Дженні Герхардт - Сторінка 28

— Я ще ніколи не зустрічав такої дівчини".

Найближчої суботи він приїхав до Клівленда, зайшов у магазин, де служила Дженні, і умовився зустрітися з нею ввечері. Йому хотілося, щоб відрекомендування його як її поклонника скінчилося якомога швидше. Злидні в домі Герхардтів і їхні нестатки, що аж били у вічі, викликали у Лестера мало не огиду, однак сама Дженні здавалася йому такою ж чарівною, як завжди. Після того як він просидів кілька хвилин у їдальні, до нього вийшли привітатися Герхардт з дружиною, але Лестер майже не звернув на них уваги. Старий німець здався йому досить звичайною особою — таких сотнями наймали па —найскромніші посади на фабриці його батька. Поговоривши трохи про те, про се, Лестер запропонував Дженні поїхати кататись. Дженні одягла капелюшок, і вони вийшли. Насправді ж вони пішли на квартиру, яку найняв Лестер, де поки що зберігалося нове вбрання Дженні. Повернулася Дженні о восьмій годині вечора, і домашні не побачили в цьому нічого поганого.

Розділ XXV

Через місяць Дженні сказала, що Лестер хоче одружитися з нею. Звичайно, його візити підготували грунт, і це здалося всім досить природним. Тільки сам Герхардт начебто ще трохи сумнівався. Йому незрозуміло було, що з цього вийде. Можливо, все буде гаразд, Лестер ніби й справді непогана людина, і нарешті, чому б йому не Ілолюбити Дженні? Був же до нього Брендер? Якщо в неї міг закохатися сенатор Сполучених Штатів, то чому це не може трапитись із сином фабриканта? Залишається тільки одна перешкода —дитина.

— Вона говорила йому про Весту? — запитав Герхардт жінку.

— Ні ще,— відповіла м-с Герхардт.

— Ні ще, ні ще. Завжди якісь недомовки. Ти думаєш, він захоче одружитися з нею,. якщо дізнається? От що виходить, коли дівчина недобре поводиться. Тепер вона мусить викручуватись, як злодюжка. У дитини навіть немає чесного імені.

Герхардт знов уткнувся в газету, але невеселі думки непокоїли його. Він вважав, що життя його зовсім не вдалося, і хотів видужати бодай настільки, щоб можна було знайти яке-небудь місце — скажімо, сторожа, йому хотілося бути далі від усіх цих хитрощів і обманів.

Тижнів через два Дженні призналася матері, що Лестер листом викликає її до себе в Чікаго. Він не зовсім здоровий і не може приїхати до Клівленда. Мати з дочкою сказали Герхардту, що Дженні їде, щоб повінчатися з м-ром Кейном. Герхардт скипів, і всі його підозри пробудилися знову. Але йому залишалося тільки буркотіти; вся ця історія добром не закінчиться, в цьому він цілком упевнений.

Настав день від'їзду, і Дженні довелося виїхати, не попрощавшись із батьком. Він до вечора блукав по місту, шукаючи роботи, і вона мусила піти на вокзал, так і не дочекавшись його.

— Я йому звідти напишу,— сказала вона. Знову й знову Дженні цілувала дочку.

— Лестер скоро найме для нас будинок кращий від цього,— весело говорила вона.— Він хоче, щоб ми переїхали.

І от нічний поїзд мчить її в Чікаго; скінчилося минуле життя й починається нове.

Цікаво, що хоч з ласки Лестера родина Герхардта .тепер вже не терпіла таких нестатків, він і діти нічогочрге помічали. М-с Герхардт дуже просто обдурювала чоловіка, купуючи тільки вкрай потрібні речі, і поки що не наважувалася купувати зайве, що тепер можна— руло б собі дозволити. її стримував страх. Але Дженні', пробувши кілька днів у Чікаго, написала матері, що ЛестіЬ наполягає, щоб вони переїхали до іншого будинку. Листа* показали Герхардту, який тільки й чекав повернення дочки, щоб учинити скандал. Він насупився, але чомусь ця пропозиція здалась йому доказом того, що все гаразд. Коли б Кейн не одружився з Дженні, навіщо б йому допомагати її родині? Мабуть, вони й справді благополучно одружилися. Мабуть, Дженні дійсно досягла високого становища і може тепер допомагати рідним. Герхардт майже готовий був все їй простити раз і назавжди.

