн. — Але… це непристойно.

Тато голосно засміявся.

— Ти знайшла відповідне слово. Грім — це справжня образа пристойності. Але він промине… вже проминає. "Стовпи неба тремтять та страшаться від гніву Його[35]". Ти знаєш, звідки це, Джейн?

— Звучить, як з Біблії, — відповіла Джейн, щойно перевівши подих після вибуху, який, здається, розколов пагорб надвоє. — Я Біблії не люблю.

— Не любиш Біблії? Джейн, Джейн, це неможливо. Якщо хтось не любить Біблії, то або з ним щось не так, або ж не так його до Біблії підвели. Мусимо щось з цим зробити. Біблія — чудова книга, моя Джейн. Повна пречудових історій і найвищої у світі поезії. Повна найдивнішої "людської природи". Повна неймовірної нестаріючої мудрості, істини, краси та здорового глузду. Так, так, побачимо, що з цим зробити. Думаю, що найгірша буря вже проминула. А завтра вранці ми почуємо, як шепочуться хвильки під сяйвом сонця, а ще там будуть чари срібних крил, коли над мілиною злітатимуть чайки.