Отже, питання про новий будинок було вирішене, і Дженні повернулася до Клівленда, щоб допомогти матері переїхати в нього. Вони разом ходили по місту, шукаючи приємного, тихого кварталу, й нарешті знайшли підхоже місце. Найняли будинок із дев'яти кімнат з двором за плату по тридцять доларів у місяць, його обставили, як .'годиться: купили зручні меблі для їдальні, вітальні, гарні стільці, крісла, ліжка і все, що треба для кожної кімнати. Кухня була з усіма вигодами, була навіть ванна — розкіш, якої Герхардти раніше ніколи не знали. •Одно слово, будинок був дуже милий, хоча і скромний,

i Дженні раділа, що рідним буде тепер добре й затишно.

Коли настав час переїжджати, м-с Герхардт була просто в нестямі з радості: адже збувалися всі її мрії. Довгі роки, все своє життя вона ждала — і от діждалася. Новий дім, нові меблі, вдосталь місця, прекрасні речі, які їй і уві сні не снилися,— подумати тільки! У неї блищали очі, коли вона дивилась на нові ліжка, шафм й усе інше.

— Господи, яка краса! — скрикувала вона.— Як чудово, правда?

Дженні, дуже задоволена, посміхалася, намагаючись приховати хвилювання, та на очах у неї раз у раз виступали сльози. Вона так раділа за матір. Вона ладна була •цілувати ноги Лестеру за те, що він такий добрий до її рідних.

Того ж дня, коли привезли меблі, м-с Герхардт, Марта

ii Вероніка заходилися все ставити на місце й приводити до ладу. Великі кімнати, двір, що був по-зимовому порожній, але де весною, звичайно, буде так гарно й зелено, і нові чудові меблі викликали у всіх захоплення. Як тарно, як просторо! Джордж топтався на нових килимах, Басе критично оглядав меблі.

— Шикарно,— заявив він нарешті.

М-с Герхардт блукала по будинку, як уві сні. їй не ві-рилося, що вона й справді хазяйка у цих чудових .спальнях, у красивій вітальні й їдальні.

Герхардт прийшов останній. Як він не намагався, йому погано вдавалося приховати своє захоплення. Круглий матовий абажур над столом .був останньою краплею.

— Чи ти ба, газ! — сказав Герхардт.

Він похмуро подивився навкруги з-під кошлатих брів: на килим під ногами, на розсувний дубовий стіл, покритий білою скатеркою й заставлений новими тарілками, на картини по стінах, оглянув кухню, що блищала чистотою, і похитав головою.

— Оце так так! От здорово! — сказав він.— Та й добре ж як! Еге ж, дуже добре. Треба бути обережнішим, щоб не зламати чогось. Так легко подряпати річ, а тоді вже їй кінець.

Так, навіть Герхардт був задоволений.

Розділ XXVI

Нема чого описувати підряд всі події цих трьох років, — описувати, як родина поступово перейшла від крайньої нужди до порівняно тривалого достатку, заснованого, зрозуміло, на явному добробуті Дженні і на великодушності її далекого чоловіка. Час від часу з'являвся сам Лестер — поважний ділок, що наїздом бував у Клівленді; зрідка він зупинявся у Герхардтів, де його з Дженні завжди чекали дві найкращі кімнати на другому поверсі. Інколи він викликав її телеграмою, і вона терміново виїжджала до Чікаго, Сент-Луїса чи Нью-Йорка. Найбільше Лестер любив наймати кімнату на одному з модних курортів в Хот-Спрінгс, Маунт-Клеменс чи Са-ратозі й дозволити собі розкіш провести тиждень-другий з Дженні, як чоловік з дружиною. Траплялось і так, що він заїздив до Клівленда всього на день, щоб побачитися з нею. Він завжди розумів, що перекладає на плечі Дженні весь тягар досить скрутного становища, але не уявляв собі, як це зараз можна виправити. Та й чи треба виправляти? їм і так непогано вкупі.

У родині Герхардтів склалося дуже своєрідне ставлення до того, що відбувалось. Спочатку, незважаючи ні на що, становище здавалося досить природним. Дженні сказала, що вона вийшла заміж. її шлюбного свідоцтва ніхто не бачив, але так вона сказала, і вона справді трималася зовсім як заміжня дама. А все ж вона ніколи не їздила до Цінціннаті, де жила родина Лестера, і ніхто з його рідні ніколи не бував у неї. Та й сам він поводився дивно, хоч його щедрість спочатку й засліпила Герхард-тів. Навіть і подоби не було, що він одружений чоловік. Він бував такий неуважний. Траплялись тижні, коли Дженні, як це було видно, одержувала від нього тільки коротенькі записки. Бувало, що вона виїжджала до нього лише на кілька днів. Нарешті, траплялося, що вона відлучалась надовго— і це був єдиний переконливий доказ міцних стосунків, та й то, мабуть, дивний.

Бассу вже минуло двадцять п'ять років, він мав певний діловий нюх і нестримне бажання висунутись, і в нього виникали деякі підозри. Він непогано тямив у житті й відчував, що тут не все гаразд. Дев'ятнадцятилітньому Джррджу пощастило зайняти деяке становище на фабриці шпалерів, він мріяв зробити кар'єру в цій галузі, і його також непокоїла сестра. Він мав підозру, що в неї не все йде так, як належить. Сімнадцятирічна Марта, Уільям і Вероніка ще вчилися в школі. їм дали можливість учитися, скільки вони захочуть; але й вони відчували невиразну тривогу. Вони знали історію з дитиною Дженні. Сусіди, як видно, зробили свої висновки. З Герхардтами ніхто не знався. Навіть Герхардт-батько нарешті почав догадуватись, що справа неладна, але ж він сам припустив це, і тепер, мабуть, пізно було протестувати. Інколи йому хотілося розпитати Дженні, примусити її виправити справу, якщо це можливо, але ж найгірше вже сталося. Тепер усе залежало від Лестера. Герхардт це розумів.

У стосунках Дженні з ріднею поступово назрівав рішучий злам, але в них раптово втрутилося саме життя. Здоров'я м-с Герхардт похитнулося. Жінка огрядна, ще так недавно рухлива й діяльна, вона в останні роки відчула втрату сил і стала важка на підйом; до того ж її від природи неспокійний розум пригнічували безліч знегод і тяжких тривог, і от тепер це призвело до повільного, але очевидного угасання. Вона пересувалася мляво, швидко стомлювалась від тієї нескладної роботи, яка ще припадала на її долю, і нарешті поскаржилася Дженні, що їй стало дуже важко підніматися сходами.

— Я щось нездужаю,— сказала вона.— Коли б ще не захворіти.

Дженні вчинила тривогу й запропонувала повезти матір на ближчий курорт, але м-с Герхардт відмовилася.

— Навряд чи мені це допоможе,— сказала вона. Вона сиділа в садку чи їздила з дочкою на прогулянку, але сумні картини осені пригнічували її.

— Не люблю я хворіти восени,— говорила вона.— Дивлюсь, як опадає листя, і все мені здається, що я ніколи не одужаю.

— Ну що ти говориш, мамусю! — відповідала Дженні, приховуючи переляк.

Кожен дім передусім тримається на матері — але розуміють це тільки тоді, коли вже близький кінець.